Адміністративно-деліктне право



Дата конвертації14.04.2020
Розмір0,51 Mb.
ТипГлава

Глава 5 Адміністративно-деліктне право

5.1. Адміністративне правопорушення

Поняття адміністративного правопорушення. Пра­вопорушення, як це випливає з самого терміна, є пору­шенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, за­кону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дій­сності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розме­жовувати кримінальні правопорушення (злочини), адмі­ністративні правопорушення, порушення цивільного, тру­дового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в то­му, що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкрет­ної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й ад­міністративне право, більше того, тільки адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріпле­не поняття відповідного правопорушення. У Криміналь­ному кодексі України це ст- 7 "Поняття злочину", в Ко­дексі України про адміністративні правопорушення — ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі.

240

Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сут­ність, а також визначаються важливі ознаки.



Відповідно до даної статті, адміністративним правопо­рушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відпо­відальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984 р., введено в дію 1 черв­ня 1985 р.) законодавство України визначення адміністра­тивного правопорушення не містило. У рамках колишньо­го СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Осно­вах законодавства СРСР і союзних республік про адмініст­ративні правопорушення, що були прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного пра­вопорушення було тільки в науковій літературі.

При аналізі ст. 9 КпАП привертає увагу те, що законо­давець одночасно вживає й ототожнює два терміна і відпо­відно два поняття: "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок". Раніше вважалось, що ад­міністративні проступки — особливий різновид адмініст­ративно-правових порушень.

Подальший її аналіз дозволяє виділити ознаки адмі­ністративного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173) чи бездіяльність (ухилення від реєстрації чи нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви пси­хічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністра­тивно-правовими нормами відповідного вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Суть про-

241

типравності полягає в тому, що конкретний вчинок визна­ється адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.



По-третє, важливою ознакою адміністративного право­порушення є винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до від­повідного вчинку і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необереж­ність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміні­стративним законодавством передбачається відповідне по­карання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопору­шення від інших протиправних (заборонених адміністра­тивно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.

Так, правила користування засобами морського транс­порту досить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу здійснювати чи не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих пра­вил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного пра­вопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посяга­ють на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'я­зане з питанням його громадської безпеки.

242


Як відомо, кримінальне законодавство визначає як зло­чинні тільки громадське небезпечні вчинки, тобто відно­сить громадську безпеку до об'єктивних властивостей зло­чину (ст. 7 КК).

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "гро­мадське небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універ­сальною властивістю усіх адміністративних правопору­шень (проступків), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому по­рядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не належать до діянь громадське небез­печних, не так багато, як для того, щоб зробити протилеж­ні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеці­алістів у галузі адміністративного, кримінального, цивіль­ного права, теорії права, кримінології підстав для одно­значного висновку не дає. Отже, з даного питання в юри­дичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Прихильники оцінки адміністративного правопору­шення як явища громадське небезпечного (Н. Дурманов, Б. Здравомислов, М. Строгович, І. Самощенко, Н. Алек-сандров, О. Якуба, Г. Петров, А. Клюшниченко та ін.) спираються на твердження про те, що злочини — це якіс­но особливий вид правопорушень, а їх основна матеріаль­на властивість полягає у громадській небезпечності. При­чому громадська небезпека повно характеризує виключно злочини. Тому для інших правопорушень дана ознака не обов'язкова.

Визначення злочину як громадське небезпечного зло­чину міститься в ч. 1 ст. 7 КК, а в ч. 2 цієї ж статті фіксу­ється, що не є злочином дія чи бездіяльність, які хоч фор­мально і містять ознаки будь-якого вчинку, передбаченого

243

Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протип­равний вчинок не є громадське небезпечним і не може розглядатися як злочин.



Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від.адміністративних правопорушень тим, що зло­чини — діяння суспільне шкідливі, а адміністративні пра­вопорушення — діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М. Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й ад­міністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне не­безпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це оз­нака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небез­пеки. Адміністративним (та іншим) правопорушенням во­на властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "не­значною" мірою і не досягає того рівня, з якого почина­ється застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обгрун­тований висновок, що поняття суспільне небезпечного ді­яння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між

244

245


ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діян­ня на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році оцібула встановлена адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хулі­ганські вчинки протягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний щоразу при­тягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена кримінальна відповідальність за по­вторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відпо­відальність за дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956—1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 році суспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хулі­ганство, в 1966 році — уже друге, а до 1977 року це право­порушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася суттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, ви­раженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 ро­ці писав, що між різними категоріями правопорушень об'єк­тивно існує лише кількісна відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець1.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого пра­вопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Тут важко

1 Див.: Курс советского уголовного права. — Л., 1968. — Т. 1. — С. 226.

не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим відзна­чає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поши­ренні вони, без сумніву, набувають суспільне небезпечно­го характеру1.

Додати до цього можна тільки таке. Встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші діяння, за­конодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і не­обхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми сус­пільної небезпеки адміністративних правопорушень, мож­на констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільної небезпеки. Тому виникає необхідність з'ясувати співвідношення таких понять, як "шкодочинність" і "суспільна небезпека".

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що во­ни завдають шкоди правопорядку, громадським і особис­тим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопору­шень не існує. Не може бути правопорушень суспільне "корисних" або суспільне "безпечних". Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем зав­даної шкоди, тобто ступенем шкодочинності, й саме тому різні за ступенем суспільної небезпеки.

_____

1 Див.: Коваль Л. Відповідальність за адміністративні правопорушен­ня. - К, 1975. - С. 12.

246


Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопору­шень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному кон­кретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної, — іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв'язання проблеми відмежуван­ня адміністративних правопорушень від злочинів містять­ся в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.

Частина 2 ст. 9 КпАП визначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушен­ня за своїм характером не тягнуть кримінальної відпові­дальності.

Частина 2 ст. 7 КК вказує на найбільш загальний кри­терій відмежування проступків від злочинів — несуттєвість діянь. Тут слід зауважити, що несуттєвість (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а усіх сторін складу правопорушення. Запитання, чи є діяння несуттєвим, вирішується з урахуванням усіх його суб'єк­тивних і об'єктивних ознак (завданих збитків, місця, спо­собу, засобів, характеру провини, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта тощо).

Отже найголовнішим критерієм розмежування адмі­ністративних правопорушень є ступінь суспільної небезпе­ки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відно­сить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів.

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу правопорушення або в Ко-

247


декс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним за­коном. Адміністративний проступок — діяння, передбаче­не нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад ад­міністративних проступків — як законами, так і підзаконними актами. Так, Положення про обласну. Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995 р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (по­рушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) КпАП України.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які заз­нає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передба­чені адміністративні стягнення. Ст. 24 КпАП до них відно­сить: 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосеред­нім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єк­том правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адмі­ністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені пока­рання. До них ст. 23 КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, вислання, штраф тощо, а ст. 24 КК вста­новлює виняткову міру покарання — смертну кару.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мі­рою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому

248


заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання — це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досяг­нення виправної і превентивної мети покарання. Пока­рання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримі­нальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визна­чає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КлАП надає понад ЗО суб'єктам (статті 218—244).

П'ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримі­нальної відповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочи­ном, і адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 КлАП чітко встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, як­що ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відпо­відальності.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування зло­чину й адміністративного проступку неможливо. Тому за­конодавець установлює пріоритет кримінальної відпові­дальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й про­ступку, воно визнається злочином, а винний притягаєтья до більш суворої відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідаль­ності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримі­нальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накла­дене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання пас-

249


порта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежу­вання складів проступків і злочинів, забезпечити правиль­не застосування санкцій, законодавець закріплює у скла­дах конкретні ознаки.

Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікується як злочин, якщо діяння вчинене повторно, після притяг­нення винного до адміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП);

Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке діяння призвело до тяжких наслідків. Як­що таких наслідків немає, то діяння розцінюється як адмі­ністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);

Порушення правил охорони ліній зв'язку і пошкоджен­ня лінійних і кабельних споруд зв'язку є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 147 КлАП. Якщо ж ці дії спричинили переривання зв'язку, то вони розціню­ються як злочин (ст. 2051 КК);

Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні нав­мисно, які завдали значної шкоди, — діяння, що тягне за собою кримінальне покарання (ст. 159 КК), а скоєні не­навмисно — адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від ад­міністративне караного (статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або суттєвих матеріальних збитків;

Статтею 180 КпАП передбачена адміністративна відпо­відальність за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками, особами, що їх замінюють, іншими особами, а в ст. 208 КК йдеться про кримінальну відпові­дальність за доведення неповнолітнього до стану сп'янін-

250

ня особою, у службовій залежності від якої перебуває не­повнолітній. Тут схожі проступок і злочин розмежовують­ся за такою ознакою, як характер стосунків між винними і потерпілим.



Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопору­шення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями. Їх розслідування, застосу­вання санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі вико­навчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпе­ки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних ста­тутів, за адміністративні правопорушення несуть дисцип­лінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністратив­ного правопорушення, описані конкретні їх склади, вста­новлена підвідомчість, детально регламентуються процесу­альні питання.

Дисциплінарні ж проступки прямо або опосередковано називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового та інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку є тільки в науко­вій літературі. Під ним розуміється протиправне порушен­ня трудової або службової дисципліни. Опис конкретних складів дисциплінарних проступків, за досить рідкісними винятками, наприклад прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП), відсутнє.

По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу — керівник цього колективу,

251


Суб'єктом адміністративного правопорушення є грома­дянин або посадова особа, у якого немає стійких організа­ційних зв'язків із суб'єктами контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з по­рушення тих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому ко­лективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушен­ня наявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в пору­шенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку ви­конують роботу. Правда, у ряді випадків трудові й адмі­ністративно-правові обов'язки можуть збігатися. Це стосу­ється водіїв, робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні ними порушення є одночасно дисциплінарними і адміністративними.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, чле­ном якого є правопорушник (директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящим начальником. За адміністративні правопорушення стяг­нення накладаються суб'єктом функціональної влади.

По-п'яте, за дисциплінарні проступки накладаються дисциплінарні стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП це догана і звільнення. Даний перелік стягнень не вичерп­ний. Частина 2 цієї ж статті визначає, що законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть передба­чатися й інші дисциплінарні стягнення.

За адміністративні правопорушення накладаються ад­міністративні стягнення. Їхній перелік (також не вичерп­ний) міститься в ст. 24 КпАП. Інші, крім перелічених у да­ній статті, адміністративні стягнення, на відміну від дис­циплінарних,' можуть бути встановлені винятково законодавчими актами. Відповідно до чинного законодав­ства (ст. 15 КпАП) за адміністративне правопорушення може бути накладене дисциплінарне стягнення.

252

5.2. Склад адміністративного правопорушення



Поняття складу адміністративного правопорушен­ня. Вчення про склад правопорушення займає одне з цен­тральних місць в адміністративно-правовій науці і має ве­лике практичне значення. По-перше, воно сприяє вияв­ленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм за­ходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допома­гає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим правопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діян­ня (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у ре­альній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абст­рактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис яв­ляє собою фіксацію в законі найбільш типових, що часті­ше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або мож­ливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є або ні якесь діяння проступком, його потрібно сполучи­ти, порівняти з цією абстракцією. "Накласти" абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопо­рушення розуміється встановлена адміністративним зако­нодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктив­них і об'єктивних ознак) адміністративного правопору­шення як обставини, що виключає провадження у справах

253


про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно ви­знанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Так, п. 1 ст. 247 КлАП (обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушен­ня) визначає, що провадження у справі про адміністратив­не правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адмініст­ративного правопорушення.

Щодо цього виникає питання: скільки ознак у право­порушення, які ці ознаки за своїми юридичними власти­востями, які з них є обов'язковими для визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушен­ня має величезну кількість ознак, що виділяють його із за­гальної маси проступків і роблять особливим, специфіч­ним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поді­ляються на: а) які мають юридичне значення (юридичне значущі); б) які не мають юридичного значення (юридич­не незначущі).

Наприклад: при вчиненні дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридичне незначуща.

Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу про­ступку (описані в законі) або конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, які не входять до складу проступку.

До другої належать обставини, що пом'якшують (ст. 34), обтяжують (ст. 35), виключають (ст. 17) відпові­дальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак і робить те або інше діяння адміністративним правопорушенням. Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність

254


складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфіка­цію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознаки повинні бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допо­могою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адмініст­ративного правопорушення.

Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему.

Відповідно до першої, ознаки складу проступку закріп­люються в статтях Особливої частини КпАП1. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона грунтується на ототожненні статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма — це правило, а стаття законодавчого акта — лише форма викладу думки законо­давця і форма вираження його державної волі, важко не погодитися.

По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір і т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопору­шень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно до другої точки зору, адміністративно-пра­вова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адмініст­ративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особ­ливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює

_____


1 Див.: Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. — Львів, 1995. С.174.
255

конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопору­шень. Таке "розчленування" адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати за­гальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: "Пошкодження таксофонів — тягне за собою накладення штрафу". Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний ор­ган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у ви­гляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з'ясування складу будь-якого адміністративно­го правопорушення в обов'язковому порядку містить ана­ліз статей Загальної й особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відпо­відає сьогоднішнім потребам науки і практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов'язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність яв­ляє собою цілісне системне утворення. Візьмемо для при­кладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об'єднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, вип­ливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що закріп­лює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

Постійними вважаються ті, що чітко визначені право­вою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприк-

256

лад, чітко зафіксований зміст понять: "вік настання відпо­відальності", "піднаглядний", "контрабанда", "безквитко­вий проїзд", "транспортний засіб", "пішохід", "торгівля з рук" тощо.



Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не за­фіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах і змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідаль­ність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою насе­лених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони ліній і споруд зв'язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т. д. Ці правила можуть установлювати­ся, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися і ска­совувалися обмеження часу і місця торгівлі, норм від­пуску, заборонявся продаж спиртного особам у робочому одязі і т. п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких об­межень означає порушення самих правил, а звідси і пору­шення відповідних статей КпАП.

Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р. має право своєю постановою встановити для під­наглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначе­них місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмежен­ня часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Ці обмеження можуть установлюватися як частково, так і в повному обсязі. Більш того, цей же начальник уже

257

після встановлення обмежень, має право змінювати їх об­сяг як у бік його зменшення, так і в бік збільшення.



Порушення цих обмежень згідно зі ст. 11 Закону при­зводить до притягнення до відповідальності за ст. 187 КпАП, тобто за порушення правил адміністративного нагляду.

Другий різновид перемінних ознак — оцінні. Зміст та­ких ознак у нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявність або відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту відіграють теоретичні дослідження.

Тут необхідно врахувати, що такі ознаки, як "грубе по­рушення" (статті 85, 86, 108), "істотна шкода" (ст. 186), "аварійна обстановка" (ст. 1281), "забезпечення необхід­них умов життя, навчання та виховання" (ст. 184), "без­господарне утримання" (ст. 150), "об'єкти, що сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів по­вітряних суден" (ст. 111), "образливе чіпляння до грома­дян" (ст. 173), стан, "що ображає людську гідність і гро­мадську мораль" (ст. 178), "злісна непокора" (ст. 185), "злісне ухилення" (статті 1853, 1854), "поважні причини" (ст. 210) і т. п. чітко конкретизувати в КпАП важко, а в ря­ді випадків і не потрібно.

За ступенем узагальнення розрізняють ознаки: а) за­гальні; б) родові або видові; г) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осуд­ність, вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що описують правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань — суспільні відносини, що складаються в даній сфері.

Конкретні (одиничні) характеризують окремі конкретні склади. Наприклад, "нецензурна лайка" (ст. 173), "без­квитковий проїзд пасажирів" (ст. 135), "проституція" (ст. 1811), "тиша в громадських місцях" (ст. 182), "невели­ка кількість наркотичних засобів" (ст. 44), "організатор ву­личного походу" (ст. 1851), "неповага до суду" (ст. 1853).

258


Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікаву обставину. Звичайно законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вказує на окремо прийняті і чинні норми, правила тощо, в яких вони містяться. Проте в од­ному випадку, чи то через очевидність факту, чи в резуль­таті відхилень від правил правотворчості, ознака виводить­ся логічним шляхом. Це стосується ст. 180 КлАП "Дове­дення неповнолітнього до стану сп'яніння". У ній не сказано, з якого віку може наставати відповідальність за дане правопорушення. Аналіз статті дозволяє зробити тільки один висновок: за такі дії відповідальність повинна наставати не з 16 років, як установлено загальними прави­лами (ст. 12 КпАП), а з 18 років — віку повноліття.

Види складів адміністративних правопорушень. Ви­вчення складів адміністративних правопорушень немож­ливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими реко­мендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матері­альні і формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку — на особисті і служ­бові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однознач­ними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Коротко зупинимося на характеристиці кожного з пе­релічених видів складів адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюю­чи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засо­бів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому ви­никла аварійна обстановка (ст. 123).

259


Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних про­ступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відріз­няються ступенем громадської небезпеки. На більш висо­кий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповню­ють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікую­чими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають квалі­фікованими.

Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 18б3, 1644, 154, 1811, 187 та ін.), нявність або можливість наста­ння шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 1281 та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 1281 та ін.), залишення місця події (ст. 127), учи­нення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 208', 209, 1952), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від адміністративного, крім основних і кваліфіко­ваних, знає привілейовні склади, тобто склади з пом'як­шуючими обставинами (для порівняння: ст. 94 КК — просте вбивство; ст. 95 КК — вбивство в стані сильного душевного хвилювання; ст. 93 КК — вбивство з обтяжую­чими обставинами).

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних на­лежать склади, у яких: а) міститься така ознака, як наста­ння шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); б) описується дія, що обов'язково спричи­няє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі:

260

потрава посівів (ст. 104), введення в експлуатацію підпри­ємств без спорудження пристроїв, що запобігають забруд­ненню вод (ст. 59), завідомо неправдивий виклик аварій­них служб (ст. 183).



До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних на­слідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий комісаріат (статті 210, 2111), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, пе­редбаченого статтею КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового збитку. Наяв­ність збитку в таких випадках не є конструктивною озна­кою складу, але враховується при визначенні розміру стяг­нення. Наприклад, непідготовленість установок, що вико­ристовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів державного газово­го нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на вико­нання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструкцій з безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формаль­них складів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв'язуєтья з наста­нням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під формальними — ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не є озна­кою, тобто для визнання злочину з таким складом достат­ньо встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носін­ня вогнепальної зброї, відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (поса­дові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку — просто

261

громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначено в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній від­повідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення ви­конання яких входить до їхніх службових обов'язків.



4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Перших — більшість. У цих складах чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведен­ня неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), порушен­ня водіями транспортних засобів правил проїзду залізнич­них переїздів (ст. 123), порушення правил адміністратив­ного нагляду (ст. 187), заняття проституцією (ст. 1811), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160).

У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступ­ком. При цьому проступком вважається вчинення як од­нієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприк­лад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за пору­шення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, збері­гання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особа­ми, відповідальними за дотримання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку або тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх названих пра­вил разом. У цій статті ми зустрічаємося, крім того, з аль­тернативою предметів проступку: у ній йдеться про норми, що регламентують дії щодо поліграфічного устаткування, розмножувальних апаратів, шрифтів, матриць.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єди­ні ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернатив­ному перелічується кілька варіантів ознак. Найчастіше ця особливість в описі ознак обумовлена прагненням законо­давця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, конкретизувати її. А в ряді випадків конструюван-

262

ня альтернативних складів пов'язано з прагненням нормогворчих органів заощадити нормативний матеріал і за­мість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.



5. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади ціл­ком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адмі­ністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хулі­ганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробницт­ві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта або втрата його через необачність (ст. 198).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. На­приклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156), порушення правил охорони і використання пам'ятників історії і культури (ст. 92).

Крім названих, в основу класифікації складів адмініст­ративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивні сторони, як форма вини, проступки можуть бути поділені на навмисні і не­обережні, а за ознакою мотиву поведінки — на корисливі і некорисливі тощо.

Структура складу адміністративного правопору­шення. Правопорушення як подія, що сталася в реальній дійсності, є ніщо інше, як специфічна поведінка людини або групи людей.

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це резуль­тат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколиш­ній світ і внутрішнього ставлення до подій, які тут відбува­ються) і людських діянь (учинків), що спрямовані на зов­нішні об'єкти (навколишнє середовище і суспільство). Отже, поведінка — це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинка, діян­ня). Виходячи з цього, у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чин­ники, які її утворюють: об'єкт, об'єктивний бік, суб'єкт,

263


суб'єктивний бік- У зв'язку з цим і склад проступку конст­руюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона складають структуру складу адмініст­ративного правопорушення. Зупинимося на характеристи­ці кожного з названих елементів.

1. Об'єкт — це те, на що спрямоване посягання. Об'єк­том адміністративного проступку, як і будь-якого право­порушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що за­подіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Ви­знання останніх об'єктом правопорушення допомагає роз­крити соціальну суть адміністративного проступку, мо­ральний характер адміністративної відповідальності.

Законодавець забороняє курити у невстановлених міс­цях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (ст. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), ушкоджувати телефони-автомати (ст. 148) тощо, тому що такі дії заважають нормальному розвитку схвалю­ваних державою суспільних зв'язків.

Не всі соціальне корисні відносини урегульовані за до­помогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адмініст­ративного проступку можуть бути лише такі суспільні від­носини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст. 1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адмініст­ративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод гро­мадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку. Стисліший виклад об'­єкта проступку міститься в ст. 9 КпАП, шо визначає адмі­ністративне правопорушення як діяння, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

264

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнають­ся суспільні відносини, урегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями. Коли ми говоримо про об'єкт проступку як елемент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, названі у відпо­відній нормі.



У багатьох випадках у статтях Особливої частини КлАП прямо зазначені ознаки об'єкта, що охороняється: пору­шення права державної власності на надра (ст. 47), по­рушення права державної власності на води (ст. 48), пору­шення права державної власності на ліси (ст. 49), пору­шення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюються та­кож у назві глав Особливої частини: адміністративні пра­вопорушення, що посягають на власність (гл. 6), адмініст­ративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (гл. 14), адміністративні пра­вопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (гл. 15).

Крім цього, мають місце випадки, коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисли­вою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хо­ча ця стаття вміщена в главі 10 "Адміністративні правопо­рушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку", об'єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бу­рова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифі­кація об'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються адміністра­тивними санкціями, його цінність. Вона допомагає структурувати весь масив суспільних відносин, що охороняють­ся в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати

265

протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагаль­нення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родо­вий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.



У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-яких конкретних ознак суспільних відносин, використову­ють тільки ті, котрі єдині для об'єктів усіх адміністратив­них правопорушень. Рівень узагальнення знижується при виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об'єктів і стає мінімальним, коли йдеться про безпосередні об'єкти.

Загальним об'єктом адміністративних проступків є сус­пільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороня­ються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 КЗпП "Висновок колективного договору" передбачає попереднє обговорення його умов. Порушення даної норми тягне відповідальність за ст. 411 КпАП "Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення ко­лективного договору, угоди".

Родовий об'єкт — це однорідна група суспільних відно­син, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Роз­поділ цього цілого (загального об'єкта) на частини (родові об'єкти) може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поді­лити на частини залежно від того, якою галуззю права во­ни регулюються. Отже, можна говорити про адміністра­тивні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використо­вувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використо­вувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З ура­хуванням даного критерію розрізняють такі родові об'єк-

266

ти, як власність, громадський порядок, громадська безпе­ка, здоров'я населення, порядок управління.



При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього масиву складів адміністративних пра­вопорушень (це Особлива частина другого розділу КлАП) законодавець застосував другий і третій критерії. Таким чином, класифікація складів проведена за двома підстава­ми: 1. Залежно від галузі громадської діяльності. 2. Залеж­но від змісту відносин, що охороняються.

Залежно від галузі громадської діяльності (у нашому випадку це перший критерій) склади проступків об'єднані в главах 8 "Адміністративні правопорушення в промис­ловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії", 10 "Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку" тощо.

Залежно від змісту відносин, що охороняються (у на­шому випадку це другий критерій), склади проступків об'­єднані в главах 5 "Адміністративні правопорушення в га­лузі охорони праці і здоров'я населення", б "Адміністра­тивні правопорушення, що посягають на власність", 14 "Адміністративні правопорушення, що посягають на гро­мадський порядок і громадську безпеку", 15 "Адміністра­тивні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління".

Використання при кодифікації двох критеріїв призвело до того, що проступки, що посягають на єдиний родовий об'єкт, виявилися в різних главах- Зокрема, основна маса складів, пов'язаних з посяганням на власність, знаходить­ся не в главі б (адміністративні правопорушення, що пося­гають на власність), а в інших главах. Наприклад, ст. 104 (потрава посівів) у гл. 9; ст. 132 (самовільне використання транспортних засобів підприємств з корисливою метою), статті 110, 115, 119, 139 (пошкодження транспортних засо­бів і шляхових споруд), ст. 148 (пошкодження таксофонів) у гл. 10, ст. 150 (самовільне переобладнання та переплану­вання жилих приміщень) у гл. 11 тощо.

Звичайно, такий підхід не бездоганний, але на даному етапі кодифікації законодавства про адміністративну від­повідальність його було визнано найбільш корисним.

267


Видовий об'єкт — це різновид родового об'єкта. Видо­вий об'єкт утворюють спільні для ряду проступків суспіль­ні відносини. Вони виступають відособленою і досить са­мостійною частиною родового об'єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види — це власність приватна, колективна, державна (див.: п. 4 ст. 2 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.). Ви­довий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну від­повідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок зав­дає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охоро­няються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, при дріб­ному розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативного управління визначеним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості — громадська без­пека на певній дорозі.

Не позбавлений доцільності поділ адміністративних правопорушень на одно-, дво- і навіть триоб'єктні. Перші завдають збитку одному об'єкту, а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівнику міліції (ст. 185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський по­рядок; незаконне рубання лісу — на раціональне природо­користування і державну власність.

Адміністративне законодавство в ряді випадків визнає безпосереднім об'єктом предмет посягання.

Зокрема пункти 3 і 4 ст. 24, ст. 28 і ст. 29 регламентують конфіскацію і сплатне вилучення предмета, що був безпо­середнім об'єктом адміністративного правопорушення. Чи не суперечить це положенню про те, що об'єктом право­порушення є суспільні відносини? Ні. Посягання на сус­пільні відносини здійснюється шляхом впливу на його елементи, а такими є суб'єкти відносин, їх зв'язки, діяль­ність, матеріальні речі (предмети).

Суспільні відносини порушуються шляхом руйнування сформованих зв'язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на

268

учасників відносин. Предмет посягання — елемент сус­пільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.



2. Об'єктивна сторона адміністративного правопору­шення. Об'єктивна сторона складу проступку — це зовніш­ній прояв суспільне небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санк­цій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адмі­ністративного правопорушення утворюють ознаки, що ха­рактеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це систе­ма передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

У реальній дійсності вичленити в діяльності людини зовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська ді­яльність являє собою визначену психофізичну єдність. У вчинках людини, у її діяльності або бездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнен­ня поставленої мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні переживання, думки, почуття, цілі людини мо­же судити тільки за зовнішніми проявами її поведінки. На запитання: "За якими ознаками можна судити про реальні думки і почуття реальної особистості?" відповідь одно­значна: "Такі ознаки — це дії даної особи".

Одним з основоположних принципів адміністративного права є відповідальність тільки за об'єктивовану поза нею поведінку людини, тобто за її діяльність або бездіяльність. Спосіб думок, наміри людини, що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть.

Саме тому, забороняючи під страхом покарання ті або інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовніш­ні прояви.

У науці кримінального права до обов'язкових ознак об'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправність, наслідки, причинний зв'язок. Але громад­ська безпека, а для проступків — громадська шкідливість і протиправність є інтегративними ознаками всього складу, що виникають у результаті взаємодії всіх первинних ознак. Саме тому вони включаються в легальне визначення зло-

269


чину (проступку). Що ж стосується наслідків і причинного зв'язку, то більшість складів проступків конструюються шконодавцем як формальні, виконання яких не спричи­няє будь-яких матеріальних наслідків, а тому й самі наслідки, і причинний зв'язок не можуть розглядатися як обов'язкові ознаки складу адміністративного правопо­рушення.

Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративного правопорушення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пияцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допуск тощо).

Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше — система еле­ментарних дій бо навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяль­ність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з декількох самостій­них дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Роз­різняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

• з двома різними діями;

• які складаються з альтернативних дій;

• збірні;

• які тривають;

• які продовжуються.

Правопорушенням із двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює. Характерним прикладом та­кого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157). Її склад утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скупки або перепродажу виключає визнання його адмі­ністративним правопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, є таке, склад якого утворить учинення як однієї з пе-

270

релічених у законі дій, так і всіх разом. Тут важливо зазна­чити, що особа не скоює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприк­лад, спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх зберігає і пересилає (ст. 44). Якщо гро­мадянин розпиває спиртні напої в громадському місці, а потім з'являється в громадському місці в п'яному стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, то він теж чинить один, а не два проступки (ст. 178). Самостійні дії тієї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції утворюють один склад (ст. 851). Дії робітника торгівлі, що відмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного його використання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни також утворюють один склад (ст. 156').



Збірним можна називати проступок, що фактично "зіб­раний" з кількох різних порушень, які існують самостійно, хоча і дуже близьких за змістом адміністративно-правових норм. При формальному підході у даному випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення. Підставою такого підходу до самостійних протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збігаються за юридичними озна­ками складу. До них належать порушення різних окре­мо встановлених правил, інструкцій, вимог (бланкетні склади).

Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галу­зях промисловості (ст. 93), вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться в правилах складування, зберігання, розміщення, транс­портування, утилізації, ліквідації та використання промис­лових і побутових відходів розглядаються законодавцем як одне правопорушення (ст. 82). Аналогічним чином роз­глядаються порушення правил тримання собак і котів (ст. 154), адміністративного нагляду (ст. 187), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), охорони і використання

271

пам'яток історії та культури (ст. 92), навчання карате (ст. 196) тощо.



Такими, що тривають, визнаються правопорушення, які почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути як активна дія, гак і бездіяльність. Потім винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю, не належним чином, і його поведінка оцінюється як бездіяльність щодо цього обов'язку. Прикладами адміністративного проступку, що триває, можна назвати проживання без паспорта (ст. 197), невиконання правил військового обліку (ст. 210), самовільне під­ключення телефонного апарату до діючого телефону (гт. 148').

Правопорушення, що триває, може припинятися як ф.іктично, так і юридичне. Фактичне припинення відбувається шляхом виконання обов'язку, або в результаті зміни обстановки. Юридичне ж припинення означає, що винний притягнутий до відповідальності за своє діяння, а обовязок ще не виконав. Наприклад, за проживання без паспорта чинного оштрафовано. У день винесення поста-нони про застосування санкції правопорушення, що три-пас, вважається закінченим. З наступного дня починається нове аналогічне правопорушення.

Таким, що продовжується, можна вважати адміністра­тивне правопорушення, що складається з ряду тотожних, тісно пов'язаних між собою проступків. Їх сукупність утворить єдине правопорушення. Таке правопорушення складається з окремих, дискретних, тотожних діянь, що відділені одне від одного в часі. Вони цілком збігаються за основними юридичними ознаками (формою провини, метою) суб'єкта, обсягом, місцем і характером дій тощо), між (ними існує тісний внутрішній зв'язок, їх можна порівняти з ланками одного ланцюга.

Такими, що продовжуються, адміністративними про­ступками вважаються, приміром, такі як багатократні по­шкодження таксофонів (ст. 148), багаторазове фотографування. з борта повітряного судна (ст. 112), багатократне

272

проведення без належного дозволу водолазних робіт у пор­тових водах (ст. 114) тощо. Якщо громадянин, який зазда­легідь купив квитки на ряд театральних вистав, перепродав їх за підвищеною ціною перед початком спектаклів, тобто займався перепродажем кілька разів, його дії становити­муть один проступок — дрібну спекуляцію (ст. 157), а не ряд тотожних адміністративних правопорушень.



Для таких правопорушень, що продовжуються, харак­терне те, що і кожне з діянь, яке їх утворюють, саме по со­бі містить всі ознаки складу, і усі разом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфі­кувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридичне значущих влас­тивостей, ні юридичної оцінки скоєного. Вони лише збільшують тривалість правопорушення в часі, розмір за­подіяної шкоди тощо.

Те правопорушення, що продовжується, (як і те, що триває) може припинятися фактично й юридичне.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (перерваним з тих або інших причин, що не досягли бажаної мети). На відмі­ну від кримінального законодавства, КпАП не містить у загальній частині статті (аналогічної ст. 17 КК), що перед­бачає відповідальність за незакінчене правопорушення, тобто за підготовку до нього або замах на нього. Таким чи­ном, законодавець установлює загальне правило, за яким навмисне створення умов для вчинення протиправних дій не є адміністративним правопорушенням і незакінчене правопорушення не карається.

Разом з цим Особлива частина КпАП містить кілька статей, якими встановлюється відповідальність за підго­товчі дії, тобто відповідальність за незакінчене діяння (незакінчене діяння визнається адміністративним право­порушенням).

Так, ст. 209 "Контрабанда" прямо вказує, що будь-які підготовчі дії до порушень, перелічених у статті, тягнуть накладення адміністративного стягнення. Стаття 188 КпАП установлює відповідальність за приховану від огля­ду передачу або спробу передачі заборонених предметів

273


особам, що знаходяться у виправно-трудових установах. Стаття 1852 прямо названа: "Створення умов для організа­ції і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій".

Кожне явище реального світу існує в часі і просторі. Такі ознаки правопорушення, як час і місце його вчинен­ня, завжди мають юридичне значення. Але законодавець не завжди включає їх до конструктивних ознак складу, хо­ча і робить це досить часто.

Називаючи час серед конструктивних ознак, законода­вець робить це різними способами залежно від того, про що йдеться — про дію чи бездіяльність.

Ознакою дії є момент її вчинення, тому в складі злочи­ну завжди є уточнення про заборонений час (статті 85, 132), час судового засідання (сг. 1853), час проходження (ст. 208), стоянки (ст. 207), експлуатації (ст. 97) тощо. У такий спосіб законодавець указує на часові відрізки, в які вчинення визначених дій є протиправними.

Ознакою ж бездіяльності виступає термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком. Так, посадова особа чинить адміністративне правопорушення, якщо до встановленого терміну не забезпечує заселення жилого приміщення (ст. 149); якщо до встановленого терміну відповідальні за те особи не здійснюють перерахування необхідних внесків до відповідних фондів, вони підлягають адміністративній відповідальності (ст. 1651); якщо до встановленого терміну громадянин не перереєструє мисливську рушницю, то стає правопорушником (ст. 192); піднаглядний чинить просту­пок, якщо у встановлений час не з'явиться на реєстрацію до ВВС (ст. 187).

Нерідко у складі проступку присутня ознака місця. Частіше йдеться про визначені території, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173), забороне­не місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174), невстановлене місце (ст. 160), прикордонний пункт (ст. 106), прикор­донна зона (ст. 202), державний кордон (ст. 208), автомо­більна дорога (ст. 141), проїжджа частина шляху (ст. 122), залізничні колії (ст. 109), портові води (ст. 114), залізнич-

274

ний переїзд (ст. 128'), морський порт, річковий порт, аеро­порт, автовокзал, пристань (ст. 106), аеродром (ст. 111), ліс (ст. 72), поле (ст. 104) тощо. У ряді випадків конкретно називаються установи: митна установа (ст. 208), військо­вий комісаріат (ст. 2116), органи загсу (ст. 2121), суд (ст. 1855), Антимонопольний комітет (ст. 1664), адмініст­рація аеропорту (ст. 111); транспортні засоби: річкові і маломірні судна (ст. 117), трамвай, тролейбус, автобус, маршрутне таксі (ст. 119), повітряне судно (ст. 112), ван­тажний поїзд, гужовий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109), приміський поїзд, поїзди далекого і приміського сполучення, метрополітен (ст. 110).



Спосіб учинення проступку містить у собі: порядок, метод, послідовність дій, прийоми, застосовувані правопо­рушником. Спосіб — це форма, в якій виражаються дії. Для деяких складів спосіб учинення правопорушення є конструктивною ознакою.

Так, дрібне розкрадання є адміністративним проступ­ком лише в тому випадку, якщо воно здійснене шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зловживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабіж­ництва або розбою (у цьому випадку настає кримінальна відповідальність). Стаття 209 КпАП установлює відпові­дальність за контрабанду, причому в її пунктах 1—5 пе­релічуються способи вчинення контрабанди. Так само ст. 1551 містить вичерпний перелік карних способів пору­шення порядку розрахунків із споживачами.

У цілому ряді випадків для вчинення конкретних дій або конкретної діяльності необхідно одержати дозвіл (згоду) органів державної виконавчої влади. Такий дозвіл (згода) є конструктивною ознакою об'єктивної сторони для деяких складів.

Зокрема, підприємницька діяльність без державної ре­єстрації тягне адміністративну відповідальність за ст. 164 КпАП; для публічного показу кіно- і відеофільмів необхід­но одержати прокатне свідоцтво (ст. 1646); керівництво об'єднанням громадян, що не легалізувалося (одержало офіційне визнання) у встановленому порядку тягне від­повідальність за ст. 18б5; для пуску газу на установки, що

275

використовують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагляду (ст. 101); самовільне прове­дення гідротехнічних робіт тягне адміністративну відпові­дальність (ст. 61); встановлення без належного дозволу споруд, що перешкоджають розпізнаванню навігаційних знаків і сигналів (ст. 1162) тощо.



Для характеристики способу вчинення окремих право­порушень законодавець може використовувати такі оцінні знаки, як "злісне" (статті 185, 1853, 1854), "грубе" (статті 85, 86, 108), "безгосподарне" (ст. 150) тощо.

Найчастіше серед ознак об'єктивної сторони назива­ються способи, що використовуються при вчиненні про­ступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисли­вою метою транспортних засобів (ст. 132); використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 1483); застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від граничне припустимих значень, для вико­ристання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному нагляду (ст. 171); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу (ст. 1031).

У визначених випадках законодавець використовує розмір шкоди як критерій, за допомогою якого розмежо­вуються прості і кваліфіковані склади (статті 77, 123, 126, 1281, 139, 140), а також обумовлюється застосування адмі­ністративної або кримінальної відповідальності. Так, роз­крадання визнається адміністративним проступком, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковува­них мінімумів прибутків громадян (ст. 51); самоуправство (ст. 186) є адміністративним правопорушенням, якщо не­законні дії не завдали істотної шкоди (заподіяння істотної шкоди тягне кримінальну відповідальність за ст. 198 КК).

Як критерій, за яким адміністративне правопорушення відмежовується від злочину, може використовуватися вар­тість предмета незаконної операції. Так, незаконна ва­лютна операція визнається адміністративним правопору­шенням, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує вісімнадцять неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян.

276
Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є озна­ка "іншої особи", тобто особи, яка в тій чи іншій формі бере участь у відносинах з правопорушником. Серед "ін­ших осіб" розрізняють:

по-перше, представників органів держави, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження (так, КпАП містить статті, якими встановлюється відповідальність за невиконання розпоряджень командира повітряного судна (ст. 112); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формуван­ня з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 1859); ухилення від виконан­ня законних вимог прокурора (ст. 1858);

по-друге, потерпших громадян, щодо яких вчинені ху­ліганські дії (ет. 173); громадян — споживачів, яким від­мовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, ком­плектності, ваги, ціни придбаних товарів (ст. 15б'); робіт­ники, щодо яких порушено законодавство про працю і про охорону праці (ст. 41). До даної категорії варто віднести осіб, що постраждали в результаті ненадання транспорт­них засобів медичним працівникам і працівникам міліції (ст. 1241);

по-третє, учасників правопорушення (це неповнолітні), доведених до стану алкогольного сп'яніння (ст. 180); діти, стосовно яких батьки не виконують обов'язків щодо ви­ховання (ст. 184); особи, що користуються послугами по­вій (ст. 181'); особи, що незаконно навчаються карате (ст. 196); громадяни, що здали паспорт у заставу (ст. 202);

по-четверте, правопорушників, яким винний виявив сприяння, прийняття на роботу осіб, що мешкають без паспортів або з недійсними паспортами (ст. 200); допу­щення проживання без паспорта (ст. 199); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не пере­бувають на військовому обліку (ст. 2113).

У адміністративному праві немає загальних норм про співучасть (у загальній частині КК ст. 19 "Співучасть"), у яких би вирішувалося питання про детермінацію відпові-

277

дальності кількох осіб, які умисно і спільно скоїли адмі­ністративне правопорушення. Лише стаття 35 КпАП від­носить до обставин, що обтяжують відповідальність скоєн­ня правопорушення групою осіб. Проте, будь-які ознаки групового правопорушення (спільне, умисне, із розподі­лом ролей участь у правопорушенні двох або більше осіб тощо) у нормативному порядку не закріплюються. Разом з цим, у кількох статтях Особливої частини КпАП є норми, що регулюють відповідальність за групове правопорушен­ня і містять ряд конкретних ознак такого правопорушен­ня. Саме вони дозволяють зробити висновок про те, що адміністративному праву відомі як проста співучасть (спів-провина), так і складна (з розподілом ролей).



Так, ст. 181 у ч. 1 встановлює адміністративну відпові­дальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 1221 ви­значає, що участь водіїв мотоциклів та інших транспорт­них засобів у групових (більш як два) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху в містах та інших населених пунктах, тягне адміністративну відповідальність.

Частина 3 ст. 181 установлює відповідальність за орга­нізацію азартних ігор; стаття 185' передбачає накладення адміністративних стягнень на організаторів зборів, мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій, якщо порушено по­рядок їх організації або проведення.

3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого ви­значення суб'єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом ад­міністративного правопорушення є той, хто його вчинив. сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не вхо­ди і ь. Склад містить лише окремі ознаки, котрими ця особа характеризується.

У Кодексі України про адміністративні правопорушен­ня не вживається термін "фізична особа". Використовується тільки термін "особа". Дана обставина дає змогу ви-

278

сунути припущення про те, що суб'єктом адміністративно­го правопорушення може бути і юридична особа.



Такий висновок небезпідставний, оскільки за рамками КлАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адмі­ністративною, вони мають найважливіші їх ознаки. Це, наприклад, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28—32 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., норми Закону "Про від­повідальність підприємств, установ і організацій за пору­шення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 р. тощо). Саме ця обставина дозволяє дослід­никам вказувати на існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб1.

Проте чинний КпАП однозначно визнає суб'єктом проступку винятково фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативно. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягненню якого настає адмініст­ративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопоруш­ника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адміністратив­не правопорушення в обов'язковому порядку були відо­мості про особу правопорушника, а також вказується на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто скоїв проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стяг­ненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеці-

______


1 Див.: наприклад, Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 40.

279


альні (аналогічно цьому і суб'єктів прийнято поділяти на загальні і спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність. Вони закріп­лені статтями 12 і 20 Загальної частини КпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку з метою підкреслити відсутність якої-небудь особливості, що впли­ває на оцінку проступку. Так, ст. 126 КпАП вказує на таку загальну ознаку, як відсутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводиться вона тут тільки для тою, щоб легко можна було відмежувати названий склад під складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.

Спеціальними визнаються такі, які вказують на особ­ливості правового становища суб'єктів і дозволяють дифе­ренціювати відповідальність різних категорій осіб, забез­печуючи тим самим справедливу правову оцінку скоєного діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і впливають на кваліфікацію правопорушення.

Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до скла­ду адміністративного правопорушення.

Чому поряд із загальними законодавець використовує спеціальні ознаки? Справа в тому, що правове положення суб'єктів не однакове. Вони різняться за видами трудової діяльності, займаними посадами, відношенням до військо-ного обов'язку тощо. Посадовим обов'язком службовця може бути забезпечення дотримання визначених загаль­нообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітар­них, протипожежних норм — обов'язок усіх громадян, а для службовців — ще і трудовий обов'язок. Тому при по­рушенні таких норм вони повинні каратися більш суворо. Деякі обов'язки стосуються не усіх, виконувати їх повинні визначені категорії осіб (військовозобов'язані, іноземці, батьки неповнолітніх дітей, особи, що знаходяться під адміністративним наглядом) і, звичайно, тільки вони мо­жуть відповідати за невиконання подібних обов'язків. Більш суворі заходи стягнення передбачаються стосовно тих, хто раніше притягався до адміністративної відпові-

280


дальності, тобто при наявності рецидиву адміністративно­го проступку.

У всіх названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих або інших осіб, що виникає звичайно на основі індивідуальних актів компетентних органів уп­равління. Ці особливості правових статусів і обумовили за­кріплення спеціальних ознак суб'єктів. Їх поява в законі відбиває прагнення законодавця диференціювати відпові­дальність різних категорій громадян, а отже, створити умо­ви для індивідуального, справедливого впливу на правопо­рушників. Спеціальні ознаки не стосуються будь-яких роз­ходжень національного, класового характеру, ставлення до релігії, статі, віку, освіти.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що відбивають:

1. Особливості трудової діяльності і службового стано­вища (посадова особа, капітан судна, робітник підприєм­ства торгівлі, водій, підприємець).

2. Минулу протиправну поведінку (особа, що перебуває під адміністративним наглядом; особа, що раніше притя­гувалася до адміністративної відповідальності).

3. Інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, представник власника, хворий).

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимча­совий характер (хоча особа може мати таку властивість до­сить тривалий час), вони більш мобільні, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Спеціальні ознаки мають такі особливості: 1) властиві лише окремим групам громадян; 2) відбивають специфіку їх правового статусу; 3) виникають на основі індивідуаль­них актів управління або інших юридичне значущих дій повноважних органів; 4) динамічніші ніж загальні ознаки;

5) містяться у статтях Особливої частини КпАП; 6) закріп­люються законодавцем з метою диференціації відповідаль­ності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.

Спеціальні ознаки виконують одну з двох функцій:

по-перше, вони можуть бути конструктивними ознака­ми простих складів, а це означає, що до адміністративної

281


іидповідальності за відповідні правопорушення притягу­ються лише спеціальні суб'єкти;

по-друге, вони можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікованих складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної відповідальності може бути притягну­тий будь-який громадяни, що досяг 16-літнього віку, а вчинення подібних дій спеціальним суб'єктом оцінюється як виконання кваліфікованого складу.

Тут варто звернути увагу на статті КпАП, що містять одночасно дві санкції. У таких випадках одна з них розра­хована на громадян, інша, як правило, на посадових осіб. Так, у ст. 66 сказано, що знищення або пошкодження під­росту в лісах тягне накладення штрафу на громадян від од­ного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а на посадових осіб — від трьох до семи мінімумів. У подібних статтях міститься відразу два склади: простий і кваліфікований. Ознака спеціального суб'єкта (наприклад, посадова особа) виступає в даній ситуації як така, що ква­ліфікує. Тут ми маємо справу з одним з прийомів юридич­ної техніки, які забезпечують чіткий за змістом і економ­ний за формою виклад правових норм.

Поряд із включеними до складу адміністративного пра­вопорушення загальними і спеціальними ознаками, в За­гальній частині КпАП і ряді інших правових актів названа значна кількість обставин, що характеризують суб'єкта правопорушення, але до складу не входять. Це стан особи на військовій службі (ст. 15), відсутність в особи громадян­ства України (ст. 16), стан вагітності і сильного душевного хвилювання (ст. 34) тощо. Вони ніяк не впливають на ква­ліфікацію вчиненого, проте впливають на вид, розмір та інші характеристики стягнення.

Як приклад розглянемо стан особи на військовій служ­бі- Якщо військовим зроблені такі проступки, як порушен­ня правил дорожнього руху, правил полювання, контра­банда, то відповідальність за них настає на загальних підставах. Проте до зазначеної особи не можуть бути за­стосовані такі адміністративні стягнення, як адміністра­тивний арешт і виправні роботи. Матеріал щодо військо-

282


вого може бути переданий командуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Не належить до складу і такий факт, як вагітність. Але в ст. 32 КпАП сказано, що адміністративний арешт не мо­же застосовуватися до вагітних жінок, а в ст. 34 вагітність жінки названа серед пом'якшуючих провину обставин.

Дані ознаки нерідко зараховують до розряду спеціаль­них і за аналогією до спеціальних відносять суб'єктів, що їх мають1. Вважається, що це дещо спрощений підхід. Спе­ціальна ознака, як уже відзначалося, включається до скла­ду і є або конструктивною, або такою, що кваліфікує (ана­логічно дане питання вирішується в карному праві). Озна­ки ж, про які йдеться, таких характеристик не мають. На підставі цього їх доцільно позначити як особливі ознаки, а суб'єктів з цими ознаками — особливими суб'єктами.

Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопо­рушення.

Аналіз чинного законодавства показує, що до особли­вих суб'єктів належать: а) неповнолітні; б) інваліди;

в) жінки, що мають дітей у віці до 12 років і вагітні;

г) військовослужбовці, призвані на збори військовозо­бов'язані; д) рядовий і начальницький склад органів внут­рішніх справ; е) студенти й учні; є) особи, на яких поши­рюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних по­ложень про дисципліну, що передбачають застосування дисциплінарних санкцій за адміністративні проступки;

ж) депутати; з) іноземні громадяни; й) особи, які повторно протягом року здійснили однорідне правопорушення, за яке вони вже піддавалися адміністративному стягненню;

і) осуджені за злочин.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

по-перше, вони можуть бути обставинами, що пом'як­шують або обтяжують відповідальність;

_____


1 Див.: наприклад, Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 40; Остапенко О. І. Адміністра­тивна деліктологія. —Львів, 1995. — С. 198—199.
283

по-друге, особливі суб'єкти не піддаються деяким стяг­ненням. Так, адміністративний арешт не може застосову­ватися до військових, неповнолітніх, вагітних жінок і жі­нок, що мають дітей у віці до 12 років, інвалідів 1 і 2 груп;

По-третє, цілий ряд суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні проступки можуть бути піддані не адмі­ністративним, а дисциплінарним стягненням.

Та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивного або така, що квалі­фікує) і як особлива. Так, учинення правопорушення в стані сп'яніння ст. 35 КпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Одночасно, стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КпАП.

4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопору­шення. Адміністративним правом визнається, що суб'єк­тивна сторона, як одна з обов'язкових ознак складу, поля­гає й психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигро­мадського діяння.

Вчинок людини завжди є результатом взаємодії його психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкрет­них життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Дії осудної особи знаходяться під контролем його сві­домості і волі. Іншими словами, осудна особа спочатку аналізує життєву ситуацію, моделює варіант свого вчинку, оцінює можливі його наслідки і, якщо вони відповідають її потребам, чинить конкретні, "схвалені" свідомістю дії. Потім настає самооцінка цих дій та їх наслідків, аналіз си­туації, що виникла, моделюється і відбувається черговий вчинок. Отже, психічне ставлення особи до вчиненого ді­яння, зокрема й до протиправного, — обов'язковий ком­понент свідомої життєдіяльності.

Зрозуміло, наведена вище конструкція абстрактна, але вона дозволяє досить чітко вичленити в правопорушенні, як у людському вчинку, його психічний зміст. Встановлен­ня в кожному правопорушенні психічного змісту, психіч­ного ставлення суб'єкта до діяння вкрай важливе. Саме психічне ставлення до конкретних дій пояснює суть цих дій, необхідною мірою розкриває механізм правопорушен-

284


ня, ступінь його суспільної небезпеки. Тому з'ясовування психічного ставлення особи до вчиненого є найважливі­шим моментом у правовій оцінці правопорушення. Цим і зумовлене введення психічного ставлення особи до діян­ня у склад адміністративного правопорушення як його суб'єктивної сторони.

Психічна діяльність людини — єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, моти­ви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є провина. Встановлення провини є головним завданням аналізу суб'єктивної сто­рони адміністративного правопорушення.

Як обставина, що пом'якшує відповідальність, можуть враховуватися емоції. Так, у ст. 34 КпАП серед таких об­ставин назване вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання чи при збігу важких осо­бистих або сімейних обставин.

Раніше була поширена думка, що в адміністративному праві на відміну від кримінального, провина не є обов'яз­ковим елементом для усіх випадків застосування адмініст­ративного впливу. В даний час це питання вирішене одно­значно. У ст. 9 КпАП прямо сказано, що адміністративний проступок — діяння винне. Таким чином, відсутність у ді­янні провини означає відсутність у нього суб'єктивної сто­рони і, отже, складу правопорушення.

Під провиною правопорушника варто розуміти нега­тивне психічне ставлення до інтересів суспільства і кон­кретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.

Провина — поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, — намір і необе­режність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися держа­вою, тільки в цих двох формах може існувати провина.

Адміністративне правопорушення (ст. 10 КпАП) визна­ється вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, ус­відомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяль­ності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або сві­домо допускала настання цих наслідків.

285


Отже, Закон називає два елементи наміру: по-перше, інтелектуальний, що виражається в усвідомленні громадя­нином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків. По-друге, вольовий, що полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допущення.

Інтелектуальний елемент, що характеризує навмисну провину, насамперед містить у собі розуміння, усвідом­лення протиправності дії або бездіяльності. Правові нор­ми, що регулюють поведінку громадян і охороняються ад­міністративними санкціями, публікуються для загального повідомлення, роз'яснюються в пресі, по радіо, телебачен­ню. Правові заборони, як правило, збігаються з моральни­ми. Діє презумпція знання закону, тобто передбачається, що кожен громадянин має можливість ознайомитися з правовою нормою, і тому посилання на незнання закону не звільняє від адміністративної відповідальності. Грома­дянин може не знати, якими санкціями охороняється нор­ма права, але повинен знати норми, що регулюють його поведінку.

Передбачення — це відбиття у свідомості подій, які мо­жуть або повинні статися. Формула закону "передбачала шкідливі наслідки" означає, що особа уявляла, якої шкоди заподіє її діяння суспільним відносинам, здоров'ю, інтере­сам людей, майну, навколишньому середовищу. Так, умисно випускаючи в продаж продукцію, якість якої не відповідає вимогам стандартів, тобто роблячи проступок (ст. 168 КпАП), посадова особа передбачає, до яких нега­тивних наслідків це призведе або може призвести.

Вольовий елемент, що характеризує спрямованість волі суб'єкта, визначається законодавцем як бажання або сві­доме допущення настання шкідливих наслідків. Коли йдеться про бажання, то мають на увазі прагнення до визначеної мети, волю, спрямовану на досягнення пе­редбачуваного результату (прямий намір). Свідоме допу­щення — це активне переживання, пов'язане з позитив­ним вольовим ставленням до шкідливих наслідків (непря­мий намір).

Таким чином, адміністративному праву відомі два види наміру: по-перше, прямої (dolus direktus) — коли особа

286


усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, пе­редбачає і бажає настання шкідливих наслідків; по-друге, непрямий (dolus direktus) — коли особа усвідомлює про­типравність і небезпеку свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допу­скає їх настання.

Щодо цього необхідно підкреслити, що багато складів адміністративних проступків є формальними і не містять такої ознаки, як настання шкідливих наслідків або заподі­яння правопорушником збитку. Дане положення обумов­лене різними обставинами: в одних випадках збиток оче­видний (знищення зелених насаджень — ст. 153); в інших його складно визначити (обчислити), і законодавець не вважає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установ­ленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використан­ня електричної і теплової енергії — ст. 98); подекуди — існування шкідливих наслідків даного діяння взагалі проб­лематичне, хоча наявність шкоди від маси аналогічних правопорушень очевидна (проживання без паспорта або без прописки — ст. 197).

У формальних складах обсяг об'єктивної сторони ви­черпується переліком ознак дії і обставини її вчинення. Отже, і від винного можна вимагати усвідомлення, розу­міння лише тих обставин, діянь, що названі в складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, ба­жання їх настання. При виконанні формальних складів намір полягає в усвідомленні протиправності дій за даних обставин і бажанні їх учинити, в навмисності протиправ­ної поведінки.

Лише у невеликій кількості статей КпАП (41*, 4б1, 116, 121, 1641, 198, 211) намір прямо названий як ознака складу проступку. У багатьох інших статтях намір як необхідна ознака складу мається на увазі, хоча в тексті цього слова немає. При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), відхилення від прохо­дження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму провини вирішується шляхом тлумачення даних статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у наз­ваних випадках провина може бути тільки навмисною).

287

З урахуванням сказаного можна підтверджувати, що кіль­кість адміністративних проступків, що здійснюються тіль­ки умисно, досить значна. Крім того, проступки можуть чинитися умисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчастіше умисно (без­квитковий проїзд).



У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-пра-вової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих на­слідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розрахо­вувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх пе­редбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдума­ність тощо.

Опис психічної діяльності при необережній формі про­вини, даний у КпАП, запозичений з кримінального зако­нодавства (ст. 9 КК). У кримінальному праві розрізняють два види необережної провини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. За аналогією можна розрізняти два види необережної провини й в адміністративному праві:

легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як пе­редбачення можливості настання шкідливих наслідків сво­го діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає в тому, що винний не передбачив шкід­ливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити. Недбалість теж є негативним психічним ставленням до ді­яння, оскільки, маючи можливість і будучи зобов'язаним усвідомлювати суспільну шкідливість свого поводження і не чинити проступок, правопорушник не усвідомив анти­громадського характеру діяння і скоїв його, тобто діяв без­відповідально щодо інтересів суспільства й окремих його членів.

З тексту ст. 11 КпАП зрозуміло, що поняття необереж­ності пов'язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків. Придатне для матеріальних скла-

288


дів проступків, таке визначення необережності не цілком підходить для формальних складів.

Якщо при виконанні формальних складів намір харак­теризується як умисність дій, то необережність можна ро­зуміти як відсутність належної обачності, недбалість.

Необережна форма провини як конструктивна ознака складу використовується в Особливій частині КпАП рідко. Так, ст. 198 передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — відповідальність за втрату че­рез недбалість обліково-військових документів.

Необережне вчинення проступку може мати безпосе­реднє значення для кваліфікації правопорушення саме як адміністративного. Так, адміністративна відповідальність за ст. 104 КпАП (потрава посівів) настає лише при необе­режній формі провини (хоча стаття такої ознаки складу не містить), тому що при навмисній формі провини настає кримінальна відповідальність за ст. 159 КК.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така во­на присутня у текстах статей 422, 1031, 132, 157, 1602, 1643, 1812, 1857 та ін.

Мета — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчинення проступку. Як конструктив­на ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

У ряді статей КпАП ознака мети прямо не названа, але вона все одно присутня у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 1811), органі­зація азартних ігор (ст. 181) тощо. Щодо цього треба від­значити, що там, де є намір, обов'язково виникає питання про мету, хоча вона може бути і не включена до конструк­тивних ознак складу.

На закінчення відзначимо, що психічний стан правопо­рушника значно більший, об'ємніший за своїм змістом, ніж ті компоненти, що включені до суб'єктивної сторони складу і становлять зміст наміру, необережності, мети. У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адмі-

289

ністративного проступку істотне місце займають настрій та емоції, спонукання, різного роду переживання.



Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але в ряді випадків мають юридичне значення. Так, учинення правопорушення під впливом сильного ду­шевного хвилювання або при збігу важких особистих або сімейних обставин визнається обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. З ст. 34 КпАП).

5.3. Адміністративна відповідальність

Поняття і підстави адміністративної відповідаль­ності. Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо­вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юри­дичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, озна­ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності по­лягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою право­порядку;

2) нормативне визначена і полягає в застосуванні (реа­лізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопо­рушника наслідками (морального або матеріального ха­рактеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності ви­значаються її юридичною природою.

290


Тривалий час у правовій науці підставою адміністратив­ної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на­слідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі­ністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністратив­ної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права. Проте сучасна юридична практи­ка довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослі­дження Інституту адміністративної відповідальності свід­чать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адмініст­ративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо, регулює суспільні відносини, які виника­ють у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які вини­кають у даній галузі, всі норми адміністративного права утворюють кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове положення суб'єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служ­би, права й обов'язки державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), дер­жавними функціями і територіями;

встановлюють права і обов'язки різних категорій фізич­них осіб у сфері виконавчої і розпорядницької діяль­ності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових

291

норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи­нення адміністративних правопорушень (проступків).



Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар­ну відповідальність. Більш того, у ряді випадків окремі ка­тегорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним пра­вилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КлАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле­них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі­ністративну відповідальність. Адміністративну відпові­дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра­тивного права, що охороняється адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може на­ставати не тільки за порушення правил, встановлених ад­міністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодек­су передбачає можливість притягнення до адміністратив­ної відповідальності особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознака­ми адміністративної відповідальності будуть такі:

1. Її підставою є не тільки адміністративне правопору­шення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законо­давством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністра­тивних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адміністра­тивне стягнення є мірою відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідаль­ності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі III (статті 218—244) КпАП.

292


4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (скла­дання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення поста­нови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нор­мами адміністративного права, що містить переліки адмі­ністративних стягнень та органів, уповноважених їх засто­совувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідаль­ності має досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада;

Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (на­приклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує сані­тарні правила, Міністерство транспорту — правила корис­тування транспортними засобами і т. д.); обласні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що прий­мають рішення, які передбачають адміністративну відпові­дальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійни­ми лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують пра­вила, за порушення яких передбачена відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (пору­шення правил торгівлі на колгоспних ринках), ст. 182 (по­рушення тиші в громадських місцях) КпАП; районні, ра­йонні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адмі­ністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні пи­тання адміністративної відповідальності (завдання і сис­тема законодавства про адміністративні правопорушен­ня, підстави і суб'єкти відповідальності, система адмі-

293


ністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про­вадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив­ної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідаль­ність, розосереджені в різних кодексах і нормативних ак­тах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адмі­ністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони " Про над­звичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, яки­ми встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом "Про надзвичайний стан" встановлена ад­міністративна відповідальність за порушення особою ре­жиму надзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адмініст­ративні правопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели ве­лику роботу по розробці основних положень про адмініст­ративну відповідальність і підготували проекти кодифіко­ваних актів. Її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в дію з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, прав­да, зі значними змінами і доповненнями. Він містить по­над 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів.

У І розділі КпАП викладені загальні положення і завдан­ня законодавства про адміністративні правопорушення.

Розділ II "Адміністративне правопорушення і адмініст­ративна відповідальність" складається із загальної й особ­ливої частин. У Загальній частині вміщено загальні поло­ження про поняття адміністративного правопорушення, суб'єктів відповідальності і форми їх провини, адміністра-

294


тивні стягнення і правила їх накладення. В Особливій час­тині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визна­ються адміністративними правопорушеннями, або, інши­ми словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У III розділі КпАП перелічуються органи і посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністратив­ні правопорушення. Спеціальна глава цього розділу вста­новлює, які види справ може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же містяться положення про поря­док здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП називається "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому сконцентровані норми, якими регулюється вико­нання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в ін­ший. Між днем учинення діяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо ста­ра норма скасована, виникає питання, якою нормою по­трібно керуватися: тією, що діяла на момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з мате­ріальних і процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністра­тивне правопорушення, підлягає відповідальності на підс­таві законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відпові­дальність, зворотної сили не мають і можуть застосовува­тись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявля­ється у встановленому законом винятку із загального пра-

295

вила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу та­ких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).



Назване правило і виняток з нього (про дію актів у часі) поширюються тільки на матеріальні норми адміністратив­ного права. Щодо процесуальних норм питання вирішу­ється інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І ніяких винятків тут немає (ч. З ст. 8 КпАП).

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

У даний час виникає питання про існування адмініст­ративної відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятного розв'язання ні в законо­давстві, ні в теорії адміністративного права.

Справа в тому, що чинне адміністративне законодав­ство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністра­тивного правопорушення і навіть не вживає такого термі­на. У Кодексі України про адміністративні правопорушен­ня використовується термін "особа" без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відпові­дальність юридичних осіб з вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністратив­них правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак. Це, на­приклад, норми, що встановлюють відповідальність об'єд­нань громадян (статті 28—32 Закону "Про об'єднання гро­мадян" від 16 червня 1992 р.), норми Закону "Про відпові­дальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 р. тощо. Більше того, у Законі України "Про насіння" від 15 грудня 1993 р. ст. 25 міститься таке поло­ження: "Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні за-

296

конодавства з питань насінництва, притягаються до дис­циплінарної, адміністративної та кримінальної відпові­дальності згідно із законодавством України".



Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідни­кам вважати, що в адміністративному праві України, за аналогією з Російською Федерацією, де діє закон "Про ад­міністративну відповідальність підприємств, установ і ор­ганізацій за адміністративні правопорушення в галузі бу­дівництва", вже сьогодні існує адміністративна відпові­дальність юридичних осіб1. Гадаємо, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогодніш­нього дня.

Чинний на сьогодні КлАП недвозначно, хоча і побічно, визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать закріплені нормативне його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передба­чає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу пра­вопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адмі­ністративне правопорушення в обов'язковому порядку бу­ли відомості про особу правопорушника, а також зобов'я­зує правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за особою, що скоїла проступок, право виступа­ти рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені нор­ми розраховані на юридичних осіб. Більш того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Характеристика адміністративних стягнень. Сут­ність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з ме­тою виховання особи, яка вчинила адміністративне право-

_____

1 Див.: наприклад, Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 40.
297

порушення, в дусі додержання законів, а також запобіган­ня вчинення нових правопорушень.

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучен­ня предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спе­ціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний

арешт.


До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іно­земців").

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як сами­ми правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальнос­ті, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідаль­ності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб'єк­тивного права (права керування транспортним засобом то­що), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є самоціл­лю, воно тільки необхідний засіб виховання і попереджен­ня правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопору­шень деякі покарання розв'язують не тільки своїм вихов­ним впливом, а й позбавленням правопорушника можли­вості знову порушити закон.

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправ­но-виховний вплив (штраф, виправні роботи) і заходи, які

298

нарівні з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопору­шень (конфіскація, позбавлення прав).



Адміністративні стягнення накладаються компетентни­ми органами і посадовими особами шляхом видання спе­ціальних індивідуальних актів управління, що мають при­мусовий характер. Примусовий вплив повинен бути спра­ведливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень дано у ст. 24 КпАП у строго визначе­ному порядку: від менш суворих до більш суворих. Інши­ми словами, закон містить "щаблі" заходів впливу. Ці "щаблі" потрібні й для тих, хто видає норми права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значен­ня, коли видаються норми з альтернативними санкціями.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне ін­шому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за об­сягом і вагою впливу. Ця розмаїтість відбиває множин­ність об'єктів адміністративних правопорушень і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на осо­бисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на осо­бу правопорушника. До майнового належать штраф, ви­правні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особис­то-майновим стягненням є позбавлення спеціального пра­ва. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додатко­ві. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стяг­нення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За

299

правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного.



Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням здійснюється припи­нення протиправного стану і відновлення порушених про­ступком юридичних відносин.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, наз­вою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стяг­нення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилу­чення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення во­діїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться в ст. 24 КпАП не є ви­черпним. Частина 3 даної статті передбачає, що законо­давчими актами можуть встановлюватися й інші види ад­міністративних стягнень.

У разі необхідності законодавець може збільшувати покаральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичай­ний стан" (26 червня 1992 р.) встановлено адміністратив­ний арешт на термін до ЗО діб (при загальному правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП).

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується як самостійна міра покаран­ня за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційно­му, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі.

300


Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май­нових, ні інших прав порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає вимогам ст. 283 КлАП. Поряд із цим законодавець передбачає можливість фіксації попере­дження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306 КпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162, 117, 125, ч. 1 ст. 127 КпАП, адміністра­тивні стягнення у вигляді попередження на місці офор­мляються способом, установленим Міністерством внут­рішніх справ або Міністерством транспорту. Однією з та­ких форм є "Талон попереджень", у якому фіксуються порушення водіями транспортних засобів правил дорож­нього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стяг­нення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження, які посадові особи роблять громадянам, не можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення треба від­різняти від попередження — запобіжного заходу протип­равного поводження.

Суть попередження як запобіжного заходу полягає в то­му, що порушнику роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш суворих примусових заходів. Це провадиться пи­сьмово компетентним державним органом. Одночасно мо­же бути встановлений конкретний термін виконання обов'язку.

Попередження про припинення протиправної поведін­ки є самостійним запобіжним засобом, якщо закон уста­новлює, що спочатку до порушника повинна застосовува­тися ця міра, а у випадку подальшого невиконання право­вого обов'язку — більш сувора. Так, знести самовільно зведену будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження громадянин продовжує порушу­вати закон.

301

Попередження про припинення протиправної поведін­ки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановле­них законодавством випадках є обов'язковим першим примусовим заходом.



Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетент­ним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24'

КпАП.

Попередження як захід впливу щодо неповнолітніх за­стосовується на підставі постанови у відповідній справі про адміністративне правопорушення, що виноситься згід­но зі ст. 284 КпАП. Ця стаття визначає, що в справі про адміністративне правопорушення може бути винесена од­на з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбаче­них ст. 24'; 3) про закриття справи. Таким чином, попере­дження, винесене в порядку ст. 241, не є стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від імені держа­ви особи, яка здійснила адміністративне правопорушення.



Штраф (ст. 27 КлАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра­тивні правопорушення у випадках, установлених законо­давством України.

Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (орга­нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218—2201 і 222—2447), або в судовому (адміністративне-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк­лад, натуральний штраф).

302

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.



Адміністративний штраф не відшкодувальне (компен­саційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно від­різняти від цивільно-правового штрафу. Перше (адмініст­ративний штраф) — це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника. Друге — компенсація матері­ального збитку, що заподіяний внаслідок порушення дого­вірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Ко­дексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 р., прийнято неоподатковува­ний мінімум прибутків громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характери­зується:

1) державним примусом;

2) обмеженням майнових інтересів тих, до кого він за­стосовується;

3) одночасним (разовим) стягненням.

Штраф повинен бути сплачений порушником не пізні­ше 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу у віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостій­ний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по­станова про накладення стягнення направляється для ут­римання відповідної суми з грошових прибутків правопо­рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого

303

не виявляється, за даним фактом складається акт, що за­тверджує суддя.



З тексту ст. 258 КлАП випливає, що незначні адмініст­ративні правопорушення, такі як пошкодження внутріш­нього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучен­ня, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внут­рішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими або маломірними судами, які зареєстровані в установлено­му порядку або не пройшли технічного огляду; переви­щення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в забо­ронених місцях, недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подача звукових сигна­лів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116, ч. З, 5); ви­кидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажирів під час висадки і посадки при користуванні річ­ковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3) тощо допуска­ється накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення пра­вопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках, коли його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При стягненні штрафу на місці правопо­рушнику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суворої звітності.

Таке стягнення може застосовуватися до осіб, що звіль­нені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

Сплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо­середнього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його на­ступній реалізації і передачі колишньому власнику вируче­ної суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться про примусову реалізацію майна, що знаходилося

304

в особистій власності правопорушника. Це стягнення мо­же бути основним або додатковим. Оплатне вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існу­вання. Це стягнення міститься в санкціях статей 1211, 130, 133, 16б1. 191, 193.



Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис­товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняєть­ся від такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisitum — необхідне) — це вилучення державного майна у власника в державних або громадських інтересах з випла­тою власнику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства Ук­раїни" передбачає, що капітан судна у випадку недостачі продовольства, "якщо усі життєві припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необ­хідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебу­ває на судні і який може бути використаний для харчуван­ня. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізовано­го продовольства та вантажу відшкодовується судновлас­ником".

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення, полягає в примусовій безоп­латній передачі цього предмета у власність держави.

Дане стягнення застосовується органами адміністра­тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа­ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 4б1; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тіль­ки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не належить до цілей даного стягнення. Не пов'я-

305

зана конфіскація і з задоволенням будь-яких державних або громадських інтересів. Її мета як адміністративного стягнення полягає в примусі особи до виконання покладе­них на неї обов'язків.



Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеці­альною (має спеціальний характер). Це означає, що кон­фіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіска­ція провадиться тільки щодо речей, безпосередньо зв'яза­них із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

У ст. 29 КпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, який є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопо­рушнику, — означає, покарати власника майна, який не вчинив правопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності (на жаль, у практиці подібні випадки мають місце). Конфіскований предмет переходить з осо­бистої власності у власність держави.

До осіб, для яких полювання є основним джерелом іс­нування, не може застосовуватися конфіскація вогнепаль­ної зброї і боєприпасів до неї, а також інших знарядь по­лювання.

Конфіскацію як адміністративне стягнення треба від­різняти, по-перше, від реквізиції; по-друге, від вилучення предметів як запобіжного заходу адміністративних право­порушень (статті 260, 265 КпАП); по-третє, від вилучення як заходу попередження адміністративних правопорушень;

по-четверте, від конфіскації як одного з додаткових пока­рань за вчинення злочинів (статті 23 і 35 КК); по-п'яте, від вилучення, що здійснюється в цивільно-правовому поряд­ку (статті 105, 136 ЦК).

Стаття 55 Закону "Про власність" від 7 лютого 1991 р. визначає, що "за обставин надзвичайного характеру: у ви­падках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної вла­ди може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна".

306

Вилучення предметів як запобіжна міра адміністратив­них правопорушень застосовується тільки в несудовому порядку. Її підставою є статті 260 і 265 КпАП, а також інші чинні нормативні акти. Застосовується вона посадовими особами органів, які перелічені в статтях 234', 2342, 262, 264 КпАП (органи державної податкової адміністрації, митного контролю, контрольно-ревізійної служби, МВС та ін.). Таке вилучення допускається щодо предметів, обіг яких обмежений (вони заборонені до продажу, носіння, перевезення, пересилки) або предметів, що можуть знахо­дитися в обігу за умови дотримання встановлених правил. Наприклад, вилучення предметів, що переміщуються через митний кордон з порушенням митних правил.



Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам надане право вилучати при необхідності зброю, боєприпаси, вибухові речовини і ма­теріали; відповідно до п. 9 ст. 5 Закону "Про захист прав споживачів" (у редакції від 15 грудня 1993 р.) робітники Державного комітету України у справах захисту прав спо­живачів мають право вилучати неякісні товари; робітни­кам митних органів надане право вилучати предмети, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил (ст. 128 Митного кодексу України).

Вилучення як запобіжна міра провадиться у зв'язку з реальним, а не можливим правопорушенням, проте пока­рання правопорушника не є її метою. Мета даної міри — припинення правопорушення.

Вилучені в порядку припинення правопорушення предмети зберігаються до розгляду адміністративної спра­ви. Після розгляду справи щодо цих предметів приймаєть­ся рішення або про їх конфіскацію, або повернення влас­нику, або про їх сплатне вилучення.

Вилучення з метою попередження правопорушень до­пускається щодо предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні обставини дозволяють відпо­відним державним органам приймати рішення про їх вилу­чення в адміністративному порядку. Рішення про таке ви­лучення приймаються відповідно до чинного законодав­ства. Ця міра від інших видів вилучення відрізняється

307

відсутністю зв'язку з конкретним правопорушенням. Вона має чисто превентивний характер і ставить за мету усунен­ня умов, що можуть сприяти вчиненню правопорушення.



Так, відповідно до п. 5 ст. 23 Закону "Про надзвичай­ний стан" органами, що здійснюють надзвичайний стан, може застосовуватися тимчасове вилучення в громадян за­реєстрованої вогнепальної і холодної зброї.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинен­ня злочинів (статті 23 і 35 КК) провадиться винятково за вироком суду, є додатковим покаранням за скоєний зло­чин, може поширюватися на все майно засудженого або його частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіс­куються, із злочинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здій­снюється винятково в судовому порядку з відповідним по­зовом (див.: статті 105, 136 ЦК).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КпАП). Позбавлен­ня прав — це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту органами державного керу­вання. Якщо громадянин неправильно використовує нада­не йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КпАП називає тільки два види позбав­лення спеціального права: права керування транспортни­ми засобми (статті 108; 116; 122; 123; 124; 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе або система­тичне порушення порядку користування правом. Воно за­стосовується уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ (щодо права на керування авто­мобільним транспортом); органами річкового транспорту і Державтоінспекції по маломірних суднах (щодо права ке­рування річковими і маломірними суднами); органами, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання (щодо права на полювання) на термін до трьох років.

У всіх випадках застосування даного стягнення йдеться про позбавлення спеціальних прав, що відрізняються від

308


прав конституційних, котрі громадяни мають від наро­дження або які виникають у результаті придбання дієздат­ності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони персоніфіковані, тобто даються конкретній особі в доз­вільному порядку.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас вико­нує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало сполучаються каральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно вирішує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чи­нити аналогічні проступки.

До осіб, що користуються транспортними засобами в зв'язку з інвалідністю, позбавлення права на керування може застосовуватися тільки у випадках керування ними транспортом у стані сп'яніння. Не можна позбавляти пра­ва полювання осіб, для яких полювання є основним дже­релом існування.

Виправні роботи (ст. 31 КпАП) — стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін від 15 днів до двох місяців із відбуванням за місцем постійної ро­боти винного і з відрахуванням до 20 відсотків його заро­бітку в доход держави.

Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею). Дана санкція застосовується тільки до правопорушників, що мають постійну роботу. Вона не мо­же застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Крім цього, відповідно до ст. 15 КпАП, виправні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Дане стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської безпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне розкрадання (ст. 51), ухиляння від відшкодування майнового збитку, за­подіяного злочином (ст. 511), дрібне хуліганство (ст. 173), злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

309

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й відбуваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угода­ми. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.



Крім відрахувань грошових сум у доход держави, ви­правні роботи припускають ще ряд правообмежень майно­вого і трудового характеру, так, у період відбування ви­правних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умо­вами праці, на роботу з фаху тощо).

У всіх випадках виправні роботи встановлюються зако­нодавцем у рамках альтернативних санкцій.

Дане стягнення може застосовуватися до осіб, що звільнені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП). Даний захід відповідальності встановлено за адміністративні правопо­рушення, що за ступенем громадської безпеки наближа­ється до злочинів. Він є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо за­значає, що адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною пояснюється ви­користання даного стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до ва­гітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість застосування до правопорушника альтерна-

310

тивних заходів впливу старанно вивчена і визнана недо­цільною. У цьому зв'язку характерними є санкції ст. 173 "Дрібне хуліганство"; ст. 178 "Розпивання спиртних напо­їв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді"; ст. 185 "Злісна непокора законному роз­порядженню або вимозі працівника міліції, члена громад­ського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцям; ст. 1851 "Порушення порядку орга­нізації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій". У них підкреслюється, що дані проступки тягнуть адміністративний арешт лише в тих випадках, ко­ли з урахуванням обставин справи й особи правопорушни­ка застосування до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.



За чинним законодавством адміністративний арешт пе­редбачається за вчинення таких видів правопорушень:

• незаконні вироблення, придбання, зберігання, пере­везення, пересилання наркотичних засобів або психотроп­них речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

• дрібне хуліганство (ст. 173);

• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимо­зі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185);

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185');

• прояв неповаги до суду (ст. 1853).

Крім цього, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КпАП, постановою судді невідбутий строк ви­правних робіт може бути замінено адміністративним ареш­том із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

Дане стягнення може застосовуватися до осіб, звільне­них від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

311


Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.

Вона поширюється винятково на іноземців. Застосу­вання даної міри передбачене ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 квітня 1994 р.

Іноземець може бути виселений за межі України в трьох випадках:

1) якщо його дії суперечать інтересам забезпечення без­пеки України або охорони громадського порядку;

2) якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

3) якщо іноземець грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.



У випадку ухвалення рішення про виселення іноземець зобов'язаний покинути територію України в терміни, за­значені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає затриманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санк­ція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації даного рішення.

Рішення про виселення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє виконання рішення про виселення. Виселення іноземців здійснюєть­ся органами внутрішніх справ.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка