Державний вищий навчальний заклад



Сторінка48/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   305
Матвєєва Вікторія

студентка 4 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к.філол.н., доц. Ніколаєнко В.М.
ПРОБЛЕМА ОБМЕЖЕНОСТІ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ Я. МЕЛЬНИКА

«ДАЛЕКИЙ ПРОСТІР»
Я. Мельник – талановитий письменник, критик, публіцист, автор повістей «Рояльна кімната» (2011), «Телефонуй мені, говори зі мною» (2012), роману «Далекий простір» (2013), збірки малої прози «Чому я не втомлююся жити» (2014) тощо. В Українівінтривалий час виступав як літературний критик «вісімдесятництва», а от у Литвіта Франції активно видавав свої художні твори. Тепер Я. Мельник повернувся додому, оскільки тривалий час проживав за кордоном. Йому «… було прикро, що українці не мають доступу до моїх творів, тож у певний момент виникла потреба повернутися в Україну», – говорив він журналістам [1].

В Україні про твір писали М. Григорчук, І. Котик, С. Пиркало, однак таких критичних публікацій небагато, до того ж вони оглядові. Ґрунтовних досліджень на сьогоднішній час немає, проте актуальність розкритої Я. Мельником теми обмеженості – особливо на тлі сучасних подій в Україні – зумовлює до більш глибокого аналізу роману.

Мета статті –розкритипроблему обмеженості в рецепції Я. Мельника.

Проблематика роману охоплює різні пласти буття, але найбільшою проблемою є обмеженість людства: кожного соціального прошарку, кожної індивідуальної особистості. Одразу варто наголосити на тому, що розв’язка роману лишається відкритою, автор не подає алгоритму вирішення проблеми на жодному рівні – читач знаходить у творі лише можливість подальшого розвитку як сюжету, так і характерів. Однак детально у творі окреслюється кілька основних різновидів обмеженості: фізична, духовна та емоційна. Існує ще один тип обмеженості – обмеженість самотністю, і цей різновид майже не розкривається, але наскрізним мотивом проходить крізь весь роман і, зрештою, має вирішальне значення. Однак розглянемо інші аспекти задекларованої проблеми.

У романі йдеться про цивілізацію сліпців, які не можуть бачити, але впевнені, що їхні життя повноцінні й щасливі. Проте живуть ці щасливців брудному сірому Мегаполісі, вони кошлаті та брудні. Іноді з’являється в поодиноких осіб страшна хвороба – відчуття «далекого простору», і цих людей чесно намагаються вилікувати, бо ніякого «далекого простору» не існує. Коли прозрілий хлопецьГабр намагається донести до своїх ріднихстрашну реальність, яка йому відкрилась, то просто не зустрічає розуміння, навпаки вважається божевільним.Габр спочатку і сам прагне вилікуватись. Хлопець приїздить до моря, хоч і боїться його, боїться втрати себе, втрати свого «близького простору». Але лишень відкривши очі, ввібравши в себе нескінченність («Що це? Що це? Що це?Габр стояв по кісточки у воді. З усіх боків на неосяжній широчіні блакитного простору до нього мчали веселі вали. Вражаюча велика червона куля схилялася до горизонту… Якщо б він не кричав, його серце розірвалося б, почуття, що ніколи не переживалися ним раніше, задушили б його зсередини. Якісь прекрасні білі істоти носилися над ним, вигукуючи пронизливі звуки. Лягали до ніг приборкані вали. Що це?» [2, с. 30]), Хлопець розуміє, що не може це втратити.

Габр знайомиться з Оксом, колись прозрілим, однак знов осліпленим борцем проти системи. Відчувши радість бачити і знов її позбувшись, Окс починає ненавидіти Мегаполіс, сліпців і навіть себе.Однак ненависть, озлоблення позбавляють об’єктивності не лише Окса, ай ним створену «Партію зрячих».Оксові люди не здатні до милосердя, як сліпі до осягнення далекого простору. І це найперший зразок емоційної обмеженості, оскільки ненависть обмежує людину в інших, світлих почуттях, так само, як фізична сліпота обмежує здатність захоплюватися людиною іншої статі, на чому наголошує автор трактату «Втрачені діапазони почуттів».

У романі кілька площин обмеженості. І кілька варіантів істини. Сліпці не бачать, і тому для них далекий простір – не істина. І недарма книга «Незатребувані діапазони почуттів» вважається єретичною й вилучена з бібліотек, адже в ній звичайний сліпець доводить обмеженість їхнього – свого – світу: «ми від самого початку чимось обмежені. І тільки завдяки цьому «обмеженість» має для нас позитивне значення «затишку», але чомусь не включає тривожного, задушливого сенсу «ув’язнення»… З обмеженості неминуче випливає залежність… Чим обмеженіша людина, тим легше її зробити залежною» [2, с. 78-79]. Цей сліпий учений виявляється мудрішим, аніж численні покоління зрячих.

З обмеженості випливає залежність, а там, де є залежність, варто шукати й обмеженість. Зрячі бачать, але так само залежні. Наявність у них зору –це тільки засіб відчувати себе вищими за інших, сліпих та осліплих. Хіба цього шукає Габр? Нія, жінка з Оксової банди пропонує Габрові втечу, адже вона теж зряча, і вже не може сама боротися із самотністю. Вона прагне далекого простору. І Габр обирає необмеженість, рушаючи у мандри. Він обирає індивідуальність – і в цьому, на думку автора, його рятунок: у незалежності від сформованих мегаполісом соціальних груп, у свободі не тільки дії, але й мислення, у пошуку необмеженості. І хоча на рівні особистісному обмеженість власних вад та недоліків ще не є вирішеною, автор наголошує на тому, що саме ця обмеженість покладена в основу всього. І тільки за умови постійної роботи над собою можна її здолати.

Виходячи із сукупності реальних чи вигаданих обмежень, кожна особистість сама обирає свої критерії свободи таістини. Людина має бути прекрасною, сильною і сміливою, інакше вона марнує дар свого життя. До цього приходить Габр, але обмеженість не зникне доти, доки є страх і є слабкість. А вони закладені у людській природі, і єдиний засіб боротьби з ними – прагнення вчитись і шукати, прагнення, реалізоване в дії.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка