Державний вищий навчальний заклад



Сторінка47/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   305
Мазур Анна

студентка 5 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Бойко Л. П.
КЛЮЧОВІ ОПОЗИЦІЇ ЯК ЗАСІБ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У ПОЕЗІЇ ГАННИ ЧУБАЧ

Мовні контрасти – одна з форм художнього відображення дійсності – мають велике значення в поетичному словнику. Вони утворюють складну систему засобів, які виконують оцінно-описову функцію, що дає змогу авторові схарактеризувати предмет із полярних сторін, об’єднати протилежності, передати суперечливу сутність людських почуттів і думок, адже “в основі поетичної мови, – зауважує С. Єрмоленко, – лежить особливий характер конкретно-чуттєвого бачення світу, орієнтація на емоційно-естетичне сприйняття його” [1, с. 323]. У поетичному контексті лексеми, набуваючи додаткових значеннєвих відтінків, розширюючи асоціативні зв’язки, виявляють широкі можливості для реалізації контрастної семантики.

У поетичному словнику Г. Чубач зафіксовано: опозиції з конституантами-репрезентантами кольоропозначень (червоний – чорний, чорний - білий); темпоральні опозиції (день – ніч, весна – осінь, зима – літо); локальні опозиції (земля – небо); опозиції з компонентами-репрезентантами протилежних абстрактних понять (добро – зло); 5) емотивні опозиції ( радість – горе, радість – мука, щастя – горе, сміятися – плакати).

У поезії Г. Чубач досить часто протиставляються цілком протилежні за своїми психічними властивостями емоції, які достатньо чітко визначаються в лексикографічних джерелах як антоніми. Наприклад, Не питайте,/ Чом сміюся,/ Чому очі повні сліз [3, с. 108]: “сміх” і “плач” є антонімами як назви протилежних понять, хоча при цьому друге поняття передається не безпосередньо, а описовим виразом (перифразою).

У поетичній мові письменниці позитивна і негативна оцінність членів виокремлених ключових опозицій здебільшого відбиває маркованість антонімів, зафіксованих у загальномовному словнику, як-от: Опісля сміху/ Буде плач... [5, с. 41]; Посміюся, поплачу –/ Та згублюся у травах... [3, с. 64]; Обіцяла моя фея –/ Менше щастя, більше горя... [4, с. 92]; Ним [сонцем] я печалюсь,/ Ним я радію [2, с. 28]; Живемо:/ То радієм, то плачемо [4, с. 97]; День і ніч не стихає тривога... [5, с. 44]; Я не люблю – до рани прикладать,/ Вгадавши дні веселі і сумні [2, с. 43]; Тримаю поему мою / На смутку й любові [3, с. 36]; Все було: і любов, і розлука [3, с. 68]; А ми завжди і в радості, і в горі [3, с. 8]; Коли раділи, плакали коли... [4, с. 18]. Водночас може реалізуватися модель, коли до складу контрасту включається синонім: Усе моє: і радощі, й печалі./ Нема журби у спогадах моїх [3, с. 123], адже “печаль” і “журба” є концептами, що, як і “сум”, називають практично один емоційний стан.

Протиставлятися можуть у поезії слова різних частин мови чи слова і словосполучення, що мають у своєму складі підстави для декодування антонімічного змісту: І пісня стримана моя / Мою нестриманість відводить [5, с. 32].

Суто авторським, контекстуальним можна визнати протиставлення емоційних планів, що базується виключно на імпліцитних чинниках констатації протилежного значення образів. Так, метафори літа та осені, погожої пори та сльоти мотивують неявне протиставлення-контраст у такому випадку: Таке тривожне світу відчуття:/ Сьогодні – цвіт.../ А завтра – лиш тумани [2, с. 40]. Тривожний емоційний стан тут викликаний відчуттям нестабільності психічного сприйняття, звідки й образ швидкої змінності погодних умов.

Антитеза може бути й подвійною, коли, наприклад, природні об’єкти зіставляються з приналежними до емоцій поняттями, таким чином виникають дві паралельні пари: Сніг і квіти на погожі дні – / Сум і радість на вразливе серце... [4, 23]; Удень радіють, а ночами плачуть / Наземні тіні від небесних хмар [6, с. 276]. Якщо лексема “квіти” досить легко декодується як щось радісне, то антитеза “сніг – сум” має ознаки глибоко авторського зіставлення: тут емоція індивідуалізована, на образ впливає особистий стан душі спостерігача, чиї переживання покладені в основу поезії.

Г. Чубач створює контрастні образи, протиставляючи протилежні за властивостями емоції, що характеризують два полярні боки одного явища, якому, у свою чергу, протиставляється третій: В ній сум і години веселі, / Розбентежують спокій душі [2, с. 3].

Контекстуально можуть протиставлятися поняття, що тільки в цьому образному оточенні розглядаються як протилежні. Наприклад, Уперта гордість головна / Коритись ніжності не хоче [2, с.112].

Контрастом є взаємне зіставлення так званих суміжних понять: Горе мене – не знає, / Щастя мене – залишить [3, с. 11]. Варіації контрастів такого роду – дуже поширені в поетеси. Це може бути сума двох протиставлень на основі антонімії й одного протиставлення на основі наголошування неінтенсивної дії супроти інтенсивної: Слабка од горя. Сильна од любові, Міняю усміх на щасливий сміх [2, с. 115].

Психологи констатують, що люди, внутрішньо пасивні, як правило, не мають життєвої мети, аморфні, тоді як життєва активність виражається в будуванні планів на майбутнє. Г. Чубач в одному з віршів виражає це через два неявні вектори змісту, де одні з характеризованих осіб дивляться назад, а інші, відповідно, у прийдешнє: У сумних – тільки спогади, У веселих – надія [2, с. 365].

Ускладнені антитези складають достатньо помітну частину образних засобів поетеси, що засновуються на антонімії різних типів. При цьому в контексті можуть взаємодіяти цілі комплекси антонімічних пар: Тут – зима. А там було ще літо. Тут – журба. А там – була любов [2, с. 71].

Протиставлення може бути ще ефективнішим, коли антонімічними є не тільки іменники на позначення емоційного стану, а й епітети, що їх означують: Відплакалась, / Була моя пора / На щедрі сльози при скупій любові [6, с. 118]. Той же випадок “перехресного” протиставлення зі значними елементами метафоризації спостерігаємо в рядках Збувається усе: / І світла радість, і журба полинна [5, с. 65].

Контрастність – це наскрізна якість поезії, присвяченої змалюванню складного внутрішнього світу ліричного героя, тому в поезії Г. Чубач можемо спостерігати прийом нагромадження цілого ряду антитез і контрастів: То осінню, то веснами, То в’яло, то цвіло, Сміялося, що весело, Та – гірко вже було [4, с. 119]. Такі багатовекторні образи значно посилюють образність тексту, тому що дозволяють гранично стимулювати читацьку уяву: І не жінка, й не птаха, а горе: / Навіть радість – як вічна печаль [6, с. 287]; Все – тимчасове. / Вічна – печаль [6, с. 279].

Контраст може посилюватися іншими тропами і стилістичними фігурами (метафорою, синонімами): Заплаче день сльозами – не дощем. / Заплачуть гори. / І заплачуть ріки. / І цим святим і праведним плачем / Великий світ – Малий простить навіки [6, с. 235].

Дуже часто протиставляються епітетні означення: Очі – веселі,/ Мова – сумна [3, с. 16]; В теплі дні – веселої співають, / У холодні – їх плачі сумні [2, с. 7].

Отже, поетичному мовленню Ганни Чубач властиве опозиційне світобачення. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що для її поезії характерні метафоричні вислови, у яких антонімічні лексеми символізують позитивний і негативний емоційний стан ліричного героя і тяжкі душевні переживання, скорботу, печаль, нещастя.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка