Державний вищий навчальний заклад



Сторінка14/305
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,71 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   305
Греджук Аліна

студентка 3 курсу філологічного фак-ту

Наук. кер.: к. пед. н., доц. Бакаленко І.М.
ЛІНГВОДИДАКТИЧНА СПАДЩИНА І.І. СРЕЗНЕВСЬКОГО
Ізмаїл Іванович Срезневський – видатний філолог, славіст, знавець старослов’янської й давньоруської писемності, чудовий лексикограф, фольклорист і етнограф, один із визначних учених в галузі російської та української філології, методист, пропагандист порівняльно-історичного мовознавства на слов’янському ґрунті.

Метою статті є дослідження методичних поглядів І. Срезневського та вплив їх на становлення та розвиток методики викладання мови як науки.



Свої гуманістичні погляди на освіту І. Срезневський найбільш повно відобразив у працях з методики викладання рідної мови. Це його бесіди “Про вивчення рідної мови взагалі й особливо в дитячому віці”, “Зауваження про початковий курс російської мови”, “Зауваження про історію російської мови та словесності в середніх навчальних закладах”, “Настанови викладачам російської мови і словесності в гімназіях Санкт-Петербурзького навчального округу” та інші. Методичні праці вченого – це результат і його службової діяльності, зокрема, спостережень за викладанням та іспитами з мови в Петербурзьких гімназіях, інспектування приватних шкіл і пансіонатів, читання публічних лекцій на “користь недостатніх студентів”. Отже, цінність методичних ідей І. Срезневського багато в чому визначається тим, що вони не є плодом тільки теоретичних міркувань, а гартувалися у практиці навчання студентів.

І. Срезневський як патріот своєї Вітчизни прекрасно розумів, що саме у школі формується покоління, в руках якого майбутнє Батьківщини. Методист вважав, що поліпшення освіти повинно бути справою, “близькою серцю кожного, хто серцем близький до дітей” [1, с. 7]. Саме тому основними дидактичними вимогами щодо викладання шкільних предметів для І. Срезневського виступили: а) свідомість засвоєння матеріалу; б) зв’язок навчання з життям; в) міцність знань; г) систематичність знань; д) самостійність у засвоєнні навчального матеріалу; е) зв’язок теорії з практикою, знань з уміннями та навичками.

Розмірковуючи про те, як навчати рідної мови, І. Срезневський розглядав знання як “найважливішу умову і знаряддя освіти кожної людини окремо й освіченості народної взагалі” [2, с. 107]. Знання мови, за його словами, є необхідним не для блискучої відповіді на іспиті, а для життя. Без неї неможливо засвоїти інші предмети. Тільки рідною мовою можна “правильно і вільно” визначити “будь-який рух свого розуму і серця”, тільки “за допомогою рідної мови” можна “сприймати повно й вільно думки й почуття іншої людини” [2, с. 105]. Підкреслюючи важливе значення рідної мови, вчений вважав обов’язком суспільства “придумати прийоми, що полегшили б навчання, допомогли б кожному набути міцні знання з рідної мови з можливо меншою витратою часу” [2, с. 106].

Виходячи зі свого розуміння мови, І. Срезневський сформулював такі методичні положення: з одного боку, вивчення рідної мови вимагає розумових зусиль, уважності, кмітливості, виразності та разом з ними тієї сили, що називається дослідництвом, а з іншого – рідна мова є головним предметом у шкільному навчанні й є основою будь-якої освіти.

У лінгводидактичній системі І. Срезневського чітко простежується його власне бачення стратегії й тактики навчання дітей і учнів рідної мови. У тісному зв’язку з принципами навчання було розроблено автором і систему методів та прийомів викладання рідної мови. На думку І. Срезневського, форми, методи та прийоми викладання рідної мови повинні бути підпорядковані одній головній ідеї – підготовці дітей до життя.

І. Срезневський рекомендував застосовувати на уроках методи спостереження, пояснення вчителя, бесіду й самостійну роботу учнів – він вважав їх основними формами вивчення рідної мови. Провідним методом викладання мови, як свідчать про це праці І. Срезневського, визнається метод спостереження з дослідницьким ухилом. Бесіда як метод навчання мови, на думку І. Срезневського, повинна відрізнятися суворою логічною послідовністю, чіткістю та змістовністю запитань, вона повинна активізувати роботу учнів, спрямовувати їхню думку на порівняння, зіставлення й узагальнення, підвести до чітко визначених висновків.

На наш погляд, заслуговують на увагу правила та рекомендації І. Срезневського, яких він пропонує дотримуватися вчителеві. З-поміж них такі: будь-який урок повинен бути живою бесідою, в якій би всі діти брали рівноправну й активну участь, так, щоб розповіді й пояснення вчителя поєднувалися з розповідями та поясненнями дітей; не питати довго одного учня, а розподіляти кожну відповідь на частини між декількома учнями; стежити уважно за всіма помилками учнів, запобігати їх повторенню. Не слід учителеві приховувати і своїх помилок: він повинен уміти виправляти їх і у своєму мовленні, а не тільки у інших; спостерігати постійно, щоб учні усно й письмово передавали думку своїми словами, висловлювали найнеобхідніше, вміли користуватися всією кількістю слів і висловів; вимагати від школярів при виконанні усних і письмових вправ виразності в передачі всього й окремих частин змісту кожної вправи [2, с. 138].

Лінгводидактичні праці І. Срезневського значно вплинули на становлення й подальший розвиток методики викладання рідної мови як самостійної науки. Запропоновані вченим засоби вивчення мови залишаються основою методики викладання рідної мови на сучасному етапі відродження й розбудови національної системи освіти й виховання.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   305


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка