Естетичні способи соціалізації людини



Дата конвертації31.03.2020
Розмір1,32 Mb.



Естетичні способи соціалізації людини

В культурі нашого часу відбуваються величезні соціально – естетичні зміни. Значення естетичного розвитку особистості зростає в перехідні епохи, які вимагають від людини творчості і духовних сил. Перед суспільством та наукою виникає безліч завдань, найголовнішими серед яких - виховати творчу особистість та задовольнити естетичні потреби людей. Естетична культура особистості - це єдність естетичних переконань, знань, почуттів, навичок та норм поведінки. На її розвиток впливають соціальні, демографічні, соціально – психологічні та інші фактори. Формуванню естетичної культури належить провідна роль у соціальному відтворенні людини.

Основною цінністю та капіталом сучасного суспільства є людина, яка вміє знаходити та засвоювати нові знання і приймати нестандартні рішення. Завдяки розкутості людини у своїх судженнях змінюється і естетична складова у сприйнятті культурних феноменів. Людська діяльність повинна реалізовуватись як діяльність розумна, свідома і цілеспрямована. Л.І.Юрченко вважає, що яскрава індивідуальність — риса, раніше притаманна тільки обраним, стане підґрунтям нової особистості, котра спроможною долати соціальні, психологічні, цивілізаційні перепони. Людина намагається творити свій власний життєвий світ.

Життя людини і суспільства різноманітне і всі його процеси підпорядковані законам доцільності і соціалізації.

Сформувались нові естетичні потреби особистості та механізми прояву естетичного. Відображення естетичного здійснюється у вигляді оціночного образу. Основними тенденціями розширення змісту естетичної мотивації людини є цінності, пов’язані з «самоактуалізацією, саморозвитком особистості». Ціннісні орієнтації визначають поведінку людини. Соціальне середовище формує ціннісні орієнтації та системи цінностей. В людей виникає потреба орієнтуватися в суспільних умовах буття і осмислювати опосередкованість їх життєдіяльності соціальними умовами. [17]

Цінності, які беруть участь у створенні історичних понять, є загальні культурні цінності, соціальні цінності держави, права, господарства, мистецтва, що мають суттєве значення для ходу культури [21, 427].

Культура є те, що створене людьми або випестуване ними заради втілених в ньому визнаних людьми цінностей. [22, 55] Культурна цінність об’єкта, таким чином, пов’язана з його індивідуальним обличчям. І тому дійсність, з точки зору її відношення до культурних цінностей, має завжди розглядатись з боку особливого та індивідуального [22, 89-90].

Цінності, на думку Рікерта, не являють собою дійсності – ні фізичної, ні психічної. Їх сутність в їх значущості, а не в їх фактичності. Але цінності пов’язані з дійсністю. Лише цінності та їх відношення до дійсності є справжнім предметом філософії. Дійсність, будучи пов’язана з цінностями, утворює блага. Сукупність благ є культура. Тому і філософія повинна починати з культурних благ, щоб відкрити в них цінності.

Філософія виходить з того, що, як зазначав Б.О.Кістяківський, в соціальному житті людина – не лише продукт природи, але і творець культури. Філософія ж саме і визначає норми і цінності, які реалізує самостійно у своїй області досліджень кожна конкретна соціальна наука.

Неокантіанство Баденської школи, принципам якого в цілому слідує український філософ, зробило цінності основною філософською категорією, з якої виводиться вся філософська картина світу. Згідно з керівними ідеями школи В.Віндельбанда та Г.Рікерта, зазначає Б.О.Кістяківський, принципи науково-гуманітарного знання зводяться до філософії культури, а остання у своїх передумовах виступає як система цінностей [13, 229].

Світ цінностей має особливе буття – в культурній громадськості, у світі культури. Культура, мораль мають справу з особливим видом буття, утвореним етичними діями людей [13, 152]. Є буття, в якому проявляє себе необхідне, і є буття, в якому проявляється належне. Треба бачити різні види буття – природи, культури, художніх творів тощо [13, 153].Так Б.О.Кістяківський розв’язував важку для всієї філософії ХХ ст. проблему існування загальних цінностей як цінностей даної особистості.

За межами емпіричного буття, згідно з поглядами Б.О.Кістяківського, знаходяться не цінності, а ідеали. Ідеалом можна назвати стан (мабуть недосяжний) повного здійснення цінностей.

Можливість здійснення ніякою мірою не є ознакою ідеалу. Ідеал є лише належне і його відношення до дійсності, міра його здійсненності нічого не змінюють в ньому [13, 56].

Інша категорія, споріднена з цінностями, але ближча до практичного життя, на яку звертає увагу Б.О.Кістяківський, це категорія цілі. В процесі реалізації цінності перетворюються на цілі.

Існують різні види норм відповідно до різних видів цінностей. Основними є цінності логічні, естетичні та етичні, які вивчаються трьома філософськими науками – логікою, естетикою та етикою.

Естетичні цінності мають такий самий трансцендентальний і нормативний характер, як і інші. Вони не матеріальні так само, як і твори мистецтва, що їх реалізують.

Твори мистецтва і, відповідно, естетичні цінності є, індивідуальними і, водночас, вони є продуктами духовної культури народу [13, 176]. Вони поєднують в собі духовну природу з цілком конкретними втіленнями [13, 218].

Таким чином, для Б.О.Кістяківського особливість естетичних цінностей, насамперед, краси полягає у поєднанні конкретної, унікальної форми і загального духовного змісту, в якому втілений дух і культура певного народу. Осягаючи красу, людина підіймається від особистих емоцій до усвідомлення загальної естетичної цінності, яка ґрунтується на нормативних уявленнях, вироблених в конкретній культурі.

Норми і цінності стають соціальними чинниками, коли здійснюються. Вони є невід’ємною частиною суспільного буття.

Особистість є і продуктом суспільства, і творить себе з самої себе. Особистість є основним суб’єктом історичного процесу.

У різних народів, в різних суспільствах складається своя культура. Звідси, існують різні форми втілення загальних норм і цінностей. Формотворення норм і цінностей – це, згідно з переконаннями Б.О.Кістяківського, своєрідна народна творчість. Творчий геній кожного народу надає загальнолюдським цінностям і нормам своєрідної форми.

Кулєшов О.В. зазначає, що цінності завжди орієнтовані на реальність. Цінності утворюють ідеальний предмет чуттєвих актів людини, їх об’єктивний зміст. Цінність предметна, а не суб’єктна. Цінність має володіти певною мірою опірності, чинити опір волінню людини, протистояти людині і оволодіватись людиною. А це означає, що цінність повинна приходити до людини ззовні.[14;8]

Гавеля В.Л., Рожанська Н.В. вказують, що опредметнення як кінцевий стан діяльності виражається у можливості вільно ставити і реалізовувати цілі, які відображають потреби людей. Реалізація цілей обумовлена не тільки їх правильним вибором, але і соціальними умовами, які склалися у даному суспільстві.[ 6;25]

Форма ідеалу у якості іміджу може створити навколо себе соціально – культурний простір і орієнтувати особистість у навколишньому культурному середовищі. Ухов О.С. зазначає, що спостерігання та аналізи процесів самоорганізації естетичної свідомості особистості та форми ціле покладання складуть і будуть складати одну з головних частин естетичної науки.

Англійський естетик Герберт Рід висуває ідею втілення індивідуальних рис особистості у формуванні художнього стилю. Бюффон казав : «стиль – це людина».[ 9, 17].

Всі форми можна систематизувати за двома критеріями: природа і людська діяльність. Тобто, всі форми поділяються на два види – природні та символічні. Символічні форми з’являються в свідомості людини і за допомогою її діяльності перетворюються в форми мистецтва та літератури, науку та інші види соціокультурних формоутворень. Головна функція форми в мистецтві – це розкриття її змісту як символу.[ 9, 18].

Герберт Рід розуміє поняття «дифузія» як вільне переміщення естетичних ідей та художніх прийомів між стилями.[ 9, 18].

Естетичний смак виявляється у ставленні до мистецтва. Естетичний ідеал та досконалість є головними формами існування естетичного. Суб’єкт має свободу у естетичних відношеннях у межах культурного буття особистості.

Естетичне є процесом, продуктом і результатом адекватного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої у дійсності у відповідності її внутрішній сутності в найбільш досконалій формі. Визначальним поняттям, на думку М.І.Данилевської, є гармонія.

Через вплив ЗМІ на формування цінностей та ідеалів образ досконалості виявляється скоріш лише іміджем досконалості, навіяний гедоністичним стандартом, що змінює всю систему естетичних спрямувань та утворює нову художню практику [ 31]. «Особистість одночасно може відчувати у собі незмінне, вічне і реалізувати себе як вільний суб’єкт естетичної діяльності. Таким чином співіснують естетичні норми та свобода естетичної діяльності, яка втілюється у художній практиці».

Естетичне осягнення предметів відбувається через колір, їх форму, величину. Матицин О. говорить, що характерною рисою швидкого розвитку суспільства є потреба у новизні. Отримуючи естетичне задоволення від культурних феноменів ми наповнюємо своє життя емоціями, без яких воно неможливе. Вся система чуттєвого, емоційного світу людини, естетизована. Естетичне – це регулятор практичної діяльності людини. Людина через естетичне показує емоційно-ціннісне ставлення до світу. Потреба в аналізі естетичного стає нагальною. Особливу актуальність набуває соціальний аспект розуміння естетичного.

Б.Толкотт вважає, що до естетичних орієнтацій неможливо просто приєднатися, їх треба створити самостійно, створити в собі.

Естетика розширила межі своїх досліджень і вагомими стають дослідження ціннісно – виразного образу повсякденного світу. До поля естетичних досліджень ввійшли нові проблеми – іміджеологія, теорія комунікацій, дизайн, мода. Естетика постає як теорія чуттєвого самоствердження людини. [25; 60]. Переосмислюється зміст традиційного понятійно – категоріального апарату естетики відповідно до вимог сучасності. [25; 61].

Рівень свободи соціальної активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному обмежує свободу вибору. Людина – активно діюча особа, здатна змінювати навколишнє середовище. Найвищим проявом соціальної активності є творчість і творчо можна ставитись до всіх видів діяльності. Для успішної самореалізації у сучасному суспільстві людина повинна творчо будувати суспільні відносини. Основою успішного розвитку і людини і суспільства є створення умов для всебічного розвитку та творчої самореалізації особистості.

Об’єктивна необхідність соціалізації випливає із сутності самої людини в умовах її суспільного життя. Більшість сучасних науковців визначають поняття „соціалізація” як двобічний процес засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище і систему соціальних зв’язків. Сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин, у яких відбувається становлення її як особистості.

Серед естетичних способів соціалізації людини можна виділити моду і імідж.

МОДА.


Прагнення людини виділятися у натовпі (соціальний статус) і, водночас, залишатися в ньому (психологічний аспект) відоме здавна і, як стверджують науковці, було та залишається рушійною силою у розвитку моди. В науковій літературі дане явище описується як пошук «індивідуального стилю».

Серед вітчизняних вчених, які цікавилися питаннями моди можна виділити Л.П.Дихнич, М.Т.Мельник, Л.П Ткаченко, О.В.Скалацька.

Суспільна природа моди, її норм і цінностей – традиційна проблематика російських філософів і соціологів А.Б.Гофмана, М.М.Топалова, З.Б.Елькіна. [12; с.53].

Ж.Ж.Руссо, Г Зіммель, В.Зомбатр розглядали моду в якості регулятора соціальних потреб. [12; с.162].

Семіотичним аналізом моди займалися Р.Барт, Ю.М.Лотман.

Модою в самому широкому смислі слова називають існуюче в певний період і загальновизнане на даному етапі відношення до зовнішніх форм культури. Але при вживанні слова мода, під яким завжди мають на увазі постійне і з позицій розуму незавджи пояснюване прагнення до зміни всіх форм прояву культури, зазвичай мають на увазі одяг.[10 ;11]

Мода – продукт культурний і символічний. Перед тим, як потрапити під категорію моди, предмети одягу повинні пройти процес трансформації. Наша мета – дослідження соціального характеру моди. Речі, які люди носять мають значимість і значення.

Дискурс про моду проник в різні сфери наукової думки і набув міждисциплінарного характеру.

Люди носять одяг, але вірять, що придбали і носять саме моду, а не одяг. Треба вміти розграничувати поняття моди і одягу і виділяти два значення терміна «мода»: мода як поняття і мода в одязі як її практика або явище, зазначає Юнийя Кавамура [11; 14].

Мода виникає в результаті прийняття деяких культурних цінностей а також мода формує цінність, додатково придбану одягом. Формування культур моди не залежить від того, скільки споживачі витрачають на одяг. Люди намагаються з одного боку прикрасити себе, а з іншого – залишитися скромним і триматися пристойно зовні.

В змінах і мінливості моди щоразу знову знову виникає обіцянка остаточного ідеалу краси (якого нема). Споживач віре цій обіцянці і кожного разу змушений коритися віянням нової моди. Кожна епоха створює власні масштаби естетичного ідеалу.

Французи кажуть «En vogue»: є дещо модне в моді. Це означає моду і рух хвиль. Зліт і падіння модних змін пластично відображуються в цьому слові. Кожний модний цикл можна розбити на фази: виникнення оригіналу, моделі; визнання їх модної актуальності у вузьких колах; поширення пристосованого до інтересів широких мас дешевшого варіанту; перенасичення; згасання інтересу або повне виключення товару. Модні цикли в модних предметів бувають різними. Причиною цьому може бути сезонність, що обумовлена фазами весна-літо і осінь-зима. Така сезонність є ознакою процесу розвитку моди. Але деякі модні новинки, після того, як їх визнали широкі маси споживачів, переходять в категорію стандарту [10 ;19].

Новизна – складова моди, яка високо ціниться. Зміни і новизна – це дві якості, що характеризують моду. Зміст моди постійно змінюється, але мода як форма лишається незмінною в модних столицях світу [11; 20]. Елементи модного одягу змінюються частіше, ніж загальна тенденція моди. Агата Брукс Янг вважає, що зміни в моді відбуваються циклічно і незалежно від історичних подій, філософських ідей, що панують в даний час, ідеалів і епох в розвитку мистецтва.

В той час, як соціальний статус чоловіка визначається його професією, то соціальна роль жінки нерідко інтерпретується через відношення жінки до моди. Навіть чоловіча мода зявляється на сторінках журналів для жінок. Необхідно помістити моду в більш широкий контекст соціальної системи і задати питання, чому вона існує в даній конкретній системі [11; 28].

Мода – це спосіб демонстації достатку. Мода сучасна. Бути модним – значить відповідати даному моменту часу. Герберт Спенсер вважав, що головна функція моди заключається в соціальному контролі. Мода являє собою символ соціального положення і статусу. Для Спенсера значимим є не сам одяг, який носить людина, а її положення в суспільстві, що дозволяє зробити одяг модним.

Мода – це соціальний звичай. У.Г.Самнер під модою розуміє види діяльності людини, її переконання і створені нею артефакти. Мода – це категорія, що торкається будь-якої форми людської діяльності.

Джоанна Фінкельштейн відмічає, що мода – багатогранний соціальний і психологічний механізм, що немає конкретного походження.

Якщо одяг – явище універсальне, то мода – не так універсальна.

Вважається, що соціальне значення мода, по визначенню, набуває лише в суспільствах з чіткою класовою структурою. На думку Обрі Кеннон, мода – це невідємний компонент соціальної взаємодії людей.

Суперечки про те, чи є мода мистецтвом чи ні, актуальні в наш час. Але мода відповідає тим параметрам, які соціологи виробили для мистецтва. Як і мистецтво, мода має соціальний характер, соціальну основу і існує в соціальному контексті. Її не можна тлумачити поза соціальним контекстом [11; 56]. Мода стилізує людину. З того самого моменту, коли людина відкрила значення одягу як засобу захисту від несприятливих впливів природи, залишилось недовго до тих пір, коли вона не почала роздумувати про естетичі і стилізуючі функції моди.

Для розповсюдженню моді потрібні гласність і ідеали для наслідування. Культура моди підтримується постійним виробництвом моди. Потрібно розуміти, що цей процес відрізняється від виробництва одягу, тому, що одяг не стає автоматично модою.

Одяг – це результат матеріально виробництва, а мода – символічного. Одяг – відчутний, а мода – ні. Одяг – це предмет першої необхідності, а мода – надлишок. Мода слугує для визначення статусу людини. Одяг стає модою, яка наділена символічною цінністю і проявляється в одязі [11; 70]. Іншими словами, мода – це символ, який знайшов своє втілення в одязі.

Дизайнери являються ключовами фігурами в створенні моди і відіграють важливу роль в її розвитку і популяризації. Мода асоціюється з іменами відомих людей і не менш відомими відмітними особливостями. Дизайнери модного одягу працюють в динамічному секторі.

Мода як культурний символ стає осязаємою в процесі персоніфікації. З модою асоціюється розкішний стиль життя. В сучасному світі моди існує не один рівень дизайну.

Мода – це вагомий фактор формування смаку. Вона діє на сприйняття нами прекрасного. Мода і одяг виступають в якості засобів комунікації і репрезентації загальних настанов способу життя [11; 118].

Виробництво моди – це формування відповідної віри та ідеології. Віра втілюється в матеріальному об’єкті. Люди носять одяг, але вірять, що носять моду, тому що це схвалюється суспільством. Ідеологію моди постійно потрібно підтримувати.

Споживачі побічно беруть участь в створенні моди. Коли мода досягає стадії споживання, вона підвергається процесу трансформації і перевтілюється і щось більш конкретне і осязаєме, а саме в моду в одязі. Після етапу створення мода повинна бути затребуваною, щоб підтвердилася і закріпилася віра в моду. Без акту схвалення і споживання мода як культурний продукт не являється сформованою. Теорія моди вивчає соціальний контекст не тільки виробництва, а й споживання моди і ті значення, якими наділяються ці процеси і оточуюча їх обстановка [11; 131].

Експериментування є найважливішим методом дизайну, а тканина може стати стимулом для модельєра, підсказуючи нові форми і творчі ідеї. Клієнт з достатком вибер тканину, яка не мнеться і яку можна легко помістити в чемодан і возити з собою. М.Ореклін вважає, що створити щось нове в моді можна за допомогою нових технологій. Вони дозволяють творити щось, раніше неможливе. Цей процес являє собою послідовну еволюцію. Якщо ХХ століття було атомним, то ХХІ – може бути молекулярним. Матеріали, з яких створюється тканина і її характеристики в експлуатації уже ніколи не будуть такими, як раніше [5; 47]

Мода – це нематеріальний вимір сучасної культури, яка визиває в людей постійну потребу в змінах. Її можна використовувати в якості концептуального інструменту для пояснення природи символічної діяльності. Це питання більш широко буде розглядатися в наших подальших працях. Обєкт являється модним до тих пір, доки він здатен символізувати дане.

Одяг являє собою найбільш індивідуальний витвір людської культури і в той же час, рядом з модою, яка як тінь слідує за одягом, простує могутній інстинкт самонаслідування. Наслідування є формою біологічного самозахисту. Наслідування одночасно являється необхідною передумовою моді, її протиріччям. Те, що ми називаємо процесом розвитку моди, в своїй сутності, це – злиття протиріч. Людина, пристосовуючись до навколишнього світу сприймає моду, але разом з тим і з допомогою саме цієї моди, прагне відрізнятися від оточуючих її людей. Людина слідує іншим і в той же час прагне в цій формі слідування здійснити власну самостилізацію, своє бачення самої себе [10 ; 12]

Часто мода йде пліч-о-пліч з політикою.

Сьогодні мода – це частина культурної глобалізації. На думку Балестрі і Рісетті, створення моди зосереджено в обраних країнах, таких як Великобританія, Італія, Франція та Японія. Ці країни диктують модні тенденції. Саме моделі споживання є індикаторами належності до різних соціальних груп.

Сучасна мода менше асоціюється з подіумом і більше – з бутіками. Привабливість і чарівність стають обов’язком і правилом канонів моди.

Мода неперервно розвивається і тому для її вимог потребуються нові матеріали. Мода комбінує волокна і смисли, тканини і символи – все це існує разом.

Скалацька О.В. зазначає, що В.Зомбарт виділяє три основні риси сучасної моди: перша – це влада моди над безмежною безліччю предметів споживання, друга – загальність моди, третя – це скажений темп змін. Ці особливості моди були сформовані лише в сучасних соціальних умовах.

Сучасний споживач заглиблюється в пошук модних речей і тим паче, якщо ці речі пов’язані з неповторною індивідуальністю. Законодавці моди прагнуть до цілісності і автентичності, ексклюзивності, що мають культурну складову. Споживачі підкоряються дії певного соціокультурного середовища. На вибір клієнта впливає ряд факторів, серед яких культурні ідеали і цінності, соціальні прагнення і заборони. Функціональність – необхідний атрибут моди. Модність для споживача – це прагнення до нових образів і моди.

Недивлячись на зміни матеріальної і функціональної сутності одягу, мода як така завжди буде чимось трансцендентальним [5;208]. Індивідуальність проявляється в виборі і комбінації окремих модних компонентів. Мода вцілому прагне до молодого і свіжого враження: вона хоче омолоджувати. Вона виражає весь стиль життя суспільства, кожна людина змушена покорятися їй добровільно і з захватом або пасивно і бездумно, мода тримає на поводу і тих і інших. Вона стала частиною культури повсякденного життя і є ілюстрацією нашого життя.

ІМІДЖ.


Імідж, так як і мода, є одним із естетичних способів соціалізації людини. Сьогодні імідж відіграє велику роль в процесі взаємодії особистості з соціумом. Значущість феномену імідж у соціальній взаємодії стрімко зросла в ході соціальних змін початку ХХІ ст. Причина цього явища пояснюється ростом індивідуальної і професійної свободи, яка є результатом соціального й технічного розвитку світу. Значення людського фактору зростає. І це дає можливість особистості представляти себе суспільству як індивідуальність. Імідж соціально обумовлений із комунікацією. Адекватний імідж необхідний для будь якого виду діяльності та стає обов’язковим атрибутом соціально-професійних відносин.

Однією з рушійних сил розвитку особистості є самореалізація. Вона передбачає можливість для людини виразити свою центральну цінність як компонент образу – Я.

Дослідженням іміджу займалися І. Альохіна та О. Єгорова-Гантман, І. Ладанов, О.І.Мармаза, Л.С.Філатова; В. Маркін підкреслює знакову, інформаційно-символічну природу іміджу; Н. Смирнова пов’язує імідж зі статусним образом.

Серед зарубіжних авторів, які займалися дослідженням іміджу були: Ж. Вудвард, Р. Дентон (розглядали імідж як набір певних якостей, що асоціюються з індивідуальністю); П. Берд, Б. Джи ( виділяли символічну природу іміджу); Б. Брюс, Г. Грінберг (досліджували імідж як штучно створений носій інформації); П. Берд, Е. Семпсон (вбачали в іміджі саморекламу).

Л.С.Філатова вказує, що з’являються спеціальні науково-практичні галузі: теорія і практика реклами, паблік рілейшнз, іміджелогія та ін., основним предметом яких є формування образів. Імідж знаходиться серед понять: рейтинг, популярність, репутація, престиж, авторитет тощо [32; 162].

О.В.Скалацька вказує, що поняття «імідж» не має чіткого визначення у більшості сучасних українських словниках. Це пов'язане з тим, що дане поняття є неологізмом, і вперше з'являється в українському науковому просторі у дев'яностих роках ХХ ст.

Імідж людини – це думка про неї у групи людей в результаті сформованого у їхній психіці образу цієї особи, що виник у результаті їх прямого контакту з цією людиною чи внаслідок отриманої про цю людину інформації від інших людей [27]. Соціальний вплив всюдисущий, він здійснюється всюди і завжди та є частиною побудови світу.

Для сучасного суспільства притаманні споживання та орієнтація на створеня особистісного іміджу.

Імідж – це результат життєдіяльності людини і засіб управління її життєвою перспективою. Інколи люди недостатньо працюють над створенням привабливого іміджу і не використовують його для досягнення успіхів. Потрібно розуміти, що вдалий імідж створюється природнім шляхом з урахуванням особистих якостей людини. Потрібно оцінити власний потенціал.

Імідж як образ суб’єкта виникає безпосередньо під час вербального чи невербального сплікування з людиною. Імідж може бути досить сталим навіть всупереч подальшій поведінці суб’єкта [29]. Імідж – це образ, що можна створити за допомогою слів та ідей. Імідж людини – це те, як вона виглядає в очах інших людей. Будь – який сформований образ є відображенням матеріального світу в свідомості людини.

Імідж відображає неповторність і індивідуальну своєрідність особистості. Філософи різних епох пов’язували імідж людини з лідерством та владою.

Блажей І.О. зазначає, що ознаками позитивного іміджу є привабливість, унікальність та динамічність. Кожна людина бажає відчувати себе привабливою. Привабливість пов’язана з модою, тенденціями, менталітетом. Кожна людина бажає бути індивідуальною особливою особистістю. А динамічність пов’язані зі змінами в світі – образ також повинен мінятися.

При створенні іміджу людина використовує власне тіло, обличчя, голос, жести. Він завжди є продовженням природних психічних якостей людини і дає можливість передати інформацію про себе, про свої ідеали, цінності та плани.

Імідж не тільки включений у процес людської діяльності, а й створюється у результаті процесу діяльності. Він має символічну структуру. Це символічний образ , що оформлюється за допомогою деякої мови.

Основними властивостями іміджу є його доцільність, проективність, довіра цільової аудиторії, відповідність властивостям цільової аудиторії, динамічність та достовірність – зазначають Кубишина Н.С. та Соломченко А.А.

Імідж – це багатогранне поняття, яке означає управління увагою, спосіб соціального програмування поведінки людини, соціальний рефлекс, соціальну роль, систему соціальної адаптації, узагальнену сутність “Я”, спосіб досягнення прагматичних цілей, спосіб самовдосконалення та особистісного розвитку, форму публічного самовираження, універсальний механізм соціальної самоідентифікації. Імідж – це внутрішня сутність людини, що транслюється зовні, тобто імідж – це публічне “Я” людини. У структурі “Я” виділяють пізнавальну (знання себе), емоційну (оцінка себе), поведінкову (ставлення до себе) сторони [20; 266].

Соціалізація як частина процесу розвитку виявляється в трьох сферах: діяльності, спілкуванні та розвитку самосвідомості особистості. Імідж є механізмом, що оптимізує професійну соціалізацію особистості.

Важливим є те, що імідж не завжди є модним, але обов’язково мусить бути індивідуальним та креативним, тобто слугувати стилістичною характеристикою особистості, зазначає Лагода О.М.

Кожна людина, яка є складовою соціального світу, не в змозі уникнути впливів з боку інших. Особистість - це та сторона людини, яка є джерелом впливу і сама прагне здійснити вплив на інших: з метою зробити їх своїми прихильниками, змусити здійснити якийсь вчинок, розділити точку зору, вважає М.М.Москаленко. Саме в стилі, способах взаємодії один на одного і виявляється суб’єктивність особистісного іміджу.

Формування іміджу є процесом осягнення людиною основних цінностей, норм, символів, традицій і інших елементів культури.

Формування іміджу відбувається за кількома напрямами і ніколи не можна обмежуватися створенням, удосконаленням і контролем чогось єдиного. Лише комплексний підхід допоможе у формуванні правильного іміджу [32; 163]. Розвиток іміджу – це вибір, що робить кожна людина.

Смислотвірні характеристики визначають сутність іміджу. Основу публічного образу конкретної людини (групи) складають цінності й ідеї, які вона несе світу. Позитивний імідж визначається схожістю між індивідуальними особливостями людини та загальнолюдськими цінностями. Створення позитивного іміджу є механізмом особистісного росту. В основі створення іміджу лежить цілеспрямоване вміння змінювати і перетворювати навколишній світ і самого себе, яке є найважливішою сутнісною характеристикою особистості.

Дуже важливим під час формування іміджу є соціально-перспективний і соціально-відповідальний шлях отримання результатів діяльності.

Імідж можна розглядати як символічно виражений результат процесу загального розвитку людини (фізичного, психічного) і розвитку особистості.

М.О.Мазоренко зазначає, що імідж можна розглядати як явище, в якому відбувається злиття всіх видів діяльності: перетворювальної, спрямованої на видозміну групи або самої людини; пізнавальної, спрямованої особистістю на оточуючих і на саму себе; ціннісно-орієнтаційної, націленої на вироблення, осмислення, споживання і поширення ціннісних смислів; комунікативної, що представляє собою процес кодування і передачі інформації з подальшою її розшифровкою і постійним обміном смислами.

Отже, розширено сферу потенційного застосування категорії іміджу — із проектуванням на соціалі­зацію і діяльність представників непублічних професій.

Соціальна роль – це фіксація певного положення індивіду. Саме вона змушує людину підтримувати або змінювати імідж. Професійна соціалізація передбачає внутрішній розвиток людини (збільшення знань, набуття авторитету, престижу, влади) та зовнішні досягнення (посади, кваліфікаційні розряди, рівні матеріальних винагород) у професійній діяльності. Прагнення до просування в соціальній ієрархії підвищує значення процесу конструювання власного іміджу. Імідж відкриває шлях до вивчення механізмів самоефективності, а втілення в життєдіяльність своїх здібностей, інтересів, прагнень стає головним життєвим проектом. Імідж є одним з інструментів лідерства, що виявляється в силі, впевненості, незалежності, відкритості, зацікавленості в інших, здатності зробити процес взаємодії ефективним [20; 264]. Імідж є одним із засобів спілкування.

Імідж – це образ, який створений для публіки. Імідж має силу і вплив тоді, коли він відображає цінності середовища, в якому він створений і функціонує. Виразність іміджу залежить від його цілісного і гармонійного представлення і виклику ним емоційних переживань. Варто створити реальний професійний імідж для професійного успіху і самореалізації як самодостатньої особистості. Імідж необхідно спроектувати і надалі управляти ним. Для цього треба працювати над собою.

Висновки. Світ являє собою універсальну,взаємопов’язану в усіх своїх частинах систему. Необхідно побудувати всю систему цілей і потреб у відповідності до об’єктивних закономірностей середовища діяльності. Соціалізація є процесом складним діалектичним процесом з низкою взаємоперетворень, взаємним переходом її форм ідентифікації, індивідуалізації, персоналізації, деталізації, в результаті чого потенційна соціальність людини перетворюється в соціальну активність цілепокладання особистості, спрямовану на надбання нею активності, самостійності, злиття досвіду і навичок передбачення. Суспільні цілі персоналізуються – це вища форма соціалізації, яка виявляє міру здатності особистості змінювати життєві обставини. В реалізації цілі процес ніби йде у протилежному напрямку – індивідуалізується, і в цьому проявляється відносний характер цілепокладання. Разом із тим цілепокладання одержує більш глибокий смисл, розкриваючи не тільки процес взаємодії «зовнішнього і внутрішнього», але і якість цієї взаємодії – спрямованість особистості, її установку, тобто готовність на певний спосіб буття. Отже, характеристикою мотивування соціальної активності людини є не участь її в діяльності (участі можна добитися і примусом), а наявність самоцілі як готовності до діяльності, фіксуючої у собі уявлення про особисті і суспільні цілі [6; 27-28].

Мода – це психологічний процес самовираження і констатація самобутності нашої культури.

Імідж сьогодні є визначальною для соціо­комунікаційного простору категорією і водночас однією з найбільш дискусійних (як у її сприйнятті аудиторією, так і у послуговуванні нею). Взагалі імідж виступає як культурний код епохи, що фіксує і відтворює картину світу.

В сучасних умовах людина не лише адаптується до нових форм і видів діяльності, але й до самої можливості постійних змін життєвих стереотипів. Бітаєв В.А. зазначає, що в процесі соціалізації, тобто оволодіння індивідом сукупності людських якостей, самопобудови самого себе, відбувається орієнтація на наявну в суспільстві санкціоновану модель людини, виражену в різноманітних формах – художній, науковій, філософській.

Естетичний досвід особи реалізується не тільки через створення власної зовнішності, а й через всю систему соціальних відносин, які утвердилися і діють, та до яких причетна людина [16].

Будь-яка людська діяльність призводить до встановлення типових соціальних відносин і створює для себе певний осередок, що перетворюється на специфічну діючу силу, і стає ніби символом, який активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думок, викликає емоції і закріплює дух колективізму і загальної єдності. Ця сила придає ритм суспільному життю, гарантує його спадкоємність і лежить в основі різноманітних явищ у сфері культури [16].

Людство, створюючи ідеал особистості, передбачає розвиток в ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості [16].

Естетичне стає універсальною характеристикою буття людини. Ціннісні есетитичні орієнтації особистості перебувають у діалектичному взаємозв’язку з її інтересами та потребами. В сучасних умовах існує необхідність розкрити естетичні способи життєво важливої потреби людини – соціалізації. Культурні процеси, що відбуваються вносять зміни у зміст естетичних орієнтацій людини, її естетичних мотивів та переваг у соціокультурних проявах людської життєтворчості.



Потрібно виховати креативну натуру, яка осягає реальність системно, без фатального тиску штампів, шаблонів, стереотипів та збільшити діапазон творчості людини, її свободи, розширити горизонти бачення світу, масштаби досягнень. Необхідно підвищити естетичний рівень культури в сучасному суспільстві.
Література:

  1. Білик Т. М.Символічна концепція іміджу. // Психолінгвістика. - 2011. - Вип. 8. - С. 10-14. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/psling_2011_8_3.pdf.

  2. Бітаєв В.А. Естетичне виховання і гуманізація особи. // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук , Луганськ, 2004, 44с.

  3. Блажей І.О. Формування позитивного іміджу бренда у свідомості споживача. //Глобальні та національні проблеми економіки.// Миколаївський національний університет імені В.О.сухомлинського. Випуск 2, 2015. С.290-293.

  4. Васильченко В. М. Виховання молоді як фактор спрямованої соціалізації людини [Електронний ресурс] / В. М. Васильченко //Культурологічний вісник. - 2002. - Вип. 8. - С. 124-130. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Kultv_2002_8_20

  5. Гейл К. Мода и текстиль: рождение нових тенденций / Колин Гейл, Ясбир Каур; перевел с англ. Т.О.Ежов; научн ред.. Т.В.Кулахмертова. – Минск: Гревцов Паблишер, 2009. -240с.

  6. Гавеля В.Л., Рожанська Н.В.Змістовна складова соціалізаційної доцільності й свободи людини / В. Л. Гавеля, Н. В. Рожанська // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Соціологія. - 2008. - Т. 103, Вип. 90. -С.24-28.- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdusoc_2008_103_90_5

  7. Данилевська М.І. // Особливості сучасної естетичної картини світу // Духовність особистості: методологія, теорія і практика. №5 (46), 2011. С. 39 -45.

  8. Зеленська Н.О. // Естетична і художня культура – найважливіші складові формування творчої особистості.// Вісник житомирського державного університету. Випуск 2 (74), 2014. С.74 -77.

  9. Ільницька Л.В. // Проблема художнього стилю в естетичній теорії Герберта Ріда.// Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Філософія.Політологія. 70-72/ 2005. С.17-20.

  10. Иллюстированная энциклопедия моды. Перевод на русский язык И.М. Ильинской и А.А. Лосевой. Издательство Артия. Прага, 1966. 608с.

  11. Кавамура Ю., Теория и практика создания моды / Юнийя Кавамура; перевела с англ. А.Н.Поплавская; науч. ред. А.В.Лебсак-Клейманс. - Минск: Гревцов Паблишер, 2009. -192с.

  12. Килошенко М.И. Психология моды : Учеб. пособие для вузов / М.И.Килошенко. – 2-е узд., испр. – М.: Издательство Оникс, 2006. – 320с. : ил.

  13. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Богдан Аклександрович Кистяковский. – С.Пб. : Русский Христианский гуманитарный ин-т, 1998. – 800с.

  14. Кулєшов О.В. Теоретичні передумови сучасної аксіології [Електронний ресурс] / О.В.Кулєшов. – Режим доступу :

http://eprints.cdu.edu.ua/292/1/N154p126-134.pdf

  1. Лагода О.М.Імідж як стилістична характеристика особистості [Електронний ресурс] / О. М. Лагода, К. М. Стеценко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв . Мистецтвознавство. Архитектура. - 2007. - № 2. - С. 82-89. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/had_2007_2_10

  2. Левчук Л.Т. Естетика [Електронний ресурс] : підручник / Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. - 3-тє вид., доп. і перероб.. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 520 с.

  3. Лугуценко Т.В. Діалектика естетичного та економічного у соціокультурних проявах людської життєтворчості. // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, Луганськ – 2007, 19с.

  4. Москаленко В.В. Соціалізація як соціальний контроль./ В.В.Москаленко// Актуальні проблеми психології:Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України .Том11. –Вип.10.-К.:Фенікс,2014. С.76- 90.

  5. Мазоренко М. О. Формування іміджу в контексті розвитку особистості [Електронний ресурс] / М. О. Мазоренко // Наука і освіта. - 2014. - № 9. - С. 132-136. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NiO_2014_9_27

  6. Мармаза О. І. Імідж як спосіб професійної соціалізації керівника навчального закладу [Електронний ресурс] / О. І. Мармаза //Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. - 2013. - Вип. 33. - С. 263-269. - Режим доступу: 

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pfto_2013_33_44

  1. Риккерт Г. Границы естественнонаучного образования понятий / Генрих Риккерт. – СПб.: Наука, 1997. –532 с.

  2. Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре / Генрих Риккерт. – М.: Республика, 1998. – 413 с.

  3. Скалацька О. В. Образ як етимологія поняття "імідж" [Електронний ресурс] / О. В. Скалацька // Вісник СевНТУ. Сер. : Філософія. - 2013. - Вип. 141. - С. 119-123. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vsntufilo_2013_141_27

  4. Скалацька О.В. Філософські аспекти економічної теорії моди В.Зомбарта // Вісник Черкаського університету. Серія філософія №11 (304), Черкаси, 2014. – С.58-64.

  5. Стеценко Л.Л. // Сучасна українська естетика: до визначення тенденцій розвитку // Гуманітарни часопис №2, 2013. С. 55-62.

  6. Социология вещей [Електронний ресурс] : сборник статей / под ред. В. Вахштайна. - М. : Территория будущего, 2006. - 392 с. - (Серия "Универсальная библиотека Александра Погорельского") 

  7. Трач О.Ю., Карий О.І. Імідж, бренд та репутація: їх взаємозв’язок і вплив на розвиток територій, організацій та окремих осіб./ О. Ю. Трач, О. І. Карий. — Львів : Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2011. — С. 182–187.

  8. Хавкіна Л. Категорія іміджу в соціокомунікаційному просторі та в системі журналістської освіти [Електронний ресурс] / Л. Хавкіна // Літературний процес: методологія, імена, тенденції. Філологічні науки. - 2014. - № 4. - С. 89-94. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Litpro_2014_4_20

  9. Чипиленко Н. В. Особистісний імідж у професійному контексті [Електронний ресурс] / Н. В. Чипиленко. – Режим доступу : http://cmsps.edukit.kr.ua/Files/downloads/чипиленко.doc.

  10. Шелякіна А.В. // Місце естетики у системі міжпредметних зв’язків: естетика і художня діяльність//

  11. Ухов О.С.// Переосмислення трансцендентального виміру естетичного (до проблем ідеалу та досконалості в філософії І.Канта)

  12. Філатова Л.С. Нові підходи вивчення дефініції іміджу як наукова проблема [Електронний ресурс] / Л. С. Філатова // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. "Засоби навчальной та науково-дослідної роботи". - 2011. - Вип. 36. - С. 161-168.–Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_zntndr_2011_36_26






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка