Державний вищий навчальний заклад



Сторінка38/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   305
Козлова Тетяна

студентка 5 курсу філологічного фак-ту

Наук.кер.: к.філол.н., доц. Ніколаєнко В. М.
АВТОРСЬКА РЕФЛЕКСІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ АНАЛІЗУ ЗБІРКИ ЕСЕЇВ «БРАТИК БІЛЬ, СЕСТРИЧКА РАДІСТЬ» Б. МАТІЯШ

Сьогодні проблемаавторської рефлексії широко обговорюється тає однією з ключових улітературознавстві, оскільки її вивчення дозволяєнаблизитися до розуміння механізмів формування особистості автора, виступаєформоювираження авторської свідомості, є проявом авторської суб’єктивності[1, с. 7].



У сучасній українській науці цій проблемі присвяченідисертаційні роботи молодих українських вчених Н. Оксентюк («Психологічна ґенеза рефлексії української інтелігенції»),Ю. Бумбур («Авторська рефлексія у літературному творі (на матеріалі прози Джона Фаулза)»), А. Островської («Форми вираження авторської свідомості в літературному творі ХХ століття»), О. Лапко («Авторський голос у художній структурі творів Тодося Осьмачки») та інших.

Оскільки рефлексія є знаряддям критики наявного знання, завдяки чомузнання й досвід стають динамічним елементом, що розвивається і, таким чином,рефлексія виступає одним зі способів стимулювання виробництва знань і досвіду, то метою статті є аналіз есеїв Б. Матіяш через призму авторської рефлексії для більш глибокого вияву особистісного «я» митця, що прагне бути більш діяльним суб’єктом художнього світу, а також осмисленого сприйняття творів письменниці.

«Братик Біль, Сестричка Радість» Б.Матіяш – книжка есеїв, у якихвідкритосвітовіщоденніроздуми, маленькідосвіди, якимнавчаєавторкукоженновий день. Це сорок вісім коротеньких рефлексій, теми якихозначені в назвах: «[звірі]», «[непевність письма]», «[Рай]», «[осінь. небо]», «[ніч]», «[вдячність]», «[радість]», «[убогість]», «[бути живим]» тощо. Есеїможнарозподілити на кількаосновнихтематичнихгруп: про природу, яка є невичерпнимджереломжиттєвоїмудрості та досвіду(«[звірі]»,«[дерева]»); протворчість, про їїмеханізми та глибиннусутність(«[непевність письма]», «[дар літератури]»); про Бога, віру і святість(«[Рай]», «[Божий промисел]»); про емоції та почуття(«[біль]», «[довіра]», «[усміх]»);продії та вчинки(«[послух]», «[вибачатися]»); продитинство («[залишитись дитиною. мир]», «[таємниця Різдва]»).

Кожнарефлексія – своєріднамаленькаподорож за смисломжиття, за щастям, яке раптомвідшукується у повсякденності. Звісно, тут не може бути сюжету – лишеяскравімиттєвівраження, цінні уроки, винесеніізпопередніхжиттєвихситуацій. Цівраження є дужесуб’єктивними й глибокоособистими. Зрештою ж виявляється, щонайважливішимиподіяминашогожиття є зовсім не події, а емоції, усмішки, почуття, рисихарактерів та облич, – всітідрібниці, з якихскладаєтьсялюдськежиття, і на якілюдина часто не звертаєналежноїуваги.

Авторка абсолютно відвертовисловлюєсвої думки. Оголення найпотаємніших мрій, переживань, відчайдушна відвертість Б. Матіяш творять окремий світ, єдиним законом якого є дитинна відкритість перед людьми і самим життям, цілковита чесність у стосунках насамперед із собою.

Збірці властива сповідальність, адже йдеться про реальний життєвий досвід, який вимальовується з безлічі пережитих радісних і болісних подій. Авторкарезультатомсвоїхшуканьвважаєуміння в усьомубачитисвітло, радітикожнійхвилиніжиття: «І нічогопонадце не треба. Доситьзалишатися на щодень простим і малим, довіряти і довірятися, ітисобі, кудиведе дорога. Цезначноприємніше за певність. Цярадістькожногокроку тут і тепер, за яким не знаєш, щодалі. Ця радість життя» [2, с. 10]. Б. Матіяш відверто ділиться із читачем своїми маленькими, але такими важливими відкриттями, набутою впродовж життя мудрістю і лагідним душевним спокоєм.

Водночас читач не знайде у збірці проблеми, а тільки авторський досвід її подолання, тільки результати та спогади – щастя як наслідок великої роботи над собою та над емоційний стан душі та щастя, вже пережите колись, живими фотографіями збережене у пам’яті. Однак, саме така форма твору з відсутньою (принаймні на перший погляд) або нерозкритою проблематикою викликає довіру до авторки, адже вона ділиться найпотаємнішим, найсвітлішим, тим, що зазвичай приховують від чужих очей, і лишає на розсуд читача: беріть, що треба, або й не беріть. Б. Матіяш стає поряд із читачем, ніби з другом. Деяких речей не розуміє і відверто це визнає: «Гарно, що є довге й велике життя, і можна цього всього навчитися» [2, с. 112].

Есеї виглядають схожими на автоматичне письмо – нічим не обмежений політ думки, короткі емоційні речення або, навпаки, розгорнуті, квітчасті. У збірці найповніше розкривається майстерність авторки, адже сповідальність, властива есеям, передбачає вихлюпування особистих переживань та роздумів, які можуть стати абсолютно нецікавими для інших. Б. Матіяш, однак, напрочуд делікатна, її коротенькі сповіді викликають якщо не захват, то принаймні теплу посмішку – і жодної краплинки нудьги. Особливістю авторського стилю також є і використання простих загальновживаних слів. Саме із частоти їх вживання читач розуміє ступінь важливості того чи іншого слова. Так, найбільше впадають в очі слова «світло», «любов», «життя».

Отже, авторська рефлексія у наш час набула одного з найбільш важливих значень, оскільки спрямована на свідоме й чуттєве осягнення автора та його літературного твору.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка