Державний вищий навчальний заклад


ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ



Сторінка76/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   305
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

(НА МАТЕРІАЛІ «ЗАПИСОК УКРАЇНСЬКОГО САМАШЕДШОГО» Л. КОСТЕНКО)

Проблема міжтекстової взаємодії у сфері художнього дискурсу, що становить основу інтертекстуальних досліджень – одна з головних проблем сучасного літературознавства.

Термін «інтертекстуальність» було введено у науковий вжиток французькою дослідницею Ю.Крістевою у статті «Бахтін, слово, діалог і роман» [2, с.97]. В основі цього поняття лежить ідея «чужої мови», викладена М.Бахтіним у праці «Проблеми змісту, матеріалу та форми в словесній художній творчості».

У сфері інтертекстуальності будь-який текст характеризується як метатекст, в якому присутні інтертекстуальні знаки: серед них розрізняють «чуже слово», цитати, алюзії, ремінісценції, мотиви, спільні для декількох текстів, однорідні фабульні елементи та деякі інші.

О.Черненко вважає, що «у культурі постмодернізму інтертекстуальність стала обов’язковою частиною культурного дискурсу і одним з художніх прийомів, оскільки принципова еклектичність і цитування є домінуючими рисами сучасної культурної ситуації» [5, с. 153].

Поняття інтертекстуальності є одним із ключових у сучасному літературознавчому дискурсі. Теорії інтертекстуальності присвячена значна кількість досліджень: поряд із працями Р.Барта, Ж.Женета, Ю.Крістєвої, М.Ріффатера, М. Ямпольського, бібліографія включає також нові роботи Н.Фатєєвої «Контрапункт інтертекстуальності, або Інтертекст у світі текстів» [4] та французької дослідниці Н. П’єге-Гро «Вступ до теорії інтертекстуальності» [3].

Інтертекстуальна спрямованість «Записок українського самашедшого» виявляє себе передусім у назві та непомітно наштовхує на зв’язок із «Записками сумасшедшего» М. Гоголя. Л.Костенко на презентації своєї книги пояснила мотиви таких міжтекстових зв’язків: «Чому я написала саме «Записки українського самашедшого»? Річ не тільки в тому, що у нас суржик розвинутий. Написати записки українського божевільного – це дуже серйозно. Це треба писати про божевільного. А я ж-то написала про нормальну людину, зашугану в нашому суспільстві».

У героїв М.Гоголя та Л.Костенко є багато спільного та відмінного. Очевидно, що це не співпадіння, а виправданий авторський задум: Аксеній Іванович Поприщин та 35-річний програміст переживають глибоку душевну кризу через нереалізованість у житті. Обидва збуджені інформаційним потоком, новини їх дратують та виснажують. Попри спільні риси героїв, один з них – божевільний, за задумом автора, інший – нормальний, що крокує своїм життям.

Сам програміст наче виправдовується щодо своєї непричетності до божевільності: «Я завжди був нормальною людиною. Радше меланхоліком, ніж флегматиком» [1, с. 5].

Незважаючи на те, що Л.Костенко називає свого персонажа нормальним, тема божевільності у зв’язку із «Записками божевільного» М.Гоголя все ж присутня, хоча має не індивідуальний, а національний характер: «У кожній нації є від чого збожеволіти» [1, с.118]. «Національною специфікою божевілля» [1, с. 118] своєї держави головний герой з болем вважає одвічний Езопів комплекс українців: «Мені допекло приниження, ця одвічна дискримінація нації» [1, с. 127].

Цікаво, що Л.Костенко ставить в опозицію два твори світової культури: «Записки сумасшедшего» М.Гоголя та «Перевтілення» Ф.Кафки між якими і вміщує власну концепцію опозиції манії величі та комплекс­у меншовартості: «…від манії величі ста­неш іспанським королем, як Поприщін у Гого­ля. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки» [1, с.118].

Дружина головного героя писала кандидатську дисертацію про Гоголя. Тому часто в тексті його нотаток присутні цитати з творів цього письменника: «Нужда и бедность – неизбежныйуделстоячегогосударства» [32, с. 24], «Ведьты нуль, болееничего» [1, с. 137], «Январь того же года, случившийсяпослефевраля» [1, с. 263].

До художнього інтертексту підключено в «Записках...» не лише образи Гоголя, а й Достоєвського та Свіфта, звертання до текстів і постатей різних класиків літератури; є також мініпамфлет на сучасну авторку «Польових досліджень з українського сексу», відчуваються то «Вечори на хуторі біля Диканьки», то «Тарас Бульба», то «Мертві душі». Письменниця залучає міжтекстові зв’язки із саркастичною метою, дає алюзію на М.Хайдеггера про мову як Дім Буття. Зустрічаємо й перегуки з відомим булгаковським романом «Майстер і Маргарита».

Використовує письменниця і біблійні мотиви (оповідь про братів Каїна і Авеля). Джерелом авторських ремінісценцій також є міфологія та фольклор: «Цьому дам, цьому дам, а тобі – не дам, бо ти болван. Дров не рубав, води не носив, каші не варив. Багдад не бомбив» [1, с. 282], «Ати-бати, пройшли дебати» [1, с.388].

Інтертекстуальний зв’язок спостерігаємо і з іншими видами мистецтва: пряме посилання на конкретні кар­тини відомих художників генерує приховані смисли, що містяться в інших відомих творах цих авторів (Е.Мунка «Крик», К.Брюлов«Останній день Помпеї»,Р.Ольбінський«ManonPelleasetMelisande»).

Отже, сюжет «Записок українсько­го самашедшого» містить у собі ремінісцентні й алюзійні посилання на багатовіковий досвід колективної свідомості. Ідея твору розкрива­ється насамперед через приховані смисли біб­лійного вчення, міфологічних і містичних знань, картини, а також через інтерпретацію прецедентних художніх творів.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка