Цивільне право як галузь права



Сторінка99/327
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,63 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   95   96   97   98   99   100   101   102   ...   327
Реалізація права на охорону здійснюється за рахунок широкого інструментарію, що включає:

а) правові норми як вираження правил можливої чи належної поведінки;

б) механізм впливу на порушника, що забезпечує можливість залучення його до відповідальності, забезпечений можливістю застосування санкцій до сторони, що порушує норми права;

в) заходи щодо попередження порушень прав (превентивні заходи, включаючи використання технічних засобів);

г) функціонування спеціальних суспільних інститутів по захисту цивільних прав (спілка споживачів і ін.).

Охорона прав залежить і від самих власників прав, які повинні виявляти особливу зацікавленість в охороні своїх прав.

Кожна фізична особа має право будь-яким, не забороненим законом способом, захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань. Особливе значення для розгляду особливостей охорони прав фізичної особи мають положення ст.55 Конституції України, закріпляючі обов'язок держави охороняти права і свободи людини, право індивіда звертатися за захистом своїх прав в суд, Уповноваженому Верховної Ради по правах людини, використання всіх способів захисту таких прав, а при їхній неефективності звертатися за захистом прав у відповідні міжнародні судові інстанції чи у відповідні органи міжнародних організацій, членами чи учасниками яких є Україна. Оскільки ми в даному випадку розглядаємо право, а не об обов'язок захисту уповноваженої особи, відповідно, дане право може бути реалізоване чи не реалізовано в залежності від волі і бажання уповноваженої особи, її активності і зацікавленості в захисті права (інакше кажучи, по розсуду уповноваженої особи). У даному випадку у відмінності від обов'язку відсутній елемент примусу.

Розглядаючи поняття і зміст охорони прав власності варто розрізняти норми й інститути цивільного права, що мають різне призначення. Одні з них встановлюють чи закріплюють приналежність матеріальних благ за визначеними суб'єктами й охороняють їх, приймаючи під захист закону. Наприклад, одні норми законів про власність закріплюють визначені можливості в особі; інші забезпечують умови для здійснення власником приналежних їм прав і дуже важливі для охорони (наприклад, установлюючи конкретний цивільно-правовий режим окремих об'єктів права власності); треті установлюють відповідальність за здійснення незаконних дій з чужим майном, за заподіяння матеріального збитку власнику і т.п., тобто безпосередньо охороняють і захищають правомочності власника від протиправних зазіхань. Виходячи з цього, можна стверджувати, що більшість норм цивільного права так чи інакше зв'язані з охороною відносин власності, але передбачені і спеціальні способи цивільного права по їх безпосередньому захисту.

Так, у цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому контексті за допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток відносин; охорону прав власності у вузькому контексті, чи їх захист – тобто сукупність тих цивільно-правових способів, що застосовуються в зв'язку зі здійсненням порушень прав власності45.

Можливість захисту суб'єктивного права є одним з елементів його змісту. Необхідність у подібному захисті, як вже згадувалося раніше, виникає тоді, коли інша особа заперечує чи порушує право чи перешкоджає його здійсненню. Тому передумовою захисту права є його порушення з боку інших осіб.

Оскільки захист прав є необхідним і закономірним наслідком їхнього порушення, особливе місце в такому разі займає юридична відповідальність, що виступає правовим способом забезпечення охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів.

Сутність правого захисту трактується неоднозначно. Думки фахівців з даного питання входять у суперечність. І сформована ситуація може бути виправдана сукупністю факторів. Наприклад, склалася думка про те, що правовий захист – це система юридичних норм, що спрямовані на недопущення правопорушення і ліквідацію його наслідків46, інша точка зору зв'язана з розглядом правового захисту як державно-примусової діяльності, спрямованої на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку47. Висловлюються й інші точки зору.

У науковій літературі питання про співвідношення понять правового захисту й охорони викликало чимало дискусій. Ряд авторів дотримується позиції, що немає потреби розділяти дані поняття. Але дана позиція помилкова. Інші обґрунтовують позицію про доцільність віднесення терміна «охорона» лише до засобів, що застосовуються до порушеного права, а термін «захист» відносити до засобів, що застосовуються вже після здійснення правопорушення. Деякі автори пропонують розглядати захист як право особи, а охорону як її обов'язок48. У приватному праві це не допустимо із за його диспозитивності.

Слід погодитися з позицією розгляду захисту в якості одного з проявів охорони, що здійснюються для поновлення порушених прав. Захист варто розглядати як логічний наслідок порушення, чи невизнання оскарження права особи. Можна сказати, що між охороною і захистом знаходиться факт порушення права, тобто, для того, щоб охорона перейшла в захист необхідна наявність факту порушення чи оскарження права.

Право захисту слід розглядати як самостійне суб'єктивне право уповноваженої особи, що відображає юридично закріплену можливість останнього використовувати спеціальні способи правоохоронного характеру. Захист прав, свобод і законних інтересів – це форма їхнього забезпечення, що відображає дію даного механізму, спрямованого на: призупинення порушення суб'єктивних прав; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їхньому здійсненні; поновлення порушених прав; залучення осіб, винних у здійсненні правопорушення до відповідальності.

Зводити зміст права на захист тільки до можливості звернення з вимогою захисту права у відповідні державні чи суспільні органи є помилковим. Право на захист являє собою можливість застосування у відношенні правопорушника заходів примусового впливу. По своєму матеріально-правовому змісту право на захист містить у собі:

а) можливість управоможеної особи використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, захищати приналежне йому право власними діями (тобто самозахист цивільних прав);

б) можливість застосування безпосередньо самою управоможеною особою юридичних заходів оперативного впливу на правопорушника (так називаними, оперативними санкціями);

в) можливість управоможеної особи звернутися до компетентних державних чи суспільних органів з вимогою спонуки зобов'язаної особи до визначеного поводження.

Перераховані можливості нерозривно зв'язані з характером суб'єктивного права, що захищається, і у підсумку, у різних сполученнях входять у правомочність на його захист.

Спосіб захисту права значною мірою визначений різновидом права управоможеної особи, що підлягають захисту. Так, цивільні права можуть захищатися шляхом поновлення положення, що існувало до порушення права, примусом до виконання обов'язку в натурі, припиненням або зміною правовідносин, відшкодуванням збитків чи сплати штрафних санкцій і ін. Але варто помітити, що без активних процесуальних дій особи, що потерпіла від правопорушення, сам захист залишиться лише нереалізованою правовою можливістю.

Виходячи з вищевикладеного, охорона і захист прав має ряд істотних відмінностей:

а) дані правові категорії відрізняються по своєму функціональному призначенню. Охороною прав досягається попередження порушення цивільних прав і обов'язків, а захист, спрямований на поновлення порушених прав і обов'язків або компенсацію втраченого права, як наслідку порушення права, тобто має місце при наявності факту порушення прав;

б) відрізняється “охорона” і “захист” по тимчасовому періоду застосування. Охорона як різновид превенції повинна в ідеалі застосовуватися постійно, а захист - лише в результаті порушення прав і обов'язків;

в) неоднаковий інструментарій охорони і захисту. Охорона характеризується більш широким переліком способів охорони, у той час як захист зв'язаний із застосуванням лише правових способів.

У випадках зазіхань на суб'єктивні права громадян, міри захисту виступають насамперед, як засоби відновлення майнових або немайнових прав. Але, надаючи різноманітні засоби захисту носіям суб'єктивних цивільних прав, цивільне законодавство разом з тим передбачає і визначені границі захисту права. Виходячи з чого, захист прав по своїй природі не може бути безмежним, маючи свої межі.

Рішення проблеми ефективної охорони і захисту цивільних прав знаходиться в безпосередній залежності від розвитку законодавчої бази, що регулює відносини охорони і захисту, здатності і готовності відповідних органів приймати ефективні рішення, попереджати порушення прав і обов'язків, виявляти й усувати негативні наслідки, вчасно здійснювати їхній захист. Не останню роль в охороні прав грає і зацікавленість і прояв ініціативи по охороні і захисту прав самими уповноваженими особами.


Каталог: docs
docs -> «Соціальна педагогіка»
docs -> Таблиця за творами української літератури
docs -> Програма харків 014 Порядок роботи конференції листопада 2014 р
docs -> Фахове видання
docs -> Актуальні проблеми психології : Психологія навчання
docs -> Л.І. Міщик доктор педагогічних наук, професор
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності
docs -> Романенко Людмили Іванівни «гігієнічна оцінка антимікробної дії композитів з наночастками срібла»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   95   96   97   98   99   100   101   102   ...   327


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка