Державний вищий навчальний заклад



Сторінка5/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   305
Бесєдіна Олеся

студентка 6 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н. В.
СИМВОЛІКА ДИКИХ ТВАРИН

В УКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗКАХ ІІ ПОЛ. ХХ СТ.

Ю.Ярмиш в одній із праць зазначив: «Казка у дошкільнят і молодших школярів – жанр, мабуть, найулюбленіший. Казка в незвичайній, захоплюючій формі кличе до чудесного, фантастичного, чарівно-героїчного» [7, с. 139]. Письменники ІІ пол. ХХ ст. активно зверталися до жанру літературної казки загалом та до її різновиду – казки про тварин зокрема. Актуальність розвідки зумовлена зростанням інтересу до символічної стихії, яка свідчить про своєрідність національного типу українського художнього мислення. Метою статті є з'ясування символічного навантаження тваринних образів в українських літературних казках ІІ пол. ХХ ст.

У системі народних вірувань ведмідь є символом «воскресіння, нового життя, бо виходить навесні зі свого барлогу з ведмежатами» [1, с. 518]. У казці О. Зими «Чому Медошукач не товаришує з Медоїдом» він часто відчуває голод, і за це пташка називає його волохатим ненажерою. Медоїд хизується своєю силою: «Нехай бачать і десятому заказують про те, який я грізний» [3, с. 30]. Кмітливість звіра виявляється у пропозиції Медошукачу плану дій: «А зі мною, друже, не пропадеш. От тільки лісові вулики мені важко шукати. Коли б ми удвох спряглися, то щодня могли б мед їсти» [3, с. 31]. У цій казці хижак символізує силу, хитрість, кмітливість. Комічний ефект створює образ дикої тврини у казці Ю. Ярмиша «Хто-хто в теремкові живе». Ведмідь-Набрід промовляє до інших мешканців: «Ой, який у вас гарний теремок, просторий та великий! Пустіть і мене жити!» [6, с. 52]. Збудувавши на шостому поверсі кімнату, ведмідь намагається здертися нагору і врешті-решт руйнує будівлю: «Ледь устигли звірі хто вибігти, хто з вікна вистрибнути. А теремка – мов не було!» [6, с. 52]. Звір, як і в попередній казці, символізує силу.

«Вовк у традиційному уявленні українців є символом хижацтва, невгамовного голоду» [1, с. 519]. У казці Ю. Ярмиша «Лисиця і Вовк» хижака показано жорстоким по відношенню до своєї куми Лисиці. Він на очах в інших звірів схопив її за хвіст і осоромив. Пізніше через лисиччину помсту Вовк залишився без хвоста, якого відірвали карасі. Як бачимо, стосунки двох звірів властивий антагонізм. Вовк стає об'єктом глузування та символізує дурість, нетямущість.

«Заєць символізує народження нового Місяця. За надзвичайну рухливість його порівнюють із миготінням світла. За повір'ям, зайця створив чорт, а тому коли він кому-небудь перебіжить дорогу, то з тим трапиться нещастя або невдача» [1, с. 523]. У казці Н. Забіли «Біла шубка» увага зосереджена навколо поведінки зайця, котрий про себе високої думки: «Я найрозумніший, я найспритніший! Я швидше за всіх, я стрибаю вище за всіх» [2, с. 12]. Перебуваючи у стані гіпертимії, Вихваляйчик називає інших зайців сірою дрібнотою. Заєць схвильований через те, що білочка не помічає його білої шубки, а Їжачок вважає її занадто показною. Вихваляйчик мало не стає здобиччю для чорного крука, лисиці, мисливця. Відчуваючи страх, він втрачає бажання вихвалятися, набирається розуму і відповідає зайцям: «Я вже не буду ніколи вихвалятися і хочу з вами дружити» [2, с. 15]. Письменниця наголошує на моторності зайця: він біжить, петляє, тікає, перекидується через голову, мчить. Змінившись з Вихваляйчика на Побігайчика, тварина символізує пильність та спритність. Образ допитливого сіренького зі смішним хвостиком Зайчатка маємо у казці Ю.Ярмиша «Зайчаткова казочка». Для Лисиці він нікчема, для хазяїна лісу Вовка – косоокий. Через бажання навчитися читати він стає для сильніших звірів об'єктом висміювання. Тільки хлопчик розуміє прагнення Зайчика бути освіченим і радить вступати до лісової школи.

«Їжак, за повір'ям, наймудріший з усіх тварин, тому що найдовше живе на світі» [1, с. 523]. Образ працьовитого їжака маємо у казці Ю. Ярмиша «Вередливе кошеня». Йому не сидиться на місці, бо постійно намагається шукати їжу: «Згорнувся Їжачок у колючий клубочок і по землі покотився. Враз наколов собі на спину стільки грибів, що й колючок не видно» [5, с. 148]. У казках Д. Чередниченка «Їжко і Пацько», «Пузир та Їжак» він отримує позитивну характеристику: незрадливий приятель, добрий сусід, дбайливий господар. Думаючи про завтрашній день, родина Їжака витрачає час із користю: «Ось уже північ, а вони й не думають відпочивати» [4, с. 77]. У казці О. Зими «Володарка степу» Їжачок прагне врятувати перепілочку від змія: «Щодуху біжать їжачки, а Янг тим часом влаштовує полювання» [3, с. 15]. Дикі тварини хоч і маленькі, однак здатні на героїчні вчинки.

У розглянутих нами казках тварини наділені людськими почуттями. Вони уособлюють певні риси характеру, моделі поведінки. Письменники в алегоричній манері розкривають важливі життєві питання, застерігають реципієнта від помилок. Літературна казка наслідує фольклорні стереотипи претекстів (сильний ведмідь, дурний та нещасний вовк, полохливий заєць, працьовитий їжак). Завдяки представленим образам-символам дитина вчиться кращим людським якостям та їх виявленню.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка