Цивільне право як галузь права


Сутність будь-якого суб'єктивного права



Сторінка95/327
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,63 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   91   92   93   94   95   96   97   98   ...   327
Сутність будь-якого суб'єктивного права полягає у тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність – матеріальну чи духовну; це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним чи духовним. Це завжди конкретне право конкретного суб'єкта. На відміну від цього, правоздатність – це завжди абстрактна можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки. Саме конкретність, визначеність є основною рисою, що характеризує природу суб'єктивного цивільного права.

Окремий інтерес представляє безпосередньо зміст суб'єктивного права, його елементи. Своєчасним є розгляд комплексу елементів, який, складає зміст суб'єктивного цивільного права1:

1) можливість моделювати свою поведінку як в межах диспозиції норми права, так і поза нею, якщо це не суперечить закону, самостійно формувати волю;

2) право визначення міри можливої поведінки, тобто діяти самостійно для задоволення свого правомірного інтересу;

3) право визначати засоби забезпечення свого суб'єктивного права як відповідними діями інших осіб, так і державою в особі її компетентних органів;

4) гарантовану кореспондованість зобов'язаннями інших осіб;

5) можливість застосування державного примусу в разі відмови зобов'язаних осіб від виконання покладеного (взятого ними самими) на них обов’язку;

6) можливість самостійно визначати доцільність звернення за допомогою до суду чи застосовувати інший порядок захисту своїх суб'єктивних прав.

Реалізація суб'єктивного права пов'язана з реалізацією можливостей уповноваженої особи. З цього випливає, що розходження між змістом суб'єктивного права і його здійсненням складається, насамперед, у тому, що зміст суб'єктивного права містить у собі тільки можливу поведінку уповноваженої особи, у той час, як реалізація права є здійснення реальних, конкретних дій, зв'язаних з перетворенням цієї можливості у дійсність. Як вірно відзначає В.П. Грибанов «соотношение между поведением, которое составляет содержание субъективного права, и поведеним, которое составляет содержание осуществления права, представляется в первую очередь как соотношения между возможностью и дествительностью»2. Оскільки суб'єктивні цивільні права не існують у відриві від суб'єктивних обов'язків, то здійснення права уповноваженою особою припускає і виконання зобов'язаними особами своїх обов'язків, тобто здійснення ними визначених дій, охоплюваних належною поведінкою1.

Таким чином, реалізація суб'єктами правовідношення свого права можлива тільки при наявності у інших суб'єктів даного правовідношення відповідного обов'язку. Суб'єктивним обов'язком є встановлена нормами права міра належної поведінки зобов'язаної особи в цивільному правовідношенні.

У цивільному праві проведена класифікація цивільних прав на різновиди2. Насамперед, цивільні права підрозділяються в залежності від змісту правовідносин на права майнові та особисті немайнові.

Окрему і домінуючу в умовах правової демократичної держави сферу займають особисті немайнові права. Ідея прав особистості з'являється на ґрунті природного права. Унікальність таких прав полягає у тому, що людина наділяється такими правами тільки на підставі факту народження, вони не зв'язані з настанням інших юридичних фактів. Включення особистих прав у систему приватного права можна розглядати як відносно нове явище, оскільки протягом тривалого періоду часу цивілістична література просто відмовлялася від питання розгляду прав особистості, розглядаючи їх, як рефлекси об'єктивного права, вираженого в поліцейських і карних законах. Юридична природа особистих прав на сьогоднішній день поки що недостатньо з'ясована. Такі права, згідно з п.2 ст.269 ЦК України не мають економічного змісту. Це тісно зв'язані з фізичною особою права, від яких не можна відмовитися, крім цього, позбавити даних прав особу неможливо. На думку М.М. Агаркова, «права личности имеют строго распорядительную функцию. Всякая организационная роль им чужда. Они обеспечивают человеку известную сферу личной неприкосновенности, но не создают отношений власти и подчинения»3.

Майнові цивільні права та обов'язки покликані забезпечувати майнові потреби та інтереси громадян. Ці права, власне кажучи, являють собою економічні права особи і для приведення їх з режиму елементів цивільної правоздатності вимагають настання визначених юридичних фактів – підстав набуття права власності чи речових прав. Їх прийнято розглядати як передумову придбання даних суб'єктивних прав (наприклад, укладання цивільно-правового договору – п.2 ст.11 ЦК України). Характерним для таких прав є їх властивість бути переданими іншим особам (тобто вони можуть виступати об'єктами правонаступництва, наприклад, право власності).

Не менш важливими є речові права. Виділяють наступні ознаки, що характеризують речові права (як категорію цивільного права). По-перше, речові права складаються з приводу речей як предметів матеріального світу. По-друге, суб'єкт речового права задовольняє власні інтереси шляхом безпосередньої “взаємодії” з річчю, тобто шляхом володіння, користування, розпорядження річчю. По-третє, речові права мають абсолютний характер. Це означає, що активним діям уповноваженої особи протистоїть пасивний обов'язок усіх інших суб'єктів цивільного обороту утримуватися від порушення його права. По-четверте, речові права можуть захищатися особливими (речово-правовими) способами захисту. Виділяють і властиву речовому праву ознаку - право походження, яка укладається у тому, що будучи зв'язаним з річчю, речове право завжди слідує за нею (наприклад, право застави, право оперативного керування).

У зобов'язальних правовідносинах реалізація прав уповноваженою особою можлива лише при наявності визначених дій з боку зобов'язаних осіб. Тобто це права на чужі дії, права вимоги від зобов'язаної особи здійснення визначеної дії чи стримування від такої.

Питання про проведення чіткої межі між зобов'язальними і речовими правами є, поки що, відкритим. Деякі автори, не заперечуючи існування речових прав, вказують на те, що навряд чи не більшість цивільних правовідносин є змішаними – «речево-зобов'язальними»1. Тобто зараз доречно говорити про наявність речових, зобов'язальних і речовинно-зобов'язальних прав. Таке положення зв'язане з тим, що в даний час у цивільному обороті має місце зближення речових і зобов'язальних прав.

Ще одну групу складають абсолютні і відносні права. Така градація заснована на розходженні в колі зобов'язаних осіб, що протистоять уповноваженій особі. До абсолютних відносять такі права, при наявності яких уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (наприклад, право власності особи, оскільки власнику протистоять всі інші особи, на яких лежить обов'язок не перешкоджати здійсненню цих прав). До даних прав відносяться: права речові, права виключні та особисті права. Доречною є точка зору М.М. Агаркова, згідно якої “абсолютные права преграждают всякому и каждому возможность вторжения в определённую сферу, предоставленную свободному усмотрению субъекта права, являются наиболее типичными для частного права”2.

Виключні права (авторське право, право на промисловий винахід і т.п.), надає своїм суб'єктам монопольну можливість здійснювати визначені дії, що мають майнову цінність, служать для закріплення за ними визначеного доходу, що відбувається шляхом здійснення права. Дані інститути закріплюють за власниками деякі не матеріальні, але майнові блага.

До відносних прав належать такі цивільні права, де уповноваженій особі протистоїть визначене, здебільше персоніфіковане коло зобов'язаних осіб. При цьому коло зобов'язаних осіб завжди точно відомо. Відносні (або зобов'язальні права) завжди виникають на основі абсолютних прав. Вони є наслідком взаємного зіткнення абсолютних прав, що належать різним суб'єктам. Такі права слугують для переміщення тих чи інших благ, закріплених законодавчо, зі сфери одного суб'єкта прав у сферу іншого. Відносні права в основному складають зобов'язальні права.

Кожна окремо взята група цивільних прав, у свою чергу має свої специфічні риси, свій внутрішній зміст, свій механізм реалізації і свої межі, що у кінцевому рахунку впливають на правове положення уповноважених суб'єктів.

Поділ прав на дані групи має велике наукове і практичне значення, торкаючись питання відносно способів реалізації зазначених прав громадян. Від характеру цих прав значною мірою залежать і міри державно-примусового порядку, що застосовуються до їх порушників.



Каталог: docs
docs -> «Соціальна педагогіка»
docs -> Таблиця за творами української літератури
docs -> Програма харків 014 Порядок роботи конференції листопада 2014 р
docs -> Фахове видання
docs -> Актуальні проблеми психології : Психологія навчання
docs -> Л.І. Міщик доктор педагогічних наук, професор
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності
docs -> Романенко Людмили Іванівни «гігієнічна оцінка антимікробної дії композитів з наночастками срібла»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   91   92   93   94   95   96   97   98   ...   327


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка