Цивільне право як галузь права


Поняття цивільного права та його місце в системі права України



Сторінка3/327
Дата конвертації29.03.2019
Розмір3,63 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   327
1. Поняття цивільного права та його місце в системі права України
Традиційно ще із часів римського права право розглядається як система (ігноруючи, на превеликий жаль, ознаки права взагалі, говорять сукупність) правових норм, що регулюють суспільні відносини. Воно поділяється на два блоки: публічне право, яке регулює відносини на користь держави та приватне право, яке регулює відносини на користь окремого суб‘єкта. Мова йде про дві надгалузі права: публічне та приватне право. Вони мають свій механізм, свої засоби, свої юрисдикційні форми. Кожна із цих супергалузей має свою історію, своїх ідеологів та противників і як наслідок – проблеми об’єктивного і суб’єктивного походження.

Цивільне право призване врегулювати особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦКУ). Ці відносини є найбільш поширеними, зустрічаються на кожному кроці настільки часто, що стали звичаєвими і ми інколи не замислюємося над їх правовою суттю, над тим, що вони є предметом правового регулювання, що може бути інакше, що можуть виникнути нестандарті ситуації за яких порушуються права і охоронювані законом особисті й майнові інтереси учасників цих відносин. Лише коли виникає конфлікт, коли порушуються право чи інтерес, більшість пересічних громадян намагаються порівняти свої, інколи безграмотні з правового боку дії, із вистражданою тисячолітньою практикою конструкцією закону і віднайти справедливе вирішення проблемної ситуації. Але при достатньому знанні права її просто-напросто можна було б уникнути. В цьому власне й проявляється значення права і зокрема цивільного. В цьому перевага і вигода його знавців.

Загалом право розуміється у декількох аспектах: побутовому, соціальному, юридичному і філософському. Сучасна наука дає можливість сприймати право у контексті права людини і традиційному: суб’єктивному і об’єктивному сенсі. Останнє інколи ототожнюється з писаним правом, яке ще прийнято називати позитивним правом. Крім цього склались певні системи права, що мають спільні корені або ознаки. Такими є мусульманське право або європейське право.

Сучасне цивільне право розвивається досить суперечливими шляхами: то на основі національної самобутності, то на основі багатовекторності, то на основі адаптації до законодавства Європейського Союзу. За цього виникло безліч течій його сприйняття та розуміння.

У правовідносини їх учасники вступають здебільше самостійно задля задоволення своїх потреб та інтересів. Учасники цих відносин (люди чи створені людьми певні соціальні утворення) виступають носіями притаманних їм загальних чи спеціальних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Соціальні утворення отримали назву юридичних осіб. Як такі в цивільних правовідносинах приймає участь сама держава та органи місцевого самоврядування. В приватних правовідносинах держава виступає на рівні з іншими особами, а як юридична особа має особливі правові форми охорони прав та попередження зловживань.

Відомо, що право як система1 встановлених чи санкціонованих державою обов’язкових до виконання норм–правил поведінки, є регулятором суспільних відносин і підтримується примусовою силою держави. Сила цього підтримання не є однаковою для всіх норм права. В одних випадках держава створює спеціальні органи для підтримання імперативів, а в других – за диспозитивності правового регулювання вмішується у ці відносини лише за ініціативою їх учасників. Крім цього доцільність такого втручання залежить від мети, що ставиться перед суспільством і державою.

Основне значення в правовій державі має людина її права і правомірні охоронювані законом інтереси1. У приватній сфері поведінка людини зумовлена об’єктивними біологічними, економічними, соціальними потребами і може коригуватися суб’єктивними (особливості психомоторної діяльності) чинниками. За таких умов значна увага як корелятам юридично значимої поведінки людини мають її інтереси. Вони здебільше задовольняються самою людиною виходячи із її внутрішнього права, внутрішньої культури, виховання. Самі інтереси людини, а організованого суспільства тим більше, можуть бути далекоглядними (стратегічними) і найближчими (тактичними).

Стратегічні інтереси можуть змінюватися на певних історичних, особливо переломних етапах розвитку суспільства, що проявляється так чи інше в праві. Якщо це так то і зміст права може змінюватися, а через зміну його акцентів змінюються й функції (службова роль) права.

Таким чином коли ми говоримо про право, то слід визначитися в його основних завданнях на певному етапі розвитку суспільства. Якщо у сучасних умовах потрібна самодостатність суб’єктів то ми повинні розкрити потенціал людини, її розкріпостити, надати можливість проявити себе та свої інтелектуальні здібності, надати можливості для самореалізації майнової самодостатності. Відповідно право як основний інструментарій вирішення цього завдання повинне гармоніювати із внутрішнім правом людини, слугувати її правам і інтересам. Тоді слід виходити з теорії природного права, де правом є внутрішня воля вільної в правослухняної людини. У відносинах приватного характеру внутрішнє право людини може домінувати над писаним (позитивним) правом. З часом в громадянському суспільстві воно стає приоритетним.

Проте, нині ми орієнтуємось на усереднену модель правомірної поведінки, що від імені держави нормотворчим органом розведена у ранг закону.

Але у відносинах між суб’єктами вони можуть керуватися своїм правом і діяти у своєму власному чи узгодженому інтересі. Це триває доти доки їх інтереси не входять у протиріччя один одному чи з інтересами інших осіб. Тут поки існує держава повинен бути усереднений підхід до регулювання певних юридично значимих відносин. Коли між учасниками цивільних правовідносин виникає суперечка і вона передається на розгляд інших осіб і особливо державних органів (суду) то слід виходити із формалізованої норми права.

За таких обставин позитивним приватним правом моделюється лише усереднена модель поведінки, а основне віддається на розсуд учасників правовідносин. Власне це й повинне бути характерне для приватного права. Такий підхід побудований на новому світогляді і уявленні про роль і значення людини. Звідси філософський світогляд людини як учасника таких відносин визначає стратегію і інтерпретацію сучасного цивільного права.

Цивільне право, як частина правової системи складається з норм права. Але вони здебільше мають диспозитивний, а не імперативний характер і слугують бажаною моделлю поведінки для суб’єктів. З огляду на це традиційні підходи до системи права взагалі і цивільного зокрема потребують певного критичного аналізу. Це зв’язано з поділом права на публічне в приватне. Перше слугує інтересам держави і його регулювання здійснюється з позиції сили, то друге в інтересах окремої незалежної і вільної фізичної або юридичної особи на засадах диспозитивності.

Тому суб’єктам надані широкі права відповідно до їх власного інтересу, можливостей та побутової чи кваліфікованої усвідомленості самостійно моделювати свої юридично значимі дії. Цей підхід має конституційний ранг. Відповідно до ст. 8 Конституції України визнано і гарантовано дію принципу верховенства права, що притримується загального правила: дозволене все те, що не заборонене законом. У той же час ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Якщо виходити з того, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України) то галузеве законодавство повинно бути підкорене цьому основному детермінанту правового регулювання. Таким чином слід відзначити детермінанти правового регулювання приватним правом України. Серед них - основні цінності суспільства. Це людина, права і законні інтереси фізичних і створених фізичними особами юридичних осіб, потреби інтеграції у світове співтовариство, створення для людини сприятливої правосфери у якій людина може забезпечити свої матеріальні і духовні потреби самостійно або за допомогою інших осіб на економічній чи іншій довірчій основі.

Відносини, що регулюються цивільним правом формалізовані У Цивільному кодексі України (ЦКУ). Згідно його ч. 1 ст. 1 цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Основним у вирішені його природи та спрямованості є характер та вид урегульованих суспільних відносин, спосіб впливу на поведінку їх учасників, способи формування юридично-значимої поведінки при реалізації своїх прав та правомірних інтересів, визначення меж та способів виконання обов’язку зобов’язаних осіб. Окрім цього, немаловажне значення має і спосіб та порядок захисту порушених прав і законних інтересів.

Поняття цивільного права зумовлене загальними підходами, що визначились у правовій науці. Термін «цивільне право» традиційно розглядається в чотирьох аспектах:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   327


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка