Державний вищий навчальний заклад


Таран Анна студентка 3 курсу філологічного фак-ту Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н. В. МОТИВ НЕРЕАЛІЗОВАНОГО КОХАННЯ



Сторінка80/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   305
Таран Анна

студентка 3 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н. В.
МОТИВ НЕРЕАЛІЗОВАНОГО КОХАННЯ

В ІСТОРИЧНІЙ ПОВІСТІ ВАЛ. ШЕВЧУКА «БІС ПЛОТІ»

Головним героєм повісті Вал. Шевчука «Біс плоті» є ієромонах Климентій Зіновієв. Це реальна історична особа, представник давнього письменства, що ввійшов в історію як автор великого рукописного збірника народних прислів'їв, приказок та віршів автора, написаних у різний час.

Документальних свідчень про життя Климентія Зиновієва не збереглося, але це не стало перепоною для творчих планів Вал. Шевчука, оскільки для сюжетів своїх творів він, зазвичай, обирає малознані сторінки вітчизняної історії. Адже відмінність творчої манери Вал. Шевчука від творчих манер інших представників літературного канону пострадянської доби полягає в тому, що його художні тексти не ілюструють минуле, а екстраполюють давні події, образи на сучасність і через таку інтерпретацію читач залучається до певного життєвого досвіду як до власного.

Книжники – одні з найулюбленіших персонажів письменника. Вони є центральними постатями романів «На полі смиренному» (Семен Затворник), «Дім на горі» (Іван Шевчук), «Три листки за вікном» (Ілля Турчиновський та Кирияк Сатановський); повістей «Останній день» (Самійло Величко), «У череві апокаліптичного звіра» (Григорій Сковорода), «Освітлена сонцем кімната» (Микола Костомаров) тощо. Долучається до цих творів і повість «Біс плоті». Климентій – людина своєї доби. Письменник майстерно вписує персонажа в тогочасну культуру, навіть уміння «закидати прислів'ями і приказками» видає в ньому українського книжника XVII ст.

В основу сюжету твору покладені душевні муки Климентія Зиновієва, якого переслідує «дивна хвороба», спричинена нещасним коханням без взаємності, якого зазнав у молодому віці. Саме через відмову коханої Кирило, а нині Климентій, став проповідником. З того часу він завжди шукав самотності, а юрба стала для нього нестерпна.

Головний герой мучиться, тікає від самого себе, від власних мрій, згадок, бажань. У жінках Климентій вбачає образ коханої: «Але біда в тому, що забути тієї дівчини, яку колись кохав палко й таємно, так і не зміг. Ні, не приходила вже в його умертвленне тіло, не зваблювала, не вмирав у ній, як раніше, але постійно відчував біля себе її присутність: інколи бачив її обличчя в інших дівчатах чи жінках – тоді панічно від них утікав. Інколи обличчя його давнішньої коханої випливало в пам’яті десь так, як сторінки книг, що їх прочитав, часом відчував, що живе в ньому, як часточка його тіла й духу, коли-не-коли з’являлась у снах, хоча й трималася віддалік і не зваблювала. Але гріхом блуду чи тілесного оскверніння ніколи не хворів, і це таки дало сякий-такий спокій, хоча в глибині душі відав: подолати біса плоті до кінця не зумів» [1, с. 262].

За іронією долі, він погоджується вигнати біса плоті з доньки своєї колишньої коханої Пелагії. Герой вважає, що все в житті відбувається невипадково, а за провидінням Божим: «Господь послав його туди, щоб дістав змогу викоренити, пізнавши його, свого задавненого гріха, а цього міг би досягти тільки одним: очистити від біса плоті, котрий колись боров і його, а може, боре й дотепер, її, тобто зневаженої своєї коханої, дитину, а коли б того не вчинив, то, напевне, гріха б із себе не зняв» [1, с. 299].

Композиційною домінантою повісті виступає «роздвоєність» персонажа. Цей прийом Вал. Шевчук використовує як спосіб художньо-естетичного осягнення внутрішнього світу героя. Загалом він визначальний для творів письменника: у більшості з них у такий спосіб відображається прихована сутність героя, відкривається все те, що пригнічено або мораллю персонажа, або суспільно-культурною специфікою того середовища, у якому він живе. У повісті «Біс плоті» прийом роздвоєності допомагає усвідомити мандрованому ієромонахові своє природне призначення як чоловіка.

«Роздвоєність» Климентія письменник показує через уведення сновидінь та марень у сюжетну канву твору: він спілкується і з янголом, і з бісом, і з жінками-сибілами. Використання такого художнього засобу дає ключ у самопізнанні, подеколи й стимулює цей процес. У візіях мандрованого ієромонаха особливе місце посідає саме жінка, адже герой пряму відсутність слабкої статі в його житті праведника компенсує несвідомо в мареннях.

Кульмінація твору, на наш погляд, – це усвідомлення Климентієм свого природного призначення через самопізнання та через аналіз минулого, адже необдумана втеча від себе і свого щастя з Пелагією призвела до того, що «він і мандрованцем став, і від світу відрікся, і від природного права та функції продовжити свій рід, адже природне ... це і є Боже, а неприродне – сатанинське» [1, с. 26].

Історією Климентія Зіновієва автор хотів змусити читача замислитися над онтологічними питаннями: чи можна боротися з людською пристрастю, що зветься коханням? Чи можна йти проти своєї природи, занурюючись у полон темряви? Чи є однозначним ставлення до таких понять, як святість та грішність? Відповіді знаходимо у тканині тексту. Климентій доходить висновку, що протидія своїй природі – джерело зла, а пізнання та самодостатнє життя (відповідно до своєї природи) – джерело щастя людини: «A ще збагнув, що святі отці, котрі умертвляли тіло, разом із бісом плоті долали в собі й Бога плоті, тажбо з’єднання чоловіка з жінкою зумовлює вічність людини, поки світ світом, а вічність і є Бог» [1, с. 328].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка