Державний вищий навчальний заклад



Сторінка4/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   305
Алексєєнко Аліна

студентка 4 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Проценко О. А.
ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОБРАЗУ

Т. ШЕВЧЕНКА В РОМАНІ З. ЛЕГКОГО «ТАРАСОВІ СТРАСТІ»

В останні десятиліття письменники, що працюють в жанрі історичної прози, почали виявляти великий інтерес не тільки до вирішальних, ключових моментів історичного минулого, а й до значних історичних постатей, що певною мірою вплинули на долю свого народу. У такому контексті великого значення набуває дослідження художнього моделювання образів класиків літератури, творчий та життєвий шлях яких відображає явища і події, звичаї та уклад життя народу, епохи, в яку вони творили.

Основою ідейно-художнього задуму письменника є власне авторське бачення того чи іншого явища, проблеми, особи, які є центром літературного твору. Подібна позиція автора знаходить свій вияв у так званій концепції. «Концепція (лат. concepcio – сприймання) – розгорнута система поглядів… естетичні погляди дійсності, героя, творчості. Термін вживається і для позначення головного задуму, провідної ідеї» [3, с. 374]. До теорії та практики концепції образу літературно-художнього твору зверталися такі дослідник, як-от: М. Бахтін, В. Виноградов, Л. Гінзбург, М. Жулинський, З. Кедріна, П. Кононенко, Ю. Лотман, 3. Османова, В. Петров, A. Петровський, Ю. Сафонов, А. Силаєв, Ю. Суровцев, М. Храпченко та ін. Наприклад, Ю. Сафанов зазначав, що зміст поняття «концепція образу» становить «сукупність принципів художнього зображення людини, поглядів на її сьогодення й майбутнє, духовний, інтелектуальний та емоційний рівні, життєву мету, місце в суспільстві й стосунки з іншими людьми» [4, с. 6]. Тож, авторська концепція є ключовим елементом цілісного аналізу літературно-художнього тексту, а особливо творів на історичну тематику.

Серед митців, творчий та життєвий шлях яких став основою художнього зображення, особливе місце посідає постать Т. Шевченка, а серед творів, присвячених художньому змалюванню особистості Кобзаря, помітне місце займає роман сучасного письменника З. Легкого «Тарасові страсті», де письменник проникливо та ґрунтовно дослідив історичне минуле та біографію Т. Шевченка й виробив власну концепцію розуміння цієї одіозної постаті.

Власне бачення історичної постаті формувалося у свідомості З. Легкого протягом усієї його літературної кар'єри. Роздуми про творчість та літературу – одна з частих тем інтерв’ю письменника. Вся проза З. Легкого про класиків української літератури стає відображенням зв'язку художнього образу письменника з внутрішнім світом автора твору.

У романі «Тарасові страсті» основна авторська увага прикута не тільки до внутрішнього світу героя-письменника, але й до процесу формування цього світу. Особливістю композиції роману є зіткнення двох часових пластів – перебування Т. Шевченка в казематі Третього відділу та спогади про дитинство, юність, навчання, подорож Україною. Тож, наратор оповідаючи про минуле, пов'язує його зі сьогоденням. Крім того, твір містить також авторську оцінку долі письменника і його взаємин із реальністю: «… ще допіру – хто ти, Тарасе? Такий собі мазайло… Цей світ твій начеб був у глибокій улоговині, з якої самому аніяк не вирватися. Ти усвідомлював це спокійно, покірно виконував обов’язки челядника-учня. Тепер же тобі подали руку, витягнули із западини: дивись, мовляв, – й очам відкрився широкий чарівний світ» [1, с. 44].

Авторська увага практично повністю зосереджена на зображенні творчої особистості Т. Шевченка: у філософському модусі художності герой у стані внутрішнього діалогу роздумує над такими питанням, як-от: сенс буття, генетика його особистості: «Але чому я такий? Чому ти такий, Тарасе? Звідкіля ця реактивна збудливість? Не з ембріонного первня, враженого ще в лоні матері вічними її тривогами й білями?» [2, с. 59], значення його дару-прокляття: «Хто б міг подумати, що незборене поривання до високого мистецтва, до божественного діяння приведе мене сюди, в каземат? Може, це тому, що ця дорога до прекрасного вистелена гріхами?» [1, с. 34 – 35], а в драматично-біографічному – маємо спогади про ключові для поета епізоди життя. Своєрідне бачення З. Легкого образу Кобзаря простежується в переміщенні авторського погляду від конкретних індивідуальних особливостей душевної організації, втілених в образі, до типологічних характеристик внутрішнього світу митця-страдника.

Особливості внутрішнього світу Т. Шевченка виражаються через переживання: «А справді ж: хто я, хто, хто?.. Тарас Шевченко! – ось вам, панове! Однак, ні. Тарас Шевченко-Грушівський, якщо повніш… Ба, і це не зовсім так… Тарас Грушівський-Шевченко! Бо гріх ламати порядковий хід власної генеалогії. І, може, я Шевченко якраз у найменшій мірі» [1, с. 26] і зовнішньо-ключові події: «І вже запитую себе тут, у казематі: чим же була для хлопчини оця наруга над батьком? [Авт. – побиття економом при малому Тарасові його батька] Потрясінням? Без сумніву. Лакмусом на вразливість серця? І то правда… Жорстоке життя давало йому перші уроки…» [1, с. 29], відчутті послідовності часу, який представлено у внутрішньому світі героя за допомогою категорії пам'яті, де аналізується цінність минулого: «Хочеш пізнати себе – увімкни генетичну пам'ять, виколупни з неї те, що було з тобою в сиву давнину… усе, ген усе спомини: і розповіді гайдамаки діда Івана. І німий крик батька під канчуками панських гайдуків, і мамину розпачливу сльозу – отоді й скажеш самому собі. Що твоя доля не могла бути іншою…» [1, с. 27], прагненні до самодостатності, творчості.

Образу Т. Шевченка в романі властиві такі характеристики як: втома, самотність, самоіронія, здатність усвідомлювати те, що відбувається / відбувалося і давати йому точну оцінку: «Добрий, страх який добрий той Соха. А не варт ти, Тарасе, його прихильності, не варт. Коли тобі тяжко, ти завжди до нього, бо знаєш його щире серце. Він за тебе горою. А ти…» [1, с. 47]. Відповідно внутрішній світ героя спрямований на усвідомлення минулого у порівнянні зі сьогоденням, на основі чого головний герой робить висновки: «Така вже моя доля – метатись демоном між вічністю й небуттям і кричати всім сущим, хто вміє слухати: живіть за правдою, бо тлінна людська плоть, а безсмертна душа приречена на вічні муки за пригрішення під сонцем» [2, с. 64].

Відповідно рефлексія художника проявляється через результат впливу дійсності на його внутрішній світ: «Аж ніяково й соромно за себе, колишнього. Що ж це поробилося з хлопчиною? Звідки ця жорстокість? Від жорстокості самого життя, авжеж. Нема в нього жалю до нікого, бо чи ж мав хто милосердя над ним» [1, с. 32].

У творі єдність внутрішнього світу самого З. Легкого і головного героя – Т. Шевченка продиктовано передачею трагічних відносин між письменником (як особистістю в контексті епохи) і дійсністю (владою і суспільством): «Скільки ж років проходив я набережною Фонтанкою попри невеликий двоповерховий будинок.. І знав же, що його займає ІІІ відділ, створений Миколою І після декабристського путчу для розправи над неблагонадійними» [2, с. 84] і «Тепер уже тримайся Тарасе. Сталося. Битимуть до конфірмації, й легким переляком не відбудешся, ні: запахторять у Петропавлівську, Сибір чи й на Соловки – хто вгадає? в кожного свій Оренбург» [2, с. 86]. Піднята проблема самовизначення митця нерозв'язна як для героя-оповідача, так і для самого автора роману.

Невипадково образ Т. Шевченка представлений у романі в двох іпостасях – митця і людини. Контраст людського і творчого в долі Кобзаря поглиблює трагедію героя і орієнтує читача на роздуми про земне і метафізичне у бутті письменника, його приналежність історії народу: «Отака гріховна хода до мистецтва, га? До благородного й високого через прогрішення? Але ж чи можна тобі, сироті безсріберному, інакше? Мабуть, то вже прорахунки самого Господа, що наділив кріпака шляхетним даром митця… Або й витівки Диявола, здатного втішатися муками людини із зав’язаними крилами…» [1, с. 8].

З. Легкий вибудовує душевну організацію персонажа на свідомих і напівсвідомих реакціях, поряд з цим фіксуємо звернення письменника і до сфери несвідомого, ірраціонального – оніричний простір (сновидіння, марення), що дуже важливий при передачі переживань персонажа. Вже з перших сторінок твору представлено марення Т. Шевченка, в якому він бачить свою матір: «…І з’являється вона, жінка в чорному. Приходить, чи завжди, окутана рідким туманом чи імлистою напівпрозорою тканою, й промовляє стишеним голосом, холодним і нетутешньо таємничим» [1, с. 26]. З. Легкий через форму сновидіння зображає різні стани внутрішнього світу героя (інтуїтивне передчуття, спогад, аналіз минулого тощо).

Моделюючи образ Т. Шевченка, автор наділив його глибокою психологічністю. Серед особливостей психологізму письменника зафіксовані такі елементи:

1) зображення внутрішнього через зовнішнє – велика кількість окличних речень, риторичних запитань, вигуків, звернених до головного героя: «Так і надалі тримати!» [1, с. 38], «Що порадив би кухарчуку Тарасові? Як йому бути? Тікати?» [1, с. 38], «А я? Що я?» [1, с. 76];

2) зображення емоцій і переживань через внутрішню мову (внутрішній монолог, самоаналіз);

3) зображення емоційної сфери через вираження почуттів (любов, презирство, обурення, страх, самотність).

Отже, З. Легкий, осмисливши та проаналізувавши всю можливу інформацію про постать Т. Шевченка, моделює своє бачення образу письменника й завдяки власній майстерності втілює авторську концепцію цієї особистості. Основними якостями образу Кобзаря є внутрішня свобода, вірність своєму покликанню, жертовність і страждання, самотність, схильність до самоаналізу. У романі образ письменника представлений не тільки в конфлікті з новою дійсністю (владою, суспільством), але й у взаєминах із самим собою.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка