Державний вищий навчальний заклад


Боєва Аліна студентка 3 курсу філологічного фак-ту Наук. кер.: к. пед. н., доц. Бакаленко І.М. ПРОБЛЕМА «РІДНОМОВНОГО» НАВЧАННЯ



Сторінка8/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   305
Боєва Аліна

студентка 3 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. пед. н., доц. Бакаленко І.М.
ПРОБЛЕМА «РІДНОМОВНОГО» НАВЧАННЯ

У ЛІНГВОДИДАКТИЧНІЙ СПАДЩИНІ І. СРЕЗНЄВСЬКОГО

В умовах відродження суверенної України, становлення нової школи актуалізується проблема реформування всієї системи освіти з урахуванням соціально-економічних і національно-культурних перетворень, що здійснюються сьогодні. Процес становлення і розвитку сучасної школи неможливий без розробки теоретико-методологічних аспектів національної системи навчання і виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду. Тому потрібний не лише глибокий аналіз сучасної теорії і практики педагогічної майстерності вчителя, але і вивчення, аналіз, узагальнення та творче використання досвіду, накопиченого впродовж усієї історії.

Проблеми національно-мовного і «рідномовного» навчання і виховання знайшли відображення у лінгводидактичній спадщині цілої плеяди вчених: Я.-А. Коменського, Ф. Буслаєва, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Огієнка, М. Костомарова, І. Песталоцці, О. Потебні, І. Срезневського, К. Ушинського та ін. Сучасні дослідники С. Єрмоленко, В. Кононенко, П. Кононенко, Л. Мацько, М. Стельмахович, В. Ужченко звертають увагу на лінгводидактику як на інтегративну галузь знань про виховний досвід народу, що виражається у різних мовних рівнях: лексичному, фразеологічному, синтаксичному.

Ізмаїл Іванович Срезневський – видатний філолог, славіст, русист, знавець старослов’янської й давньоруської писемності, чудовий лексикограф, фольклорист і етнограф, один із визначних учених в галузі російської та української філології, методист, пропагандист порівняльно-історичного мовознавства на слов’янському ґрунті.

Метою статті є дослідження лінгводидактичної спадщини І. Срезнєвського та вплив її на становлення та розвиток методики викладання мови як самостійної дисципліни.



І. Срезневський обґрунтував низку теоретичних положень навчання й виховання, що перегукуються з думками передових учених і суспільних діячів XIX століття: Ф. Буслаєва, К. Ушинського, В. Бєлінського, М. Добролюбова. І. Срезневський вважав, що загальною метою навчання рідної мови є «розумовий і моральний розвиток людини як людини і як відданого сина своєї батьківщини». Вченого обурює «готовність приймати за істину все, що хтось і десь видав за істину» [2, с. 45].

Проблеми «рідномовного» навчання І. Срезневський порушує у цілій низці праць: «Зауваження про початковий курс російської мови», «Доповнення до зауважень про початковий курс російської мови», «Про вивчення рідної мови взагалі і особливо в дитячому віці», «Педагогічні замітки», «Слово про вчителів та навчальні книги» та ін.

У книзі «Про вивчення рідної мови взагалі та особливо у дитячому віці» вчений презентує оригінальну лінгводидактичну концепцію щодо значення рідної мови в житті людини та суспільства. Методичні погляди І. Срезневського ґрунтуються на серйозній лінгвістичній основі, з урахуванням соціальної та пізнавальної функцій рідної мови, спрямованій проти схоластичних прийомів навчання мови. Стрижнем мовної концепції є вимога глибокого знання рідної мови кожним громадянином країни, оскільки «всіляка жива мова є народним надбанням, яким за законами природи має користуватися кожна люди­на, втілюючи в нього всі сили свого духу». Автор переконливо доводить, що «знання рідної мови» не є вродженими, саме тому кожна людина зобов’язана набути їх шляхом серйозного «вивчення» мови [2, с. 105].

Учений пов’язує початок вивчення рідної мови з розвитком духовних сил дитини. Отже, знання рідної мови автор називає найважливішою умовою і знаряддям освіченості кожної людини, зокрема й освіченості народу загалом. У знанні мови він виокремлює: а) знання внутрішні – знання про себе, для задоволення внутрішніх потреб розуму; б) знання зовнішні – для інших, для задоволення їхніх вимог. Вміння зрозуміло, влучно, правильно і красиво промовляти слова і зв’язні тексти; вміння правильно писати (відповідно до правил граматики), щоб іншим було зрозуміло, на думку автора, – повне знання мови [2, с. 108].

Не обійшов увагою І. Срезневський також проблему білінгвізму, на яку він мав власний погляд. І цьому питанні він дотримується насамперед принципу природодоцільності. Його концептуальне положення щодо навчання іноземних мов полягає в тому, щоб не силувати дітей у вивченні кількох мов одразу.

І. Срезневський був одним із небагатьох учених, які вважали українську мову самобутньою та рівноправною серед інших слов’янських мов. Важливо, що свої погляди він висловлював на сторінках російських видань. Цю думку вчений повторює і в фундаментальній праці «Мысли об истории русского языка» (1850), де зараховує українську мову до найдавніших мов слов’янського світу і вказує на принципову її відмінність від російської [1].

Отже, людина поміркованих-поглядів, дуже далекий від радикалізму І. Срезневський своєю багатогранною діяльністю, науково-педагогічною роботою, численними публікаціями об’єктивно сприяв українському національному відродженню XIX – початку XX ст. та зробив неоціненний внесок в розвиток методики української мови. Лінгводидактичні праці І. Срезнєвського є актуальними і для сучасного вчителя-словесника.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка