Державний вищий навчальний заклад


Таран Анна студентка 3 курсу філологічного фак-ту Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н.В. РИСИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ



Сторінка81/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір4,44 Mb.
1   ...   77   78   79   80   81   82   83   84   ...   305
Таран Анна

студентка 3 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н.В.
РИСИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

В ІСТОРИЧНИХ ПОВІСТЯХ ВАЛ. ШЕВЧУКА

Постмодернізм – це нове бачення світу, яке ще не зовсім зрозуміле всім і не прийняте всіма однозначно. Це гра, це карнавал, це розпад цілісного погляду на світ, в якому неможливо здобути істину.

Якщо модерністи вважали, що певними філософськими концепціями можна осягнути та покращити світ, то постмодерністи дійшли висновку, що світ чинить опір людському впливові, на всяку дію відповідає протидією; тобто різниця між модернізмом і постмодернізмом полягає у ставленні до ідеології. Постмодерністи вважають, що людина позбавлена змоги осягнути та систематизувати світ. Вони говорять, що сьогодні митець не має справи з «чистим» мистецтвом: його мотиви, сюжети, образи, художні засоби не є оригінальними, а вже не раз використовувалися в попередні епохи.

На основі досліджень літературознавців можна виділити кілька основних прикмет постмодернізму:



  1. антиідеологічність, відмова від докорінного перетворення світу;

  2. руйнування ілюзорних цілостей, стирання меж між поняттями добре-лихе, прекрасне-потворне, комічне-трагічне, реальність-вигадка тощо;

  3. не творення первинного, а конструювання, колаж із вторинних елементів, ремінісцентність, цитатність;

  4. ідеал людини – вільна самодостатня особистість, звідки випливає потяг до лицарства, міфу та архаїки;

  5. акумуляція духовно-культурного досвіду різних часів і народів, розгляд сучасності у контексті історії і культури попередніх епох;

  6. сприйняття повсякденної реальності як театру абсурду;

  7. нарочито ігрова, карнавальна атмосфера, навмисна театральність;

  8. наскрізна іронічність та пародійність;

  9. відтворення хаосу світу через мозаїчний, часто алогічний потік свідомості героя;

  10. бурхлива асоціативність, несподіваність метафори, експресивність та незвичайність мови.

В українській літературі постмодернізмсприявпереформатуваннюсоцреалістичного канону і однією з його стратегій у цьому процесі стало необароко.На думку представників постмодернізму, основні риси світовідчуття, стилю життя та стану культури бароко знову актуалізувалися в суспільстві кінця ХХ ст., що й дало підставу назвати цей феномен необароко.З часу введення терміну «необароко»відбулосязначнезближенняміжним та терміном«постмодернізм»: «необароко»вживаєтьсяабо як синонім«постмодернізму»,або розглядається як напрямчиетапрозвиткупостмодернізму.

Літературознавці неодноразово відзначалибарокові тенденції у творчості Вал. Шевчука. Його доробокяк письменника, вихованого на традиціях барокової культури, вражає своєю традиційною мисленнєвоюфабуляризацією тексту і водночас розщепленістю та мозаїчністю традиційних образів, мотивів, архетипів, хронотопних моделей.

БароковістьШевчукових творів стала причиною їх зарахування до української химерної прози 60–70-х років ХХ ст. Однак культивування химерності ще не означає сповідування її основних принципів, тому й самі літературознавці не можуть дати однозначної відповіді: якщо П. Майдаченко [3, с. 15–16] вважає творчість Вал. Шевчука продовженням гротескно-барокової традиції (згідно з концепцією М. Бахтіна, де химера вважається квінтесенцією гротеску), опертої на закони поетики умовності, якій дослідник дає не менш химерне означення – «об’єктивована ірреальність»,то М. Павлишин, роблячи ставку на химерності та міфопоетичності, водночас вагається у своїх оцінках, оскільки в Вал. Шевчука національні атрибути часу «звільнені, передусім, від тієї набридливої смішности – іншими словами, кепкування, – яке визначає химерну «тональність» [4, с. 100].

Але, як зазначає Н. Городнюк, аналіз барокових структур у текстах письменника вимагає певноїконкретизації, адже «йдеться не про повтор, стилізацію чи пряме наслідування, і навіть не про органічну «вписаність» барокових рис у культурні реалії кінця XX ст., а про органічну бароковість нової доби – постмодерну необароковість»[1, с. 9–10]. Відтак, серед визначальних рис поетики Вал. Шевчука дослідниця виділяє такі:«вільне оперування знаками культури, установка на текст (уструктурно-семіотичному розумінні – будь-яке культурно значуще повідомлення) як вищу реальність (світ як текст), поетика палімпсесту, необароковість як постмодерна стратегія культуротворення»[1, с. 8–9].

Т. Гундорова, кваліфікуючи прозу Вал. Шевчука, написану у 90-ті рр. ХХ ст., як необарокову, помічає, що його історичні твори не назвеш ні реалістичними, ні документальними, ні героїчними. Дослідниця наголошує, «що творчість Вал. Шевчука є обов’язковою в переформульованому каноні, що саме вона є орієнтиром для українських постмодерністів і неомодерністів» [2, с. 167–168].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   77   78   79   80   81   82   83   84   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка