Державний вищий навчальний заклад



Сторінка27/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   305
Заброда Анна

студентка 3 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. пед. н., доц. Бакаленко І.М.
ЕТНОПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ М. СТЕЛЬМАХОВИЧА

І СУЧАСНА ЛІНГВОДИДАКТИКА

Зміни, які відбулися після проголошення незалежності України, відкрили нові горизонти для розвитку вітчизняної науки. Трансформаційні процеси торкнулися й такої архіважливої ланки суспільного життя, як освіта. На перший план вийшли ті питання, які є надзвичайно важливими для розвитку суверенної Української держави, серед яких і проблема національного виховання. Окремим вектором у сфері дослідження національного виховання є етнопедагогіка.

Метою статті є дослідження етнопедагогічних поглядів М. Стельмаховича та використання їх у сучасній лінгводидактиці.

Особистість М. Стельмаховича є непересічною. Різні аспекти спадщини педагога стали предметом вивчення українських науковців О. Сухомлинської, І. Вовкобой, Л. Калуської, Н. Слюсаренко, В. Фєдяєвої та ін. Доробок М. Стельмаховича багатоаспектний й цікавий, відображає коло його наукових інтересів. Як стверджує дослідниця спадщини М. Стельмаховича, І. Вовкобой «до нього входять: гуцульщинознавство, етнопедагогіка, естетичне виховання, краєзнавство, козацька педагогіка, народна педагогіка, народне дитинознавство, народознавство, національне виховання, рідна мова, родинне виховання, українознавство, українська етнопедагогіка, українське шкільництво, що дозволило педагогові досліджувати систему родинного виховання в гармонійному поєднанні з іншими галузями педагогіки» [1, с. 7].

М. Стельмахович– український учений-педагог, філолог, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України, фахівець у галузі народної педагогіки, теорії й методики національного виховання учнівської та студентської молоді, підготовки майбутніх учителів.Він був автором і співавтором важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997), науковим консультантом «Концепції школи нової генерації української національної школи-родини» (1994), яку підготували науковці Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Серед великого розмаїття наукових проблем, які досліджував М. Стельмахович, є головна: формування особистості українця, національної свідомості, фундамент якої закладається в сім'ї через родинне виховання [2].

М. Стельмахович вважав, що піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про українську націю, її самобутність, історичний шляхсприяє українська система родинного виховання. «Традиційна українська родина – перша школа любомудрості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури» [2, с. 25]

Розуміючи, що основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагогічні працівники, М. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх педагогів. Він не тільки виокремив педагогічну деонтологію, а й визначив перелік професійних обов'язків сучасного ук­раїнського вчителя (посібник «Українська народна педагогіка», 1997).

Заслуговує на увагу теза вченого про необхідність зміни змісту навчання в педагогічних навчальних закладах. За твердженням М. Стельмаховича, предметом вивчення й застосування на межі XX–XXI ст. має стати педагогіка українська, історія української педагогіки, теорія і практика українського національного виховання, українська порівняльна педагогіка, українська етнопедагогіка і етнопсихологія, українська дидактика, українське школознавство, українське родинознавство (фамілістика), українська педагогічна філо­софія, українська родинна педагогіка і т. д. [2]. Аналіз навчальних планів освітніх закладів України свідчить, що наукові передбачення М. Стельмаховича, обґрунтування ним процесу оновлення змісту освіти втілюються в життя.

Чільне місце у практичній і науково-теоретичній діяльності М. Стельмаховича посідала історія педагогіки як навчальна дисципліна. Як теоретик і практик, що на власному досвіді переконався у великих виховних можливостях історії педагогіки й водночас добре знав зміст чинних програм і підручників (викладав цей курс у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника і був ініціатором відкриття в ньому єдиної на той час в Україні кафедри історії педагогіки), він активно наполягав на необхідності повернення української історико-педагогічної думки до її першовитоків– народного навчально-виховного досвіду. Про це він постійно нагадував у своїх публікаціях («Няні з народу» (1993), «Школа і педагогіка в умовах створення Української держави» (1996), «Ми мусимо навчитися чути себе українцями...» (1996), «Етнопедагогічні основи української національної школи» (1997), «Виховний ідеал української народної педагогіки» (1998) та ін.

М. Стельмахович акцентував увагу на традиціях народної педагогіки, вчив поважати й використовувати віковічну мудрість рідного народу. Отже, вагомість і значущість лінгводидактичних праць вченогощодо розробки теорії та практики українського національного виховання у житті української школи буде дедалі зростати, бо в них– запорука розвитку національної освіти, національної системи виховання.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка