Еколого-економічні проблеми в контексті сталого розвитку закарпаття



Сторінка1/2
Дата конвертації18.04.2019
Розмір54 Kb.
  1   2
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЗАКАРПАТТЯ
Химинець В.В., кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародних економічних відносин

Ужгородський національний університет (м. Ужгород)

Сучасна людина, наділена можливістю мислити, аналізувати, прогнозувати та діяти, підпорядкувала і значною мірою, змусила всі природні екосистеми працювати на свої потреби, нещадно вичерпуючи їх ресурси та можливості. Розширення сфери впливу людини до всепланетарних масштабів стало основною причиною втрати рівноваги між природними системами підтримки життя та індустріальними, технологічними і демографічними потребами урбанізованого суспільства.

Основними причинами, які призвели до такої критичної ситуації, слід вважати: скінченність розмірів планети Земля, демографічну ситуацію, урбанізований спосіб життя і, як наслідок, неперервне нарощування тиску людини на природу. Філософія людського життя виробила непоборне бажання в кожного з нас «завтра жити краще, ніж сьогодні». Проблема полягає в тому, що це, притаманне кожній людині, бажання може бути реалізоване лише за умови неперервного збільшення використання різного роду природних енергетичних і сировинних ресурсів – повітря, води, продуктів харчування, енергії тощо – на душу населення. Вчені підрахували, що для задоволення всіх потреб усередненого жителя сто років тому назад із надр Землі потрібно було добувати 0,5 т різної сировини. Для задоволення всіх потреб однієї людини сьогодні з надр Землі вже потрібно видобути 27,5 т різних корисних копалин. На початку ХХ століття на планеті проживало 1,2, а сьогодні –майже 8 млрд чоловік. Простий підрахунок свідчить, що потужності втручання людської маси в надра Землі за останні сто років зросли в триста разів. Для того, щоб нинішня цивілізація більш-менш нормально прожила один рік, з надр Землі потрібно добути близько 180 млрд т різної сировини. Ведучи такий урбанізований спосіб життя, людство само собі створило масу проблем – заглибилося в Землю на 1,5–2,0 км, створило тут великі пустоти – штучні екосистеми, які почали взаємодіяти з природними екосистемами і спричинювати різного роду катаклізми (буревії, цунамі, землетруси тощо).

Дуже важливим є й те, що технології, які використовують у різного роду виробництвах та побуті, потребують дуже великих затрат енергії, а на корисне для людини перетворюють лише 10–15 % з добутої сировини. Решта сировини йде у відходи. Основну частину енергії (знов-таки за існуючими технологіями) людство отримує в процесі спалювання органічних та неорганічних природних ресурсів, що до того ж продукує велику кількість відходів. Значний обсяг відходів продукує також у побуті та на вулиці. Сьогодні на одного мешканця планети припадає в середньому близько 25 т різного роду відходів – промислових, вуличних і побутових, серед них – майже 3 т побутових (те, що щодня потрібно винести з квартири та утилізувати через каналізацію) і вуличних (транспорт, людська діяльність тощо). У той же час, за різними оцінками, величина штучно створених енергетичних потужностей на планеті вже досягла 0,02–0,03 % величини енергії, яку Земля отримує із космосу. Це ще зовсім різні, але вже співрозмірні величини, і їхнє співвідношення стало істотно впливати на теплообмін планети і космосу. Людство з великою швидкістю наближається до катастроф, пов’язаних зі зміною теплового балансу Землі.

Проблема ускладнюється тим, що, якщо людство хоче через десять років мати екологічну ситуацію, еквівалентну до сьогоднішнього дня (не кращу, а еквівалентну), то в світові проекти зі збереження чистоти повітря, води, їжі потрібно вкласти майже 30 трильйонів доларів США. Зрозуміло, що таких коштів світова спільнота не має.

Світовий досвід свідчить, що загальна рівновага в державі, її цілісність і поступовий соціально-економічний розвиток можуть бути забезпечені лише за умови активізації регіональних особливостей та регіональної політики, розширення прав і обов’язків регіонів у розвитку продуктивних сил, використанню енергетичних і сировинних ресурсів та розбудові соціальної сфери. Це пов’язано з глибокими диспропорціями в соціально-економічному розвитку регіонів як у сфері матеріального виробництва, так і в соціальній сфері, специфіці розселення етносу, та зумовлено відмінностями в ресурсному, виробничому, інтелектуальному і культурному потенціалах територій [1]. Вплив екологічних реалій на всі без винятку аспекти політичного, економічного, демографічного, соціогуманітарного та духовно-морального розвитку нашої країни є настільки очевидним і масштабним, що нехтування ним виглядає, в кращому випадку, недалекоглядним і безвідповідальним [2].

Стратегія сталого еколого-економічного розвитку передбачає, що продуктивні сили, структура економіки, спеціалізація та розміщення виробництв у сучасних умовах повинні якнайтісніше узгоджуватися з наявними ресурсами, продуктивним, відтворювальним і асиміляційним потенціалом навколишнього природного середовища. Більше того, рівень та характер використання природних ресурсів, насамперед земельних, водних і мінерально-сировинних, масштаби й напрями вкладення грошей та капіталів, орієнтація техніко-технологічного та організаційного прогресу мають бути узгоджені не лише з поточними, а й з перспективними потребами населення країни та її регіонів.

У Карпатському регіоні темпи деградування «сфери життя» значно перевищують темпи усвідомлення населенням і владою цього надзвичайно небезпечного процесу. Регіон у спадщину отримав деформовану систему виробничих відносин, орієнтовані на комплектуючі вироби галузі економіки, в якій панівне місце займають енерговитратні лісопереробний і сировинно-видобувний комплекси. Нарощування обсягів виробництва в цих галузях весь час супроводжувалося створенням хімічних і лісохімічних потужностей, хронічним відставанням технологій від світових стандартів, неконтрольованою появою і нагромадженням різних токсичних відходів, техногенним навантаженням на довкілля регіону. Особливо великої шкоди довкіллю Закарпаття завдає варварське ставлення до основного багатства краю – лісів. Науково необґрунтовані великі рубки лісу за останні 70 років привели до зменшення їх площ, порушили вікову структуру, зменшили природний приріст деревини, заподіяли шкоду водоутворюючій та водорегулюючій системам, стали причиною частих стихійних лих (повені, зсуви, селеві потоки, змивання родючого ґрунту, буреломи тощо). Поступово Карпатський регіон з «перлини України» перетворився на екологічно усереднений регіон техногенно-забрудненої держави [5, 6].

Закарпаттю, як і будь-якому іншому регіону України, властиві всі економічні, соціальні та екологічні проблеми, характерні для світової цивілізації в цілому. Найбільший тиск на природу і навколишнє середовище в краї створюють [6–7]:

– промислове і сільськогосподарське виробництва, в першу чергу потужності, які виробляють хімічно активні, отруйні та радіоактивні відходи (заводи хімічної галузі, лісохімкомбінати, цехи та дільниці гальванічного виробництва, асфальтобітумні заводи тощо);

– автотранспортна і залізнична галузі;

– добувна промисловість (шахти, кар’єри тощо);

– магістральні нафто -, газо-, продуктопроводи;

– потужні джерела електромагнітних полів (радіолокаційні станції, електропідстанції, високовольтні лінії тощо);

– навантажувально-розвантажувальні роботи і міграційні процеси, пов’язані з прикордонним співробітництвом;

– науково необґрунтована вирубка лісів, яка супроводжується появою цілого ряду проблем (ерозія, руйнування родючого шару ґрунту, зменшення потужностей водоутворюючої системи, поява буреломів, повеней, зсувів, селевих потоків тощо).

Урбанізований спосіб життя і виробнича діяльність 1,3 млн закарпатців створюють великий техногенний тиск на довкілля. Внаслідок цього екологічний стан в області погіршується з року в рік. Зокрема, наукові дослідження [6] свідчать, що пестициди проникли на глибину до 60–80 м, а феноли в Ужгородському районі зафіксовано у воді на глибині до 200 м. У водах всіх закарпатських великих річок (Тиса, Латориця, Уж, Боржава, Ріка) концентрації металів (свинець, мідь, олово тощо), хімічних сполук (кислоти, луги, масла, жири тощо) перевищують гранично допустимі норми у десятки, а в екстремальних ситуаціях (викиди забрудненої води з відстійників промислових підприємств, аварії на нафто- газопроводах тощо) – у сотні разів. Продукти харчування значною мірою насичені пестицидами, нітратами й нітритами.

Вихід із ситуації, яка склалася в області, слід шукати у практичній реалізації ідей сталого еколого-економічного розвитку в країні. Виходити потрібно з того, що в найближчі роки неможливо істотно вплинути на структуру виробництва та його потужності. Власники підприємств в умовах економічної кризи намагаються отримувати максимальні прибутки, часто нехтуючи екологічною компонентою. Вкрай важко зменшити і кількість мінеральних добрив та отрутохімікатів, які використовують у процесі вирощування сільськогосподарських культур.

Значною проблемою у взаємовідносинах суспільства з природою є відсутність екологічної культури та екологічної свідомості на рівні особистісних цінностей. Екологічна культура є мірою моральної зрілості людини, мірою її здорового глузду в багатьох вчинках і діях. Крім того, слід усвідомлювати, що руйнівні процеси як у природі, так і в суспільстві зазвичай супроводжуються появою внутрішнього неспокою людини, створюють умови для неврозів, загального психозу, зумовлюють агресію та деструктивну поведінку.

Враховуючи все сказане вище, можна дійти висновку, що визначальними у розв’язанні суперечностей між людською діяльністю та природою мають стати всі засоби, за допомогою яких можна формувати екологічну культуру та екологічну свідомість населення. Це можливо лише на основі глибокого філософського, соціально-політичного і психолого-педагогічного осмислення змісту людського буття, суспільних норм існування цивілізації. В кожної людини потрібно формувати глибокий екологічний світогляд, розуміння домінанти природних цінностей над штучно створеними матеріальними благами, усвідомлення розумних меж власних потреб, готовності підпорядкувати особисті інтереси законам і можливостям природи. Тільки через процес навчання і виховання людство зможе виробляти необхідну інформацію і знання, які створять умови для сталого розвитку цивілізації [7–9, 11].

Під час реалізації ідей сталого еколого-економічного розвитку на рівні регіону потрібно виходити з того, що цивілізовані народи покликані захищати і множити добро, законами і владою утверджувати в суспільстві та суспільній свідомості вищі духовні цінності людського життя. У цьому контексті важливого значення набувають Концепція, Програми і Плани розвитку регіонів на близьку і тривалу перспективу, в основу яких слід закладати ідеї та принципи сталого розвитку.

Тільки освіта, інтелект і екологічна культура, тобто безперервна освітянська навчально-виховна робота, можуть закласти основи сталого еколого-економічного розвитку окремих регіонів, країн і світової спільноти в цілому [11–14].




Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Робоча програма дисципліни Мета дисципліни
2016 -> Програма вступного іспиту третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти для здобуття наукового ступеня доктор філософії
2016 -> Загальні засади мовної комунікації
2016 -> Рішення про внесення відповідних змін до навчальних програм для 4-го класу наказ мон україни №1495 від
2016 -> Психологія діяльності та навчального менеджменту
2016 -> Тема бесіди: «Любіть свою Україну»
2016 -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням
2016 -> Самостійна навчальна діяльність та її види


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка