Галини Тарасюк



Сторінка1/14
Дата конвертації22.06.2019
Розмір91,9 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Жіноча поезія має чималу читацьку аудиторію. Можна тільки здогадуватися, що змушує її прихильників купувати поетичні збірки, відвідувати помпезні театралізовані презентації, брати автографи, дарувати квіти. Може, це справдешня народна любов, а, може, і звичайна чоловіча прихильність, спрага жінок-непоетів поспілкуватися із собі подібними. Тобто майже подібними. Серед письменників варто звернутись до постаті Галини Тарасюк , яка більш відома своєю прозою. Вона почала з поезії, видавши декілька поетичних збірок: «Смерековий міст» (1976), «Множина» (1982), «Світло джерела» (1984), «Жайворове поле» (1987), «Горельєфи» (1988), «Створіння гнізда» (1989), «Зерна полину» (1991), «На Трійцю дощ» (1998). Поетичні твори перекладено італійською, киргизькою, латвійською, німецькою, російською, естонською, польською, румунською, туркменською мовами. Окремою книжкою вийшли її поезії в перекладі російською мовою «Свет родника», а в перекладі румунською вміщені в антології «80 соловейків України».

Перша книга її віршів вийшла у світ чотири десятиліття тому. Вона звалася просто і невибагливо – «Смерековий міст» (1976). Серед поезій, які складали цю першу ластівку молодої поетеси, були твори, котрі й сьогодні могли б прикрасити будь-яку антологію української лірики, – скажімо, такі вірші, як «Ользі Кобилянській» або «Монолог для тебе». Водночас приваблювала і щира, наївна безпосередність, коли все відкривається вперше, коли здається, що світ стелиться тобі до ніг ласкаво і прихильно, наче вечірнє море або світанкова трава. Такими настроями був просякнутий «Зелений вірш» – прозорий і чистий, як сльоза, який полонив читача не тільки цнотливістю в зображенні першого, напівдитячого почуття, але й інтенсивністю зеленого монохромного тону, що був немовби зримим і відчувався майже на дотик, супроводжуючись лише ліловим цвітом гліцинії та пурпуром зорі. Книжка була прихильно зустрінута не тільки читачами, але й критикою. Молоду поетесу невдовзі прийняли до Спілки письменників України (1977). Настубні збірки вже у своїх назвах несли символічний зміст та концептуальні поетичні ідеї й засвідчили присутність в нашій літературі неординарного голосу з неповторним ліричним тембром, діапазон якого постійно розширювався.

Тематичний спектр поезії Галини Тарасюк включає в себе рефлексії повоєнного дитинства в подільському селі на Вінниччині, усвідомлення свого коріння й родоводу («Тут центр Землі і середина світу...»), красу, драматизм і жертовність любовного почуття (цикл «Моя трудна любове», «Три фантазії на тему прощання»), філософські медитації про сутність буття і призначення людини на землі («Минущість», «Зміст», «Людство»), осмислення історичного минулого та культурних надбань народу («Україні», «На козацьких могилах під Берестечком», «Село Марківка, останній прихисток Леонтовича», «На день перепоховання Шевченка», поема «Федькович» та ін.), тернисту жіночу долю («Жінка XX століття», «Пієта», «Простий сюжет», «Жіноча повість», «Імена»), дедалі відчутнішу загрозу екологічної катастрофи («В пошуках хруща», «Плач останньої перепілки», «Білий вірш»), високу місію поета і поетичного слова («Балада про слово», «Анатомія творчості», «Поезія»).

Поетеса вміє знайти незвичний ракурс бачення, немовби заглянути за невидиму грань, відкрити там те, що таїться в глибинах явища, показати його в розвиткові, у перспективі, як, наприклад, у вірші «Сімейний портрет 1948 року» з книги «Горельєфи»:

Сорок восьмий.

На ослоні, біля хати на осонні

тато з мамою сидять.

В мами шия у намисті,

в мами очі – небо чисте...

гуси з вирію летять.

В тата вишита маніжка,

пальці мнуть “ козячу ніжку”,

тато – чоловік і зять.

Тато скоро стане татом,

та не нам про те казати: нас іще немає.

Лиш на давнім фотознімку – на лиці щасливім жінка

мамин погляд сяє.

Вірш, на перший погляд такий ідилічний, викликає, однак, бентежне і щемливе почуття, бо в ньому багато недомовлено, бо по суті своїй ця ідилія наснажена зовсім не ідилічним, а радше трагічним змістом: попереду в молодої пари – ціле життя, але воно буде сповнене тяжких випробувань, щоденних турбот про хліб насущний, невтомної праці в поті чола і лише зрідка – хвилин радості і щастя. Типологічно – це ситуація Адама і Єви після вигнання з Едему, коли їм перспективно відкривається їхнє майбутнє, і вони, взявшись за руки, сміливо йдуть йому назустріч.

Поезія Галини Тарасюк народжується здебільшого не з абстрактних ідей, не з раціонального мудрування, а чисто по-жіночому – з живого, імпульсивною враження, емоційного переживання. Її вірші не створюють континіум вічності, а фіксують моментальний кінокадр, у якому звичне, буденне, часом навіть банальне раптом обертається приголомшуючим, жахливим, як, наприклад, у вірші «Модниця» (зб. «Сотворіння гнізда»), який починається так легковажно грайливо, майже кокетливо, а завершується страшним відкриттям суспільного масштабу, що має характер політичного звинувачення:

Зачіска – а lа Madonna,

Куценька сукенка – з “Бурди”.

Безсоромно-окличні ноги юної Плісецької.

Пливе, похитуючись,

у байдужих вітринах,

в осудливих очах пенсіонерів.

Плачмо!


Женихи її вбиті під Кабулом!

Найбільше вражає образність поетеси, її свіже, незатерте, креативне і провокативне мислення, сповнене внутрішньої динаміки і напруги, засноване на антитезі і парадоксі, гіперболі й іронії, здатне хвилювати, дивувати, шокувати:

Маленька Леся запитала:

Ви чули, як кричав ніж?

Йому снилося, що його ріжуть (3б. «Горельєфи»).

Також варто окреслити метричну віртуозність Галини Тарасюк, її бездоганне володіння формою. Ми віднайдемо в неї як чисто ліричні жанри – оду, елегію, епітафію, – так і фабульні вірші баладного типу, класичну римовану строфу і розкутий верліб, складні західноєвропейські поетичні структури, наприклад, сонет – і досить рідкісні у нас східні форми: арабську – рубаї або японську – танка, що вимагають надзвичайно високої поетичної техніки, граничного лаконізму, парадоксальної думки, філософського заглиблення у природу речей і явищ. Але й тут поетеса може запропонувати взірці дивовижно точної жанрової та формальної адекватності, як, приміром, у такій танка:

У водах бездітної річки віддзеркалився місяць.

А річці здалося,

що то рибка скинулася

в її лоні (3б. «Зерна полину»)

Поезія Галини Тарасюк органічно пов’язана з фольклорними джерелами. Її вірші нерідко народжуються в лоні народної пісні, виростають з її поетики і стилістики, зберігаючи первісний лад непідробного первісного звучання. Її «Елегія» складається лише з шести віршованих рядків – трьох дистихів, які відрізняються один від одного хіба що одним словом. Але не слова, які утворюють змістовну і структурну градацію, надають віршеві надзвичайної пружності, драматизму, адже в його підтексті – трагіка невтоленого кохання, швидкоплинного життя, запізнілого каяття:

Усі твої дороги – повз мій дім, засипаний по самі вікна цвітом.

Усі твої дороги – повз мій дім, засипаний по самі вікна листям.

Усі твої дороги – повз мій дім, засипаний по самі вікна снігом. (3б. «Зерна полину»)

Разом з тим Галина Тарасюк вільно почуває себе і в стихії новітніх поетичних експериментів, де головну роль відіграє передусім метафора, а лінеарна архітектоніка верлібру, позбавлена розділових знаків, дає змогу варіативного прочитання і підсилює співтворчість реципієнта. Про щільність її поетичних образів, багатство асоціацій, оригінальність метафоричного мислення говорять хоча б такі рядки з книги «Зерна полину»:

Летів летів мертвий рій

та й осипався на голову

червоно червоно

Мертва пташка заховалася

у дуплі мого серця

чорно чорно

Мертвий дощ

оплакує тіло моє

сиво сиво

Червоно чорно сиво попелом замітає

душу мою


«Рефлексії» вражають не тільки своїм онтологічним змістом, філософським усвідомленням трагізму буття, але й чіткою (майже математичною!) формою, яка нагадує структуру сонати або симфонії: в кожній строфі домінує своя тема, своя колористична гама (червоно чорно сиво), які потім в останній строфі, наче в завершальній коді, зливаються воєдино, утворюючи органічний синтез. Безперечно, що така ідеальна діалектична форма не народжується лише з натхнення – вона немислима і без високої естетичної культури автора, без знайомства з поетичними шуканнями Бодлера і Уїтмена, Аполлінера і Рільке, Гарсія Лорки і Еліота, Тичини й Антонича... Вірші такої високої проби рідкісні навіть у дуже обдарованих поетів. У Галини Тарасюк вони не поодинокі.

У своїх творах Галина Тарасюк може бути різною: наївною, сентиментальною, меланхолійною, ніжною, іронічною, саркастичною, безжальною, гнівною – але вона ніколи не може бути байдужою. В кожен твір вона вкладає часточку своєї душі, своєї любові і свого гніву. І ця душевна енергія не пропадає безслідно, вона передається читачеві і зігріває його.

Інтерв’ю Г. Тарасю щодо театру «Березіль»

“Березіль”, ч. 1, січень 2005 р.



ІРИНА ЛОБОВИК: Пані Галю, отож виходить, що майже всі Ваші твори за попереднє десятиліття, зокрема: збірка новел “Дама останнього лицаря”, роман “Між пеклом і раєм”, висунуті журналом “Березіль” на здобуття цьогорічної Шевченківської премії, були вперше оприлюдненні на... його сторінках?



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка