Доповідь на педраді



Скачати 207,25 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації05.10.2019
Розмір207,25 Kb.
  1   2   3   4

ТЕРНОПІЛЬСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА №29

З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Використання соціокультурних аспектів навчання іноземних мов

як один із системних підходів у роботі з формування та розвитку

творчої особистості школяра

  1. Доповідь на педраді









    1. Підготувала

Потіха Г.Т.

      1. ТЕРНОПІЛЬ - 2004

Правило „рідна мова плюс дві іноземні мови" стало сьогодні необхідністю для громадян Європи. Це стало також потребою молодих людей в Україні.

Процес інтеграції України у європейську та світову спільноту породжує потребу в освічених, творчих особистостях, здатних до самовдосконалення, взаєморозуміння та взаємодії з носіями різних мов та культур

Останнім часом у практику викладання іноземних мов (ІМ) все активніше впроваджуються новий підхід — навчання іншомовному спілкуванню в контексті Діалогу культур, Соціокультурна лінія виділена навіть окремим розділом в Державних стандартах освіти з іноземних мов для загальноосвітньої школи, затверджених Кабміном України на початку 2004 p. І це не випадково, бо процес опанування іноземної мови є одночасно процесом неминучого залучення учнів до чужої культури, до опанування ними соціокультурного змісту.

Практична мета навчання іноземних мов (ІМ) у школі полягає у навчанні учнів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної Програмою (2001), так, щоб здобуті у школі знання з ІМ та сформовані мовленнєві вміння змогли забезпечити учням доступ до інших національних культур і тим самим до світової культури.

Незаперечним нині є той факт, що у навчанні іноземної мови уже недостатньо формування лише мовної (фонетичної, грама­тичної, лексичної, орфографічної) та мовленнєвої (аудіювання, говоріння, читання, письмо) компетенції. Вимогою часу є забезпечення повноцінного міжкультурного спілкування та взаєморозуміння представників різних культур. А це означає, що той, хто вивчає іноземну мову, повинен одночасно засвоїти і культуру народу, мову якого він вивчає, тобто необхідне формування соціокультурної компетенції. Ця компетенція передбачає знайомство з національно-культурною специфікою мовленнєвої та немовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носія мови. Цими елементами є звичаї і традиції, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін. Для формування соціокультурної компетенції потрібні знання країнознавства не як комплексу навчальних дисциплін, а так звані фонові знання (back - ground knowledge), тобто знання про країну і її культуру, відомі усім жителям даної країни. Особливості відображення реальної дійсності у конкретних мовах створюють мовні картини світу, невідповідність яких є головною перешкодою для досягнення повного взаємо­розуміння учасників комунікативного акту. Володіння фоновими знаннями, так би мовити, включає іноземця до іншомовної громади, дає йому „культурну грамотність" і, навпаки, відсутність останньої робить його чужаком, аутсайдером, який не може зрозуміти те, що має на увазі носій мови в усному чи писемному спілкуванні.

В процесі формування соціокультурної компетенції здійснюється процес акультурації (це поняття було запроваджене Є.М. Верещагіним і В.М. Костомаровим), тобто засвоєння людьми, що виросли в одній національній культурі, елементів іншої національної культури. На їх думку, цей процес складається з трьох етапів. Для першого характерним є закріплення вже наявних позитивних відомостей про країну, мова якої вивчається, на другому етапі обсяг відомостей суттєво збільшується, а на третьому етапі відбувається руйнування стереотипів свідомості, знищуються неадекватні упереджені знання та формується позитивне ставлення до країни та до народу, мова якого вивчається. На культуру, як на основну сферу, до якої треба звертатися при навчанні іноземної мови, вказував також і видатний вчений Петербурзької школи мовознавства, учень Бодуена де Куртене - Л.В. Щерба. Американські вчені, лінгвіст-структураліст Ч. Фріз та методист Р. Ладо, автори аудіо-лінгвального методу навчання іноземних мов, розглядали мову як відображення історії, культури та побуту народу-носія мови. Тому Р. Ладо вважає, що вивчення іноземної мови нерозривно пов'язане з проникненням в культуру її народу, оскільки їх неможливо зрозуміти поодинці. Важливим є не просто знайомство з реаліями, а розуміння системи понять, що склалися у даній мові і культурі. Без такого знання неможливо зрозуміти інший народ та його мову, адже носії її оперують іншими поняттями. Так, наприклад, якщо той, для кого німецька мова є іноземною, почує вираз Schwein haben (досл. "мати свиню"), то він зрозуміє це як „мати неприємності",Оскільки в українській мові ця тварина викликає саме такі асоціації. В німецькій мові цей вираз означає навпаки, "пощастити", тому, що свиня є в німецькому ареалі символом достатку, багатства. Новорічні вітання часто супроводжуються зображенням цієї тварини, її форму мають скарбнички. Так склалося, що свинарство було найдавнішою на найдешевшою галуззю тваринництва на території Німеччини на захід від Ельби, оскільки кормом для них у цій лісистій місцевості були дубові жолуді та букові горішки.

Хто знайомий з історією Німеччини, одразу зрозуміє, що стоїть за фразеологізмом nach Kanossa gehen (досл. "йти в Каноссу"). А означає він – прийти й повинитися, принизитися і пов'язаний із загальновідомим історичним фактом. Каносса-замок в Італії, куди у 1077р. німецький імператор Генріх IV, який був відлучений Римським Папою Георгієм VII від церкви, пішов пішки, щоб покаятися. Три дні простояв імператор перед воротами замку і вимолив у Папи прощення. "Йти в Каноссу" почало означати з того часу "погоджуватися на принизливу капітуляцію". Чи ось приклад невербальної комуні­кативної моделі поведінки із студентського життя, коли аудиторія на знак схвалення лекції чи виступу професора, прочитаної наукової доповіді стукає кісточками пальців по столу. Вербально така поведінка позначається фразеологізмом akademischer Beifall (досл. "академічні оплески").

Якщо іноземцеві запропонують в Берліні eine kuhle Blonde (досл. "холодну блондинку"), чи еіnеn großеn Hans ("великого Ганса"), чи еіпеп kalten Kuss ("холодний поцілунок"), і він не знатиме, що йдеться всього лише про бокал світлого пива, пудинг і ескімо, це, в кращому випадку, змусить його замислитися, якщо просто не шокує.

Незнання реалій повсякденного життя, особливостей побуту, способу життя, психології, історії і культури, незнання загально­прийнятих у певній мовній громаді комунікативних моделей поведінки є причиною непорозумінь, а іноді і культурного шоку, у спілкуванні з носієм мови навіть у людей, які вільно володіють цією мовою. Так, наприклад, якщо у розмові з німцем Ви, щоб заповнити паузу, поцікавитеся його сім'єю, дітьми, як це прийнято у нас, то він не надто охоче буде про це говорити. В той же час, якщо Ви не поцікавитеся цим, перш ніж приступити до ділової розмови, у японця, він сприйме це майже як образу. Або, наприклад, якщо німець має на увазі відмову, то він твердо скаже „ні", в той час як японець ніколи не скаже прямо „ні", і лише з його поведінки (зніяковіла усмішка, швидкий перехід на іншу тему) можна зрозуміти, що він заперечує. Такі, здавалось би на перший погляд, дрібниці можуть призвести до непорозумінь у спілкуванні, як приватному так і (що набагато прикріше) у діловому спілкуванні, наприклад, під час переговорів.

На практиці реалізація соціокультурного підходу при формуванні іншомовної комунікативної компетенції відбувається шляхом дозованого включення до занять додаткових фонових знань та мовних засобів, що мають їм відповідати, і які за змістом і ступенем складності узгоджуються з інформацією, отриманою з даної теми, та враховують рівень володіння мовою. Що стосується окремих лексичних одиниць, то відібрати їх не складно. Щодо відбору текстового, аудіо- та відеоматеріалу, то тут потрібні чіткі критерії. Найбільш доцільними є такі:



1) лінгвокраїнознавча цінність, автентичність. Тексти мають бути цікавими з пізнавальної точки зору, містити відомості про реалії повсякденного життя пересічного громадянина і водночас відбивати національно-культурну специфіку народу особливості традиційного побуту, способу життя тощо.

Автентичний текст є основною компонентою моделі іншомовної культури, оскільки оволодіння школярами іншомовною комунікативною компетенцією здійснюється в умовах відсутності мовного середовища. Такий текст містить зібраний комплекс необхідних мовних і соціокультурних відомостей, що дають можливість створити умови сприйняття тексту, близькі до умов, в яких той чи інший текст сприймається носіями мови.

Вчителі англійської мови нашої школи використовують автентичні підручники видавництва Longman та Oxford University Press, що містять інформаційно насичений текстовий матеріал, який уможливлює отри­мання достатньої кількості загальнолюдських та країнознавчих знань, необхідних для адекватного спілкування з представниками англомов­ної культури, а також різноманітні завдання, автентичні матеріали з журналів, газет, книжок, які допоможуть учням краще оволодіти даним матеріалом і забезпечити формування їх соціокультурної компетенції.

2) актуальність, сучасність і загальновідомість у середовищі носіїв мови. При відборі матеріалів за цим критерієм слід орієнтуватися на періодичну пресу, телебачення, Інтернет. На допомогу можуть прийти носії мови — викладачі та студенти по обміну.

До речі, в нашій школі нещодавно побували студенти по обміну з США та Ірландії. І мені дуже приємно відзначити, що наші старшокласники прекрасно розуміли їх, спілкувались з ними і показали обізнаність з реаліями історії та культури даних країн.



3) чітка диференціація з рідною культурою. Це необхідно для запобігання культурної інтерференції, яка зумовлена перенесенням відомостей про загальноприйняті принципи способу життя рідної країни на принципи способу життя країни - носія мови.

4) методична цінність з точки зору можливостей формування на основі цього матеріалу мовної та мовленнєвої компетенції;

5) урахування психологічних особливостей адресата інфор­мації. При підборі матеріалів слід орієнтуватися на потенційні можливості їх сприйняття, надто, коли йдеться про школу. Тому вчителі іноземних мов нашоі школи враховують особливості психіки, поведінки, способу мислення школярів певної вікової категорії, загальний інтелектуальний рівень групи, здатність критично оцінити отриману інформацію.

Для отримання фонової інформації слід, в першу чергу, звертатися до підручників, виданих в країні - носії мови, до довідкової літератури, журнальних та газетних публікацій, художньої літератури (особливо для самостійної роботи у вигляді домашнього читання), до пісенного жанру та усної народної творчості, кінофільмів, рекламних роликів, образотворчого та прикладного мистецтва, Інтернету. Добрим ілюстративним матеріалом можуть послужити предмети, що відображають певні реалії (національна символіка, характерні предмети побуту, грошові одиниці, меню ресторану чи кафе, різноманітні квитки, кредитні картки тощо).

Для створення образу країни, мова якої вивчається, вчителі країнознавства вдаються до такого ефективного і цікавого прийому подачі країнознавчої інформації як колажування. Колаж передбачає концентрацію навколо ключового поняття, ядра колажа, різно­планової, різнорівневої і різнофактурної сателітної інформації, що створює лексико-семантичний фон основного поняття.

Оскільки фундамент шкільного курсу з іноземної мови має бути закладений у початковій школі, розглянемо зміст соціокультурного аспекту навчання англійської мови дітей молодшого шкільного віку.

Змістову основу формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів, у тому числі початкових класів, має становити певний мінімум фонових країнознавчих знань.

Під фоновими знаннями розуміють знання, які є харак­терними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів із дійсністю, що їх оточує.

Наприклад, кожний британець, у тому числі й дитина молодшого шкільного віку, знає, що означає абревіа­тура UK, як виглядає прапор Великої Британії, який вони називають Union Jack, яким є національне вбрання шот­ландців, валійців, а також офіційний символ кожної час­тини об'єднаного королівства. (The symbol of England is a red rose. The symbol of Scotland is a thistle. The symbol of Wales is a daffodil. The symbol of Northern Ireland is a shamrock). Британцям відомо, як користу­ватись таким видом транспорту як double decker, що таке cross buns і коли їх споживають. Маленькі англійці захоп­люються грою з м'ячем у закритому приміщенні — squash. Вони обізнані з правилами цієї гри.

При подачі теми “Їжа і напої” вчителі англійської мови розповідають третьокласникам, що у Великій Британії дотримуються певних традицій у дитячому харчуванні. На сніданок: cornflakes with milk, rice crisps with semi-skimmed milk, muesli, toast with mar­malade, fresh orange juice, a cup of tea or a glass of milk. Другий сніданок (lunch) зазвичай складається з: lunch crisps, cheeseburger, ham salad, biscuits, orange squash or tea or fruit cocktail with cream. Досить поширеною є тра­диція споживати у школі їжу, яку діти приносять з дому, - packed lunch. Це може бути: cheese spread sandwiches, a packet of bacon crisps, fruit, juice in a flask, an apple or a banana.

При вивченні теми “Свята” вчителі наголошують, що характерною для сучасної Великої Британії є тради­ція надсилати поштові картки рідним, друзям, знайомим. Нагодою для надсилання поштових карток (to send cards) для британських школярів можуть бути такі події: birth­days, Christmas, Easter, Valentine's Day, Mother's Day, etc. He дивно, що в сучасній Великій Британії процвітає так звана "card industry" -індустрія виготовлення поштових карток.

Змалку у юних британців виховують ввічливість як норму поведінки, стриманість оцінки і взагалі мовленнє­вої поведінки ("understatement" у термінах британців). Виявом цього є широке вживання евфемізмів типу "This is not the best job", коли в тактовній формі, наприклад, хочуть сказати учню, що він не доклав потрібних зусиль у виконанні завдання.

Такими є деякі фонові знання, усвідомлені юними бри­танцями. Вони зумовлюють їх певну мовленнєву пове­дінку, яка може бути незрозумілою для їх однолітків — представників іншої культури через відсутність відпо­відних фонових знань.

Для формування в українських молодших школярів пев­ного мінімуму фонових країнознавчих знань добір ма­теріалу з різних галузей британської (американської) куль­тури (дитячої літератури, фольклору, анімації, шкільного життя, довкілля тощо) необхідно здійснювати не лише за критерієм мовленнєвої посильності, але передусім з ураху­ванням соціокультурних інтересів учнів початкових класів. А діапазон таких інтересів молодших школярів є досить широким.Згідно проведеного анкетування дітей цього віку цікавлять переважно такі питання; 1. В які ігри грає мій англомовний ровесник? 2. Які мультфільми та кінофільми йому подобаються? 3. Яких домашніх улюбленців він має? 4. Що він робить у вільний час? 5. Які предмети вивчає у школі? 6. Які книжки читає? 7. Які свята відзначає?

Фонові знання, як видно з наведених вище прикладів, реалізуються за допомогою певних мовних засобів. Пе­редусім це національні реалії, а також фонова лексика, які складають мовний компонент соціокультурного ас­пекту навчання англійської мови.

Реалії — це назви при­таманних лише певним націям і народам предметів мате­ріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імен національних і фольклорних героїв, міфологічних істот тощо. У порівнянні з іншими словами мови харак­терною рисою реалії є тісний зв'язок предмета, поняття, явища, що визначається реалією, з народом (країною), з одного боку, та історичним часом - з іншого. Тому реалі­ям звичайно притаманний національний, а також історич­ний колорит.

Лексичний мінімум початкової школи має бути наси­ченим різними видами національних реалій: реаліями-антропонімами, переважну більшість яких становлять іме­на дітей, дорослих, їхні прізвиська; етнографічними реа­ліями, до складу яких належать: 1) назви іграшок; 2) тва­рин; 3) дитячих та спортивних ігор, якими захоплюються молодші школярі; 4) одягу, взуття; 5) їжі, напоїв; 6) гро- шових одиниць; 7) свят; 8) елементів довкілля тощо; реа­ліями культури та освіти, до яких належать: 1) персонажі відомих літературних казок, творів для дітей; 2) мульт­фільмів, кінофільмів; 3) імена видатних діячів культури: письменників, акторів, музикантів; реаліями шкільного життя; реаліями-топонімами, які становлять назви конти­нентів, країн, міст, океанів, морів, річок, вулиць тощо. Наведемо приклади деяких національних реалій. Помічено: дітей завжди цікавлять імена їхніх британ­ських (американських) однолітків. Тому дамо приклади реалій-антропонімів, які позначають імена дітей. За даними офіційної статистики 2000 року, найпоширенішими в Англії та Уельсі зафіксовані такі імена дітей:

I Girls: Amy, Charlotte, Cloe, Ellie, Emily, Hannah, Jes­sica, Lucy, Megan, Olivia, Rebecca, Sophie. | Boys: Daniel, Harry, James, Joseph, Joshua, Jack, gLewis, Luke, Mathew, Oliver, Ryan, Samuel, Thomas, Wil­liam.




Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Тема: Безпека вулиці: азбука дороги
123456789 -> Методичні вказівки до вивчення дисципліни сво «доктор філософії»
123456789 -> Регіональний підхід до дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів мистецьких вишів україни н. Г. Тарарак
123456789 -> Методологічне підґрунтя дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів вищих навчальних закладів мистецького профілю україни
123456789 -> Загальна характеристика роботи
123456789 -> Інформаційне суспільство в контексті політичної культури суспільства
123456789 -> Заліщицька районна державна адміністрація Відділ з питань освіти Районний методичний кабінет Використання активних та інноваційних технологій як засіб активізації
123456789 -> Україна тернопільська область опис досвіду роботи учителя біології


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка