Державний вищий навчальний заклад



Сторінка45/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір4,44 Mb.
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   305
Литвинчук Марина

студентка магістратури філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н. В.
ТОПОС РОМАНУ ЛЮКО ДАШВАР «РАЙ.ЦЕНТР»

Топосні особливості роману Люко Дашвар знаходять своє вираження в самій назві художнього твору – «РАЙ.Центр»: районний центр як місце проживання провінційних мешканців, в якому знаходиться лише основний мінімум потрібних вигод. З іншого боку, назву «РАЙ.Центр» можна екстраполювати на столичний мегаполіс, який для багатьох уособлює осередок райських мрій і насолод. Навіть гості з XVII ст., «дорошенкові серденята» куми Свиря і Микишко, потрапивши в сучасний Київ, подумали, що опинилися в справжньому Раю: «Я так собі міркую, куме Свиря, що ми в раю…» [1, с. 8].

Основне місце, де відбуватимуться описані у романі події, – це столиця України Київ, а точніше район Подолу, Труханів острів. Окрім визначеного міста, троє головних героїв – Макар, Гоцик та Люба – співіснують у маленькій кімнатці на 27 квадратних метрів.

Але в романі «РАЙ.Центр» топос не може бути представлений однією характеристикою: як лише позитивний – негативний, свій – чужий, фантастичний – реальний, відкритий – закритий тощо, оскільки для кожної людини властиве особисте сприйняття навколишнього простору.

Для головних героїв твору простір орендованої квартири – власний неосяжний Космос, з яким пов'язані їхні мрії реалізуватися в столиці, а для власниці житла Ліди – засіб шахрайського заробітку. Для чиновника Ростислава Коноваленка власний кабінет видавався безпечним і освоєним простором, а для його секретарки Соні кабінет шефа був символом зневаги до людини та розпусти. Така ж сама ситуація двоїстого сприйняття одного і того ж місця простежується в парах образів Мартозавра і Макар, Люба і Євгенія Перепечай. Тут можна говорити не тільки про рівень індивідуального сприймання навколишнього простору кожного з героїв, скільки про випробовування стійкості їх характерів і життєвих переконань: чи зможуть молоді люди зберегти себе, не заплямувати, чи спокусяться на швидку матеріальну наживу.

Люко Дашвар не випадково місцем дії обирає Труханів острів, оскільки він належить до історичної частини Києва. Куми Микишка та Свиря опинилися на цьому острові тому, що для них це рідне і священне місце, це їх автентичний «свій» простір. Важливе місце для кожного християнина – Києво-Печерська Лавра – знаходиться поруч із Трухановим островом, тому авторка і занурює «гостей» з минулого в знайоме їм місце, проводячи паралелі між історичною та сучасною Україною: «– У Києві столиця? Оце дурня! – не повірив Свиря. – А де край? Край України де? – Кордони? – уточнив малий. – На заході. – Карпати, на півночі – до Новгород-Сіверська, на півдні – Крим. – І Крим наш? І Карпати? – не повірив Свиря. – Ти чув, Микишко? Оце свято! І Карпати наші, і Крим…» [1, с. 108].

Відчуття чужого простору викликає у кумів християнський православний хрест, який ледве-ледве видніється з-за голів київських багатоповерхівок: «А хрест не височить над усім мирським. З усіх боків халупами обкладений. І світяться ж, кляті, поночі. Не дають хресту до неба полинути… Ні. Не Київ» [1, с. 8]. Хрест як символ православ’я за традицією повинен був бути вищим за усі споруди, які розташовані навколо, тому гостям із минулого і здалося дивним те, що він ледве видніється з-за «пафосних новобудов». Але далі відбувається трансформація сприймання цієї топосної деталі у свідомості кумів: із ворожого місця, з закритим та гнітючим простором, в уяві Микишки Київ набуває сакральних характеристик: «то світяться обителі чистих душ урятованих. Чисті душі можуть вище хреста бути… І світяться весь час, бо іродову темряву побороли навік» [1, с. 8]. Бачимо, що закритий чужий простір швидко трансформувався у свій і відкритий простір.

Безмежний простір уособлюють Дніпро та Десна. Образ річки, води у символіці роману постає у двох площинах: як своєрідний портал між світами живих і мертвих та безмежний простір, який дає людині імітовану свободу. Концепт мосту в романі «РАЙ.Центр» набуває значення перехідного пункту між потойбіччям та реальним світом. На мосту відбувається самогубство головної героїні, яка не витримала розриву із рідним провінційним містом: «Не вагалася – руді кучері навколо шиї обкрутила, подерлася по металевих конструкціях мосту. І спідниця біла тріпотить – чисто прапор» [1, с. 6]. На жаль, Люба не змогла витримати випробувань, які поставила перед нею столиця. Дівчина не змогла «підлаштувати» Київ під себе, місто виявилося сильнішим, ніж вона. Для головної героїні Київ став уособленням ворожого, несправедливого простору: «– Чиста душа. Вбили дівку, – мовив один. – Хто? Перший не відповів, повернув до Києва голову – столиця височіла на горизонті темною могутньої хмарою. Такою могутньою, що здавалося чи до неба сягне і затулить його, чи розповзеться по землі аж до кордонів» [1, с. 269].

Отже, кожен із персонажів представляє певний психо- і соціотип людини, яка з провінції вибралася до великого міста і виступає прикладом боротьби за свої, значущі саме для нього цінності та ідеали. Враховуючи індивідуальні особливості кожного із персонажів, можемо твердити, що хоч навколишній простір і впливає на людей, їхню поведінку та вчинки, проте людина здатна протистояти життєвим випробування, не втративши при цьому своєї честі та гідності.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка