Державний вищий навчальний заклад



Сторінка65/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір4,44 Mb.
1   ...   61   62   63   64   65   66   67   68   ...   305
Потоцька Катерина

студентка 4 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Проценко О. А.
ОБРАЗ ЖІНКИ В ЛІРИЦІ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

ХХ століття продовжило боротьбу за право жінки бути активною в суспільному житті. Варто в цьому ракурсі назвати творчість пражанок Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, О. Теліги – борців (і не лише словом) за волю й честь нації. Все більше в сучасному літературознавстві зацікавлення дослідників викликають передовсім твори, що синкретизують приватне жіноче начало з національним художнім простором. Поетка-пражанка Олена Теліга – горда, духовно велична українська патріотка, пройнята ідеєю рівності чоловіка і жінки, «сахалася мужеподібних героїнь і феміністок» [2, с. 23]. У ряді поезій авторка окреслила роль жінки-дружини поруч з героєм-борцем, але при цьому «мужчина в її віршах є не доктринером, а живим повним чоловіком з душею і тілом; … мужчина у своїй боротьбі залишається мужчиною, а жінка – жінкою» [2, с. 15]. Творчий доробок поетеси ставав об’єктом дослідження Д. Донцова, М. Жулинського, О. Климентової, Є. Сверстюка та інших. Актуальність теми зумовлена відсутністю в сучасному літературознавстві праць, які б осмислювали образ жінки поряд з героєм-борцем у поезії Олени Теліги.

У поезії пражанки спостерігаємо зародження нової жінки – з новим еталоном жіночої активності й жіночого призначення. «Йдеться не про плекання спеціально жіночої творчості, яка лише підкреслювала резерваційність, підлеглість, власне колоніальний статус фемінної літератури, як літератури культурної меншини, – але про рівноправність і паритетність жіночої присутності у культурі» [3]. Показовим у цьому плані є вірш «Не треба слів», що більш відомий під назвою «Сучасникам». Це вірш-відповідь, вірш-полеміка на статтю В. Стерницького «Стиль нового покоління», у якій проголошувалися гасла, повчання, бачення героя бурхливої доби як запрограмованої істоти без людських почуттів. Назрів час, коли необхідно робити «… тільки діло. / Його роби – спокійний і суворий. / Душі не плутай у горінні тіла, / Сховай свій біль. Стримай раптовий порив» [1, с. 108]. Лірична героїня поетеси бачить чоловіка й жінку як земних істот, де «у святім союзі / Душа і тіло, щастя з гострим болем» [1, с. 108]. Від загального образу, не вказуючи стать, авторка йде до образу жінки, наділеної всіма земними дарами: здатністю відчувати гострий біль, заражати оточуючих щирим сміхом, давати «без міри ніжність», «палити серце».

Чіткою межею поетеса позначає того, кому можна дарувати ніжність, серце, «ясні привіти». Цією думкою Олена Теліга послуговувалась завжди, а особливо, що стосувалось призначення та ролі чоловіка й жінки в різних ситуаціях.

Поезія «Вечірня пісня» являє собою сплав найніжніших, найтонших інтимних почуттів і почуттів сильної жінки, достойної поваги, поклоніння. Уже в перших рядках поетеса закликає чоловіка «замкнути» у її долонях ненависть свою і гнів й зложити на її «коліна каміння жорстоких днів» [1, с. 115]. З'являється новий образ, новий характер жінки, якою її уявляла Олена Теліга: жінка – джерело ніжності, джерело чоловічої сили; жінка, що може провести на поле битви з ворогом чоловіка так, щоби чоловік відчув свій обов'язок із подвійною силою, знав, що бореться за країну, за націю і за свою сім'ю, що він зобов'язаний вийти з цієї боротьби переможцем: «Та завтра, коли простори / Проріже перша сурма, – / В задимлений, чорний морок – / Зберу я тебе сама. / Не візьмеш плачу з собою – / Я плакать буду пізніш! / Тобі ж подарую зброю: / Цілунок гострий, як ніж. / Щоб мав ти в залізнім свисті / Для крику і для мовчань – / Уста рішучі, як вистріл, / Тверді, як лезо меча» [1, с. 39].

Мотивами призначення жінки-дружини поряд із героєм-борцем позначені вірші-звернення «Мужчинам», «Відповідь», продиктовані все тією ж метою: змалювати новий характер української жінки, відповісти собі, читачу й суспільству, яке місце жінка посідає в громадському житті. Уже у «Відповіді» поетеса зазначала: «О, так, я знаю, нам не до лиця, / з мечем в руках і з блискавками гніву, / Військовим кроком, з поглядом ловця / Іти завзято крізь вогонь і зливу» [4, с. 50]. Тут меч не для жінки, жінка створена для миру й сама несе мир, спокій, ніжність: «Не гнів, а ніжність – наша вічна сила» [4, с. 50]. Адже жінка має бути тихою і ясною пристанню для чоловіка, але якщо з чоловічих «ослабілих рук – / Сповзає зброя ворогам під ноги», жінка візьме до рук зброю «і вдарить твердо там, де треба вдарить» [4, с. 50]. Показово, що погляд на жінку, яка не втрачає жіночності, навіть у жорстокій боротьбі з ворогом – залишається незмінним: «Та тільки меч – блискучий і дзвінкий – / Відчує знову ваш рішучий дотик, / Нам час розгорне звиклі сторінки: / Любов і пристрасть… Ніжність і турботи» [4, с. 50]. Ця думка підтверджується й рядками з вірша «Мужчинам» де постає образ жінки в якої душа – криниця; жінка, «мов медоносний сік» збирає для чоловіка все, «що дає життя, іскристе і багате»; жінка, яка готова «іти на смерть» по чоловічих слідах у час коли «заревли гармати».

Отже, Олені Телізі вдалося створити образ жінки-громадянки, яка поєднує в собі ніжність, жіночність і мудрість, волю, мужність і силу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   61   62   63   64   65   66   67   68   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка