Цивільне право як галузь права


Методологія науки цивільного права



Сторінка57/327
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,63 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   ...   327
4. Методологія науки цивільного права
Як вже зазначалось, методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності для досягнення певного наукового результату.

В методологію окрім загальних положень принципів і методів входить способи обґрунтування отриманого знання. На емпіричному рівні такими є багаторазові перевірки спостеріганням і експериментами, а на теоретичному рівні – виявлення логічного зв’язку і виводимості отриманого наукового знання, виявлення його суперечностей, відповідності емпіричним висхідним даним, встановлення можливості на їх основі описати відомі правові явища і спрогнозувати нові.

Наукове пізнання включає в себе два рівні: емпіричний (споглядальний) и теоретичний. Перший забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючою дійсністю, не дає від неї відірватися і будувати ефімерні конструкції, в тому числі й правові. На емпіричному рівні наука забезпечується факти, фіксує стабільні суспільні процеси і закономірності оточуючого світу.

Безпосередніми інструментами емпіричного рівня визнано: споглядання (відчуттєве пізнання), раціональні сприйняття дійсності і форм її прояву (судження, поняття). На цьому рівні досліджуване правове явище (певні цивільні відносини) як об’єкт наукового пізнання відображаються на рівні дослідника, його досвіду, знання, кваліфікації. На цьому рівні характерними є перші етапи наукового пізнання: збір фактів (позитивного законодавства, правозастосовчої і судової практики, наукових, популярних, і інших публікацій тощо), їх узагальнення, первинна систематизація, опис спостережень і експериментів. У подальшому проводиться систематизація та класифікація характерних ознак досліджуваного правового явища. У суспільних науках і зокрема цивільному праві значне місце придається генезу досліджуваного правового явища і виявленню його історичних, матеріальних, політичних та інших витоків. Це проявляється в аналізі конкретних економічних чи соціальних умов зародження і розвитку досліджуваного правового інституту, скрупульозне вивчення нормативних актів, виявлення їх ідеології і сутності, впливу на подальші процеси правової дійсності. Значна увага приділяється статистичним та іншим даним, самостійним соціологічним опитуванням тощо.

На емпіричному рівні пізнання здебільше опирається на відчуття, сприйняття, уявлення і уява. Відчуття – відображення свідомістю дослідника через його органи сприйняття дійсності окремих властивостей предметів чи інших явищ дійсності. В даному разі мова йде про цивільно-правову дійсність. Сприйняття – відображення у свідомості дослідника досліджуваний правових явищ на певному відрізку часу, здебільше в момент самого сприйняття. Тому одне і те саме явище інколи може сприйматися по-різному. Уявлення – похідне відображення у свідомості правових явищ, поза безпосереднім контактом з ними, за умови що такий контакт відбувався у минулому. Уява – сполучення і перетворення різних уявлень в одну цілісну картину нових образів та висновків.

Теоретичне пізнання як правило доповнює і опереджає емпіричне, дає можливість проникнути в сутність правового явища, розкрити його внутрішню динаміку і механізм, віднайти певні закономірності або, принаймні, характерні риси. Власне це є розумовий процес пізнання сутності правової дійсності. Інструментом такого пізнання є мислення – опосередковане і узагальнене відображення у свідомості дослідника сутнісних властивостей, причинних зв’язків і закономірностей зв’язків між правовими явищами. Опосередкованість мислення проявляється в проникненні у укриті від пересічної людини властивості, зв’язки, відносини на основі засвоєних знань попередників. Мислення тісно пов’язане з мовою, як основним інструментом мислення. Багатство мови, багатий словарний запас, знання абстрактних категорій сприяє успіху. Тому краще мислити на тій мові, яку дослідник знає найкраще і не піддаватись кон’юнктурним мотивам.

Відправними в теоретичному рівні пізнання є поняття (дефініції). Це визначення певних правових явищ, що відображають їх сутнісні і необхідні ознаки. Зазвичай поняття повинно вказувати на найближче до нього загальне правове поняття (правова природа), яке є для досліджуваного родовим й містити у собі відмінні від інших подібних понять ознаки. Наприклад, коли ми говоримо про договір то ми повинні мати на увазі, що він є різновидом конструкції правочину і, здебільше, його повторює. У подальшому слід віднайти особливості узагальненого поняття “договір” і типові та інституційні його прояви.

Важливе значення у науковій діяльності відводиться судженню форми розумової діяльності (мислення) з відображення явищ об’єктивної дійсності, їх властивостей та закономірностей у зв’язку і розвитку. Це співставлення різних понять, встановлення об’єктивного зв’язку між правовими, економічними і правовими, соціальними і правовими явищами, між явищами і певним класом явищ. Здебільше судження протикають у формі висновку. Висновок – форма мислення, що складається з двох та більше суджень на основі яких дослідник виводить нове судження.

Самі висновки бувають індуктивними і дедуктивними. В індуктивних думка йде від одиничного до загального, В дедуктивному – навпаки.

В сучасній методології наукового пошуку виділяють ряд його компонентів на основі який виводиться нове знання чи нова теорія:



    • висхідна емпірична основа як певна множинність зафіксованих у даному інституті права чи іншої соціальної дійсності фактів, які потребують теоретичного обґрунтування (пояснення);

    • висхідна теоретична основа як первинні припущення, постулати, аксіоми, загальні закони теорії, норми права, що в сукупності описують ідеальний об’єкт;

    • логіка теорії – допустимі в рамках прийнятої висхідної теорії правила логічного висновку і його доказування;

    • “корпус” теорія нове виведене на основі висновків твердження та його доказування, що складає основний масив нового теоретичного знання.

Теоретична висхідна модель зазвичай є ідеальною. Це гіпотетична ідеальна модель, яка в реальній практиці мало зустрічається і є лише тим ідеалом до якого дослідник повинен прагнути. В основі цієї моделі – сутність правового явища.

Основне в науці – це закони, об’єктивні залежності між явищами і властивостями, що мають повторюваність. Закони власне утворюють кістяк певної системи наукових знань, що функціонують в тій чи іншій галузі науки. Вони в суспільних науках і правознавстві входять в склад наукових теорій (доктрин). Самі закони є феноменологічними, відображають ранній етап розвитку певної галузі науки чи її напрямку і засновуються на відчуттєвому. Але сутність явищ розкривають тільки теоретичні закони, які підтверджуються на основі емпіричних (феноменологічних) законів.

В переході від феноменологічних до теоретичних законів важливе значення відводиться принципам – абстрактним визначенням ідеї, що розкриває її зміст. Принципи забезпечують єдність праворозуміння і правового регулювання. Вони не дозволяють мікрувати певним правовим явищам, забезпечують цілісність сприйняття правової дійсності.


Каталог: docs
docs -> «Соціальна педагогіка»
docs -> Таблиця за творами української літератури
docs -> Програма харків 014 Порядок роботи конференції листопада 2014 р
docs -> Фахове видання
docs -> Актуальні проблеми психології : Психологія навчання
docs -> Л.І. Міщик доктор педагогічних наук, професор
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності
docs -> Романенко Людмили Іванівни «гігієнічна оцінка антимікробної дії композитів з наночастками срібла»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   ...   327


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка