Батьківські збори листопад 2014 року



Скачати 66,84 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/2
Дата конвертації27.12.2018
Розмір66,84 Kb.
ТипУрок
  1   2


Батьківські збори листопад 2014 року
Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях у цьому водному просторі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега – бо ж навіть моряки далекого плавання завжди повертаються на берег.
Родина забезпечує дитині первинну підготовку до життя, яку школа, проте, не може дати, тому що необхідний безпосередній зв'язок зі світом близьких, світом дуже рідним, потрібним, світом, до якого дитина з перших кроків свого життя звикла і з яким рахується. А вже потім в дитини виникає почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.
Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Виховати дитину здоровою, працелюбною, свідомим громадянином – справа нелегка.
Батько й мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей і формування майбутнього громадянина. У сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, набуває навичок спільної праці. Саме дитина формує життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховує любов до рідної землі.
Батьківщина починається з сім'ї і найважливіші риси до якості громадянина зароджуються під час сімейного виховання. Який би шлях не вибирали діти, вони безумовно, знайдуть своє місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості та працелюбність.
Видатний чеський педагог і мислитель Я. Коменський, звертаючись до батьків, акцентував увагу на тому, що їм потрібно в першу чергу піклуватися про дитячу душу, а не про зовнішню оболонку. Досягнення трьох основних цілей у вихованні дітей – формування порядності, комунікабельності, прагнення до знань – обумовлює спокій у сім'ї, живить реальну надію, що з малюків виростуть порядні батьки й гідні громадяни.
З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію життя малюків, допомогти набути позитивного досвіду старших поколінь і власного досвіду поведінки та діяльності..
Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Діти, які виростають без материнського тепла й ласки, як правило, похмурі, замкнені, злостиві, вперті. Не менший і вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Батьки повинні бути справжніми авторитетами для своїх дітей. Неабияким авторитетом користуються ті батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.
Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої обов’язки. Дитині потрібні усі. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів: батьків і багатих на життєвий досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь.
Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:



Матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії)

Житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту)

Репродуктивну (продовження роду)

Комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, сімейного спілкування, формування взаємин сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом)

Реактивну (організація вільного часу й відпочинку.
Категорично й однозначно визначив роль батьків у вихованні дітей Ж.Ж. Руссо. «Той, хто не може виховувати дітей, не повинен їх мати, і ні бідність, ні робота, ні повага людей не позбавляють батьків від обов’язку виховувати самому власних дітей».
І Котляревський у поемі «Енеїда» гнівно засуджував тих батьків, які хибно виховували своїх дітей:
Батьки, які синів не вчили,
А гладили по головах, і тільки знай, що їх хвалили, кипіли в нафті в казанах.
Батьки – найперші вихователі. Час повернути дітей сім'ям і сім'ї дітям, час припинити конфронтації між школою та сім’єю. Батьки повинні відповідати перед власною совістю, народом, державою за виховання дітей. Колись так і було. Сім’я – це народ, нація в мініатюрі.
Від рівня культури родини залежить і рівень культури, вихованості дітей.
Невипадково народна педагогіка надає неабиякого значення виховному клімату в сімї як основному чиннику формування особистості:
«Нащо клад, коли в сім'ї лад»
«Бурчання наскучить, приклад научить»
«Добрий приклад кращий за сто слів»
«приклад кращий за правило»
«Ваша особиста поведінка вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає поруч. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми та що думаєте про них, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитися з друзями й ворогами, як смієтеся, читаєте газету – все це для дитини має неабияке значення. Дитина помічає всі зміни в тоні вашого голосу, будь-які зміни вашої думки, хоч ви цього не помічаєте. Якщо вдома ви грубі або хвастливі, пиячите або ображаєте один одного, вам уже годі й думати про виховання: ви вже виховуєте дітей і робити це погано, і жодні найкращі поради й методи вам не допоможуть».
А.Макаренко
Сьогодні вчителі зустрічаються з проблемою виховання дітей. Проблема полягає в тому, що однаковий матеріал діти розуміють по-різному, відверто висловлюють небажання вчитися, демонструють відсутність інтересу до окремих предметів і навчання загалом. Учні не хочуть

вслухатися, вдумуватися, запам’ятовувати те, що говорить на уроці вчитель. Навчання – це важка праця, що потребує спеціальних умінь і навичок, сили волі.
У педагогічному обігу є різні підходи до означення наслідків педагогічного браку в процесі виховання: «важкі» діти, «педагогічно запущені» вихованці, «важковиховувані» учні,
«педагогічно занедбані діти». Та це не міняє сутності явища. Будемо вважати, що це синонімічні поняття.
Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться і до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.
Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб має аморальний характер: для їх задоволення використовують засоби, які не відповідають нормам моралі (паління, вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

в частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;

важкі діти прагнуть до спілкування з подібними собі, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

недостатньо розвинена потреба у пізнанні навколишнього світу; погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;

перекручені естетичні потреби;

не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях; ж) відсутні чіткі уявлення про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

вкрай обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих учнів перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;

приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка