Державний вищий навчальний заклад



Сторінка63/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   59   60   61   62   63   64   65   66   ...   305
Пишна Галина

студентка 4 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. пед. н., доц. Стовбур Л.М.
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ СУРЯДНИХ СПОЛУЧНИКІВ У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(НА МАТЕРІАЛІ ПОЕМИ «ГАЙДАМАКИ»)

Різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови. Також велике значення мають синтаксичні засоби мови для стилів мовлення. Певними стилістичними відтінками характеризуються сполучники.

«Поряд із загально прийнятою класифікацією сурядних сполучників української мови, існує доповнений поділ сурядних сполучників на 6 семантичних груп. Сполучники сурядності виконують дві граматичні функції: формально-синтаксичну ісемантико-синтаксичну. Суть першоїполягає увираженнісинтаксичнихзв’язків» [1].

«Різноаспектні проблеми дослідження сурядних сполучників як виразників певного кола відношень у складносурядному чи простому ускладненомуреченні представлено в працях А. П. Грищенка, К. Ф.Германа, Т. М. Спільник, К. Г.Городенськоїта ін» [2].

Цілком логічно, що мова творів кожного письменника, зокрема й Т. Шевченка, характеризується власним набором сполучників, що й вирізняє його авторську індивідуальність та систему викладу думок.

Мета статті – схарактеризувати типи семантико-синтаксичних відношень, виразниками яких є сполучники сурядності, окреслити коло найуживаніших сурядних сполучників та визначити їхні транспозиційні (невласні) семантико-синтаксичні сфери в історико-героїчній поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Синтаксична будова творів Шевченка різноманітна. Поет широко використовує всі типи простих і складних речень, які в багатьох випадках не лише передають необхідну інформацію, а й виконують відмінні стилістичні функції.

Значне стилістичне навантаження виконують часто використовувані поетом складні конструкції, що свідчить про вживання сурядних сполучників переважно як засобів поєднання однорідних членів у простому ускладненому реченні. Письменник використовує передусім єднальні, розділові та протиставні сполучники, у функціонуванні яких простежуємо низку позиційно-стильових змін.

«Семантичну групу єднальних сполучників у творі утворюють одиничні сполучники і, й (як фонетичний варіант і), та (як синонім і), повторювані сполучники і… і, і… й, ні… ні, ні… ані, ані… ні, та… та, а також сполучник та й, що транспонується сюди із власне-приєднувальної підгрупи приєднувальних сполучників. Помітних особливостей у використанні власне-єднальних сполучників у тексті поеми "Гайдамаки"Тараса Шевченка не засвідчено. Загалом, як і в сучасній українській літературній мові, ці сполучникиексплікують єднальні семантико-синтаксичні відношення з різними відтінками в значенні й пов’язуютьоднорідні компоненти в простому ускладненому реченні» [1].Наприклад: Свячений виймає І свяченим копа яму; Ревуть собі й ревітимуть…; Сміються та лають Кляту шляхту; Подай патинки господині Та принеси води; Того ж батька, такі ж діти, – Жити б табрататься; Не журися, сподівайся Та богу молися. [1]

Однієюз причин досить активного використання складного сполучниката й у ролієднального, нанаш погляд, необхідновважатитяжіння до орозмовлення та емоційногонасиченняпоетичноготвору, атакож те, що для художніхтекстів ХІХстоліттябувхарактернийсвійнабірсуряднихсполучників, з-поміжякихсполучникта й замінював широко використовуванісьогоднівласне-єднальнісполучникиі йта. Так, у поемі"Гайдамаки" Тараса Шевченката й доволі часто втрачає свою власне-приєднувальнусемантико-синтаксичнуфункцію й маркуєєднальні семантико-синтаксичнівідношеннязізначеннямодночасності (Вибачайте... кричітьсобі, Я слухать не буду Та й до себе не покличу...),послідовності(Заховали б та й сказали...; Запанувавта й думав шляхту Приборкатьтрошки... не зумів!;Полигалися з жидами Та й ну руйнувати.

На відміну від семантичної групи єднальних сполучників, група протиставних сполучників більш широко відкрита для транспозиційних переходів. В аналізованій поемі її формують власне-протиставнийсполучник так із відтінком протилежності (Лихо зустрінеться, Так не на чужині), транспонований із єднальної семантико-синтаксичної сфери сполучник та (Єсть у мене діти, та де їх подіти?)[3].

Розділові сполучники стійкіше закріплені за розділовими семантико-синтаксичними відношеннями, проте їх незначна кількість. Основними реалізаторами розділової семантики в поетичних творах ХІХстоліття є сполучники або, або… або, то… то, що слугують переважно засобами зв’язку між одноріднимикомпонентами в простому ускладненому реченні й виражають семантику взаємовиключення (Чого Гонта ніби краде Або скарб ховає?; Найду або долю, або за Дніпром Ляжу головою... ) або чергування (То плакали, то божились, То ще раз божились... ) подій. У сучасній українській літературній мові длявираження розділових семантико-синтаксичних відношень замість сполучників або, або… або залучаютьвласне українські еквіваленти чи, чи… чи, аби відшліфувати сполучникову систему. У поеміфіксуємо один випадок використання розділового сполучника або як пояснювально-ототожнювального.Він слугує засобом приєднання замінника (другої назви) до попереднього компонента, напр.: ...не так пани, як підпанки, або – поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Цікавою у функціонально-стилістичномуплані є семантична група приєднувальних сполучників. Найактивнішим вербалізатором приєднувальних семантико-синтаксичнихвідношень тут слугує власне приєднувальний сполучник та й, що загалом приєднує конструкцію із вказівними займенниками то, та, той, ті та заперечним займенником ніхто, напр.: Трапляється, часом тихенько заплаче, Та й то не одтого...; Більшнічого не осталось, Та й тірозривають.... Тарас Шевченко показує безвихідь того часного становища, причому кщо в першій частині ще є якісь сподівання, то в приєднувальній їх спростовано [2].

Основним виразником градаційної семантики в поемі Т. Шевченка "Гайдамаки" є власне градаційний сполучник не так… як, приміром: ...не так пани, як підпанки. Іноді для реалізації градаційних семантико-синтаксичних відношень автор залучає транспонований із градаційно-приєднувальної семантико-синтаксичної сфери сполучник та ще й, що увиразнює смислову вагу приєднуваного однорідного члена речення, напр.: Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива, Співай про Матрошу...[1].

Отже, основним маркером єднальних семантико-синтаксичнихвідношень в аналізованому творі є єднальний сполучник та;реалізатором протиставної семантики – сполучник так; длявираження приєднувальних семантико-синтаксичних відношень активно залучено до вжитку власне- приєднувальний сполучник тай і градаційно-приєднувальний та ще й; функція сполучника чи…чи полягає у вираженні розділових семантико-синтаксичних відношень. Основними причинами їхнього широкого вжитку в поетичній творчості ХІХ століття є намагання транспонувати до синтаксису книжних стилів сурядні сполучники розмовного стилю для утвердження національних традицій їхнього використання та потреба якомога точніше, експресивніше передати всі значеннєві відтінки семантико-синтаксичних відношень.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   59   60   61   62   63   64   65   66   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка