Гуманітарний Форум



Скачати 424,92 Kb.
Сторінка1/17
Дата конвертації18.04.2019
Розмір424,92 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Гуманітарний Форум

«Відродження, оновлення і розвиток людини»

25 квітня 2006 року

Київ, Україна

Стенограма засідання секції C
Модератор:

– Обговорення в світлі нашого сумного ювілею Чорнобильської катастрофи. По-перше, це таке абстрактне питання про стосунок майбутнього і сучасного. Може б, варто було б поставити його чисто конкретно як воно ставиться в економіці. Ми досі керувалися системою «затрати-випуск». Отже, ми вартість товару завжди співмірювяли із тими затратами людської праці, які необхідні для його випуску. Це класичні економічні теорії від Сміта до Маркса, і Чорнобиль в певному відношенні підводить риску під цим циклом людського економічного мислення, оскільки майбутнє виявляється більш істотним чинником історії і економіки, ніж минуле. І ми змушені включати ризики не як коефіцієнт якийсь, який трошки коригує нам хід розвитку, а як параметри, яких ми навіть ще і не знаємо. Взагалі кажучи, історія весь час вводить нові параметри в оцінку вартості: по-перше інтелектуальна праця сьогодні має незмірно більшу питому вагу у вартості, ніж це було колись, скажімо. По-друге, тільки бідні суспільства рахують із сьогодні на завтра, багаті суспільства можуть рахувати на багато років вперед, і, чим багатше суспільство, тим більшу собі розкіш воно може дозволити. Ми сьогодні є бідним суспільством, яке змушене після Чорнобиля рахувати на багато років наперед. Ці загальні фрази можуть поставити взагалі питання про ставлення до технічного розвитку, оскільки ми собі уявляли майбутнє як продовження сьогоднішнього дня і продовження минулого, і як звідси – концепція науково-технічного прогресу, як якої суцільної тяглості. Сьогодні ми навіть і науково-технічну революцію уявляємо собі як якийсь дуже енергійний прогрес. Ми повинні від цього уже відвикати і ставитися до майбутнього зовсім іншими мірками. Є в німецькій мові два слова для позначення страху: «ангст» і «фурхт». Коли люди бояться відомо чого, це називається «фюрхтен» - боятися; а коли люди бояться чогось такого, що вони самі не знають, що це таке, це спадкоємець латинського ангустія – це німецьке «ангст», французьке «ангвас» і так далі. Поки ми іще жили в суспільстві із свіжою пам’яттю про Чорнобиль, в нас діяв швидше «ангтс» – страх взагалі незрозуміло чого, сьогодні ми переходимо на калькуляцію можливих ризиків, можливих страхів, знов повертаємося до можливості ядерних програм, і ми повинні вже керуватися оцим самим «фурхт», тобто вже якоюсь сумірною з нашими мірками майбутньою діяльністю. І питання залишається, чи залишити нам таку метафізичну небезпеку, просто відчуття метафізичного страху, чи мати справу із Чорнобилем, як і з потенційними «чорнобилями», як ризиком, подібним до ризиків, які ми маємо в багатьох сферах нашої діяльності.

Друге – це катастрофа як спосіб розвитку і елемент людської реальності. Є математична теорія катастроф, яка привчила нас до того, що катастрофа – це, взагалі кажучи, нормальне явище, і ми не можемо давати катастрофі тільки негативну оцінку. Може бути і позитивний результат від звалювання на нові структури в точки, після точки біфуркації, як це говориться в теорії катастроф. Роль випадку і роль вільної людської діяльності виявляється в цьому випадку надзвичайно важливою. Основне в тому, що катастрофи різного роду – це не виняток з нормального ходу подій, а елемент нашого реального життя. І в зв’язку з цим можна ці нещасні випадки, або щасливі випадки класифікувати таким чином: вони діляться на такі, що є небажані, але неминучі наслідки прогресу; по-друге, наслідки збігу обставин, яких, можливо, можна було б уникнути; і, нарешті, наслідки об’єктивних і неминучих процесів, які набувають особливої гостроти за умов, створених людською діяльністю: наприклад, повені, там, урагани, цунамі тощо – це природні катастрофи, які можуть бути в стократ небезпечнішими внаслідок нашої діяльності. Аналогічним чином можна класифікувати і людські катастрофи, такі, як війни, економічні депресії тощо. І виникає питання: чи Чорнобиль був, відносився, так би мовити, до типу А, чи до типу Б? Тобто, це була одна із тих катастроф, яких можна було уникнути? Чи, взагалі кажучи, треба рахуватись із подібними катастрофами як із з неминучими наслідками прогресу?

І, нарешті, питання про суспільство і катастрофи. Мені хотілось би зараз добрим словом згадати той 86-й рік, тільки не саму катастрофу, а той ентузіазм і те духовне піднесення, яке охопило людей, що поїхали рятувати світ від наслідків Чорнобиля. І хто пам‘ятає ці дні, то може порівняти… Я порівняв би хіба що тільки з ентузіазмом «Майдану». Бо таке саме було відчуття готовності віддати все, врятувати світ і так далі, і так далі.

Можливо, ми винні в тому, що ми ентузіазм 86-го року не зуміли зберегти і кристалізувати його в якісь соціально значущі форми, так само, як ми сьогодні розтринькуємо капітал «Майдану». Важливо було б знати, хто відповідальний за наслідки техногенних і природних катастроф, в тому числі таких, яким був Чорнобиль.

І виникає загальне питання: яка має бути участь громадськості у цій констатації відповідальності. Громадськість, з одного боку, не є експертом, а ці процеси вимагають точної наукової експертизи. І ми досі не знаємо, чим загрожує ще й те, що не ліквідовано після Чорнобиля. З іншого боку, саме громадськість вносить той… власно кажучи, дає нам надію на об’єктивний розгляд проблем, які виникають в зв’язку з цим прогресом.

І останнє, що я хотів би сказати, це – відродження і оновлення суспільства, про той запас етичного ентузіазму, який був... я вже говорив. Я хотів би відзначити ще одне: це ідеться про соціологічні наслідки Чорнобиля, але ми побачили, що ці наслідки не є чимось чисто дріб‘язковим і умовним. Масове переселення людей із тієї території привело до несподіваних, я би сказав, наслідків – ми відчули необхідність збереження того коріння, того сільського ландшафту, я маю на увазі не тільки географічний ландшафт, але й людський ландшафт, який вважався ну такою собі периферією, маргінесом людського життя. Сьогодні ми відчуваємо, скільки ми втрачаємо, коли ми втрачаємо оцей людський чинник, оце просте село, яке, виявляється, є корінням для високої цивілізації.

І нарешті, заключне слово я сказав би, може, виглядало б так. Оскільки ми не можемо оцінювати, як це було прийнято взагалі в епоху модерну, ми не можемо оцінювати сучасні явища з позицій майбутніх цілей наших, ми повинні їх оцінювати якимись загальнолюдськими критеріями. Оскільки майбутнє відкрите, ми не можемо бути в ньому впевнені. Майбутнє залежить від сьогоднішнього дня, і яким чином... якими повинні бути ці етичні критерії, що мають бути вищими від міркувань вигоди, міркувань технічного успіху і інших міркувань, це питання є відкритим і я б просив би всіх над цим задуматися. Ось все, що я хотів сказати на початку.

А тепер дозвольте мені надати слово згідно з програмою Сергію Борисовичу Кримському, доктору, професору, і так далі, і так далі - це не має значення. Будь ласка!


Каталог: img -> forall
img -> Девіз «Творчість»
img -> Загальноосвітня школа і – ііі ступеня с. Поромів Іваничівського району Волинської області Михалевич Світлана Григорівна
img -> «Корисні навички молодших школярів» факультативний курс для учнів 1-4 класів спеціальної школи-інтернату
img -> Київ 014 клас Видання друге level 2ed Layout 1
img -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням румунською мовою пояснювальна записка
img -> Програма з трудового навчання для загальноосвітніх навчальних закладів
img -> Особливі діти в закладі і соціальному середовищі
img -> Молоді та спорту україни
forall -> Резолюція міжнародної конференції «Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи і стратегія їхнього подолання»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка