Герольд нескореного покоління


Третій період: «націоналістичний»



Сторінка6/145
Дата конвертації27.01.2020
Розмір2,94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   145
Третій період: «націоналістичний»

(1929–1938 рр.)

Коли прийшла пора і ти дозрів

У муках днів, у боротьбі з собою,

Як образ берегів в імлі, на морі, –

В одній хвилині з'явиться тобі

Твоє призначення і зміст.


Юрій ЛИПА

Кожна людина в своєму житті бодай раз зупиняє те невпинне життєве вирування, щоб зробити вибір: важливий, кардинальний. Зробивши його, вона далі прямує по вже вибраній дорозі і старається не збочувати. Маючи перед собою чітку ціль, мету, легше простувати і витримувати удари долі. Так само і Ольжичеві в 1929–30-му роках довелося зробити свій перший вибір (згодом йому доведеться робити це ще не раз). Олег став на роздоріжжі, дві дороги розходилися в різні боки: наука і політична діяльність, боротьба за Україну.


Поки що обставини дозволяли займатися і тим, і тим без особливої шкоди і одній діяльності, і другій, але треба було вже визначити пріоритет чогось одного. Трохи згодом сюди ж додалася ще й поезія, муза якої теж би бажала «володіти» поетом без конкурентів. Незважаючи на самокритичні оцінки своїх наукових, письменницьких та політичних можливостей, Ольжич таки мав неабиякі здібності до всіх трьох. Але повноцінно можна було займатись чимось одним, доба вимагала: зроби свій вибір! I Олег робить його, чітко усвідомивши, що вибирає між наукою, письменством та професійною революційною роботою в ім'я побудови Української Самостійної Соборної Держави (УССД).
Подібний вибір робить трохи згодом і його ліричний герой. Спробуймо ж відповісти на таке запитання: чому «зрадливими» видавались Ольжичеві «Прозорі озера науки, вина Поезії пінні каскади»? Та тому, що захоплення «озерами науки», «каскадами поезії» – все це відволікало від головного – від боротьби «за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ»!
Без власної національної держави нація приречена на виродження, зникнення. Саме така перспектива «світила» українцям після окупації і розчленування у 1917–1920 роках. А коли не буде українців, то який смисл писати українцеві наукові праці, хай навіть дуже грунтовні і розумні, для кого? Для чужих націй, в ім'я їх утвердження чи в ім'я торжествування абстрактної наукової істини, «чистої» науки?
Якщо не буде українців, то кому українець має адресувати свої полум'яні вірші? Хто ж їх «привітає», «прийме», зігріє «словом ласкавим»? Розраховувати на ласку «чужих людей» і утверджувати «просто поезію» як таку?
Якщо не буде українців, то згодом пекучий сором обпече тих, що тільки спостерігали, як «розпинали нашу Україну» (Т. Шевченко) і нічого не вдіяли: не могли, не хотіли, боялися…
То чи міг Ольжич зосередитися не на головному, жертвуючи, щоправда, своїм науковим та письменницьким талантами? Ні, не міг! Бо «щось такеє бачило око і серце ждало чогось» (Т. Шевченко) і дочекалася молода душа справжнього чоловічого діла. Олег Кандиба став одним із багатьох, тих, що повірили в український націоналізм, посіяний геніальною рукою Тараса Шевченка на «вбогій ниві» України, де до того виростали якісь почварні мутанти, хворі виплоди правд «з чужого поля»: лібералізму, демократизму, слов'янофільства, марксизму, соціалізму, гуманізму, космополітизму і т. п. Досить рясно вони проросли і в наш час (чи не тому, що не вміємо читати Кобзаря?), а от у 1920–30-х рр. тим «ідейним хворобам» протиставився націоналізм. I саме під його червоно-чорним прапором велася успішна й активна національно-визвольна боротьба – як за кордоном, так і в «краю», тобто в Україні. Решта ідеологій засвідчили або свою немічність, або ворожо-українську суть.
А щоб не бути голослівним і довести, що саме революційну діяльність О. Ольжич цінував найбільше, дозволимо собі навести ряд фраз із листа поета до батька (1931 р.):
«Бубонько, милий!
Твої міркування з приводу археології і поезії, та навіть політики, приблизно правильні. Хіба тільки, що дуже тяжко без шкоди для господарства рвати квітки поезії на зелених луках: жито висиплеться! Та й «болото» політики дуже звабливе, «ізумрудне», та й затягує страшно. Тут треба підходити до справи зі становища любові до котроїсь з цих речей і користі, які людина може принести в тому чи іншому напрямку. Щодо першого становища (любові.– П. I.) то, без сумніву, археологія – найменш улюблена моя «Муза». Коли я віддав їй найкращі «почуття своєї молодості», то тільки тому, що знав її вірність. Ця не зрадить. (…) I в старості вона мене не покине, як кидають інші музи. (…) Це й було причиною, що я віддав їй руку. Серце ж моє лишалось вільне. I панує над ним друга Муза – література. Тут вже дійсно «маємо до діла» з справжньою пристрасною любов'ю, що може зламати навіть життя. (…) Я переконуюся, що мистецтво і наука себе взаємно виключають. Їх можна чергувати, але ніколи комбінувати. Я своєю спробою колись хотів довести, що це можливе, тепер бачу, що помилився. Ось і зараз, працюючи науково, я зовсім не пишу. А згодом, як розпочну якусь річ, наука вивітриться зовсім із голови.
Політика в цій ситуації має роль, не знаю, як сказати,– от так прийти, натхнути, ману навіяти і покинути на роздоріжжі. Я не сподіваюся від неї ні щастя, ні долі. Але влада її велика. Це таки особа з породи Богів! (підкреслення наше.– П. I.).
Тепер підхід другий: користь. Отже: нахил і наслідки. Здібностей до археології, я вважаю, у мене немає або мінімальні. Так як не дає вона мені божественного задоволення, так теж не відповідає моїй вдачі і властивостям. (…) У мене зовсім не наукове думання і відсутність насолоди від нього, коли я його штучно викликаю. Я – тип чуттєвий, естет. Самі наслідки моєї праці в археології, звичайно, будуть великі, але все ж це така область вузька і далека від життя, що рівняти їх з плодами моєї праці (коли вона буде) на полі літератури чи політики не можна.
Висновок – археологія для мене – хліб і забезпечення мінімальної користи моєї особи для української культури. (…)
Література? Тут я вірю, що докажу щось (підкреслення наше.– П. I.). I ця віра є рішаюча. Коли потерплю крах – завжди можу вернутись до наукової діяльності. (…)
Щодо політики, то здібностів у мене, мабуть, не більше, як до археології, але все ж я часто бачу, що зробив би щось ліпше, як другі (підкреслення наше.– П. I.), а це накладає обов'язок стромляти і собі туди пальці. Бо ж наслідки і хиб, і правильних кроків в національному житті – великі будуть. Радощів і овочів від своєї діяльності тут я абсолютно не сподіваюся. Це дійсно область дуже гірка.

Каталог: authors
authors -> Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович
authors -> Коваленко діана олександрівна моделювання образів часопростору в сучасному українському романі
authors -> Ю. В. Сорока Хотин Історія України в романах
authors -> Василь іванишин
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 2
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 1
authors -> Дисертація формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола
authors -> Василь Бережний
authors -> Жозе Сарамаґо


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   145


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка