Державний вищий навчальний заклад



Сторінка34/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір4,44 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   305
Качура Оксана

студентка 4 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Горбач Н.В.
МІСТИЧНИЙ АНТУРАЖ У РОМАНІ В. ЛИСА «ГРАФИНЯ»

У сучасній українській літературі існує низка творів, у яких таємниця, загадковість, містика є одними із визначальних характеристик художньої тканини. Зокрема, роман В. Лиса «Графиня», виданий 2010 р., вирізняється не лише жанровою природою, майстерністю оповіді, інтелектуальністю, авторською філософією, а й особливим містицизмом.

Відсутність у сучасному літературознавстві дослідження, присвяченого аналізу засобів та способів створення містичного компоненту в цьому романі, й зумовлюють актуальність нашого дослідження.

У творі В. Лис поєднує історію й сучасність, побутописання й містику.

Слово «містика» в перекладі з грецької мови означає «таємничість», «загадковість». Вона завжди тривожила творчу уяву письменника і проникала в його художні полотна, наповнюючи їх мареннями, тінями потойбіччя, пророцтвами. Усі ці елементи повною мірою зустрічаються й у романі «Графиня». У «Графині» містичне реалізується через циклічність історії – загадкових подій, що повторюються в селі Густому Лісі в ХVІІІ ст. та 1998 р., інспіровані спершу графинею Венцеславою Ловигою, а потім художницею Любою Смажук: «Вбивство собак? Ах справді... Сьогодні хтось знову задушив собаку… Та ще й такого здоровенного… А знаєте, Платоне Васильовичу, адже це вже в Густому Лісі було. Так, було… Більш як двісті років тому. 1762 року. І теж восени» [2, с. 79-80].

Зустріч із містичним починається ще з перших сторінок роману: головний герой – художник Платон Васильович Лемещук – бачить себе в старому саду, одягнутим у «дивний одяг, не мій звичний, а начеб з минулого, дев’ятнадцятого, чи хтозна-якого століття» [2, с. 5], де зустрічає старого графа і «маленьку дівчинку в білій полотняній сукенці до п’ят» [2, с. 6]. Усе побачене виявляється сном, як запевняє автор, щоб через декілька рядків вразити знову словами головного героя: «Насправді я не спав. Картина в саду несподівано постала перед моїми очима. Ні, очі були заплющені. Я лежав так уже давно, марно намагаючись заснути. Власне кажучи, я викликав ту картину сам. Нащо вона мені була потрібна. Цей епізод, колись таки був у житті. Тільки не в моєму. Тут до моєї голови почала заповзати дивна тривога, яка мучила ось уже кілька тижнів» [2, с. 6]. Отже, внутрішній стан головного героя – неспокій, передчуття незворотних подій, які вплинуть на долі багатьох, – тільки підсилює таємничість. Не випадково головні персонажі твору Платон і Люба – художники, люди з тонким відчуттям дійсності.

Письменник наповнює створений світ ірраціональними, парапсихологічними явищами і подіями, які відбуваються в житті героїв у момент найвищого психологічного напруження,. Тут і поява фантомів: («…різонула очі блискавка, і майже одразу вдарив грім. Але я встиг побачити, як лісом хтось біжить. То була жінка, розхристана, простоволоса» [2, с. 13]; «Знову спалахнула блискавка. Я побачив себе теж посеред лісу. Я біг за тією жінкою, біг і не міг наздогнати. Коли спалахнула блискавка, жінка оглянулася, і я бачив, що вона має обличчя Інги. Так, то була Інга. Інга моєї уяви. Але справжня Інга лежала піді мною. Я кохав її, кохав пристрасно, як тільки міг» [2, с. 14]), і фізичне перевтілення художника Лемещука в ображеного чоловіка, який застрелив біля церкви кохану, і поява на пейзажі з міським ясенем портрету вбивці собак. Ці та інші події, що виходять за межі людського розуміння, вміщуються автором у контекст повсякденності. З одного боку, це показує хиткість і примарність світу, що оточує головних героїв, а з іншого – показує близькість потойбічного, реальність впливу містичного на долю людини.

Платон та Люба шукають свою власну відповідь на питання про сенс буття. Люба Смажук знаходить такий сенс в ототожненні себе з графинею Венцеславою. Саме проектування дівчиною історії графині Ловиги на свою долю призводить до містичних та трагічних подій у житті і самої художниці, і її коханого та вчителя Платона Васильовича.

Містичне в романі В. Лиса набуває трагічного звучання. Будучи ще маленькою ученицею художника Лемещука, Люба бачить у музеї портрет місцевої графині і захоплюється образом та історією життя Венцеслави. Образ графині Ловиги набуває рис інфернальності, наповнюючись дивними подіями: «…за півроку вдова управителя стала графинею. Тут-то селом і поповзли чутки, що управителя привела до кімнати, де він помер мученицькою смертю, його дружина. Він у її присутності сів на палю» [2, с. 92]. Коли у місті спалахнуло масове вбивство собак, в якому селяни звинуватили графиню, вона в непояснюваний спосіб уникає відповідальності: «…спокійно сказала, що той, хто вірить в її невинність і береться здійснити суд Божий, нехай уб’є її цієї ж миті. І, о диво-дивне, ніхто з юрби, ще десяток хвилин тому розбурханої, ворожої, здатної роздерти графиню на шматки, тепер не підняв на неї руку» [2, с. 92-93]. Після загадкового зникнення останнього чоловіка, графиня нібито йде в монастир і зникає у небуття. Така ж долю випадає й Любі – спочатку неймовірно стрімка кар’єра художниці, вигідний шлюб, а потім забуття та божевілля, як плата за гру чужим життям.

Отже, містика в романі В. Лиса «Графиня» виступає не лише засобом створення психологічної напруги, сюжетної інтриги, але й підставою для роздумів читача про сенс і незворотність життя, щастя, самодостатність людини, її спроможність управляти власною долею відповідно до внутрішніх цінностей і готовність нести відповідальність за свої вчинки.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка