Цивільне право як галузь права



Сторінка94/327
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,63 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   90   91   92   93   94   95   96   97   ...   327
Ключова термінологія: цивільні права, цивільні обов'язки, суб'єктивне право, охорона цивільних прав, захист цивільних прав, способи захисту цивільних прав, судовий захист цивільних прав, самозахист цивільних прав, зловживанням правом.
1. Поняття та види цивільних прав та обов'язків
Необхідною передумовою розгляду проблеми захисту цивільних прав та обов'язків є визначення їх сутності та видів. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Оскільки легальне визначення поняття сутності цивільних прав та обов'язків законодавчо не закріплено, у цивілістиці останні мають неоднозначне тлумачення. Обґрунтувалася позиція розгляду цивільних прав та обов'язків у широкому (об'єктивному) і вузькому (суб'єктивному) контекстах.

У широкому контексті під цивільними правами та обов'язками розуміють усю сукупність прав і обов'язків, якими наділені громадяни. (Це права, що визначають зміст суб'єктивної правоздатності особи). Наприклад, у такому розумінні до цивільних прав і обов'язків відносяться конституційні права й обов'язки: право на свободу розвитку своєї особистості (ст. 23), право на рівні конституційні права і свободи, рівність перед законом (ст. 24), право на громадянство (ст. 25 Конституції України й інші).

У даному випадку, на нашу думку, доцільно говорити про загальний правовий статус громадян. Доречним є твердження В.А.Тархова, відповідно до якого правовий статус фізичної особи визначається сукупністю його прав і обов'язків1. Виробилася безліч теоретичних позицій щодо елементів правового статусу громадян. Аналіз теоретичних джерел дає можливість зробити висновок про те, що більшість цивілістів розділяють точку зору, відносно того, що основними елементами правового статусу громадян є права, свободи й обов'язки носія даного статусу. Поряд з тим, що більшість дослідників даної проблеми основними елементами правового статусу особи, як правило, розглядають права, свободи та обов'язки1. Ряд дослідників включають у зміст правового статусу відповідальність, громадянство, правоздатність2, законні інтереси3 й інші елементи.

Як зазначалось, фізичні особи, як суб'єкти цивільного права мають правоздатність, що виникає в момент народження (ст.25 ЦК України). Під правоздатністю розуміють абстрактну можливість особи мати як передбачені так і не передбачені законом права і нести обов'язки. Таким чином, правоздатність варто розглядати як загальну передумову придбання суб'єктивного права, що не вичерпується за загальним правилом при її реалізації. І навпаки, суб'єктивне право розглядають як результат реалізації правоздатності. Виходячи з цього, право особи, як необхідний елемент цивільної правоздатності може залишатися нереалізованим, якщо його носій у результаті вираження у встановленої чинним законодавством формі волевиявлення не втілить його в суб'єктивне право. Наприклад, право власності, як відзначає Ю.К. Толстой, “это закрепленная за собственником возможность, в пределах, установленных законом, владеть, пользоваться и распоряжаться имуществом вполне свободно, по своему усмотрению, в целях удовлетворения своих интересов»4. Як вірно уточнює В.П. Грибанов «право собственности определяет содержание субъетивных правомочий собственника»5. І в якому обсязі передбачені об'єктивним правом можливості по володінню, користуванню і розпорядженню майном будуть реалізовані залежить від уповноваженої особи і складе безпосередньо зміст цивільно-правових відносин.

У вузькому (суб'єктивному) контексті, здебільше під цивільними правами й обов'язками розуміють сукупність прав і обов'язків, що виходять з норм цивільного права6. Інакше кажучи, право укладається в можливостях, які передбачені законом та забезпеченні гарантіями їх не порушення. Права та обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин обґрунтовано одержали назву суб'єктивних цивільних прав та обов'язків7. Реалізація цивільних прав і обов'язків відбувається в цивільно-правових відносинах. Тому припустимо говорити про суб'єктивні права й обов'язки як про юридичний зміст цивільних правовідносин, оскільки в них закладена можливість такої взаємодії учасників правовідносини, що відображає його зміст. Варто підкреслити, що в юридичній літературі відсутня єдина точка зору щодо поняття суб'єктивного права. Наприклад, позиція розгляду суб'єктивного права як панування волі і влади викликає заперечення. Мотивацією заперечення викладеної позиції є формальність приведеного тлумачення (мова йде про волю, про владу, але не як не про самі блага) і навіть містить протиріччя фактам життя (суб'єктивні права мають люди позбавлені цілком або частково волі, діти). Відповідно до іншої точки зору, висувають поняття про суб'єктивне право як про благо, точніше життєвий інтерес особи, захищений об'єктивним правом1. У той же час, така позиція розриває зв'язок між правом і суб'єктом, допускаючи захист благ та інтересів особи поза залежністю від її волі, як суб'єкта права. Була зроблена спроба з'єднати обидва елементи (волю й інтерес) в єдине поняття, відповідно до якого суб'єктивне право пропонується розглядати як владу особи (у цьому сутність суб’єктивного права) спрямовану на задоволення визнаного інтересу (у цьому його зміст)2.

Суб'єктивні права та обов'язки в цивільному правовідношенні характеризуються неоднозначним, а точніше подвійним тлумаченням. Обґрунтовувалася думка про те, що з одного боку, вони органічно зв'язані з нормами права, що передбачають їх основний зміст, і поряд з цим надають суб'єктам можливість при їхньому недотриманні звернутися до компетентних державних органів за примусовою допомогою. З іншої сторони, суб'єктивні права та обов'язки нерозривно зв'язані з поводженням самих суб'єктів правовідносин, виступаючи, як уже було відзначено, у якості регулятора правовідносин.

Таким чином, під суб'єктивним правом розуміється юридично забезпечена міра можливої поведінки уповноваженої особи що забезпечена юридичним обов’язком певних осіб. Під суб'єктивним обов'язком міра належної поведінки зобов'язаної особи в цивільному правовідношенні, що виявляються в активних чи пасивних діях і забезпечена можливістю застосування примусу.

Л.І. Петражицький вввважав, що права, суб’єктивні права та право відношення є ідентичними, оскільки кожна із зазначених категорій являє собою емоційний контакт між тими хто претендує гна духовне та матеріальне благо і тими , хто таке посягання визнає.3 Французький юрист Дюгі виходив з того, що категорія суб’єктивних прав є чужою сучасному суспільству, яке не знає права, а лише соціальні функції. За ним всі індивіди повинні підкорятися соціальній нормі як соціальні істоти. Суб’єктивні права вносять непотрібну плутанину і повинні зникнути з теорії права взагалі. Посилання на суб’єктивне право є необґрунтованою апріорною конструкцією. За Кельзеном суб’єкт права – штучний мислячий засіб якому властиві в нормативному розумінні дія чи бездіяльність незалежно від намірів та волі та обов’язок поступати відповідно до приписів норми. За таких умов об’єктивне та суб’єктивне право є одним і тим самим бо перше є породженням техніки сучасного законодавства. Суб’єктивне право – конкретизована абстрактна норма, конкретне застосування суб’єктивного права, яке зводиться до права скарги управомоченої особи4.

Становлення радянського цивільного права проходило із врахуванням позицій Л.І. Петражицького та Дюгі. Отримала розвитку терія інтуїтивного права народу що відображає класові інтереси мас та відповідає новому господарському укладу та формулюється внаслідок правової революційної творчості. З введенням в 1919р. А.Г. Гойбахом в науку поняття “соціальної функції” суб’єктивне право стало розглядатися як антисоціальна функція. За того держава має права, а всі інші члени суспільства – обов’язки. Власне це призвело до заперечення цивільного права та гіпертрофіровання командно-адміністративних методів регулювання суспільних відносин.

В 1948 р. С.М. Братусь пристав до поняття суюєктивного цивільного права як міри можливої поведінки управоможеної особи. О.С.Йоффе визнавав його як право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, М.М. Агарков – можливість приведення в дію апарату державного примусу для виконання обов’язку, М.С. Строгович – виду та міри можливої поведінки, забезпеченої державним захистом, а пізніше – можливість користування певним матеріальним благом. Встановилося два напрямки розуміння суб’єктивного цивільного права: позитивістський та соціальний..

Загальновизнаним є розгляд суб'єктивних цивільних прав як міри дозволеної поведінки, можливість діяти певним чином1. І таку точку зору поділяють більшість вчених2. Зміст суб'єктивного права складають можливості, передбачені відповідною правовою нормою3. При цьому, коло можливостей, які включаються в «меру возможного поведения» може бути різним. Варто підкреслити, що носій суб'єктивного права може, але не повинний поводитися певним чином, у той час, як носій юридичного обов'язку повинний її виконувати.

На думку Р.О. Халфіної, суб'єктивне цивільне право створює дві можливості: самостійно визначати власну поведінку і вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб4. І в тому випадку, якщо дана вимога не задовольняється зобов'язаною особою добровільно, у уповноваженої особи виникає право на застосування відповідних способів захисту свого права. Виходячи з чого, потерпіла особа має можливість застосовувати сукупність способів впливу на порушника, вимагаючи визначеної поведінки від останнього, шляхом звернення до компетентних органів за захистом прав і інтересів.

Сивкова Л.А. визначила суб’єктивне права як таку міру свободи поведінки, яка є об’єктивно необхідною, соціально виправданою та офіційно закріпленою в загальних нормативних актах держави або судовій практиці як юридична можливість певної поведінки задля задоволення особистих та суспільних інтересів та потреб5. Н.М.Матузов визначив суб’єктивне право як створену і гарантовану державою через норми об’єктивного права особливу юридичну можливість діяти, що дозволяє суб’єкту поводити себе певним чином, вимогати відповідної поведінки інших осіб, користуватися певними соціальними благами, звертатися у випадку необхідності до компетентних органів за захистом з метою задоволення свої власних інтересів та потреб, що не протистоять суспільним6.


Каталог: docs
docs -> «Соціальна педагогіка»
docs -> Таблиця за творами української літератури
docs -> Програма харків 014 Порядок роботи конференції листопада 2014 р
docs -> Фахове видання
docs -> Актуальні проблеми психології : Психологія навчання
docs -> Л.І. Міщик доктор педагогічних наук, професор
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності
docs -> Романенко Людмили Іванівни «гігієнічна оцінка антимікробної дії композитів з наночастками срібла»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   90   91   92   93   94   95   96   97   ...   327


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка