Григорій Савич Сковорода



Сторінка1/5
Дата конвертації14.04.2019
Розмір126 Kb.
  1   2   3   4   5
Григорій Савич Сковорода є однією з величних постатей української культури. Видатний просвітитель, філософ і письменник, він був всебічно обдарованою людиною. Його геній зріс і викристалізувався на рідному національному ґрунті, а його проповідь, його філософія, його мудрість мали універсальний, всесвітній характер. Не менший інтерес ніж літературно-філософська спадщина Сковороди викликають відомості про його життя. Так, О.Ізмайлов у своїх спогадах наводить таке висловлювання Л.Толстого: Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія , мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори. Тож не дивно, що протягом ХІХ-ХХ століть факти життєвого та творчого шляху митця були обєктом уваги дослідників, його яскрава особистість надихала письменників на створення високохудожніх творів.

Українськими вченими зроблено чимало в справі збирання, публікації та вивчення творчості Сковороди. Але необхідно зазначити, що лише поодинокі праці літературознавців висвітлюють питання художніх інтерпретацій постаті митця як конкретного історичного образу в українській літературі. Найбільш повним дослідженням цієї проблеми є монографія Т.С. Пінчук “Григорій Сковорода і наш час”( Луганськ,1996), в якій розглядається відтворення образу мислителя в українській літературі взагалі – від перших художніх біографій, основаних на спогадах сучасників Сковороди до творів кінця ХХ століття. Проблемі специфіки відображення постаті філософа в поезії присвячена стаття Т.С.Пінчук “Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди”(1988). Окремі аспекти питання висвітлили у своїх статтях інші літературознавці: З.Геник-Березовська (“Григорій Сковорода: образ художній і справжній”) звернула увагу на співвіднесеність художнього образу митця та реальної історичної особистості, наголосила на небезпеці стереотипності у його відтворенні, М.Радецька подала огляд історико-біографічної прози про Г.С.Сковороду, довела, що саме цей жанр художньої літератури надає найбільші можливості для розкриття образу, М.Черняк також аналізує прозові твори про філософа у статті “Образ Григорія Сковороди в художній літературі".



Таким чином, актуальність теми полягає в тому, що відтворення образу Григорія Сковороди в українській літературі 70-80-х років не було предметом окремого спеціального аналізу, а розглядалося в контексті загального розвитку вітчизняної літератури або як складова частина сукупності творів цієї тематики ХІХ-ХХ століття .

Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття.



Протягом останніх майже ста років літературно-філософська спадщина й сама постать Григорія Савича Сковороди ставала знаряддям різних ідей і поглядів. На інтерпретацію його творчості впливали напрочуд цікаві факти життя митця, різні підходи до її аналізу, зокрема психологічний, біографічний. Образ мислителя був постійно у центрі уваги письменників і критиків, оскільки давав багатий матеріал для освоєння, авторського тлумачення, наукових досліджень. Численні звертання не лише дослідників а й митців до постаті Сковороди зумовлені історичною значимістю особи мислителя, якого І.Я.Франко назвав “чи не найзамітнішим з усіх духовних діячів наших ХVІІІ ст.”[23,79]. Але окрім зацікавлення цією яскравою особистістю, важливою причиною інтересу до образу Сковороди в українській літературі була необхідність звертання до її традицій, адже у мистецтві поряд із послідовною, поступовою спадкоємністю, часто спостерігається “ретроспективна, “зворотна” спадкоємність, звернення безпосередньо до традицій віддалених епох, бо “значне бачиться на відстані”[2,64]. Це є актуальним передусім для літератури кінця ХХ століття, коли роль людини в історії, “на крутозламі суспільних формацій стає провідною темою мистецтва слова”[6,1]. Аналіз минувшини стає ключем до розв’язання найболючіших проблем сучасності, а з’ясування місця особистості в прогресі людства дає можливість торувати шлях у майбутнє. Навіть якщо увага письменника зосереджена на подіях і постатях минулого, це неминуче перетворюється на призму, крізь яку автор розглядає сучасні йому реалії. Тому спроби освоєння одного й того ж самого матеріалу, здійснені в різні історичні періоди будуть суттєво відрізнятися один від одного, відбиваючи як риси розвитку суспільства, так і особливості власне літературного процесу, адже ”конкретний історичний образ великої національно-культурної ваги, яким би віддаленим у часі він не був, продовжує жити в динамічному духовному потоці сьогодення. При цьому ідейно-естетичне й морально-

філософське його наповнення пов’язане з провідними тенденціями літературно-мистецького життя”[21,10]. А дослідження того як мистецтво, зокрема література, трактує й інтерпретує певні культурно-історичні реалії , дає змогу повніше зрозуміти логіку його розвитку в різні періоди, бо повноцінне художнє життя такого образу зумовлюється специфікою національної художньої думки в кожний конкретний момент її саморозвитку. Художнє осмислення історичної особистості перетворюється на розкриття суперечностей сучасності, висвітлення злободенних проблем, переважно й не властивих віддаленому минулому, в якому жив і творив герой книги. Але незважаючи на можливу варіативність трактування образу, він зберігає внутрішню цілісність, певну непроникливість, оскільки сам об’єкт освоєння є принципово невичерпним, незглибимим , завжди є самоцінним, залишаючи можливості його подальших літературних інтерпретацій, що зумовлено насамперед його культурно-історичною значимістю, мистецьким безсмертям. Це значить не те, що образи такого масштабу взагалі не можуть бути освоєні літературою, просто з кожною новою вдалою спробою рівень їх підвищується, відкриваючи тим самим нові площини для трактування, тобто простежується певна етапність, поступовість наближення до образу.



70-80-ті роки характеризувалися досягненням досить високого рівня в освоєнні образу Сковороди, що значною мірою було зумовлено свідомим і відповідальним ставленням письменників як до власної творчості, так і до надбань минулого. Отже, головними причинами звернення митців у літературі досліджуваного періоду до образу Григорія Савича Сковороди були зростання інтересу до цієї історичної особистості напередодні 250-річного ювілею філософа, необхідність встановлення творчого зв’язку між літературою кінця ХХ століття й давніми культурними традиціями українського народу, актуалізація ідей гуманізму й пов’язаний із цим інтерес до філософії Сковороди, активний пошук нових етичних й ідейно-філософських критеріїв в умовах моральної дезорієнтації суспільства.


Каталог: images
images -> Філософія дитинства в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського
images -> Наступність і перспективність як необхідна умова забезпечення безперервної освіти
images -> Муханова Ірина Федорівна удк
images -> Оздоровча спрямованість фізичного виховання анотація
images -> Рекомендації класним керівникам на орієнтовні форми роботи з учнями щодо формування навичок здорового способу життя
images -> Методичні рекомендації щодо вдосконалення системи роботи навчальних закладів з питань формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів
images -> Загальна характеристика роботи
images -> Загальна характеристика роботи
images -> Математика, як навчальний предмет, покликаний передусім сприяти розумовому вихованню, особливо вихованню волі до цілеспрямован


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка