Державний вищий навчальний заклад



Сторінка20/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір4,44 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   305
Дудник Юлія

студентка 5 курсу філологічного фак-ту

Наук.кер.: к.філол.н., доц. Горбач Н.В.
ЛЮДИНА ЯК СУБ'ЄКТ ІСТОРІЇ В РОМАНІ «ТОРГОВИЦЯ» Р. ІВАНИЧУКА

Питання людини як суб’єкту історії у вітчизняній літературі досліджували С. Андрусів, Н. Білоцерківець, Н. Бічуя, В. Горинь, М. Ільницький, М. Жулинський та ін. Але в романі «Торговиця» Р. Іваничука ця проблема не була висвітлена в повному обсязі, що й зумовило актуальність нашої роботи. Метою розвідки є аналіз концепції людини як суб’єкту історії в романі «Торговиця» Р. Іваничука під кутом аналізу структурних особливостей твору, його образної організації та стильової специфіки. Важливою ознакою історичної романістики письменника є інтелектуально-філософічне наповнення його творів, що перегукуються з історичною дійсністю України за різних епох, з ідеями провідників національного відродження. За всієї історично-предметної достовірності та часового колориту світ романів Р. Іваничука – це світ ідей.

У романі «Торговиця» незвичайний хронотоп, адже минуле і сучасне гармонійно переплетені між собою. Твір починається і завершується зображенням наших днів, це своєрідна «родзинка», оскільки сам зміст наповнений подіями минувшини. Олесь Шамрай – ключова фігура в історичному процесі, що зображений у романі. Він – рушійна сила цього явища. Олесь постає перед нами вже у першому розділі: «Літнього недільного ранку мешканець Торговиці Олексій Шамрай, якого позаочі, а то й у вічі сусіди кличуть просто Олесем, вертався з рибалки…» [1, с. 5]. Разом із ним читач переживає шкільні роки, юність, членство в УПА, молодість, зрілість і, врешті-решт, старість. На прикладі його життя Р. Іваничук показує швидкоплинність історії, адже все в житті рухається вперед, такі-от «Олесі» й творять історію. В інтерв’ю для ВВС письменник наголосив, що образ Олеся Шамрая має прототип, оскільки був виписаний автором з рідної для нього людини: «…То мій брат, на два роки старший за мене. Він був в УПА, дуже молодим потрапив у полон, відсидів 10 років каторги у Воркуті, потім повернувся і проживав у Коломиї…» [2, с. 1]. Образ Олеся надзвичайно емоційний, адже не можна залишитися байдужим до переживань, страждань хлопця. Його вустами автор висловлює наболіле.

Одним із аспектів, що витворив, власне, Олеся, був епізод посвяти в «ОУН Юнацтво». Після «переліку» страшних тортур, які можуть чекати молодих людей в недалекому майбутньому, їм надали право вибору, адже «у підпіллі потрібне геройство, а не героїзація. Нехай про це всі пам’ятають…» [1, с. 35]. Проте емоційність хлопця виявилася сильнішою за раціональність. Почуття патріотизму, усвідомлення того, що він не сам у цьому буремному вирі, допомагає Олесеві зробити свій життєвий вибір: «…І все витримаю – щоб ніхто й ніколи не посмів обізвати мене бидлом… і щоб Нуся ніколи не пожалкувала, що заступилася за мене перед нападниками на прутському зарінку…» [1, с.35]. Життя звичайної людини стає основою для розповіді про історію Української Повстанської Армії. Читач співчуває, намагається зрозуміти почуття головного героя та його знайомих.

Як народи, соціальні утворення, окремі люди творять історію взагалі, так і герої Р. Іваничука творять історію Торговиці. Кожен із персонажів – неповторна особистість, доля якої замішана на всезагальній ідеї – ідеї незалежності. Так, варто згадати пана Геродота. Це збірний образ тогочасної «ерудованої молоді», за яким стояло майбутнє, тому, мабуть, невипадково Корнель обізнаний з історією Міста: «…з усіх тарапатів наш край завше виходив ціло, хоч зазнавав чимало втрат – у людях, в маєтності, а передовсім у духовності, бо найтяжче ярмо – то неволя духа. Однак наш галицький люд завжди мав силу зберігати образ Божий» [1, с. 22].

До групи героїв, що творять історію, належать також Оксана Москалівна, професор Леопольд Тарновецький, директор «Міської української гімназії» професор-латиніст Томащук, отець Чемеринський, Юрко Сербин. Ці люди своїми помислами, вчинками намагалися здобути кращу долю своєму народові. Перебуваючи на каторзі, вони повинні були терпіти страшні, нелюдські тортури, на які не скупилися польські поліцаї: «Людська упряжка наближалася, запряжені в’язні заслонялися від ударів руками; кров з розсіченої брови заливала професорові око, він витер кров долонею й тієї миті побачив у брамі свого улюбленого учня Юрка Сербина. Тоді скинув з грудей шлею й подався до нього, його били палицями по голові, й професор, перед тим як упасти, крикнув, заглушуючи поліцейський ґвалт: «Тримайся, Сербине!» [1, с. 51].

Роман «Торговиця» не переобтяжений надмірним введенням у канву твору осіб – як історичних, так і вигаданих, але їх кількість виявляється достатньою для відтворення загально-історичної атмосфери того часу, оживлення задокументованих фактів та явищ. Хоч на змістовому рівні історія у цьому творі і має домінуюче значення, але в той же час вона є засобом втілення іншого, абстрактнішого змісту, вона відтворена не сама заради себе – автора цікавить людина в історії, людина як носій певної суми індивідуально-психологічних, індивідуально-національних рис.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка