Державний вищий навчальний заклад



Сторінка44/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   305
Ленок Марія

студентка 2 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Кравченко В. О.
ФЕМІНІСТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА СТОСУНКИ ЧОЛОВІКА І ЖІНКИ
У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДРАМІ І. РОЗДОБУДЬКО «ҐУДЗИК»

Доробок кожного сучасного українського письменника розставляє певні акценти на стосунках між чоловіком і жінкою. Письменники послідовно відтворюють еволюцію взаємин чоловіка і жінки, не залишаючи поза увагою змалювання образів «нових» жінок і «нових» чоловіків. Вони зосереджують увагу на найтонших душевних порухах, портретних характеристиках персонажів (жести, міміка, погляд, посмішка, рухи, колізії життєвих доль). Кардинальні зміни, які відбуваються в суспільстві, формують волю жінок і порушують загальнолюдські проблеми, у яких значну роль відіграють двоє – Він і Вона.

Сутність паритетності відносин чоловіка та жінки в українській літературі висвітлювали такі дослідники: В. Агеєва, Т. Гундорова, І. Грабовська, Н. Зборовська, О. Корабльова, М. Крупка, С. Павличко, Г. Рижкова, Н. Санакоєва та ін. Вони звертали увагу на широкий спектр питань, які хвилюють сучасність: непорозуміння між чоловіком та жінкою, свобода – внутрішня і зовнішня, кохання – і як примус, і як вибір власного серця.

Мета нашої статті ‒ дослідження стосунків, які виникають та модифікуються між головними персонажами у творі «Ґудзик» І. Роздобудько. Вона передбачає завдання: осмислити взаємини між чоловіком і жінкою та охарактеризувати їх типи.

Неповторною представницею сучасної посмодерністської прози є І. Роздобудько, яка впевнено презентує різні типи жінок і чоловіків. Творчість письменниці привертала увагу Н. Герасименко, Л. Горболіс, Я. Голобородька, Ю. Джугастрянської, Д. Лук’яненко та ін., які акцентували на неординарній поведінці чоловіків та жінок у її прозі. На думку Я. Голобородька, І. Роздобудько стоїть на одному щаблі з Ю. Покальчуком, оскільки «її художній простір має класично-літературні родимки, обриси, профілі – й без них неможливий» [2, с. 60].

Головні героїні психологічної драми «Ґудзик» ‒ сильна (Ліза) та слабка (Ліка) ‒ неоднозначні, загадкові «бінарною» сутністю. Чоловіки постають або наближеними до головних героїнь, тобто формують перший тип ‒ чоловіків-своїх (чоловік Лізи Тенецької), або такі, що були нею покинуті, втілюють другий тип ‒ чоловіків-чужих (Денис Северин).

У психологічній драмі чітко розмежовується жіноча та чоловіча природа поведінки (монологи Ліки, Єлизавети Тенецької, розповідь-сповідь Дениса, листи поштою від Джошуа Маклейна). Письменниця усвідомлює чітку позицію «чоловік-жінка», але в її сюжетах образ жінки та життя по-жіночому не може існувати окремо від тексту, тому в її потрактуванні визначають диспозицію «жінка-чоловік» [1], що розставляє пріоритети в стосунках між обома статями, їх різний погляд на предметно-речовий світ. Наприклад, монолог Ліки свідчить про її безпосередність, про світлість людського життя: «…У широкому та прямому промені призахідного сонця танцювали золоті балерини… Я намагалася намалювати все це, коли в кімнаті потемнішало, і я озирнулася. У дверях стояла мама й дивилася на мене. Я не могла добре роздивитися її тому, що вона стояла навпроти світла – тільки сріблястий контур видовженого тіла… Але саме тоді я раптом ніби почула музику» [3, с. 89]. Денис розмірковує інакше: «…Я відверто заздрю людям, що дивляться на світ широко розплющеними очима, їх усе дивує, все викликає бурхливий захват. У мені ж давно не було довірливості до світу» [3, с. 93].

І. Роздобудько створює схему роздвоєності жіночих душ. Ліза та Ліка, на перший погляд, є незалежними, але, з іншого боку, – готові залежати від чоловіка. І, як наслідок, – такого чоловіка ще не існує в реальному житті. Ліза Тенецька – творча, неординарна особистість, яка розкриває свій потенціал, долаючи життєві труднощі. Під час «штилю буття» [3, с. 45 ] – після повернення чоловіка з таборів, губиться на тлі життєвої рутини, злегка депресує, але змиряється з обставинами: «Вона дочекалася. Ось їде в сріблясто-чорному опелі в трикімнатну квартиру в центрі міста… Вона вже не знає, чи потрібна комусь насправді, чи всі дружні стосунки тримаються на взаємовигідних умовах: «ти ‒ мені, я ‒ тобі» [3, с. 77].

Вона жертвує власним щастям, заради добробуту близьких: «…Ліза вирішила пливти за течією. Тепер вона хотіла лише одного ‒ забезпечити нормальне існування своїй дитині» [3, с. 79]. Натомість Ліка постає яскравим створінням – дещо химерним, епатажним: «Подивись, у неї обличчя, як у Богородиці. А шкіра! Ти подивись на скроні ‒ китайська порцеляна. Аж світиться!» [3, с. 75]. Вона не пристосована до повсякденного життя і не намагається пристосуватися.

З дитинства дівчина дивувала інших своїм специфічним світосприйняттям: «У сім років вона намалювала й повісила у своїй кімнаті плакат із малюнком та підписом, зробленим смішним дитячим почерком: «Люди, ви ‒ вільні!», і задоволений батько часто заводив до дитячої кімнати своїх соратників, поки дівчинка не зірвала плакат зі стіни» [3, с. 79].

Нею завжди опікується і захищає сильна жінка Ліза. І не дивно, адже, стикаючись із життєвими трагедіями, «ніжні», творчі натури ламаються (Ліка отримує нервовий зрив). Опозиція «сильна-слабка» жінка свідчить про нерозривний зв’язок між ними: нещастя однієї (Ліка переживає ряд пригод, після яких потребує психотерапевтичного втручання), призводить до нещастя та негараздів іншої (Ліза опиняється в психіатричній лікарні).

У творах І. Роздобудько «…чоловічі характери фігурують у сюжетах усіх художніх текстів…» [1, с. 48], проте в них немає місця для чоловічого самоутвердження на «території» жінки. А це вже говорить про те, що письменниця прагне трансформувати сучасне суспільство та жінок, які опинилися в коловороті цих змін.

Авторка не тільки майстерно вплітає в художню тканину тексту ґудзик, але й так називає драму, що додає інтриги та вводить реципієнта у коло інтригуюче-захоплюючого сюжету. Вона розкриває недостатньо усталені стосунки чоловіка і жінки, перебуває у нерозривному зв’язку з головним персонажем, а в найвідповідальніші моменти слідує за ним, тим більше, що він чоловічого роду: «Він розгублено повів плечима й натис на ґудзик виклику» [3, с. 83]; «я піднявся на четвертий поверх і натис ґудзик дзвінка» [3, с. 126]; «особливо мені запам’яталася джинсова куртка, яку вона розмалювала спеціальними фарбами та пришила ґудзики, що були обшиті тканиною, на якій вона якимось дивним чином вималювала мініатюри із зображенням янголів» [3, c. 95]. Через символ головний герой відчуває та пізнає цілісність світу, ґудзик вимагає від нього (Дениса) чистих і довірливих стосунків – без фальші та образ, але герой недостатньо підготовлений для серйозного кроку, не впевнений у своїх почуттях до Ліки, все на що він спроможний ‒ отримало назву «відчайдушна ніжність» [3].

Взаємини головних героїв складаються так, що кожен чогось очікує один від одного, не натякаючи на важливість цього. Ліка чекає почути від коханого три заповітних слова. Денис же прагне розставити всі крапки над «і» у стосунках з Лізою. Сама ж Ліза вже нічого й не очікує від життя і прагне лише одного – спокою. А Джошуа Маклейн з особливою ніжністю піклується про Ліку, хоча твердо знає, що його почуття ніколи не будуть взаємними. Авторка ж чекає на прихід «натурального – мужнього і упевненого в собі чоловіка» [1], який не побоїться висловити свої почуття, не знітиться того, що вони оголились перед жінкою.

Письменниця виокремлює третій тип ‒ чоловіка-власника, який ставиться до жінки, як до витвору мистецтва – тендітно і, водночас, по-батьківському: «І в передпокої обережно застібнув мої улюблені Ґудзики на курточці. ‒ Цей янгол тебе обожнює, цей ‒ захистить, цей ‒ убереже, а цей трохи сердиться… ‒ промовляла вона, поки я возився із застібками. Я трохи хвилювався, ніби вона й справді була маленькою дитиною» [3, с. 102].

Образом Джошуа Маклейна презентовано четвертий тип чоловіка ‒ чоловіка-хижака, який прагне жертви: «… у вашій країні я зробив багато дивних спостережень: чоловіки тут завжди вимагають офіри» [3, с. 187], щоб йому поклонялись «… вони… схиляються перед вами, вони намагаються стояти в тіні й подавати вам рушника, незважаючи на те, що втомлюються і страждають не менше» [3, с. 187]. Він розуміє, що «жінкам-ангелам» серед таких чоловіків немає місця.

Романтичний вектор авторки полягає в мелосі й інтонуванні почуттів головного героя (розповідь вісімнадцятирічного юнака Дениса Северина, який закохується в Єлизавету Тенецьку, а ставши зрілим мужчиною, так само фатально й віддано кохає її дочку Ліку, і це нікому не приносить щастя). Та попри всі ці негаразди авторка вправно підтримує «психолого-подієву інтригу» [1], яка проявляється у відкритому фіналі драми.

«Чоловіки та жінки І. Роздобудько зазвичай безмежно далекі від категорії «щастя» [1, с. 50]. Вони, переважно, не бувають щасливими ні в індивідуальних, як Денис («У мене все є. Але все нібито не моє» [3, с. 87]), ні в сімейних долях, як Ліза. «Усе, що викликало захоплення та ейфорію на початку, тепер гнітило її. Поволі стихали найчесніші голоси, а СИСТЕМА продовжувала своє існування. Вона нагадувала Лізі пісковий годинник: перевернеш ‒ і знову сиплеться, тільки у зворотній бік…» [3, с. 78].

Отже, розкриваючи сутність характерів Дениса, Ліки та Лізи, вбачаємо своєрідний, авторський, по-своєму феміністичний погляд на стосунки чоловіка і жінки. Особливістю їхніх взаємин є те, що персонажі втікають від проблем реального світу (Денис до армії, перебуває в Афганістані, а Ліка просто йде у безвість, щоб віднайти там зраджені серце й душу), а не борються з ними. А тому втеча від зовнішнього світу рівнозначна втечі від своїх почуттів, що призводить до внутрішнього страждання. Отож, першоосновою психологічної драми є внутрішній світ героїв, їх почуття та емоції, які змушують нас замислитись над питанням: а що не так склалось у героїв?

Вже назва твору свідчить про те, що все обертається навколо дрібної деталі, і саме вона породжує ряд проблем: від глобальних – до суто жіночих, унеможливлює існування чоловіків, як однотипних, на власний розсуд структурує чоловічі образи та засвідчує їх нетиповість у різні періоди існування суспільства.

Процес паритетності та загальної невлаштованості звичним укладом життя змушує щоразу звертати увагу на чоловічі та жіночі натури, складність їх феміністичних імпульсів, які пронизують «Ґудзик». Маленький ґудзик із зображенням янгола, що є символом «захисту людини від поширеного в світі зла» [4, с. 113] стає на охороні гармонії почуттів Ліки. Якщо загубити його – знайти буде дуже важко в нашому плинному і всепоглинаючому ХХІ столітті.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка