Абетка соціального педагога



Дата конвертації14.04.2019
Розмір4,75 Mb.
АБЕТКА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

У посібнику в алфавітному порядку представлені теоретичні матеріали, зміст, напрямки, прийоми, форми роботи.

Зміст

ПереДмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  8



Алгоритм вивчення сім’ї  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  12

Аналіз динаміки соціального розвитку учнів  . . . . . . . . . .  13

Аналіз організації виховного процесу в класі та визначення ефективності виховної роботи  . . 13

Аналіз організації педагогічної взаємодії дорослих, що працюють з учнями класу . . . . . . . . . . .. .  14

Аналіз педагогічної взаємодії учнів класу  з батьківським активом  . . . . . . . . 14

Аналіз розвитку учнів класу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  14

Аналіз участі учнів класу у житті навчального закладу . .  15

Анкетування  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  15

Бездоглядні учні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  32

Вивчення всього контингенту школярів з метою 

виявлення важких підлітків та організації  індивідуальної навчально­виховної роботи з ними . . . . 32

Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації виховання . . . . . . . .

Виховання правильного ставлення до закону й навиків захисної поведінки  . . . . . ..  38

Графік роботи соціального педагога . . . . . . . . . . . . . . . . . .  39

Девіантна поведінка  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  39

Діагностика (соціально­педагогічна) . . . . . . . . . . . . . . . . . .  41

Діагностика психологічного розвитку дитини­інваліда . . .  50

Діагностика сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  51

Діагностування сім’ї на рівні її підсистем . . . . . . . . . . . . .  52

Документування результатів соціального діагностування сім’ї  . . . . . .. . . . . . . . .  53

Діагностична й прогностична робота соціального педагога . . . . . . . . . . . .. . . . .  53

Діагностичний лист для виявлення ознак педагогічної занедбаності особи . . . .. . . . .  56

Діти з девіантною поведінкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  56

Діяльність соціального педагога в навчальних закладах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  58

Документація соціального педагога  . . . . . . . . . . . . . . . . . .  58

Декларація прав дитини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  59

Етичний кодекс соціального педагога . . . . . . . . . . . . . . . . .  62

Законодавчі акти України, якими керується  соціальний педагог. . . . . .. . . . . . . . . . . . . .  62

Законодавство, що стосується адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх (витяги

Заходи та дії з батьками, що припускаються певнихпомилок або ухиляються від виховання своїх дітей 

Ігрова корекція поведінки дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  67

Індивідуальна картка роботи з учнем . . . . . . . . . . . . . . . . .  69

Індивідуальна робота з учнями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  69

Картка відвідування сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  71

Індивідуальна картка супроводу учня з особливими потребами (соціально­педагогічна та медико­психологічна)

Картка педагогічної діагностики дитини­інваліда  віком 7–14 років . . . . . . . .. . . .  78

Картка учня девіантної поведінки  . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  79

Картка на дітей з неблагополучних сімей. . . . . . . . . . . . . .  80

Класифікація основних методів, які використовує соціальний педагог  . . . . . . . . . .  81

Консультативна діяльність соціального педагога. . . . . . . .  82

Корекційна робота з дітьми­інвалідами молодшого шкільного віку (від шести до чотирнадцяти років) .

Корекційна робота соціального педагога  . . . . . . . . . . . . . .  86

Корекція вад етичного розвитку педагогічно занедбаних учнів . .. . . . . . . . . . . . . . . . .  88

Корекція особистісного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  89

Лист обстеження дитини  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  89

Моральний кодекс класу  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  91

Напрями діяльності соціального педагога  . . . . . . . . . . . . .  92

Напрямки роботи соціального педагога  . . . . . . . . . . . . . . .  93

Наративне консультування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  94

Насильство або кривдження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  94

Нормативно­правова база діяльності соціального педагога . . . . . . . . ..  96

Організаційно­методична робота . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  98

Особливості соціального діагностування особистості . . . .  100

Особливості соціального діагностування сім’ї . . . . . . . . .  104

Патронаж соціальний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  106

Педагогічна діагностика дітей­інвалідів шкільного віку . . . . . . . . . . . .. . . . . . . .  106

Педагогічна карта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  107

Планування  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  109

Повноваження органів виконавчої влади з питань охорони дитинства . . . . .. . . . . .  115

Подолання вад фізичного розвитку і здоров’я  педагогічно занедбаних учнів  .. . . . . .  117

Порядок надання державної соціальної допомоги  інвалідам з дитинства та дітям­інвалідам  .. .  118

Посадові обов’язки соціального педагога середньої школи . . . . . . . . . 119

Правовиховна робота школи (заходи) . . . . . . . . . . . . . . . .  120

Програма дослідження дитини з вадами інтелектуального розвитку . . . . .. . . . .  123

Психодіагностична робота соціального педагога . . . . . . .  129

Психолого­педагогічна характеристика дитини  з вадами інтелектуального розвитку . . . . 130

Програма ігрової корекції соціально і педагогічно занедбаних дітей . . . . 132

Проект­план роботи з дітьми девіантної поведінки . . . . .  132

Просвітницька діяльність соціального педагога  . . . . . . .  136

Профорієнтаційна робота соціального педагога . . . . . . . .  137

Профорієнтаційні заходи соціального педагога . . . . . . . .  138

Психологічна корекція дитини­інваліда . . . . . . . . . . . . . .  140

Психологічна реабілітація дітей­інвалідів (методики)  . .  142

Психолого­педагогічна діагностика вад розвитку  дитини. .. . . . . . .  143

Психолого­педагогічна допомога дітям з «групи  ризику» . . . . . . 146

Психолого­педагогічна характеристика класу . . . . . . . . .  150

Психолого­педагогічна характеристика неповнолітніх правопорушників . . . .. .  151

Реабілітаційна діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  152

Реабілітаційна робота з сім’ями. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  155

Реабілітація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  158

Робота з батьками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  159

Робота з батьками педагогічно занедбаних учнів  . . . . . .  160

Робота з неблагополучною сім’єю . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  161

Робота зі слабкими учнями та учнями схильними до правопорушень . . .. .  163

Робота соціального педагога з сім’єю . . . . . . . . . . . . . . . .  163

Робота з сім’ями педагогічно занедбаних учнів . . . . . . . .  166

Робота з сім’ями, де батьки зловживають алкоголем . . .  168

Робота з тривожними дітьми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  168

Самозвіт соціального педагога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  170

Соціальна адаптація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  172

Соціальна реабілітація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  173

Соціальна терапія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  175

Соціальне дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  177

Соціальне обслуговування  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  177

Соціальний паспорт сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  177

Соціальний паспорт сім’ї «групи ризику» . . . . . . . . . . . .  179

Соціальний патронаж сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  180

Соціальний супровід сім’ї, яка виховує дитину  з особливими потребами . . 195

Соціально­педагогічне прогнозування . . . . . . . . . . . . . . . .  196

Соціально­педагогічний супровід дітей з особливими потребами . . . .. . . . . . . .  197

Соціально­педагогічна експертиза . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  199

Соціально­педагогічна картка учня . . . . . . . . . . . . . . . . . .  200

Соціально­педагогічна робота з сім’єю . . . . . . . . . . . . . . .  203

Соціально­педагогічно занедбані діти . . . . . . . . . . . . . . . .  203

Соціально­профілактична (превентивна) робота  соціального педагога . .. . .  204

Статеве виховання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  205

Статистичний звіт про роботу соціального педагога . . . .  205

Технології соціальної роботи й соціального  патронажу сімей  . . . . . . . 208

Типологія сімей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  215

Функції соціального педагога  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  219

Характеристика «важкого» підлітка  . . . . . . . . . . . . . . . .  221

Характеристика класу  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  225

Характеристика методів діагностики . . . . . . . . . . . . . . . .  226

Щ

Щоденник відвідування учнів «групи ризику» . . . . . . . .  232



ПереДмова

Мені говорять: «Побережи себе, Всіх не врятуєш від бід і не нагодуєш. Безглуздо до всіх бігти на допомогу,

На всіх дивитися з любов’ю». Мені говорять: «Чуже не болить,І за чужих дітей ми не відповідаємо».

Але хіба в світі є чужі діти? Але хіба в світі є чужі біди?

ХХI століття. Яким йому бути — багато в чому залежить від нас, педагогів. Воно може увійти до історії як століття катаклізмів і катастроф або відкрити шлях у ноосферу — сферу духовноетичного і творчого саморозвитку людини і всього людства.

Освіта, навчання, виховання — три головні складові педагогічного процесу. Так було, так є і так буде. Державна політика в галузі освіти визначається принципами гуманістичної педагогіки, сформульованими в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно­технічну освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія освіти визнає за пріоритет розвинену особистість, її життєве й професійне самовизначення, самореалізацію, життєтворчість згідно з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції української держави до європейського простору.

Українському суспільству потрібно знайти новий підхід і накопичити новий досвід взаємодії в конфігурації «особа — суспільство — влада». Іншими словами, бажано знайти нову систему суспільних цінностей. Оптимальним місцем, де можна опановувати досвід взаємодії, стає школа, якщо вона відкриває можливості спільної діяльності дітей і дорослих.

Освіта є невід’ємною частиною культури. Сучасна українська культурно­історична ситуація характеризується перш за все перерваною соціальною функцією освіти, яка полягає в тому, що вона є засобом соціальної спадкоємності. Саме за допомогою освіти старше покоління передає молодшому досвід і знання, які зберігають цілісність суспільства й дозволяють йому розвиватися далі.

З цього погляду школа є одним з найактивніших і наймасштабніших освітніх інститутів. Джон Дьюї стверджує: «Спрямовуючи діяльність юних, суспільство визначає власне майбутнє. З часом його визначатимуть саме ті, хто тепер молодий, і характер майбутнього значною мірою залежить від того, який напрям був заданий заняттям дітей у попередній період».

Треба відзначити, що суспільство за допомогою освіти транслює молодому поколінню нові традиції, а школа може запропонувати досвід соціальної взаємодії. На думку Л. С. Виготського, «освіта зумовлює розвиток суспільства». Процес вкорінення в школі цінностей доречний. Саме розвиток демократії в Україні почався з ухвалення Закону «Про освіту», що проголосив демократичні цінності, запропонував підходи до правової освіти в школі. Окрім цього, стратегічна мета реформи в системі освіти чітко зазначена в Національній доктрині розвитку освіти в Україні: система освіти формує свідомого громадянина, що ефективно бере участь у демократичному процесі, відкидає силові методи розв’язання політичних і соціальних конфліктів. Для вирішення цього завдання пріоритетними орієнтирами у формуванні особи стають: здатність до самоорганізації; уміння відстоювати свої права; брати участь у діяльності та створенні суспільних об’єднань; толерантність, терпимість до чужої думки; уміння вести діалог, шукати і знаходити компроміси; правова культура. У школі здійснюється поступовий перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки, заснованій на діалозі; від культури, побудованій на пріоритеті колективних прав,— до культури, в основі якої лежать права і свободи особи: перегляд педагогічної позиції вчителями й адміністраторами   y освіти; перетворення організаційної культури школи на основі уточнених цілей і пріоритетів педагогіки; дослідження соціальних очікувань від школи дітей і батьків і розгортання на основі отриманих даних соціокультурних проектів, що сприяють становленню правової культури в школі; створення умов, що допомагають усвідомлювати цінності суспільства, способи спільної діяльності людей різного віку й статі, світогляду й віросповідання, національностей і характерів; взаємодія школи із соціумом на основі соціальних проектів, розроблених і впроваджених спільно владою, суспільством і школою. Вирішення соціальних проблем вийшло на державний рівень. Назрілі проблеми суспільства вимагають створення соціально педагогічної служби для роботи з дітьми, сім’єю й молоддю за різними напрямами соціального захисту.

Соціальний педагог — це новий тип педагога. У нього нове ставлення до дитини, нове ставлення й дитини до педагога. Педагог визнає дитину як самостійну особу, здатну мати власну думку; аналізує процес її формування як соціальний процес, процес розвитку її нахилів і здібностей. Соціальний педагог вирішує всі проблеми вихованця, не шкодячи йому.

Витяг з Закону України «Про освіту» стаття 22. Соціально­педагогічний патронаж у системі освіти.

Соціально­педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників.

Витяг з наказу Міністерства освіти і науки України № 127 від 03.05.1999 р. «…Соціальний педагог навчального закладу: здійснює посередництво між освітніми установами, сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків…»

Витяг з листа Міністерства освіти і науки України № 1/9–718 від 10.11.06 р.

«…Основним завданням його (соціального педагога) роботи є сприяння у соціалізації учнів, бути посередником між учнями, вчителями, батьками і соціальним оточенням…».

Витяг з листа Міністерства освіти і науки України № 1/9–454 від 30.06.06 р.

«…Основним завданням роботи соціального педагога є сприяння у соціалізації учнів, бути посередником між учнями, вчителями, батьками і соціальним оточенням школи…».

Головна вимога до соціального педагога — це любов до дітей, до педагогічної роботи, знання й ерудиція, педагогічна інтуїція й інтелект, загальна культура й моральність, професійне володіння методами виховання дітей, а також уміння спілкуватися, артистичність, весела вдача й гарний смак. Соціальний педагог у сучасних суспільних умовах має орієнтуватися в політичній, економічній і соціальній ситуації, знати вимоги, що висуває суспільство як до соціального педагога, так і до особи вихованця.

«Абетка соціального педагога» допоможе в практичній діяльності кожному, хто тикається з проблемами в своїй роботі, а особливо початківцям.

Радість і щастя — це немов зернини, які кинули в землю.

Треба добре поливати їх, доки зійде паросток, та безперервно працювати, щоб він не зів’яв,

а добре виріс і дав плоди.

Р. Чиркіна

Алгоритм вивчення сім’ї ?

1. Прізвище, ім’я, по батькові кожного члена сім’ї.

2. Склад сім’ї, структура (повна, неповна, одна дитина в сім’ї, багатодітна сім’я, батьки розлучені тощо).

3. Житлово­побутові умови.

4. Матеріальне забезпечення.

5. Виховний потенціал сім’ї (сильний, нестійкий, слабкий, негативний).

6. Характер взаємин у сім’ї:

а) між дорослими членами сім’ї (гармонійні, компромісні, нестійкі, конфліктні, аморальні тощо);

б) між іншими членами сім’ї й дитиною (сліпе обожнення, турбота, довіра, дружба, рівні права, відчуження, байдужість, повна самостійність, незалежність, відсутність контролю);

в) позиція дитини в сім’ї (педагогічно виправдана; «кумир сім’ї»; об’єкт постійних сварок дорослих, кожний з яких намагається перетягнути її на свій бік; належить сама собі;

ніхто нею не цікавиться; залякана авторитарним ставленням; невпевнена в собі; уникає спілкування з батьками; грає роль попелюшки);

г) ставлення дитини до батьків (цінує сімейні взаємини; батьки авторитетні; ставиться байдуже; ставиться з неповагою; гостро переживає сімейну драму; тягнеться до одного з членів сім’ї).

7. Настанови дитини щодо батьків і себе:

«Я потрібна, мене люблять, і я вас теж люблю»; «Я потрібна, мене люблять, а ви існуєте заради мене»;  «Я не потрібна, мене не люблять, але я від усієї душі бажаю 

подобатись вам»; «Я не потрібна, мене не люблять, дайте мені спокій».

Рекомендується визначити проблеми в родині, які негативно впливають на дитину (відхилення в поведінці членів сім’ї: алкоголізм, наркоманія, слабкий виховний потенціал, конфліктні взаємини, малозабезпеченість тощо).

Аналіз динаміки соціального розвитку учнів ?

1. Особливості відносин учнів класу із навколишнім соціумом; найбільш помітні зміни у цих відносинах, що відбулися протягом минулого навчального року. Які чинники (умови) особливо вплинули на ці зміни?

2. Основні ціннісні орієнтири учнів класу, особливості їхнього ставлення до людей, праці, навчання, навчального закладу, класу тощо.

3. Зміна кола найвагоміших учнів класу. Хто для них є (стає) найбільш значущим? Якою мірою найближче соціальне оточення (батьки, однокласники, педагоги гуртків, секцій та інших об’єднань) впливає на процес соціалізації учнів та його результати?

4. Хто й що впливає на розвиток особистості учня, на формування його особистісних якостей, творчих здібностей і талантів?

5. Яку роль у соціальному розвитку учнів відіграє класна спільнота?

Аналіз організації виховного процесу в класі ? та визначення ефективності виховної роботи

1. Що зі змісту виховних заходів найкраще сприйняли учні? У яких справах вони брали участь найбільш охоче? У яких проявили себе активними організаторами? А до яких залишились байдужими? У яких були пасивними? Чому?

2. Наскільки вдалою була послідовність класних заходів у минулому навчальному році?

3. Яка діяльність позитивно вплинула на формування в учнів свідомої дисципліни та відповідального ставлення до навчання й праці?

4. Які методи, форми роботи та засоби її організації найбільш позитивно вплинули на розвиток учнів?

14 Аналіз...

Аналіз організації педагогічної взаємодії дорослих, ? що працюють з учнями класу

1. З ким із педагогічних, медичних, соціальних працівників та представників інших сфер здійснювалась виховна взаємодія?

2. Хто із дорослих, що працюють з учнями класу, має значний вплив на виховання й розвиток учнів?

3. Якою мірою класному керівникові вдалося організувати взаємодію педагогів, що навчають і виховують учнів класу?

4. Які методи педагогічної взаємодії дорослих були найбільш ефективними?

Аналіз педагогічної взаємодії учнів класу ? з батьківським активом

1. Частота й характер контактів із сім’ями учнів.

2. Зміна ставлення батьків до навчального закладу протягом навчального року.

3. Вплив батьків учнів на виховну діяльність класу (формулювання соціального замовлення, висування вимог до змісту й організації педагогічного процесу, планування та проведення класних справ і заходів).

4. Результативність педагогічної просвіти батьків та інформування їх про хід і результати навчально­виховного процесу (залежно від змісту й форм його організації).

5. Результативність організації батьківських зборів у класі.

6. Ефективність індивідуальної роботи з батьками.

7. Особливості взаємодії з батьківським активом (батьківським активом навчального закладу, радою батьків класу).

8. Результати педагогічних спостережень за вихованням у сім’ях учнів класу, участю батьків у готуванні дітей до сімейного життя.

9. Взаємодія з «проблемними» сім’ями, що потребують особливої уваги педагогів.

Аналіз розвитку учнів класу ?

1. Рівень вихованості учнів, особливості їх морально­етичного, естетичного, інтелектуального та фізичного розвитку (зазначити, які чинники найбільше вплинули на ці процеси).

2. Розвиток пізнавальних інтересів та творчих здібностей учнів, які виявляються в інтелектуальній, художньо­естетичній, трудовій та іншій діяльності.

3. Рівень знань, умінь і навичок учнів класу, їхня успішність (бажано порівняти з результатами минулих років).

15 Анкетування...

4. Зміни у сфері мотивацій та потреб в мотиваційно­споживчій сфері (динаміка навчальних мотивів, мотивів участі у житті класу, навчального закладу, прояви «нових» потреб учнів тощо).

5. Сформованість в учнів потреби займатися самовихованням.

6. Зміни в соціокультурному розвитку учнів (розвиток культури спілкування; правової, інтелектуальної, художньої, екологічної, фізичної культури; культури родинних відносин; економічної культури та культури праці; адаптованість до сучасного життя; розвиток самостійності; уміння позитивно впливати на соціум; формування культури життєвого самовизначення).

7. Успіхи та здобутки учнів класу, їхні особисті здобутки, прояв їхніх індивідуальних особливостей.

8. Учні «групи ризику» (їхні індивідуальні особливості, запити, мотиви вчинків, вплив на них найближчого соціального оточення; найбільш дієві форми роботи з ними; завдання щодо виховання цих учнів та корекції їхньої поведінки; прогнозування соціалізації цих учнів у майбутньому).

Аналіз участі учнів класу у житті навчального закладу ?

1. Основні мотиви участі учнів класу в загальношкільних заходах, ступінь їх зацікавленості в житті навчального закладу,

активність і результативність  участі членів класного колективу у загальношкільних справах (у контексті розвитку особистості школярів).

2. Участь учнів класу в шкільному самоврядуванні, організаторській діяльності, роботі шкільних гуртків, клубів та інших об’єднань, вплив цієї діяльності на виховання й розвиток особистості учнів.

Анкетування ?

Це процедура проведення опитування в письмовій формі за допомогою заздалегідь підготованих бланків. Респонденти самостійно заповнюють анкети.

Піонером використання цього методу був Френсіс Гальтон, який вивчав походження розумових якостей особистості за самозвітами опитуваних.

Переваги анкетування:

висока оперативність отримання інформації;   можливість організації масових досліджень;   порівняно легка процедура готування, проведення анкетування та оброблення його результатів;

16 Анкетування...

відсутність впливу особистості й поведінки дослідника на роботу респондентів.

У сучасній психології анкетування вважається допоміжним засобом дослідження.

Пропоную вашій увазі низку анкет, які, на мою думку, можуть допомогти в роботі соціального педагога.

1 Анкета для батьків учнів 2–4-х класів

Клас __________

Класний керівник ____________________________________

Прізвище, ім’я дитини ________________________________

Шановні батьки! Просимо дати відповіді на запитання з метою покращення навчання та підвищення комфортності перебування ваших дітей у школі.

1 Чи уважна ваша дитина до почуттів інших?

2 Вона неспокійна, надто активна, непосидюча?

3 Часто вона скаржиться на головний біль, нудоту?

4 Чи готова дитина ділитися з іншими дітьми своїми речами?

5 Чи часто не стримує роздратованості, гарячкує?

6 Вона схильна бути на самоті, відлюдькувата?

7 Вона загалом слухняна, виконує вимоги дорослих?

8 Вона часто тривожиться? Часто виглядає неспокійною?

9 Вона готова допомогти ображеному, хворому?

10 Дитина постійно рухається, непосидюча?

11 Вона має одного друга?

12 Вона часто б’ється з іншими дітьми, підбурює їх?

13 Дитина часто буває сумна? Готова розплакатися?

14 Чи інші діти відчувають до неї симпатію?

15 Вона легко відволікається, не може сконцентруватися?

16 Дитина хвилюється і не відходить від дорослого у новому середовищі?

17 Чи добра вона до молодших?

18 Чи часто дитина бреше, обдурює?

19 Чи інші діти дражнять або ображають її?

20 Чи часто дитина намагається допомогти дорослим і дітям?

21 Вона обдумує свої дії перед здійсненням вчинку?

22 Дитина коїть крадіжки вдома або у школі?

23 Вона краще почувається з дорослими, ніж із однолітками?

24 Чи має вона багато страхів, часто боїться?

25 Чи обмірковує дитина завдання до кінця, вміє зосередитися?

Дата ____________  Підпис _____________

2 Анкета для батьків учнів 5-х класів «Ваша дитина»

Клас __________

Класний керівник ____________________________________

1. Прізвище, ім’я дитини ________________________________

2. У початкових класах ваша дитина навчалася загалом ______

3. Стосунки з першою вчителькою були ____________________

4. Тепер ваша дитина вчиться охоче? ______________________

5. Дитині подобаються такі навчальні предмети: ______________

6. Ви задоволені навчальними успіхами своєї дитини? _______

7. Чи допомагаєте ви дитині робити домашні завдання? ______

8. Чи вміє ваша дитина користуватися довідниками, словниками,

додатковою літературою? ______________________________

9. Як ви вважаєте, чого вам бракує у вихованні вашої дитини (підкресліть): часу, терпіння, педагогічних знань, розуміння сучасного покоління, інше _______________________________

10. Ваші побажання класному керівникові __

11. Ви вважаєте, що педагогам треба звернути увагу на __

12. Ваші запитання та побажання психологічній службі школи _

Дякуємо за відповіді та співпрацю!

3 Анкета для батьків «Ви й ваші діти».

Визначення емоційної атмосфери у сім’ї

Клас __________

Класний керівник ____________________________________

Прізвище, ім’я, по батькові учня (учениці) _______________

1. Склад сім’ї __________________________________________

2. Якому дозвіллю надаєте перевагу?

а) Заняттю спортом;

б) відвідуванню кіно й театру;

в) читанню книжок;

г) походам до кав’ярень, ресторанів;

д) зустрічам із друзями за спільним столом;

е) дозвіллю в сімейному колі;

ж) відвідуванню змагань, матчів;

з) перегляду телепередач.

3. Як часто ви проводите дозвілля зі своїми дітьми?

а) Щодня;  б) щосуботи;

в) щонеділі;  г) ніколи;

д) інколи;  е) під час відпустки;

ж) за будь­якої нагоди.

4. Яку сферу (вид) трудової діяльності ви рекомендували б своїй дитині? ___________

5. Яку суму кишенькових грошей, на ваш погляд, має отримувати син (донька)? ________

6. Які стосунки у вашій сім’ї?

а) Дуже гарні;  б) гарні;

в) не дуже гарні;  г) погані.

7. Які стосунки особисто у вас із сином (донькою)?

а) Довірочні;  б) спокійні;

в) напружені;  г) конфліктні.

8. Як часто ваша сім’я збирається разом?

а) Щодня;  б) щонеділі;

в) інколи;  г) під час сімейних свят;

д) на дачі;  е) під час відпустки.

9. Чи знаєте ви, яку громадську роботу виконує ваш син (донька)? _________________

10. Яку громадсько­виховну роботу виконуєте у школі ви? _____

11. Як часто ви буваєте у школі, де вчаться ваші діти? ________

12. Які труднощі відчуваєте у вихованні дітей?

а) Діти вас не розуміють;

б) діти не звертають уваги на ваші вимоги;

в) не вистачає часу на спілкування;

г) не знаєте, як реалізувати рекомендації вчителів;

д) є розбіжність думок членів сім’ї щодо виховання;

е) діти роблять усе на зло;

ж) немає достовірної інформації;

з) не можете знайти спільної мови з учителями;

к) не можете досягти єдності вимог учителів і всіх членів сім’ї.

13. Хто, на вашу думку, має найбільше клопотатися вихованням дітей?

а) Сім’я;

б) громадські організації;

в) школа;

г) вулиця / трудові колективи.

Дата заповнення _____________________

4 Анкета для батьків

Шановний(а), __________________________ (батько/мати учня ____________________________ класу),

відповідаючи на запитання цієї анкети, ви допоможете знайти правильний підхід до організації шкільного життя вашої  дитини.

1. Чи відвідувала дитина дитячий садок? Якщо так, то з якого віку? _______

2. Чи охоче вона туди ходила? ____________________________

3. Із ким із близьких дитина проводить більше часу? _________

4. Як складаються у дитини стосунки з однолітками:

а) є друзі;

б) контакти з однолітками непостійні;

в) контакти з однолітками скоріше випадкові?

Якщо б) та в), то з чим це, на ваш погляд, пов’язано? ______

5. Чи може дитина сама себе зайняти, перебуваючи вдома, чи весь час потребує уваги, «нудиться»? __

6. Чи є в дитини вдома:

а) постійні обов’язки;

б) тимчасові доручення?

7. Чи відповідально вона до них ставиться, чи постійно доводиться нагадувати дитині про них? ___

20 Анкетування...

8. Як дитина реагує на похвалу та покарання?

а) Похвала ___________________________________________

б) покарання _________________________________________

9. Які способи покарання та заохочення ви використовуєте?

а) Заохочення ________________________________________

б) покарання _________________________________________

10. Що з наведеного переліку дитині подобається:

а) рухливі ігри;

б) настільні ігри;

в) робота з конструктором;

г) музика;

д) малювання;

е) спорт?

11. Інші захоплення ______________________________________

12. Чи «спілкується» дитина з комп’ютером? _________________

13. Що найбільше цікавить дитину? ________________________

14. Скільки часу вона приділяє цьому заняттю? ______________

15. Які телевізійні передання переглядає? ___________________

16. Скільки часу проводить біля телевізора? _________________

17. Чи читаєте ви їй дитячі книжки? _______________________

18. Чи любить дитина слухати, коли їй читають? _____________

19. Чи ставить запитання щодо змісту прочитаного? ___________

20. Чи проводилося з дитиною спеціальне навчання до школи (додатково до програми дитячого садка)? _________________

21. Яке воно було?

а) Удома з батьками;

б) відвідували «Заняття розвитку».

22. Чого саме навчалася? _________________________________

23. Чи відвідує нині студії, гуртки, секції? Якщо так, то які? ______

24. Наскільки дитина втомлюється у школі?

а) Повертається зі школи без помітних ознак утоми;

б) повертається зі школи млявою, але швидко, без спеціальних заходів поновлює сили;

в) повертається зі школи втомленою, без умовлянь лягає спати, вранці прокидається важко.

25. Чи залюбки йде до школи? __

26. Про що зі шкільного життя переважно розповідає дитина:

а) про те, що вивчають;

б) про вчителя;

в) про однокласників?

21 Анкетування...

27. Наскільки, на ваш погляд, побудова навчання у школі відповідає бажаному підходу до вашої дитини? ________________

28. Якщо ви вважаєте, якщо варто щось змінювати, то що саме?___________________

29. Ви вважаєте, що педагогам треба звернути увагу на _______

30. Ваші побажання й запитання до психологічної служби школи_______

Прізвище, ім’я дитини ___________________________

Підпис ________________ Дата ___________________

5 Анкета для батьків учнів 1-х класів



Клас ___________________________

Учитель ________________________

Прізвище, ім’я дитини ________________________________

Шановні батьки! Це опитування проводиться з метою з’ясувати адаптованість учнів 1­го класу. Позначте, які прояви особливостей поведінки та навчальної діяльності вашої дитини ви помічаєте останнім часом (обведіть кружечком номер відповідного висловлення).

Моя дитина:

1. Відмовляється вранці йти до школи.

2. Неохоче йде до школи.

3. Боїться йти до школи.

4. Не виявляє цікавості до уроків.

5. Без нагадувань не сідає за уроки.

6. Дуже довго виконує домашнє завдання.

7. Виконуючи домашнє завдання, постійно відволікається.

8. Без контролю з боку батьків не може виконувати домашнього завдання.

9. Постійно перевіряє себе, може декілька разів переписувати домашнє завдання за власним бажанням.

10. Припиняє роботу над завданням, коли стикається з труднощами.

11. Дуже хвилюється через шкільні успіхи.

12. Погано засинає.

13. Погано їсть.

14. Збуджена, напружена, роздратована.

15. Пригнічена, плаксива.

16. Часто хворіє.

22 Анкетування...

17. Скаржиться на втому, різноманітні болі, нудоту.

Запитання до класного керівника _______________________

Запитання до психолога _______________________________

Ваші побажання ______________________________________

Дякуємо за відповіді та співпрацю!

6 Анкети для батьків підлітків

Клас ___________

Класний керівник ____________________________________

Прізвище, ім’я дитини ________________________________

Ваші відповіді допоможуть психологічній службі школи знайти правильний підхід до вашої дитини і створити сприятливі умови для навчання.

Ваша дитина:

1 Свої обіцянки виконує завжди?

2 Їй у всьому подобається ризик, боротьба, змагання?

3 Висуває до себе високі вимоги?

4 Не має бажання розкриватися перед іншими?

5 Часто дорікає собі за вчинки?

6 Часто почувається пригніченою?

7 Сумнівається, що може подобатися особам протилежної статі?

8 Має теплі, добрі стосунки з іншими?

9 На багато речей дивиться очима однолітків?

10 Часто змінюється настрій, їй буває нудно?

11 Почувається безпомічною; потребує, щоб хтось був поряд?

12 3 іншими зазвичай спілкується вільно?

13 Усім задоволена?

14 Часто почувається ображеною?

15 Терпляча до людей і сприймає кожного таким, яким він є?

16 Боїться того, що думають про неї інші?

17 Людина діяльна, енергійна, ініціативна?

18 Недостатньо цінує себе?

19 Природжений ватажок і вміє впливати на інших?

20 Іноді подобається хвалитися?

21 Намагається покладатися на свої сили, не розраховує на чиюсь допомогу?

22 Подобається міркувати?

23 Добре себе розуміє, все в собі приймає?

24 Іноді каже про те, про що насправді не має уявлення?

25 Ніколи не запізнюється?

26 Наполеглива, їй завжди важливо зробити посвоєму?

27 Намагається не думати про свої проблеми?

28 Не соромиться своїх почуттів, відкрито їх виражає?

29 Урівноважена, спокійна?

7 Анкета «Взаємини у сім’ї»

Анкетування допомагає подивитися на сім’ю з різних поглядів і замислитися над тим, чи може бути щасливою дитина в цій родині.

1. Як ви оцінюєте взаємини у вашій сім’ї:

а) дуже гарні;

б) гарні;

в) не дуже гарні;

г) погані;

д) не дуже погані?

2. Ви вважаєте свою сім’ю дружним сімейним колективом?

а) Так;


б) не зовсім;

в) ні.


3. Які сімейні традиції сприяють зміцненню вашої сім’ї? _____

4. Як часто ваша сім’я збирається разом?

а) Щодня;

б) на вихідних;

в) рідко.

5. Що робить ваша сім’я, коли ви разом?

а) Спільно вирішує життєві проблеми;

б) побутові справи;

24 Анкетування...

в) працює на присадибній ділянці;

г) разом відпочиває, переглядає телепередачі;

д) обговорює навчання дітей;

е) обмінюється враженнями про день, про своє навчання;

ж) кожен робить свою справу;

з) інше.

6. Чи бувають у вашій сім’ї суперечки, конфлікти?

а) Так;

б) часто;

в) інколи;

г) рідко;

д) не бувають.

7. Що їх спричиняє?

а) Непорозуміння між членами сім’ї;

б) порушення етики взаємин (грубощі, зрада, неповага тощо);

в) відмова брати участь у сімейних справах;

г) розбіжності у поглядах на виховання дітей;

д) зловживання алкоголем;

е) інше (зазначте, що).

8. Способи вирішення моральних конфліктів у вашій сім’ї:

а) примирення;

б) обговорення ситуації та ухвалення спільного рішення;

в) припинення конфліктів на деякий час;

г) звернення по допомогу до інших людей (батьків, друзів, сусідів, учителів);

д) конфлікти практично не вирішуються, вони хронічні?

9. Чи бувають діти свідками або учасниками сімейних конфліктів між дорослими?

а) Так;


б) ні;

в) інколи.

10. Як діти реагують на сімейні конфлікти?

а) Переживають, плачуть;

б) підтримують одного з батьків;

в) намагаються примирити;

г) ідуть із дому;

д) замикаються у собі;

е) ставляться байдуже;

ж) стають злими, некерованими;

з) намагаються знайти підтримку в інших людей.

11. Що ви плануєте робити для зміцнення сімейно­побутових відносин і покращення мікроклімату в сім’ї?

8 Анкета для батьків

1. Прізвище, ім’я _______________________________________

2. Як дитина ставиться до школи: чи бувають випадки, коли вона не хоче йти до школи, і з чим це пов’язано? ______________

 ____________________________________________________

3. Які зміни в поведінці або самопочутті дитини ви відзначаєте відтоді, як вона пішла до школи? ___

4. Як почувається дитина після школи: млява, сонна, неуважна, збуджена, дратівлива, спокійна, активна? _________________

5. Чи з’явилися скарги на головні болі, болі в животі та ін. (коли)? ____________

6. Коли дитина лягає спати, підводиться вранці? ____________

7. Який у неї сон: спокійний, неспокійний, скрикує ночами, з’явився енурез і т. ін.? ___________

8. Чи готує уроки вдома?

а) Від ____________ до ____________;

б) не готує.

9. Дитина охоче сідає за уроки чи відмовляється їх виконувати? _______

10. Вона робить уроки самостійно чи з вашою допомогою? _____

11. Які предмети даються складніше, і що саме важко? _______

12. Скільки часу й коли переглядає телевізор або грає за комп’ютером? ________

13. Скільки часу гуляє, коли (або не гуляє)? _________________

14. Яке має додаткове навантаження (домашні справи, секції, музика тощо)? Скільки разів на тиждень? __________________

15. Які дні тижня ви вважаєте найбільш важкими й чому? _____

16. Чи ваша дитина нервова в колі родини? __________________

17. З якими проблемами в навчанні дитини ви стикнулися цього року? _______

18. Яким чином ви намагаєтесь вирішувати ці проблеми, що, на ваш погляд, треба, щоб вам допомогти? __________________

19. Чи маєте ви потребу в консультації наших фахівців і в чому? ____

9 Анкета для учнів «Зацікавлення у професійному самовизначенні»

Прізвище: ______________  Ім’я:  ______________

Школа:  ______________  Клас: ______________

Вік ____________________  Дата: ______________

Професія батьків: мати: _______________________________

батько: ______________________________________________

Відповідаючи на питання, підкресліть те, що, на вашу думку, правильно стосовно вас. Допишіть те, чого не вистачає.

1. Яка з галузей знань мене цікавить найбільше:

а) природничо­наукова;

б) суспільно­наукова;

в) технічна;

г) мистецтво;

д) немає визначених (певних) зацікавлень?

2. У вільний час люблю займатися:

а) читанням;

б) малюванням;

в) плетінням;

г) спортом;

д) шиттям;

е) моделюванням;

ж) музикою;

з) математикою?

3. Після уроків у школі відвідую:

а) спецкурси;

б) факультативи;

в) спортивні секції;

г) Малу академію наук;

д) музей образотворчого мистецтва;

е) гурток крою і шиття;

ж) підготовчі курси при інституті?

4. Після закінчення школи хотів (ла) би (б) обрати професію  __________

5. Вона мені дуже подобається, тому що ____________________

6. Після закінчення дев’яти класів маю намір навчатися в:

а) 10­му класі;

б) спецучилищі;

в) ПТУ;

г) технікумі;

д) ще не вирішив(ла)?

10 Анкета організації роботи з профорієнтації

Анкета учня 3-го класу

1. Напиши, які ти знаєш професії. ________________________

2. Які професії тобі подобаються? _________________________

3. Чи є серед них така, яка тобі подобається найбільше? ______

4. Чи знаєш ти, де і ким працюють твої батьки? _____________

Анкета учня 4-го класу

1. Напиши якомога більше професій, про які ти чув і які ти

 знаєш. ______

2. Які професії тобі подобаються найбільше (назви три­чотири з них)? ______

3. Чи розмовляють з тобою батьки про свою роботу? Чим вони займаються? Напиши коротко. __

4. Чи відвідуєш ти який­небудь гурток або секцію, спеціальну школу (музичну, художню, спортивну)? Напиши. _________

5. Чим тобі подобається займатися у вільний час? ___________

Анкета учня 5-го класу

1. Ти закінчив початкову школу. Став дорослішим. Чи змінилися твої симпатії, інтереси? Які професії тобі подобаються тепер? ______

2. Чи можеш ти виокремити найпривабливішу? _____________

3. Які навчальні предмети тобі найбільше подобаються? (Назви два­три.) ____

4. Що ти робиш у вільний від навчання час (гуртки, захоплення)?  ________

5. Чи подобається тобі читати? Якщо так, то які книги ти читаєш залюбки? Назви дві­три найулюбленіші. _________________

Анкета учня 6-го класу

1. Напиши відомі тобі підприємства нашого району. _________

2. У представниках яких професій мають потребу ці підприємства? ______

3. Які професії подобаються тобі найбільше? ________________

4. Які гуртки, секції ти відвідуєш? ________________________

5. Які книги ти любиш читати? Назви улюблені. ____________

6. Що ти вмієш робити своїми руками (шити, майструвати, малювати тощо)? ____

7. Які твої обов’язки вдома? ______________________________

8. З представниками яких професій ти хотів би зустрітися? ___

Анкета учня 7-го класу

1. Як ти вважаєш, яких фахівців потребує наше суспільство? ____

2. Що ти знаєш про ці спеціальності? ______________________

3. Які професії тобі подобаються? __________________________

4. Чи обрав ти для себе професію? Якщо так, то яку? ________

5. Назви гуртки, секції, спецшколи, які ти відвідуєш. ________

6. Чим ти займаєшся у вільний час? _______________________

7. Які навчальні предмети подобаються тобі найбільше? (Назви два­три.) _____

8. Які навчальні предмети тобі даються легко? ______________

9. У яких навчальних закладах або на яких підприємствах ти хотів би побувати на екскурсії? _____  

Анкета учня 8-го класу

1. Які навчальні заклади району, області ти знаєш? Яких спеціалістів там готують? ____________

2. Які навчальні заклади області цікавлять тебе? ____________

3. Які професії, сфери діяльності тобі подобаються? __________

4. Чи обрав ти для себе професію? Якщо так, то яку? ________

5. Де, у якому навчальному закладі плануєш її здобути? ______

6. Як ти готуєшся до здійснення свого вибору? ______________

7. Чи дають тобі поради стосовно вибору професії твої батьки? Які саме? ____

8. Твоя улюблена справа у вільний час? ___________________

9. З представниками яких професій, навчальних закладів ти хотів би зустрітися? ______

Анкета учня 9-го класу

1. Які ваші плани на майбутнє після закінчення 9­го класу:

а) 10­й клас;

б) ПТНЗ (який?);

в) технікум (який?);

г) інше?

2. Яку професію ви плануєте опанувати в середньому спеціальному закладі після закінчення 9­го класу? __________________

3. Ви плануєте далі навчатися в 10­му класі? Чи обрали ви навчальний заклад, у якому хотіли б навчатися після закінчення школи? Яку професію хотіли б здобути? __________________

4. Що радять вам батьки з приводу вибору професії? _________

5. Яким чином ви готуєтеся до здійснення вибору (курси, практичне випробування сил, читання, зустрічі зі спеціалістами)?

6. Чи приваблює вас ще якийсь фах? ______________________

11 Анкета щодо тютюнокуріння

1. Що найбільше забруднює повітря:

а) викиди хімкомбінату;

б) викиди металургійного комбінату;

в) тютюновий дим?

2. Як називається слабкий наркотик тютюну:

а) чадний газ;

б) нікотин;

в) бензопірин?

3. Порівняно із газами з вихлопної труби автомобіля тютюновий дим удихати:

а) у чотири рази шкідливіше;

б) у десять разів менш шкідливо;

в) однаково шкідливо?

4. У скільки разів забруднене тютюновим димом повітря перевищує допустимі норми?

а) У п’ять разів;

б) у 300 разів;

в) у 384 тис. разів.

5. Скільки отруйних речовин міститься в тютюні?

а) Близько 36;

30 Анкетування...

б) близько 100;

в) близько 200.

6. Прізвище французького дипломата, що завзято пропагував тютюн, не знаючи про його шкоду?

а) Мальборо;

б) Нікотин;

в) Кемел.

7. На планеті щорічно від хвороб, спричинених курінням, помирає близько:

а) 150 тис. осіб;

б) півтора млн осіб?

8. Лише одна­чотири цигарки за день збільшують ризик захворювання серця в жінок у:

а) 2 рази;

б) 5 разів;

в) 12 разів?

9. Російський письменник А. П. Чехов сказав, що поцілувати дівчину, котра курить,— це все одно що поцілувати:

а) квітку тютюну;

б) попільничку?

10. У вагітних жінок­курців загроза народити хвору дитину становить:

а) 10 %;


б) 50 %;

в) 100 %?

12 Анкета «Я й мої друзі»

1. У вас є друзі?

а) Так;

б) ні.


2. Що вас об’єднує:

а) робота з технікою;

б) відвідування кіно;

в) гра на гітарі;

г) хобі;

д) інше (допишіть)?

3. Кому з друзів ви могли б довірити свою таємницю? ________

4. До кого з друзів ви звернулися б по допомогу у скрутній ситуації? _____

5. Які ваші особистісні риси цінують друзі? _________________

6. Пригадайте випадок, коли ви допомогли комусь із друзів вийти зі скрутної ситуації або вирішити певну проблему. _____

7. Як ви почуваєтеся з друзями:

а) і нудно, і сумно, і руки нікому подати;

б) життя чудове й несподіване;

в) то злет, то падіння?

8. Яких друзів ви хотіли б мати, і чого ви найбільше боїтеся в дружбі? ____

9. Які риси характеру і вчинки найбільше шанують у колі ваших друзів? _____

10. Як би ви назвали групу, в якій ви найбільше спілкуєтесь, де часто проводите вільний час?

а) Мої друзі, моя компанія;

б) «тусовка»;

в) мій двір;

г) моя команда;

д) свій варіант (допишіть).

11. Чи є у вас дорослі, з якими ви спілкуєтесь? Хто це? _______

12. Чи виникають у вас з друзями конфлікти? Якщо «так», то як зазвичай вони розв’язуються?

а) Миром;

б) бійкою;

в) завдяки втручанню лідера;

г) завдяки втручанню дорослого;

д) здатністю частини дітей до компромісу.

13. Як ставляться дорослі (батьки, сусіди) до вашої групи?

а) Доброзичливо;

б) вороже;

в) нейтрально;

г) байдуже;

д) забороняють спілкуватися.

14. Позначте, з якими твердженнями ви погоджуєтесь?

а) Даю друзям корисні поради, бо знаю, що так буде краще для них;

б) зі мною часто радяться;

в) не можу ухвалити важливе рішення без моїх друзів;

г) ніхто не розуміє мене по­справжньому;

д) мені легше вирішити самому й поставити перед фактом усіх інших;

32 Бездоглядні...

д) мені легше ухвалити рішення разом з усіма й підкоритися більшості.

15. Зобразіть символічно свій душевний стан, який ви найчастіше переживаєте, спілкуючись з друзями?

а) Сонечко;

б) людина;

в) розбите серце;

г) самотній корабель.

Бездоглядні учні ?

Переважна більшість педагогічно занедбаних учнів — бездоглядні учні. По суті, за межами школи вони покинуті на самих себе і не відчувають ніякої позитивної організованої виховної дії.

А її слід спрямовувати на таке: турбота про режим дня учня, про його матеріальні й побутові гаразди, про здоров’я. Особливої уваги вимагає боротьба зі шкідливими звичками: курінням, алкоголізмом, наркоманією; вивчення особистих зв’язків учня, залучення його до життя й діяльності учнівського колективу.

Вивчення всього контингенту школярів з метою ? виявлення важких підлітків та організації індивідуальної навчально-виховної роботи з ними Мета роботи: виявлення учнів­підлітків; основних вад їхніх характерів, схильностей, здібностей, інтересів, що надаються для їхнього виховання або перевиховання; вивчення умов життя й виховання їх в сім’ї, їхнього найближчого оточення, особистих зв’язків, організація обліку важких учнів; планування індивідуальної роботи з ними, перевірка ефективності індивідуального підходу шляхом спостереження за змінами особистості й поведінки учнів. Форми й методи роботи: вивчення документації; бесіди зі вчителями, із батьками; отримання у разі потреби інформації з інспекції у справах неповнолітніх; бесіди з учнями; анкетування; вивчення учнівських робіт, виконаних на уроках; спостереження за поведінкою учнів у різних умовах їхнього навчання, роботи, дозвілля.

Види державної соціальної допомоги сім’ям з дітьми вид допомоги сума виплат Законодавчі, нормативно-правові акти

Сім’ї опікунів, піклувальників

1 Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається у розмірі ста відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше двадцяти п’яти відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне урахування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240–ІІІ Одноразова допомога при народженні дитини Становить 8500 грн. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 грн, решта — протягом наступних дванадцяти місяців рівними частинами Ст. 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 № 489–V, Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811–ХІІ та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240–ІІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.2005 р. № 315 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми», постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» № з/п вид допомоги сума виплат Законодавчі, нормативно-правові акти Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між п’ятдесятьма відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше, як 90 грн. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років: з першого січня 2007 р.— 434 грн; з першого квітня 2007 р.— 442 грн; з першого жовтня 2007 р.— 450 грн Ст. 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 № 489–V. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811–ХІІ та Закон



України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240–ІІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.2005 р. № 315 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми», постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» 4 Допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням Надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців. У разі, коли пенсія на дітей за попередні шість календарних місяців не нараховувалися, зазначена допомога призначається у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку: до шести років (з першого січня 2007 р.— 434 грн; з першого квітня 2007 р.—442 грн; з першого жовтня 2007 р.— 450 грн); від шести до вісімнадцяти років (з першого січня 2007 р.— 558 грн; з першого квітня 2007 р.— 568 грн; з першого жовтня 2007 р.— 579 грн) Ст. 18 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811–XII, постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» №з/п вид допомоги сума виплат Законодавчі, нормативно-правові акти 5 Допомога дітям­інвалідам На дітей­інвалідів віком до вісімнадцяти років — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з першого січня 2007 р.— 266 грн; з першого квітня 2007 р.—271 грн; з першого жовтня 2007 р.— 276,5 грн. Надбавка на догляд за дитиною­інвалідом: віком до шести років — 50 % прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років: з 1 січня 2007 р.— 217 грн.; з першого квітня 2007 р.— 221 грн; з першого жовтня 2007 р.—225 грн; на дитину­інваліда віком від шести до вісімнадцяти років — 50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від шести до вісімнадцяти років: з першого січня 2007 р.— 279 грн; з першого квітня 2007 р.— 284 грн; з першого жовтня 2007 р.— 289,5 грн. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям­інвалідам» від 16.11.2000 р. № 2109–ІІІ 6 Допомога малозабезпеченим сім’ям Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом. Такий розмір не може бути більшим ніж сімдесят п’ять відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї. Середньомісячний сукупний дохід сім’ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, що затверджується Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіном, Держкомстатом, Держкомітетом з питань сім’ї та молоді. Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 р. № 1768–ІІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям» вид допомоги сума виплат Законодавчі, нормативно-правові акти Одноразова допомога дітям­сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18­річного віку Розмір одноразової допомоги щороку встановлюється Кабінетом Міністрів України, 2007 року він становить 795 грн. Виплата одноразової допомоги здійснюється у готівковій (грошовій) формі районними (міськими) відділами (управліннями) освіти на підставі заяви та паспорта отримувача цієї допомоги. У разінетримання з будь­яких причин дитиною одноразової допомоги в установлений строк вона може бути виплачена протягом трьох років. Право на отримання одноразової допомоги для недієздатної особи має піклувальник, призначений в установленому порядку Ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402–ІІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2005 р. № 823 «Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям­сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18­річного віку» Прийомна сім’я 1 На прийомних дітей здійснюється виплата державної соціальної допомоги У розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідно до віку: до шести років (з першого січня 2007 р.— 434 × 2 == 868 грн; з першого квітня 2007 р.— 442 ×× 2 = 884 грн; з першого жовтня 2007 р.—450 × 2 = 900 грн); від шести до вісімнадцяти років (з першого січня 2007 р.— 558 × 2 == 1 116 грн; з першого квітня 2007 р.— 568 ×× 2 = 1 136 грн; з першого жовтня 2007 р.—579 × 2 = 1158 грн. У разі, коли дитині виплачується пенсія, аліменти, стипендія, державні допомоги, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром пенсії, аліментів, стипендії, державних допомог Ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402–ІІІ, Указ Президента України від 11.07.2005 р. № 1086 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», постанови Кабінету Міністрів України; від 26.04.2002 № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю»; від 31.01.2007 № 81 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам­вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2007 році» вид допомоги сума виплат Законодавчі, нормативно-правові акти 2 Одному з прийомних батьків — грошове забезпечення у розмірі 35 % державної соціальної допомоги на кожну прийомну дитину Розмір грошового забезпечення не може перевищувати півтора прожиткових мінімуми для працездатної особи: з першого січня 2007 р.— 525 грн × 1,5 = 787,5 грн; з першого квітня 2007 р.— 535 грн × 1,5 грн = 802,5 грн; з першого жовтня 2007 р.— 548 грн × 1,5 = = 822 грн Постанови Кабінету Міністрів України: від 26.04.2002 № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» від 31.01.2007 № 81 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам­вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2007 році» 3 Прийомна дитина отримує одноразову допомогу дітям­сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18­річного віку Розмір одноразової допомоги щороку встановлюється Кабінетом Міністрів України, 2007 року він становить 795 грн Ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402–ІІІ,  Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2005 р. № 823 «Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям­сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18­річного віку» Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм ? організації виховання Навчання й виховання — це складові єдиного процесу. Кожна з них має свою специфіку. Навчання спрямоване на інтелект, а виховання — почуття, емоції. Змістом виховання є моральні норми, правила, переконання, ставлення до навчання, праці, навколишніх людей, до себе, до суспільної власності — все це має формувати певний тип поведінки особистості. Зміст навчання й виховання має бути доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливостям вихованців, рівню їхньої підготованості, умовам навчально­виховної роботи. У виборі змісту виховання доцільно керуватися такими принципами: зміст передбачає ідейну спрямованість, він повинен бути тісно пов’язаним з наукою й життям, відображати сучасні та перспективні тенденції суспільного розвитку. Найбільш продуктивний шлях — обраний зміст реалізується в конкретних видах діяльності вихованців, при цьому реалізуються навчальні, виховні й розвивальні завдання. У педагогічному процесі можна використовувати різноманітні педагогічні засоби. Зокрема, до засобів за «каналами проникнення» до свідомості, почуттів вихованців приналежні: словесні, наочні й практичні. Вибираючи засоби, педагогові треба оцінювати психологічну оцінку їхньої ефективності. З почутого (за сприятливих умов) може бути сприйнято до 10 %, з побаченого — до 50 %, за умови активної участі — до 90 %. Педагогами науково і практично обґрунтовано, що для всебічного розвитку дитини система її життєдіяльності має включати в себе такі шість видів діяльності: пізнавальну (навчальну), трудову (в т. ч. самообслуговування, успільно­корисну працю, виробничу працю), суспільну (організаторську), художньо­естетичну (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно­туристську (в т. ч. гімнастика, спорт, ігри, туризм), ігрову (в т. ч. і в поєднанні з перерахованими видами діяльності). Виховання правильного ставлення до закону й навиків ? захисної поведінки Мета роботи (разом із загальними цілями правового виховання): подолання неповажного ставлення до закону і правових норм, боротьба з протиправною поведінкою.

Форми й методи: зустрічі з працівниками міліції, суду і прокуратури, правова освіта батьків; проведення тематичних лекцій і бесід, відвідування вдома. Мета: відновлення дуже важливих документів дитини;  y визначення статусу дитини на основі рішення про позбавлення   y батьківських прав; участь у судовому процесі в ролі захисника прав дитини;  y надання допомоги у вирішенні побутових проблем;  y сприяння в наданні матеріальної допомоги малозабезпеченим   y дітям; сприяння в організації літнього оздоровчого відпочинку дітям   y з багатодітних, малозабезпечених і неблагополучних сімей.

Графік роботи соціального педагога ?

Графік роботи соціального педагога є важливим документом. Він має бути оформленим відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 27.08.2000 р. № 1/9–352. У ньому враховуються нормативи часу роботи соціального педагога і проставляються із розрахунком 8­годинного робочого дня (ставка соціального педагога). Графік роботи соціального педагога розміщується в загальнодоступному місці, із зазначеним номером кабінету й конкретизацією годин, призначених для роботи з учнями, консультацій для вчителів та батьків.

Девіантна поведінка ?

По­перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, з ознаками явної або прихованої психопатології. Цю групу складають наступні типи: астеніки, шизоїди, епілептоїди й особи з акцентуйованим характером. По­друге, це поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Вона виражається у формі певних вчинків або злочинів. Коли такі вчинки порівняно несуттєві, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні, і караються в кримінальному порядку —40 Девіантна...злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Причини девіантної поведінки: прагнення пережити сильні враження;   захворювання дитини; підвищена збудливість, невміння контролювати себе;   негаразди в сім’ї;   прагнення до самостійності й незалежності;   недостатність знань батьків про те, як впоратися з важкими педагогічними ситуаціями; відставання в навчанні;   зневага з боку однолітків;   нерозуміння дорослими труднощів дітей;   недостатня впевненість дитини в собі;  негативна оцінка дорослими здібностей дітей;   стресові життєві ситуації;   напружене соціально­економічне становище у житті дитини    (погана забезпеченість, безробіття батьків); приклади насильства, жорстокості, безкарності, пропоновані ЗМІ; надмірна заклопотаність батьків;   конфлікти з батьками;   велика кількість заборон з боку батьків (педагогів); постійні нарікання, лайки в сім’ї;   слабкість інтелектуальної сфери дитини;   підвищена комунікативність дітей;   низький рівень емоційно­вольового контролю у дітей;   самотність, нерозуміння іншими;   зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);   нездатність дітей чинити опір шкідливим впливам; генетична схильність;   невідповідність психофізичного і статевого дозріванням;   відсутність навиків соціальної поведінки;   низький рівень культури, інтелектуального рівня;   надлишок вільного часу;   нудьга;   бажання звернути на себе увагу; неповні сім’ї;   економічна нестабільність; вплив вулиці.   Серед причин підліткової і юнацької девіантності частіше всього трапляються:

41 Діагностика...

1) причини, пов’язані з психічними і психофізіологічними розладами;

2) причини соціального і психологічного характеру;

3) причини, пов’язані з віковими кризами.

Діагностика (соціально-педагогічна) ?

Це спеціально організований процес пізнання, під час якого збирається інформація про вплив на особистість і соціум соціально­психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних чинників

з метою підвищення ефективності педагогічних чинників. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними й соціологічними

дослідженнями. Об’єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, що розвивається, у системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремі суб’єкти цього середовища, які

впливають на формування особистості. Предметом діагностики є соціально­педагогічна реальність.

У соціально­педагогічній діагностиці розпізнаються соціально­психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу й сімейного виховання, а також індивідуально­психологічні характеристики особистості, пов’язані з її соціальними взаємодіями.

Встановлення соціально­педагогічного діагнозу неможливе без опори на теоретичні знання про феномен, що вивчається. Соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні. До останніх належать метод діалектики, аналізу й синтезу, теоретичного моделювання, якісних оцінок. Серед соціологічних методів педагог часто звертається до опитування, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування та експертних оцінок. З психологічних методів соціальний педагог може застосовувати тільки ті, з яких він пройшов спеціальний вишкіл: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія.

Педагогічні методи: спостереження, контактна бесіда, психолого­педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний експеримент і такий, що формує.

Соціальний педагог може переносити методи медичної діагностики на соціально­педагогічний матеріал: метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв’ю, сімейної генограми, скринінгу, епідеміологічний метод.

До методів власне соціальної педагогіки належать: соціально педагогічний паспорт мікрорайону, соціально­педагогічний експеримент, соціально­педагогічне обстеження рівня життя, соціально­

педагогічний моніторинг. структура процесу соціально-педагогічної діагностики: Констатація певних проблем у діяльності й поведінці дитини. Усвідомлення їх можливих причин, аналіз особливостей випадку. Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.

Збір додаткової інформації, потрібної для перевірку гіпотези. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних. Якщо гіпотезу не підтверджено, повторення процедури. Характеристика методів Методи можуть бути різними і застосовуватися залежно від конкретної мети й завдань дослідження. Серед них: 1. Методи статистичного, структурного аналізу. 2. Методи вимірювань.

3. Моделювання (конструювання). 4. Прогнозування. У своїй сукупності всі перераховані методи становлять певну систему. 1. Спостереження — метод пізнання й дослідження, який використовується для вивчення зовнішніх проявів поведінки людини без втручання в перебіг її діяльності. Щоб успішно

вивчати поведінку, потрібно виробити вміння точно спостерігати за всіма зовнішніми проявами (дії, рухи, мовлення, міміка), а головне, навчитися правильно тлумачити їхнє соціальне значення. Вивчення поведінки дитини в мікросоціумі не обмежується випадковими спостереженнями за окремими діями, висловлюваннями. Тільки систематична, ретельно продумана фіксація вчинків і висловлювань може розкрити справжні особливості особи й закономірності її становлення. Спостереження звичайно проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності та спілкування. Коли потрібно,

вчинки і слова спостережуваного записуються, ретельно аналізуються. Перед спостереженням необхідно скласти план, що передбачає те, на що треба звернути особливу увагу. 2. Бесіда — у соціально­педагогічній роботі метод отримання й коригування інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, що є важливим способом проникнення у внутрішній світ особистості й розуміння її проблем. Успіх бесіди залежить від заздалегідь налагодженого контакту; від ступеня її

підготованості; від уміння соціального педагога вибудовувати бесіду. Початку бесіди передує короткий вступ, де висловлюються тема, мета й завдання опитування. Потім пропонуються найпростіші питання, нейтральні за значенням. Складніші питання, що вимагають аналізу, роздумів, активізації пам’яті, розміщуються в середині бесіди. При цьому перехід до нового напряму бесіди має  упроводжуватися поясненнями, зверненням уваги на нове.

3. Анкетування — метод множинного збору статистичного матеріалу шляхом опитування клієнтів. Анкета може бути розрахована на отримання матеріалу, що стосується або безпосередньо випробовуваної, або іншої особи. Анкетний мате ріал розкриває переважно кінцевий результат, а не динаміку процесу. Застосування анкетного методу обмежене вивченням емоційної та вольової сфери людини, оскільки словесні вислови про емоції і бажання — не емоційні переживання й вольові дії. Для успішності анкетування багато важить нормальне самопочуття клієнта, певний інтерес і відсутність упередженості до випробування, довіра до дослідника. Складаючи анкету, важливо враховувати її зміст і форму. За змістом анкета має охоплювати тільки певну проблему. Кожне питання обов’язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів висловлювань. Додаткові питання найкраще формулювати словами «чому саме так». Це дозволяє, обробляючи одержані дані, зробити не тільки кількісний, але й якісний аналіз.

4. Інтерв’ю передбачає питання з певної теми, адресовані кожному конкретному клієнтові. Інтерв’ю організовується і спрямовується так, щоб максимально пристосувати питання до можливостей особи, що відповідає. Вимоги до організації інтерв’ю: проведення інтерв’ю в звичних для особи умовах або в умовах, пов’язаних з предметом опитування (домашня або робоча ситуація);

відведення достатньої кількості часу;   усунення або зменшення впливу третіх осіб;

формулювання питань, розраховане не на читання, а на ситуацію бесіди (розмовний стиль).

Види інтерв’ю:

1) вільне інтерв’ю (проводиться без наперед підготованого опитувальника або розробленого плану, визначається тільки тема; напрям бесіди, її логічна структура, послідовність питань, формулювання яких залежать від індивідуальних особливостей того, хто проводить інтерв’ю; одержана інформація не потребує статистичного оброблення; інформація цінна й цікава своєю унікальністю);

2) фокусувальне інтерв’ю (його метою є збір думок, оцінок з приводу конкретної ситуації; учасників інтерв’ю наперед ознайомлюють з предметом бесіди, питання також готують заздалегідь; кожне питання обов’язкове, хоча їх послідовність може мінятися);

3) формалізоване інтерв’ю (суворо регламентоване детально розробленими питальником та інструкцією);

4) стандартизоване інтерв’ю (переважають закриті питання);

5) інтерв’ю з відкритими питаннями.

5. Метод експертної оцінки заснований на анкетуванні або інтер в’юванні, за допомогою яких виявляється інформація, що відображає знання, думки, ціннісні орієнтири й настанови клієнтів, їхнє ставлення до подій, явищ дійсності. На практиці використовується в ситуаціях, коли та або інша проблема потребує оцінки компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об’єкт дослідження. Досвід осіб іменується експертним, а результати опитувань — експертними оцінками. Процедура опитування експертів може бути очною або заочною. Одна з найпростіших

форм експертного діагнозу — обмін думками всіх експертів за «круглим столом», де виявляється панівна позиція з обговорюваного питання. Оптимальне число експертів за «круглим столом» — не більш як дванадцять чоловік. Подібна форма вироблення загальної думки або оцінки здійснюється

за схемою, коли кожний учасник «круглого столу» бере на себе певну роль: «генератор ідей» — активно висуває всілякі припущення продіагностоване явище; «селектори» — оцінюють і відбирають найбільш значущі ідеї,  що висуваються «генераторами ідей»; «стимулятори» — стимулюють «генераторів ідей» до вироблення різних оцінок, формулюючи все нові й нові припущення;

«регулятори» — стежать за тим, щоб полеміка не набувала хаотичного характеру, залишалася в рамках об’єктивного обговорення; не переходила в річище взаємного оцінювання компетентності;

«президент “круглого столу”» — утримує увагу експертів на центральній темі дискусії. Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не вдасться виробити деяку більш­менш узгоджену

оцінку. Узагальнена оцінка може складатися на основі аналізу й узагальнення письмових думок експертів з тієї або іншої проблеми.

6. Варіантом методу експертних оцінок виступає метод експертного прогнозу. Він полягає у виробленні узгоджених думок шляхом неодноразового повторення опитування одних і тих самих експертів. Алгоритм використання цього методу: 1) первинне опитування експертів; 2) узагальнення результатів; 3) повідомлення підсумків; 4) повторне опитування експертів. На останньому етапі можливі варіанти: експерти або підтверджують свій погляд, висловлений на першому етапі, або змінюють свою оцінку відповідно до думки більшості. Ця схема повторюється три­чотири рази, поки не виробляється узгоджена оцінка. При цьому не ігнорується думка тих, хто після неодноразових опитувань не змінив думки. 7. Параметричний метод полягає в порівнянні двох ключових параметрів: колишнього стану соціальної одиниці («на вході») і нинішнього стану соціальної одиниці («на виході»). Різниця

між цими двома параметрами є «соціальним ефектом» (реабілітаційний, коригувальний і т. ін.) та результатом, що свідчить про ефективність використання засобів, методик і т. ін. 8. Метод оцінювання ефективності (МОЕ) має різновиди: 1) прямий оцінний метод, коли періодично проводяться усні та письмові (наприклад, за допомогою анкет) опитування клієнтів; 2) параметричний метод, за допомогою якого проводиться порівняння того, що клієнту повинно бути притаманно за нормами, нормативами або стандартами, і того, що фактично виконується в процесі соціально­педагогічної діяльності; 3) поєднання першого і другого варіантів. МОЕ вельми прагматичний, оскільки дозволяє систематизувати чинники ефективності й неефективності, подавати їх в наочному й осяжному вигляді, наприклад у вигляді відповідних таблиць, а також розробляти й виконувати програми (плани) з вдосконалення діяльності. Під час використання цього методу можливий розподіл чинників ефективності на три групи: 1) чинники, реалізація яких не залежить від аналізованої системи, структурної одиниці (верхні, зовнішні або «чужі»); 2) чинники, реалізація яких залежить від цієї системи, структурної одиниці (внутрішні); 3) межові чинники, що знаходяться між зовнішніми й внутрішніми чинниками. 9. Аналіз документів — один з найуживаніших методів у соціально­педагогічній роботі.

Документи поділяються: 1) за ступенем персоніфікації (особисті та безособові); 2) залежно від статусу документального дослідження (офіційні та неофіційні); 3) за джерелом інформації (первинні включаючи дані, одержані на основі прямого нагляду або опитування) і вторинні (узагальнювальні або такі, що описують первинні документи)). За надійністю інформації офіційні документи надійніші,

ніж неофіційні, а особисті надійніші, ніж безособові. Використовуючи вторинні джерела, важливо встановити їх первинне джерело, оскільки надійність одних документів залежить від надійності інших.

Цей метод дозволяє оперативно одержати фактографічні дані про об’єкт, які в більшості випадків мають об’єктивний характер. До числа основних обмежень методу можна зарахувати:

облікова і звітна інформація не завжди буває вірогідною й потребує контролю за допомогою спостережень і опитувань; окремі блоки інформації дуже швидко застарівають; мета створення документів частіше за все не збігається з тими    завданнями, які вирішує дослідник; переважна більшість даних у відомчих документах не містить інформації про свідомість, мотиви, ціннісні настанови, спрямованість людини.

10. Тестування — дослідницький метод, в основі якого лежать певні стандартизовані завдання. Можуть використовуватися різноманітні тести: розвитку, загальної результативності, психометричні, графічні, асоціативні тести та ін. Більшість тестів включає інструкцію для клієнта з виконання завдань,

власне самі завдання, ключ до розшифрування одержаних результатів, інструкцію з інтерпретації результатів, методику навчання того, хто «читатиме» тест, інструкцію з повторних висновків.

11. Біографічний метод — один з методів, що часто використовуються в соціальній педагогіці. Перевага віддається «соціальним біографіям», які дозволяють на основі аналізу особистих документів досліджувати суб’єктивні сторони суспільного життя. Фіксується особисте ставлення людини до тих соціальних процесів, соціально­психологічних ситуацій, в які вона була включена опосередковано або безпосередньо. Існують різні джерела біографічних даних: спрямовані інтерв’ю; свідчення родичів; різноманітне листування; фотографії; автобіографічні фрагменти; повідомлення про своє життя в цілому, про окремі етапи або життя яких­небудь родичів. Варіант цього методу — сімейна біографія. Вивчення історії конкретної сім’ї дозволяє виявити внутрішні чинники, що впливають на становлення й соціальне функціонування людини, виділити механізми трансляції процесу соціалізації (стилю, рівнів, моделейповедінки, ціннісних орієнтирів, життєвих позицій і т. п.). Дієвими є й інші методи соціально­педагогічної діагностики: ситуаційний аналіз, методи оброблення даних, контент­аналіз та ін. Діагностика соціальних зв’язків особистості включає велику кількість методик.

1. «Недописана теза». Методика допомагає визначити переконання оточення, що вплинули на розвиток і становлення особистості дитини в процесі її соціалізації. Допишіть твердження:

Мене виховали за принципами: сім’я — це…; робота — це…; гроші — це…; навчання — це…; чоловік — це…;   жінка — це…;   успіх — це…  

Важливо пояснити дитині, що вона має висловити не особисту позицію, а позицію оточення (батьків, рідних, знайомих, учителів тощо). Діти можуть також відзначити, які позиції вони приймають (знаком «+»), а з якими категорично не погоджуються (знаком «–»). Проаналізувавши для себе отриману інформацію, визначте Я­концепцію вихованців, найрозвинутіші риси кожного з них. Негативні риси характеру переведіть у позитивні за принципом «вади — продовження переваг». Наприклад, упертість —уміння відстоювати свої погляди. 2. «Що я полюбляю? Чого я не люблю?» Виявіть життєві цінності вихованця. Дається завдання: напишіть по десять відповідей на запитання «Що я полюбляю?» і «Чого я дуже не люблю?». 3. «Ранжування». Розставте за принципом важливості для вас риси особистості, цінності, справи, яким ви віддаєте пере вагу. риси особистості Цінності справи Розумний Друзі Читати Чесний Праця Переглядати телевізор Сором’язливий Знання Гуляти Справедливий Батьківщина Веселитися, гратися Працелюбний Гроші Спілкуватися з друзями

Відданий Школа Вчитися Ласкавий Людина Допомагати по господарству Добрий Природа Піклуватися про тварин Заповзятий Здоров’я Гратися з молодшими Товариський Сім’я Займатися спортом

Веселий Успіх Слухати музику Енергійний Творчість Працювати з технікою Багато інформації для роздумів може дати завдання послідовно розмістити особові займенники. Займенники «я», «вона», «він», «ти», «ми», «вони» треба розставити послідовно відповідно до особистих переваг. Можна ускладнити завдання, попросивши учасників після ранжування уточнити (надписати), який зміст вони вкладають в кожний з цих займенників (наприклад, під займенником «ми» можуть матися на увазі сім’я або друзі, клас тощо). 4. «Фантастичний вибір». Використовуючи «чарівну» ситуацію, актуалізуйте потреби дітей. Наприклад, припливла до тебе Золота Рибка і запитала: «Що тобі потрібно?». Якби ти став чарівником, що б ти зро бив? Ти вирушаєш на незалюднений острів і житимеш там довіку. З собою можеш взяти те, що назвеш п’ятьма словами.

Що це буде?

5. «Недописаний лист». Продовжіть початок листа незнайомому другу: «Я живу добре, тому що…», «Я живу погано, тому що…».

6. «Мій Всесвіт». Запропонуйте вихованцям заповнити карту «Мій Всесвіт». Щоб виконати завдання, потрібні кольорові олівці або фломастери, альбомні аркуші. Створіть сприятливу атмосферу, зробіть так, щоб діти були прихильними до вас. Попросіть їх намалювати на аркуші сонечко, поясніть, що «сонечко» — це вони самі: «Адже ви є сонечком у житті ваших близьких, грієте їх своїм теплом, ніжністю, даруєте радість. А отже, промінці сонечка — це ваші переваги. Назвіть їх. Це можуть бути як переваги характеру, так і риси зовнішності, які вас виділяють з­поміж інших: доброта, товариськість, почуття гумору, відповідальність, гарні очі, юність… Відобразіть у сонечку самого себе.

Намалюйте в своєму Всесвіту планети. Планети — це важливі для вас люди. Дайте планетам імена.

Планета може мати ім’я реальної особи або вигаданого персонажа, історичного героя, чиє життя, доля, характер, вчинки вразили вас, ким ви, можливо, пишаєтесь, захоплюєтесь. На карті свого Всесвіту позначте зірочками найяскравіші враження, які залишились у вашій душі. Згадайте про улюлене місто, заняття, події, талісмани, свята тощо. За бажанням (якщо ви не хочете, можете цього не робити) позначте хмаринки, хмари, тобто ваші проблеми. Подивіться на сонечко, промінці, планети й зірки. Поміркуйте, що або хто може вплинути на хмаринки і хмари. Поєднайте їх лініями, зробіть висновки, що допоможе вам вирішити ваші проблеми: ви самі, близькі люди… Після заповнення карти Всесвіту проаналізуйте: сприйняття дітьми образу «Я»; самооцінку (розмір «сонечка», розташування його на аркуші, промінці тощо); емоційний стан (які кольори використовували); риси особистості (що намальовано в «сонечку», «промінцях»); вплив референтних осіб (планети);   вибір заняття, важливого в житті (зірочки).   В аналізі карти «Мій Всесвіт» використовуйте знання з пси­

ходіагностики. Це допоможе вам краще зрозуміти вихованця. За деякий час знову проведіть заняття за методикою. Проаналізуйте разом з кожним вихованцем, що змінилося в карті Всесвіту, у його житті. Чому? Зробіть висновки. 7. «Референтні особи». Зазначте не менш ніж десять людей у соціумі, спілкування з якими багато важить для вас. Позначте, хто вам найближчий. Складіть своєрідний ланцюжок. Напри клад: я — мама — подруга — Сергій К.— тренер… Діагностика психологічного розвитку дитини-інваліда ? Психологічна реабілітація дитини-інваліда — це система і процес навчання дітей­інвалідів прийомам, методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних настанов на життя та професію.

Основні принципи психологічної реабілітації:раннього втручання»; безперервності»;   комплексного підходу»; послідовності або наступності».   Психодіагностика дитини-інваліда Провідна роль в отриманні відомостей про рівень розумового розвитку, особистісних та індивідуально­психологічних особливостей дитини, про життєву ситуацію, у якій відбувається її розвиток, належить психологічному обстеженню дітей. На першому етапі відбувається визначення психофізичного стану дитини, виявлення відхилень у психологічному розвитку, визначення форм, методів, засобів, термінів та процедур психологічної корекції, консультування тощо. Принципи проведення психологічного обстеження 1) комплексне та системне вивчення всього життєвого шляху дитини, включаючи ранній період розвитку, а також відомості про батьків; вивчення, яке припускає виявлення не тільки особливостей її пізнавальної діяльності, але й своєрідність емоціонально­вольового розвитку, моторики, поведінки, фізичного стану, які розглядаються у різних сполученнях та взаємозв’язках; 2) підбір діагностичного матеріалу відповідно до віку дитини; 3) детермінований підхід до стану дитини, який припускає не тільки виявлення порушень її психічних функцій, але й ви явлення їх взаємозалежностей (виявлення первинного дефекту та зумовлених ним дефектів інших рівнів); 4) визначення «зони найближчого розвитку», ступеня научуваності, прогнозу його просування; 5) якісно­кількісне оцінювання отриманих результатів, що дозволяє дати більш конкретні рекомендації стосовно корекційних заходів; 6)  ндивідуальний підхід до дитини для виявлення специфічних для неї потреб та визначення напрямів потрібної допомоги.

Діагностика сім’ї ?

Основне призначення діагностики й моніторингу (як системної форми) — складання висновків щодо стану конкретної сім’ї й тенденцій, властивих сім’ям, що обслуговуються соціальним педагогом. Діагностичні методики, що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування тощо. На основі одержаної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику соціально­педагогічної роботи щодо конкретної сім’ї і щодо сімей загалом, забезпечити адресність і результативність соціально­педагогічної підтримки й допомоги.

Основні принципи моніторингу:

1) достовірність, повнота, системність інформації; 2) оперативність отримання відомостей і їх  истематична актуалізація; 3) порівняння одержуваних даних, яке забезпечується єдністю вибраних позицій під час збирання й аналізу інформації; 4) поєднання узагальнювальних і диференційованих оцінок і висновків.

Сутність соціально­педагогічного моніторингу сім’ї полягає в комплексному використанні всіх джерел: даних про процеси й події сімейного життя, що мають як природний характер (інформація, пропонована членами сім’ї за власною ініціативою; безпосередній і опосередкований нагляд, твори і графічні роботи дітей про сім’ю і т. д.), так і одержані в ході спеціально організованого дослідження (опитування, анкетування, застосування методу експертних оцінок, біографічного методу,  сихологічних методик на виявлення показників внутрішньосімейних відносин і т. ін.). Важливу роль у здійсненні соціально­педагогічного моніторингу відіграє вміння соціального педагога систематизувати збір

інформації й одержані результати. Способів систематизації може бути декілька.

Діагностування сім’ї на рівні її підсистем ?

Шлюбна підсистема (чоловік — дружина). Соціальному педагогові важливо бачити особливості стосунків між чоловіком і дружиною в сім’ї, здатність подружжя оцінювати й підтримувати один

одного. З одного боку, ця підсистема багато в чому визначає мікроклімат сім’ї. З іншою — це чинник, який надалі відіграватиме істотну роль у побудові дитиною власних статеворолевих стосунків.

Ця підсистема — одна з найскладніших для вивчення. Неодмінною умовою результативної діагностики є встановлення дружніх і/або партнерських стосунків соціального педагога з подружжям

(опора на погляд одного з них може стати джерелом упередженої, спотвореної інформації). Дієвим засобом є спостереження. Батьківська підсистема (мати — батько). Соціальний педагог зосереджує увагу на взаємодії шлюбної пари як батьків дитини (дітей), прийняті в сім’ї норми стосунків: мати — діти, батько — діти, стиль батьківського ставлення до дітей. Помилки, яких припускаються батьки, їхні спотворені ціннісні настанови, суперечності в системах вимог і багато інших чинників, що в результаті визначають десоціалізаційний вплив сім’ї на дитину. Підсистема «брати — сестри». Соціальний педагог зосереджує увагу на взаєминах дітей, особливостях виконання соціальної ролі

кожною дитиною, яким чином в сім’ї розподілені обов’язки між братами — сестрами. Для більшості дітей ці стосунки на тривалий період набувають характеру найзначущіших. Проте тут прихований значний потенціал десоціалізаційного впливу (стосунки підкорення, «сімейна дідівщина», моральне і психологічне насильство, конкурентне супротивлення й багато іншого). Для вивчення системи взаємин і взаємодій «брати — сестри» також можуть бути використані психологічні й педагогічні методики міжособового спілкування. Підсистема «батьки — діти». Соціальний педагог повинен визначити специфічні риси взаємодії між батьками й дітьми, межі влади, свободи й відповідальності, що стали нормою цих взаємин. Саме тут приховане джерело більшості конфліктів, що порушують нормальний перебіг як сімейного життя в цілому, так і життєдільності дитини як самостійної особистості. Разом з тим ці стосунки допускають можливість непрямого впливу на дитину з боку соціального педагога (наприклад, в ситуаціях корекції поведінки, соціальної реабілітації та ін.).

Треба поєднувати методи прямої дії (переважно психологічні методики) і непрямого (наприклад, метод експертних оцінок, ігрові методики, моделювання стосунків, вирішення завдань і ситуацій у рамках спеціальних занять, біографічний метод і ін.). Важливо враховувати роль родичів, які можуть і не жити з сім’єю під одним дахом (бабуся, дід, тітка і т. д.), і осіб, які не є кровними родичами, але мають вплив на сім’ю і окремих її членів. Документування результатів соціального ? діагностування сім’ї

У ході вивчення окремої сім’ї соціальний педагог може скласти своєрідну «картку сім’ї», куди бажано включити: список всіх членів сім’ї, зазначивши їхні імена, дати народження (смерті);

стислі характеристики членів родини; найважливіші для кожного члена сім’ї події;   аналіз того, на чому тримається сім’я (згуртованість її членів,  внутрішньосімейні правила й норми, емоційний клімат); опис і аналіз зовнішнього середовища (житлові умови, сусідство, місцева демографічна, економічна, екологічна, комунікативна ситуація); відомості про соціальний статус сім’ї та її членів, про їхню національну й релігійну приналежність, освітній і соціокультурний рівень; аналіз проблем і потреб родини (чи реалістичні очікування змін, які можливості й обмеження в задоволенні потреб і вирішенні проблем); оцінку й висновок, чому сім’я потребує соціальної допомоги,   y якої саме.

У практиці роботи соціальних педагогів існує досвід соціальнопедагогічної паспортизації сімей. «Паспорт» виступає однією з форм «картки сім’ї», що дозволяє систематизувати базову інформацію в лаконічній (стандартизованій) формі. На відміну від «картки» він не потребує регулярного оновлення (за винятком яких небудь кардинальних змін у структурі й характеристиках сім’ї), вся оперативна інформація накопичується в додатках до паспорта. Діагностична й прогностична робота ? соціального педагога Діагностичний напрям — основний у діяльності соціального педагога, його реалізація починається з комплексного соціально психолого­педагогічного дослідження, яке потребує ґрунтовного

аналізу та інтерпретації отриманих результатів. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на соціалізацію дитини, її позитивні можливості, негативні впливи, а потім, реалізуючи прогностичний напрям, проектує діяльність усіх суб’єктів соціального виховання. На основі моніторингу соціальний педагог здатен скоординувати позитивні впливи всіх суб’єктів соціального виховання з метою надання комплексної (соціально­психолого педагогічної) професійної допомоги дитині в її особистісному розвитку, успішній самореалізації в процесі соціалізації. Соціальний педагог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до своєї мети. У цьому випадку він є міждисциплінарним фахівцем і має володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного й частково медичного дослідження. Медична діагностика — це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновок про перебіг і зміст хвороби пацієнта та її визначення на основі прийнятої класифікації. Ці діагнози ціка­

витимуть соціального педагога з погляду їхніх психосоціальних і педагогічних аспектів. Він не ставить діагнозу наркоманії, шизофренії, неврозу, алкоголізму, але може діагностувати соціальнопедагогічні наслідки, якими супроводжуються ці захворювання, та ознаки їх впливу на формування особистості дитини. Психологічна діагностика (психодіагностика) — вимірювання індивідуально­психологічних властивостей особистості або інших об’єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об’єктів) і прогнозування їхнього подальшого

розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічного діагнозу, але він може виявити психодіагностичні ознаки, які можуть стати чинниками ризику: а) у молодшому шкільному віці:

поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрілості, які не дають змогу опанувати нову соціальну роль учня; рухова збудженість та ейфорійне тло настрою, що знижують  самоконтроль і самоорганізацію в діяльності й поведінці; непереборне бажання вражень — прагнення гострих відчуттів і вражень як симптоми схильності до девіантної поведінки; підвищена цікавість до ситуацій, де спостерігаються жорстокість і агресія як компоненти формування дитячої агресивності; невмотивованість, неадекватність та афективність поведінки як показник наявності проблеми  собистісного та психічного здоров’я; негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність,  втечі з дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації; поведінкові реакції: відмова, захист, компенсація, емансипація як наслідок негармонійного ставлення до дитини й незадоволеності її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях. б) у підлітково­юнацькому віці: збереження інфантильності, велика залежність від ситуації,  схильність до втечі від труднощів, слабка воля, відсутність самоконтролю й саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку; поєднання інфантильності з підвищеною збудливістю, афективністю, що призводить до некерованої поведінки; раннє статеве дозрівання в поєднанні з підвищеною цікавістю  до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, агресії;

переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція дозасвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітація її асоціальних форм як свідчення дезадаптації в середовищі, деформації особистісного розвитку й загрози асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика — це комплексний процес виявлення й вивчення причиново­наслідкових зв’язків і взаємин у суспільстві, соціально­економічного, культурно­правового, морально психологічного, медико­біологічного й санітарно­екологічного стану, що їх характеризує. Її метою є встановлення соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров’я.

Соціальний діагноз (оцінка) — це диференційоване, індивідуалізоване й точне визначення людських проблем та причин, їх взаємозв’язків, необхідних для диференційованої допомоги.

Оцінювання передбачає збір даних про клієнтів та умови їхнього життя, а також інформації для розроблення плану допомоги. Педагогічна діагностика — це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального й диференційованого підходу в процесі навчання й виховання. Використовуючи педагогічні засоби, педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Педагогічна діагностика оцінює дитину порівняно з соціальними нормами та еталонами, що часто зумовлює оцінне ставлення до особистості учня та відсутність його беззастережного прийняття. Тому інколи соціальний педагог не лише не може користуватися готовими педагогічними оцінками,

а й повинен реабілітувати дитину в очах оточення за допомогою демонстрації її найкращих рис.

Діагностичний лист для виявлення ознак ?

педагогічної занедбаності особи 1. Позитивні особливості особи Інтелектуальні: спостережливість, допитливість, розвиток мислення, пам’ять, сприйнятливість, уважність у навчанні та інтелектуальна готовність до навчання. Етичні: правдивість, працьовитість, справедливість, прямота, щедрість, скромність, етична підготованість до навчання в школі. Поведінкові: вихованість, ввічливість, слухняність, дисциплінованість. Вольові: ініціативність, організованість, самостійність, наполегливість, сміливість. Емоційний стан: бадьорість, веселість, незворушність, життєрадісність, жвавість, емоційно­вольова готовність до навчання. Динамічність: витривалість, рухливість, енергійність, активність, легкий перехід з одного виду діяльності на іншій, фізична підготованість до школи.

Ставлення до діяльності, її результатів: сумлінність, праце здатність, інтерес до гри, праці, навчання, творчості. Стосунки з оточенням: доброта, чуйність, співчуття, здатність прощати, товариськість.

Самооцінка адекватна.

Становище серед однолітків: популярний, його часто обирають для спілкування, прийнятий у групу, не сприймається однолітками, перебуває в ізоляції. Інтереси і схильності: колекціонування, спорт, техніка,

комп’ютерні ігри, кіно, телебачення, конструювання, вироби, праця, музика, малювання, ліплення, читання, природа, тварини та ін.

2. Негативні прояви особи (які слід подолати) Діти з девіантною поведінкою ? Девіантна поведінка — система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним

нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочини й аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, суїцид тощо).

Виділяють такі прояви девіантної поведінки в дітей та підлітків: 1) алкоголізація (зловживання алкоголем), пияцтво; 2) адективна поведінка (немедичне вживання наркотиків) та підліткова наркоманія, токсикоманія; 3) агресивна поведінка; 4) суїцидальна поведінка; 5) психічні розлади;

6) протиправна (делінквентна) поведінка. Соціальні і психологічні чинники, що спричиняють формування

девіантної поведінки Девіантна поведінка дитини є результатом взаємодії умов формування її особистості в сім’ї, школі, неформального спілкування з дорослими й однолітками та психічних рис, що знижують адаптивні можливості індивіда.

До психологічних передумов девіантної поведінки належать такі особливості психіки, як: нервовість, дратівливість, нестійкість уваги, вольових якостей, надмірна імпульсивність, тривожність. Вони роблять дитину чутливою до психотравматичних ситуацій, зменшують її здатність опиратися негативним соціальним впливам. Проте до девіантної поведінки вони можуть призвести внаслідок дії негативних чинників соціального оточення. Основні напрямки психологічної роботи з дітьми з девіантною поведінкою Метою психологічної роботи з дітьми (неповнолітніми), схильними до девіантної поведінки, є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, їхньої успішної соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.

Психологічна робота здійснюється в таких напрямках: профілактика девіантної поведінки неповнолітніх — комплекс  заходів, спрямованих на відвернення, подолання або нейтралізацію чинників, що спричиняють девіантну поведінку дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педагогічних нарадах, спрямовані на підвищення психолого­педагогічної культури батьків і вчителів).

психолого­просвітницька робота та робота, спрямована на розвиток особистості дитини  факультативні курси психології та валеології в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвивальні ігри, правова освіта дітей та підлітків). надання психологічних консультацій дітям з девіантною поведінкою, батькам, вчителям. психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного  педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери в сім’ї).

Діяльність соціального педагога в навчальних закладах ? Соціальний педагог навчального закладу:

здійснює посередництво між освітніми установами, сім’єю,трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків;

сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільнокорисній діяльності, виявленню нахилів, обдарованості, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді; залучає до культурно­освітньої,  рофілактично­виховної, спортив но­оздоровчої, творчої роботи різні установи, громадські

організації, творчі спілки, окремих громадян; впливає на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, надає потрібну консультативну психолого­педагогічну допомогу дітям і підліткам, групам соціального ризику, дітям, які потребують піклування тощо.

Документація соціального педагога ?

Документація соціального педагога ділиться на три категорії: 1) довідково­інформаційну; 2) обліково­реєстраційну; 3) для службового користування. Перелік конкретної документації соціального педагога, як і практичного психолога, визначений листом Міністерства освіти і науки України від 27.08.2000 року № 1/9–352 «Про планування діяльності, ведення документації і звітності усіх ланок психологічної служби системи освіти України».

Рекомендований перелік документації соціального педагога, потрібний для ефективної і всебічної організації праці соціального педагога: тексти адміністративних документів щодо соціально­педагогічної роботи, законів та підзаконних актів про забезпечення прав дитини;

посадова інструкція; перспективний, календарний план роботи на рік, місяць, тиждень; графік тематичних групових консультацій, графік індивідуальних консультацій для окремих груп учнів;

проекти або програми з окремих, найбільш актуальних напрямків соціально­педагогічної роботи;

документація: з обліку правопорушень; відхилень у розвитку; конфліктів в колективі; з опанування індивідуальних освітніх програм дітьми, які стоять на шкільному контролі; з контролю за рухом учнів; дій і результатів подолання порушень; документація з питань опіки та піклування, реєстрації за місцем мешкання та працевлаштування, захисту прав дитини в органах МВС;

індивідуальні картки психолого­педагогічного діагностування (соціальний педагог заповнює / уточнює соціально демографічний паспорт учня та його сім’ї; заносить в індивідуальну картку результати опитувань, робить висновки і дає рекомендації); протоколи індивідуальних консультацій;   журнал проведення корекційно­відновлювальної та розвивальної роботи; журнали психологічного аналізу уроків;   журнали щоденного обліку роботи; облік звернень батьків, вчителів, учнів та вирішення поставлених ними проблем; облік заходів із соціального захисту дітей з соціально неблагополучних сімей; методичні рекомендації щодо сімейного виховання батькам. Декларація прав дитини ? Преамбула

Беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй знову утвердили у Статуті свою віру в основні права людини та гідність і цінність людської особистості й сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу життя та більшій свободі, беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй у Всесвітній декларації прав людини проголосила, що кожна людина повинна мати всі зазначені в ній права і свободи, без будь­якої відмінності за такими ознаками, як: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, або інша обставина.

Беручи до уваги, що дитина через її фізичну та розумову незрілість потребує спеціальної охорони й турботи, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Беручи до уваги, що на потребі такої спеціальної охорони наголошено в Женевській декларації прав дитини 1924 року і визнано у Загальній декларації прав людини, а також спеціалізованими установами й міжнародними організаціями, що дбають про добробут дітей. Беручи до уваги, що людство зобов’язане давати дитині найкраще, Генеральна Асамблея проголошує цю декларацію прав дитини з метою забезпечити дітям щасливе дитинство й користування, на їхнє добро й на добро суспільства, правами й свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків та жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу й національні уряди до того, щоб вони визнали й намагалися дотримуватись цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово впроваджуваних відповідно до таких принципів:

1. Дитина повинна мати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за усіма дітьми без будь­яких винятків та без відмінностей чи дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується дитини або її сім’ї.

2. Дитині законом та іншими заходами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості й сприятливі умови, які дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, морально,

духовно і в соціальному плані здоровим та моральним шляхом в умовах свободи і гідності. Створюючи для цього закони, основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

3. Дитині має належати від її народження право на ім’я та громадянство.

4. Дитина має користуватися благами соціального забезпечення, їй має належати право на здоров’я, зростання та розвиток, з цією метою спеціальний догляд та охорона мають бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи належний допологовий догляд й післяпологовий догляд. Дитині має  належати право на належне харчування, житло, розваги та медичне обслуговування.

5. Дитині, яка є неповноцінною фізично, психічно або соціально,має забезпечуватися спеціальний режим, освіта й турбота, потрібні через її особливий стан.

6. Дитина для повного гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою та під відповідальністю власних батьків і, у будь­ якому випадку, в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не має, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. На суспільстві й на органах публічної влади повинен лежати обов’язок особливо турбуватися про дітей, які не мають сім’ї, і про дітей, що не мають достатньо засобів до існування. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалася державна або інша допомога на утримання дітей.

7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безоплатною й обов’язковою. Принаймні на початкових стадіях їй повинна даватися освіта, що сприяла б її загальному культурному розвитку, і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності та особисту думку, а також усвідомити моральну відповідальность, стати корисним членом суспільства. Найкраще забезпечення прав дитини має стати керівним принципом тих, на кому лежить відповідальність за її освіту й навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках. Дитині має бути забезпечена повна можливість ігор та розваг, які були б спрямовані на завдання, що ставить перед собою освіта; суспільство та органи публічної влади має докладати зусиль до того, щоб сприяти реалізації

зазначеного права.

8. Дитина має за будь­яких обставин бути серед тих, хто першими дістають захист та допомогу.

9. Дитина має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Вона не має бути об’єктом торгівлі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому випадку не слід доручати або дозволяти заняття, які б шкодили її здоров’ю або освіті чи перешкоджали її фізичному, розумовому або моральному розвитку.

10. Дитину слід оберігати від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або яку­небудь іншу форму дискримінації.

Її належіть виховувати в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру та загального братерства, а також у повному усвідомленні, що енергія та здібності мають присвячуватися служінню на користь інших людей.

Етичний кодекс соціального педагога ?

Основні розділи і. етичні обов’язки соціального педагога стосовно клієнтів 1. Права і прерогативи, першорядність інтересів клієнтів 2. Конфіденційність і збереження таємниці

3. Гонорари іі. етичні норми соціального педагога стосовно своїх колег

1. Повага, чесність, ввічливість

2. Стосунки з клієнтами колег і. етичні обов’язки соціального педагога стосовно керівної

організації або керівника 1. Захист чистоти, недоторканності професії 2. Робота в мікрорайоні 3. Розвиток знань

іV. етичні обов’язки соціального педагога перед суспільством

Законодавчі акти України, якими керується соціальний педагог

1 Закон «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства. Основні статті, до яких найчастіше звертається в своїй практиці соціальний педагог: стаття 1. Визначення термінів стаття 2. Законодавство України про соціальний захист дітей­сиріт, дітей, позбавлених батьківського  піклування, а також осіб із числа дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

стаття 3. Засади державної політики щодо соціального захисту дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа

стаття 4. Заходи соціального захисту дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа стаття

5. Статус дитини­сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування

стаття 15. Соціальний супровід дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа

стаття 16. Обліково­статистична картка дитини­сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування

стаття 17. Соціальна та психологічна адаптація дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа

стаття 23. Працевлаштування дітей­сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа

стаття 29. Тимчасове влаштування дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

стаття 32. Збереження права дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа на житло

стаття 34. Забезпечення медичного обслуговування дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа

2 Закон «Про охорону дитинства»

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

розділ I. Загальні положення стаття 1. Визначення термінів стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завдання стаття 3. Основні принципи охорони дитинства стаття 5. Організація охорони дитинства розділ II. Права та свободи дитини стаття 6. Право на життя та охорону здоров’я

стаття 7. Право на ім’я та громадянство стаття 8. Право на достатній життєвий рівень стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства розділ III. Дитина і сім’я стаття 11. Дитина і сім’я стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини стаття 13. Державна допомога сім’ям з дітьми стаття 14. Розлучення дитини з сім’єю стаття 17. Право дитини на майно стаття 18. Право дитини на житло розділ IV. Дитина і суспільство стаття 19. Право на освіту стаття 21. Дитина і праця

розділ V. Дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях стаття 24. Утримання і виховання дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та безпритульних дітей стаття 25. Соціальний захист дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування стаття 26. Захист прав дітей­інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку

3 Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

розділ I. Загальні положення стаття 1. Право сімей з дітьми на державну допомогу стаття 2. Поняття і терміни, що вживаються у цьому Законі стаття 3. Види державної допомоги сім’ям з дітьми

4 Закон «Про освіту» (витяг)

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої

цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення

на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

стаття 21. Психологічна служба в системі освіти. У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально­виховного процесу в навчальних закладах здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників стаття 22. Соціально­педагогічний патронаж у системі освіти. Соціально­педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчальних закладів, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників ьЗаконодавство, що стосується адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх (витяги)

1 Кодекс про адміністративні правопорушення

стаття 12. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність

стаття 13. Відповідальність неповнолітніх стаття 24–1. Заходи впливу, що застосовуються до неповно­

літніх стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропічних речовин без мети збуту в невеликих розмірах

стаття 51. Дрібне розкрадання державного або колективного майна

стаття 121. Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами

стаття 122–1. Участь водіїв­мотоциклістів та водіїв інших тран­спортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи  стоянці

стаття 125. Інші порушення транспортного руху стаття 127. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедами, возіями та іншими особами стаття 173. Дрібне хуліганство стаття 174. Стрільба з вогнепальної зброї, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку стаття 175. Порушення встановлення законодавством вимог пожежної безпеки

стаття 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному стані стаття 180. Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння стаття 181. Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях стаття 181–1. Заняття проституцією стаття 182. Порушення тиші в громадських місцях

стаття 183. Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб Кримінальний кодекс України стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру стаття 98. Види покарань

стаття 99. Штраф стаття 100. Громадські та виправні роботи стаття 101. Арешт стаття 102. Позбавлення волі на певний строк стаття 103. Призначення покарання стаття 104. Звільнення від відбування  окарання з випробуванням стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Заходи та дії з батьками, що припускаються певних помилок або ухиляються від виховання своїх дітей

Індивідуальна бесіда керівництва і окремих працівників школи (психолога, соціального педагога і класного керівника) з батьками; звернення в комісію у справах неповнолітніх; клопотання про позбавлення батьківських прав, про притягнення до кримінальної відповідальності.

Зв’язки з громадськістю

Участь в роботі координаційної Ради у справах неповнолітніх; зв’язки з громадськими організаціями: медичними, правовими, державними установами соціального захисту населення; організація співпраці з громадськими та благодійними організаціями, що надають допомогу дітям та родині в різних на­

прямках; взаємодія з центром зайнятості.

Ігрова корекція поведінки дітей ?

Ігрова корекція поведінки є груповою формою корекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку. Вона заснована на діяльнісному підході й використовує дитячу гру з діагностичною, корекційною й розвивальною метою. Ігрова корекція використовується для роботи з дітьми, які мають різноманітні форми порушень поведінки, неврози, страхи, шкільну тривожність, проблеми в спілкуванні з однолітками. Груповий процес, що виникає під час занять ігрової психокорекції, проходить три етапи: орієнтовний, реконструктивний і закріплення. На першому етапі дітям надається можливість спонтанної гри. Тактика педагога якомога менше директивна. Завдання ведучого:

виявлення особливостей емоційно­поведінкової сфери, що потребують корекції; створення в дитини позитивного емоційного настрою та атмосфери безпеки в групі. На цьому етапі широко використовують невербальні засоби комунікації, ігри, які полегшують контакт. Тактика провадника на другому етапі набуває цілеспрямованого характеру. Завдання — продемонструвати дитині неадекватність, недоцільність деяких способів реагування і сформувати в неї потребу в зміні своєї поведінки. Тут знімається внутрішнє напруження. Широко використовуються сюжетнорольові ігри, програвання різних проблемних ситуацій. Саме на цій стадії корекційного процесу відбуваються головні зміни в психіці дитини, вирішуються внутрішні конфлікти. Майже завжди трапляються вияви агресії, негативізм — протест, спрямований проти педагога. До кінця цієї стадії суперечливі емоції

замінюються почуттям глибокої симпатії як до дорослого, так і до партнерів по грі. На третьому етапі діти закріплюють здатність самостійно знаходити потрібні способи поведінки. Завдання провадника — навчити їх різним формам емоційного реагування, поведінки, розвинути навички спілкування, збагатити ігрову діяльність. Метою етапу є закріплення позитивного й нового, що виникло в особистому світі дитини. Слід домогтися того, щоб дитина остаточно повірила в свої сили і змогла винести цю віру за межі ігрової кімнати в реальне життя. Тактика педагога підкорена внутрішній

динаміці ігрового процесу, її зміни відповідають етапам психоко­ рекційного процесу.

Структура психокорекційного заняття Перший етап. Розминка Мета: знизити інертність фізичного і психічного самопочуття, підняти м’язовий тонус, розігріти увагу та цікавість дитини доспільного заняття, налаштувати дітей на активну роботу й контакт один з одним. Для реалізації мети виконують кілька вправігор на увагу або рухливу гру.

Другий етап. мімічні й пантомімічні етюди Мета: виразне зображення окремих емоційних станів, по в’я­

заних з переживанням тілесного і психічного задоволення й незадоволення. Моделі вираження основних емоцій (радість, здивування, інтерес, гнів тощо). Діти ознайомлюються з елементами виразних рухів: мімікою, жестом, позою, ходою. третій етап. ігри, етюди на вираження окремих рис характеру та емоцій Мета: виразне зображення почуттів, що породжуються соціальним середовищем (жадібність, доброта, чесність тощо), їх моральна оцінка. Моделі поведінки персонажів з певними рисами характеру. Закріплення й розширення отриманих раніше відомостей, що стосуються соціальної компетентності дітей. Коли діти зображають емоції, їхню увагу привертають до всіх компонентів

виразних рухів одночасно. Четвертий етап. ігри, етюди, які мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину або групу Використовуються мімічні й пантомімічні здібності дітей для природного перевтілення в заданий образ. Мета: корекція настрою та окремих рис характеру дитини, тренінг моделювання стандартних ситуацій. П’ятий етап. Закінчення заняття Мета: зниження психоемоційного напруження, навіювання бажаного настрою, закріплення позитивного ефекту, що стимулює і впорядковує психічну й фізичну активність дітей, врівноваження їх цього емоційного стану,  окращення самопочуття й настрою.

Діяльність класного керівника спрямована на створення у класі сприятливого середовища для формування особистості учнів, педагогічне проектування та забезпечення індивідуальної траєкторії розвитку учня, пошук найбільш ефективних способів і методів здійснення виховного впливу на кожного школяра. Основними напрямами індивідуальної роботи з учнями є: вивчення індивідуальних особливостей учнів, специфіки умові процесу їх розвитку; встановлення міжособистісних контактів із кожною дитиною;   створення в класному колективі умов для прояву й розвитку реальних і  потенційних можливостей учнів, задоволення соціальноцінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів; вивчення та врахування в роботі стану фізичного, психічного   y та соціального здоров’я учнів; розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу;

надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблемив адаптації до життя класу, відносинах з учителем та інши ми членами колективу навчального закладу, виконанні норм і правил поведінки у школі та поза її межами; профілактична робота з учнями «групи ризику» (дітьми, які виховуються у дисфункційних сім’ях, схильні до правопорушень, вживають наркогенні речовини); взаємодія з батьками, адміністрацією, соціально­психо логічною та іншими службами навчального закладу з  етою проектування індивідуальної траєкторії розвитку учнів, педагогічної підтримки суспільно корисних ініціатив учнів, корекції відхилень в інтелектуальному, моральному та фізичному становленні їх особистості; сприяння вихованцям у діяльності з самопізнання, самовизначення та саморозвитку;

діагностика результатів навчання, виховання й розвитку кожного учня, облік їхніх особистих  досягнень. Розробляючи план, можна використати способи й методи психолого­педагогічної діагностики; вивчення матеріалів медичного та психологічного обстеження учнів, складання індивідуальних характеристик вихованців, оформлення карти захоплень та інтересів учнів, їхніх батьків, ведення щоденника особистих досягнень учнів, визначення разом із вихованцем та його батьками найближчих перспектив розвитку, індивідуальні консультації та бесіди, педагогічний консиліум, створення ситуацій успіху та вибору, розроблення та реалізація програми колективної діяльності, організація занять гуртка «Пізнай себе» тощо.

6.1. Особливості емоційно­вольової сфери та поведінки

Негативізм, немотивована впертість, роздратованість, гіперактивність, загальмованість, агресивність, уміння поводитися в колективі (підкреслити).

2. Психологічні:

а) психодіагностичні: тести інтелекту і здібностей, особистісні питальники, тести досягнень, проективні тести, рисункові тести, соціометрія; б) психокорекційні: психогімнастика, ігрова корекція, ігротерапія, арт­терапія, діагностичний навчальний експеримент, соціально­психологічний тренінг, тренінг поведінки; в) психологічного консультування: емпатійне слухання, інтерпретація, ідентифікація, фасилітація, висування гіпотез; г) психотерапії: сугестія, самонавіювання, раціоналізація, психоаналіз, транзактний аналіз, групова терапія, поведінкова терапія, сімейна психотерапія.

82 Консультативна...

3. Педагогічні:

а) організаційні (педагогічний експеримент); б) педагогічна діагностика: педагогічне спостереження, природний експеримент; в) навчання: словесні (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація, робота з підручником), практичні (вправи, лабораторні і практичні роботи,

дидактичні ігри, творчі завдання, проблемні ситуації); г) виховання: позитивний приклад, переконання, призвичаювання, заохочення й покарання, навіювання, вправність, перспектива, гра, довіра, організація успіху, самовиховання.

4. соціально-педагогічні:

а) методи як елемент соціального виховання: мотивування й залучення до дії, репродукування; закріплення і збагачення; співдії та співтворчості; б) метод впливу: методи, що впливають на свідомість; методи, що впливають на почуття; методи, що впливають на поведінку;

в) організація соціально­педагогічної взаємодії: методи ціннісної орієнтації, методи організації діяльності, методи спілкування, методи оцінки, методи самореалізації, методи визначення мети.

Консультативна діяльність соціального педагога ? Консультація — професійна допомога клієнту (учням, учителям, адміністрації, батькам (особам, що опікуються вихованням дитини) у пошуку розв’язання проблемної ситуації. Консультації можуть бути індивідуальними та груповими; разовими, короткочасними (три­чотири зустрічі), середньої тривалості, тривалими;  просвітницько­рекомендаційними; діагностичними; психологічними; педагогічними; медичними; економічними; правовими тощо.

1. Створення психологічного комфортної ситуації

2. «У чому проблема?»

Ця стадія починається зі збору інформації щодо теми: виявляють проблему, вирішують питання про ідентифікацію потенційних можливостей клієнта. Соціальний педагог вирішує питання: навіщо клієнт прийшов, як бачить свою проблему, чи спроможний з нею впоратися; виявляє потенційні можливості клієнта у вирішенні проблеми.

83 Консультативна...

3. «Чого ви хочете досягти?»

Соціальний педагог допомагає клієнту визначити свій ідеал, вирішити питання проте, яким він хоче бути. Обговорюється те, що відбудеться, коли бажаного результату буде досягнуто.

Деякі клієнти починають саме з цього етапу. Якщо соціальному педагогу вже зрозуміла мета клієнта, то рекомендації даються одразу.

4. «Що ще ми можемо зробити для розв’язання цієї ситуації?»

Соціальний педагог і клієнт працюють з різноманітними варіантами розв’язання проблеми. Цей етап може бути тривалим. Соціальний педагог повинен враховувати, що правильне для нього рішення може не влаштовувати клієнта, а для деяких клієнтів потрібні чіткі директивні рекомендації. 5. «Ви це робитимете?» Узагальнення попередніх етапів, перехід від навчання до дії. Соціальний педагог і клієнт працюють над зміною думок, дій і почуттів клієнтів у їхньому повсякденному житті поза ситуацією консультування. У сучасній літературі визначають два основні стилі психологічного консультування — «шанобливий» і стиль «впливу», які може використовувати в своїй роботі соціальний педагог. Способи «шанобливого» консультування: закриті запитання y  — передбачають дуже короткі односкладні відповіді, як правило, «так» і «ні». Цей спосіб дозволяє зібрати інформацію, виявити сутність проблеми, зупинити надміру балакучого клієнта; відкриті запитання y  зазвичай починаються зі слів: «що», «яким чином», «чому», «навіщо» і передбачають розгорнуті відповіді. Вони підштовхують клієнта до рефлексії, сприяють виникненню дискусій між клієнтом і консультантом; парафраз y  (виявлення змісту) — визначення змісту останнього висловлювання клієнта. Показує клієнту, що його зрозуміли, стимулює глибше розкриття проблеми, сприяє початку дискусії; мінімальне заохочення y  — повторення кількох слів із реплік клієнта (часто повторюються два­три слова). Допомагає клієнту розповідати далі; концентрація на почуттях y  (виявлення емоційного змісту) — визначення емоцій, які приховано або відкрито були в  останніх висловлюваннях клієнта. При цьому увага клієнта концентрується на сфері почуттів, що підсилює емоційне забарвлення розмови; узагальнення y  — коротке повторення змісту висловлення клієнта за певний період часу, підсумкове визначення змісту;

узагальнення допомагає клієнту помітити прогрес, досягнутий в інтерв’ю, перейти до нової теми або на інший рівень обговорення. Способи впливу в консультуванні: вказівки y  — клієнта просять виконати конкретні реальні дії або дії подумки; спосіб використовується як інструкція перед виконанням вправи, інколи як інструкція на початку зустрічі; інформативне повідомлення y  — консультант дає поради клі­

єнту, викладає свою думку з певного питання, ділиться інформацією, повідомляє свої висновки,  огрожує, заспокоює; це дозволяє клієнту користуватися інформацією й досвідом психотерапевта, підтримує комунікацію; вираження своїх почуттів y  — консультант розповідає про свої почуття, емоції, стани; цей спосіб допомагає клієнту поділитися своїми почуттями, сприяє розподілу емоційних і когнітивних оцінок; узагальнення y  — психолог повідомляє про висновки, які він зробив на основі останнього періоду розмови; це узагальнює розрізнені думки клієнта, структурує його свідомість, під­

штовхує до рефлексії; інтерпретація y  — консультант інтерпретує думки, почуття й поведінку клієнта на основі певної теорії (описує його проблеми в термінах теорії, пояснює причинові зв’язки); клієнт

отримує можливість по­іншому побачити свою проблему. Для ефективнішої допомоги клієнтові у вирішенні проблемної ситуації до процесу консультування залучають фахівців різноманітних галузей: психологів, лікарів, соціальних працівників, юристів тощо. Консультаційно-просвітницька робота:

консультаційна допомога батькам; консультування педагогів;   консультування дітей у кризових ситуаціях;   просвітницька робота з учителями та адміністрацією школи;   консультування учнів з метою запобігати правопорушенням і нещасним випадкам; просвіта учнів про найгостріші соціальні проблеми; виступ на батьківських зборах. Корекційна робота з дітьми-інвалідами молодшого шкільного віку (від шести до чотирнадцяти років) Для цього вікового періоду важливим є навчання дитини. Діти

з відхиленнями в розвитку, слабкі внаслідок супутніх хронічних соматичних захворювань, як правило, не можуть повною мірою опанувати програму середньої школи. Порушення навчання може зумовлюватися низкою причин: порушенням чи недорозвитком окремих вищих психічних  функцій, їх виснаженням чи загального недорозвиненістю інтелектуальної сфери; несформованістю пізнавальних інтересів емоційно­вольової    сфери; зниженням працездатності;   зниження мотивації до навчання.   Основні напрямки корекційної роботи: визначення вимог до режиму, навантажень, типу навчальної  програми, ступеня їхньої індивідуалізації, процесу навчання; оптимізація взаємодії в оточенні дитини (сім’я — фахівці —  дитина — однолітки); навчання та розвиток із застосуванням засобів культури, мистецтва та літератури; корекція особливостей розвитку вищих психічних функцій,  мотиваційно­вольової та емоційно­особистісної сфер; розвиток вищих психічних функций та корекція порушених функцій, спираючись на здорові; розвиток мотивації до навчання, корекція порушень емоційновольової сфери; тісна співпраця в системі «дитина — фахівець — сім’я» та   y спеціалістів психолого­медико­педагогічної реабілітації; сімейна психологічна корекція;   взаємодія «фахівець — батьки» відповідно до індивідуальної програми реабілітації. Методи, які використовуються у процесі корекційної роботи 1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості). Це лікування за допомогою залучення дитини­інваліда до мистецтва. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, потрібні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

2. Методика Марії Монтессорі. Метод Монтессорі заснований на спостереженні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається

самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища — Монтессорі­матеріалів, маючи можливість самоконтролю; дитина сама бачить свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль вчителя полягає у керуванні самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні. 3. Музикотерапія. Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.

4. Ігротерапія. Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим способам дитина моделює взаємодію з навколишнім світом та людські стосунки. Це надає опанованим раніше предметним діям певного сенсу. Отже, у ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільноважливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та трудової діяльності.

5. Казкотерапія. Це система передання життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції та творчих здібностей. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. Казки викликають інтенсивну емоційну реакцію. Казкові образи звертаються одночасно до свідомості та до підсвідомості. Казка дозволяє вийти за межі звичайного життя, у доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на свої проблеми з боку.

Корекційна робота соціального педагога ?

Корекція в перекладі з латини — часткове виправлення або зміна. Під психологічною корекцією мають на увазі певну форму психолого­педагогічної діяльності з виправлення таких особливостей психічного розвитку, які за прийнятих у віковій психологічній системі критеріїв не відповідають гіпотетичній (оптимальній) моделі цього розвитку, нормі як ідеальному варіанту розвитку дитини на певному рівні онтогенезу.

Принципи психолого-педагогічної корекційної роботи Єдність корекції та розвитку. Рішення про потребу корекційної роботи робиться тільки на підставі психолого­педагогічного аналізу внутрішніх і зовнішніх умов розвитку дитини.

2. Єдність вікового та індивідуального розвитку. Здійснюється індивідуальний підхід до дитини в контексті її вікового розвитку.

3. Єдність діагностики та корекції розвитку. Перш ніж вирішувати, чи потрібна корекційна або розвивальна робота з дитиною, треба виявити психологічні особливості її розвитку, рівень сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку знань, умінь і навичок, особистісних і міжособистісних новоутворень віковим орієнтирам, вимогам суспільства.

4. Діяльнісний принцип здійснення корекції. Заснований на визнанні того, що саме активна діяльність самої дитини є рушійною силою розвитку; на кожному етапі розвитку існує так звана

провідна діяльність, яка сприяє розвитку дитини в певному періоді онтогенезу. Розвиток будь­якої людської діяльності (гри, навчання, спілкування) потребує спеціального формування.

Вимоги до корекційно-розвивальних програм 1. Корекційно­розвивальні програми розробляються й використо вуються в роботі фахівців різних профілів: психолога, соціального педагога, вчителя, вихователя, психотерапевта (психіатра), батьків тощо. Психолог та соціальний педагог на підставі

психологічного й соціально­педагогічного обстеження або психологічного і соціально­педагогічного аналізу певної ситуації

формує рекомендації, які реалізуються під час роботи вчителями й батьками. Рекомендації з корекції психічного розвитку ефективні тільки тоді, коли вони даються в контексті розуміння цілісності особистості, сукупності всіх її рис і властивостей. 2. Корекційна робота має відбуватися не як просте тренування вмінь і навичок, а як вправи з удосконалення психічної діяльності як цілісно­усвідомлюваної діяльності людини, що органічно вписується в систему її реального життя.

3. У дошкільному віці універсальною формою корекції є гра. У шкільному віці такою формою корекції є особливим чином організована навчальна діяльність, наприклад, за допомогою методів поетапного формування розвивальних дій. 4. Важливою є сполученість корекційно­розвивальних програм

з різноманітною творчою діяльністю: образотворчою, ігровою, трудовою. Дуже важливо, щоб корекція була випереджальною. Вона має не вдосконалювати те, що вже є, а активно формувати те, що треба досягти в найближчій перспективі, відповідно до законів та вимог вікового розвитку та становлення індивідуальності. Цінність такого підходу в тому, що він дає можливість людині відчути себе перспективною в тій діяльності, яка є для неї найважливішою. Розробляючи програми психолого­

педагогічної корекції, важливо відрізняти труднощі, які виникають через порушеннями та відхилення в розвитку (і тому підлягають корекції), від проблем, пов’язаних з надмірними вимогами, які батьки (часто педагоги) висувають до дітей без урахування психологічних особливостей віку та можливих ін­

дивідуальних вікових варіантів переживань дитини. Корекційно­розвивальна робота може проводитися як індивідуально з дитиною, так і з групою дітей (тренінг). Корекція вад етичного розвитку педагогічно занедбаних учнів

Мета роботи: одночасно з вирішенням найважливіших завдань етико­правового виховання учнів й викорінням в учнів егоїзму, байдужого ставлення до людей, безвідповідальністі, ліні, недисциплінованісті, самовпевненісті, зарозумілісті та інших вад етичного розвитку, сприяти залученню їх до повноцінного життя й діяльності учнівського колективу. Форми і методи роботи: залучення до колективної діяльності на уроках, забезпечення участі в різних суспільних заходах,

заняттях гуртків, секцій художньої самодіяльності, організація індивідуального шефства над учнем однолітків і дорослих; залучення до суспільно корисної праці; тренування в етичних справах і вчинках; допомога в самовихованні; систематичне використання заохочень і покарань; роз’яснення й переконання у формі індивідуальних бесід. Ця робота передбачається в розділах перспективного плану, де зазначаються етапи формування навчального колективу, робиться акцент на формуванні в учнів засад наукового світогляду та ідейної переконаності, необхідності їх етичного, естетичного

виховання, фізичного виховання і зміцнення здоров’я.

Корекція особистісного розвитку ?

Корекції підлягають перш за все такі проблеми дітей: 1. Комунікативні проблеми. 2. Проблеми самооцінки, тривожності, підвищеного емоційного напруження, пасивності, конформізму. 3. Проблема дезадаптацiї дитини (комплексна) Психокорекційна робота у випадках дезадаптацiї може мати як комплексний характер, так і симптоматичний, спрямований на певні напрямки розвитку поведінки та спілкування дитини. У підлітковому та юнацькому віці проблематика, яка потребує зусиль психолога, полягає в: ускладненнях підліткового і юнацького віку; акцентуації характеру;   емоційно­особистісні; психофізіологічному інфантилізмі. Відповідно до проблематики визначається зміст психокорекції. Для підліткового віку більш прийнятними є групові форми корекційної роботи. У випадках вирішення емоційно­особистісних проблем використовуються її індивідуальні форми.

Моральний кодекс класу ?

1. Кожен у класі має почувати себе безпечно, тому ніхто не повинен битися та ображати будь­кого. Агресія — ознака безсилля.

2. Усі в класі рівні незалежно від матеріального стану, національності, статі, раси та переконань.

3. Кожен має право на ім’я, і звертатися один до одного слід тільки на ймення. «Найприємніший звук для людини — це звук його імені» (Д. Карнегі).

4. Ніхто не повинен відчувати себе приниженим та ображеним. Нікому не можна вигадувати прізвиська.

5. Всі повинні поважати право на власність і без дозволу не брати чужих речей. Поваги заслуговує й шкільне майно.

6. Ніхто не повинен боятися висловлювати свою думку з будь­ якого питання. Мислити по­іншому — не злочин.

7. Будь особистістю, відповідальною за свої слова та вчинки. Не дури, завжди говори правду. Не хвастайся, особливо тим, що не є твоєю заслугою.

8. Не говори поза очі про людину. Скажи однокласнику прямо про все, а не на вухо подрузі чи товаришеві.

Напрями діяльності соціального педагога ?

1 Вивчення соціально­ педагогічних цінностей особистості, соціально­ педагогічних впливів

мікросередовища на людину, яка росте і розвивається Спостереження, бесіда, опитування експертів, інтерв’ю, анкетування, невербальний діагноз, вивчення документів, контент­аналіз

2 Організація виховних і освітніх взаємодій

з проблемною особистістю, яка потребує допомоги Співучасть, підтримка дітей із сімей ризику, підтримка у вирішенні проблем, співпраця з родиною, школою, спільнотою, посередництво в особистісній самореалізації, спонукання особистості до самоорганізації і самостійності

3 Соціально­психологічна допомога і підтримка особистості в кризових ситуаціях

З’ясування змісту проблеми, відредагування проблеми, вибір програми і плану дій, обговорення шляхів вирішення проблеми, допомога в організації виходу з проблеми, координація зусиль

найближчого оточення особистості, створення групи підтримки

Корекція взаємин, способів соціальної дії, посередництво в творчому розвитку особистості та

групи


Моделювання ситуацій для нового досвіду, моделювання сфер успішної діяльності, організація діалогу і співпраці, організація мікросередовища зі зміненими взаєминами, допомога в розблокуванні позитивних емоцій, створення й оцінка ситуацій успіху, зміна уявлень особистості про своє «Я», підтримка ініціатив, створення умов для творчості

Напрямки роботи соціального педагога ?

1. Участь в керівництві

Консультування адміністрації передбачає проведення соціологічних, соціально­педагогічних досліджень у педагогічному, учнівському, батьківському колективах з метою ухвалення адекватних керівних рішень; участь у вирішенні конфліктів між навчальним закладом, учнями та батьками, які зумовлюються нерозумінням соціальних причин їх виникнення. Методична робота — проведення занять з учителями, під час яких навчають способів соціометричного контролю за міжособистісною атмосферою в класі, групі; надання допомоги в діагностиці факторів ризику (відчужені, бойкотуванні учні); сприяння ефективному розподілу ролей в учнівському колективі; участь у роботі педагогічних консиліумів (педрада, батьківські збори тощо).

Взаємодія з різноманітними закладами — участь від імені навчального закладу в роботі місцевих органів влади й самоврядування з питань соціального розвитку та участь в розробленні та обговоренні регіональних і місцевих соціальних програм і проектів; взаємодія з суб’єктами соціально­педагогічної діяльності.

2. Участь у виховному процесі

Виявлення й діагностування соціально­педагогічних проблем; поточне спостереження за загальним станом справ у навчальному закладі, за відносинами між вчителями, учнями, батьками з метою аналізу та прогнозування конкретних соціально­педагогічних проблем.

Соціально-педагогічна реабілітація — провідний напрямок у діяльності соціального педагога, який вимагає індивідуальної роботи з конкретним учнем. Соціально­педагогічна підтримка дозволяє допомогти неповнолітнім у важкому або загрозливому становищі, передавати в притулок, у прийомну сім’ю, інтернат.

Здійснюється у співпраці з органами місцевого самоврядування, відомчими установами, громадськістю. Якщо сподівання на оздоровлення в сім’ї не втрачені — залучати батьків до різних реабілітаційних програм. Соціальний контроль здійснюється у взаємодії з комісією у справах неповнолітніх та захисту їхніх прав. Цей напрямок передбачає позитивний вплив з боку навчального закладу на прилеглий мікрорайон, протидію субкультурам маргінальної орієнтації. Педагогічна реабілітація передбачає

соціальну підтримку в навчально­виховному процесі. Зокрема, пошук засобів на додаткові заняття з учнями та покращення

94 Наративне...соціально­педагогічного статусу неуспішної дитини шляхом захисту особистості учня в колективі, полегшення тиску на відчужених дітей та прищеплення «невдахам» корпоративного духу навчального закладу. Психопрофілактика спрямована на виявлення учнів, дезадаптація яких пов’язана з обмеженими можливостями їхнього здоров’я. Завдання соціального педагога — своєчасно взяти їх на контроль, розробити й затвердити план реабілітаційних заходів, проконтролювати хід їх реалізації.

3. Участь в організації виховного середовища Супровід дитини в сім’ї потребує надзвичайної делікатності

й такту. У випадку внутрішньосімейної ситуації, але коли немає підстави для втручання  правоохоронних органів, соціальний педагог має брати на себе ініціативу у вирішенні внутрішньосімейних соціально­педагогічних проблем, захищати інтереси та права дитини. Робота з соціальним середовищем учня — вивчення та робота з різноманітними неформальними об’єднаннями та групами дітей і молоді в мікрорайоні, що прилягає до навчального закладу. Участь у роботі громадських органів самоврядування в школі (батьківського комітету, опікунської ради та інше) — ці об’єднання можна використати для формування виховних завдань навчальних закладів, для вирішення конфліктних ситуацій між учнями та вчителями, для формування здорового соціально­педагогічного клімату в навчальному закладі.

Наративне консультування ?

Наратив (або історія) — це трансформація «невпорядкованих життєвих подій у певну послідовність, вибудовану на основі загальної життєвої концепції оповідача чи його особистісного міфу, які ви­

значають внутрішню логіку породжуваного тексту» (Н. Чепелєва). Насильство або кривдження ?

Насильство — це застосування фізичної сили, примусового впливу, пригноблення людей і встановлення контролю над ними. «Боулінг» — фізичне залякування чи психологічний терор

щодо дитини з боку групи її однолітків, спрямовані на те, щоб викликати в неї страх і тим саме підкорити її. Фізичне насильство — це будь­яке невипадкове завдання ушкоджень. Сексуальне насильство — це статеві стосунки із застосуванням фізичного насилля або використання безпорадного стану потерпілого для одержання сексуальних задоволень.

95 Насильство...

Психологічне насилля — це висловлена або прихована погроза, жорсткий контроль поведінки, відсутність у родині доброзичливої здорової атмосфери, що не сприяє здоров’ю, росту самооцінки

дитини, вигадування прізвиськ. Економічне насилля — полягає в позбавленні коштів або забороні працювати чи шукати роботу, переслідування, стеження, залякування, ізоляція від сім’ї та друзів.

Найнебезпечніше є те, що насильство призводить до негативних соціальних наслідків. А саме:

1. страх. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки. 2. Зовнішні прояви поведінки. Помешкання, в якому вдаються до насильства, зовсім непередбачуване. Це місце є страхітливим для малої дитини, яка не може знати, коли трапиться наступний спалах насильства, та настільки сильним він буде. Як наслідок, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводить до проявів впертості, відмови розмовляти, до

агресивних вчинків. 3. Нездатність висловити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти приходять до висновку, що насильство — це спосіб вирішення конфліктів дорослими. Оскільки дітям ніхто не показав, як слід говорити про почуття, вони не знають, що переживають або відчувають і як можна висловити свої емоції та почуття у вербальній формі.

4. втягненість у боротьбу батьків. Багато дітей втягуються у боротьбу своїх батьків. Вони відчайдушно хочуть припинити конфлікти, які постійно бачать у родині. Вони відчувають відповідальність за проблеми своїх батьків, думають про те, що вони, діти, є причиною розладу в сім’ї. У результаті цьо­

го діти так глибоко втягуються в сімейні конфлікти, що їм важко відокремити свою індивідуальність від особистості своїх  батьків.

5. Захисник матері. Намагаються захистити матір від побоїв, насильницьких наважень батька.

6. розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, дуже напружене. Постійний стрес, який відчувають діти, призводить до того, що вони стають розчарованими, втрачають рівновагу навіть при незначних труднощах. 7. відсутність інформації. Багато матерів, які не хочуть травмувати своїх дітей, намагаються приховати від них факти насильства. Часто діти не розуміють деякі ситуації. Без повної

96 Нормативно... інформації та повної ясності діти не можуть адекватно реагу вати на ту чи іншу ситуацію.

8. відчуття заслуженого жорстокого ставлення. Багато матерів, що не хочуть налаштовувати свої дітей проти батьків, намагаються знайти їм виправдання. Дитина, яка бачить матір в синцях та зі слідами побоїв і водночас чує: «Усе добре, татко нас справді любить», доходить висновку, що завдання фізичного болю є проявом кохання.

9. відчуття непотрібності. Оскільки батькам доводиться віддавати багато сил та енергії на вирішення конфлікту, то в них залишається обмаль сил на виховання та виявлення любові, турботи до своїх дітей. Як наслідок, у дітей виникає відчуття занехаяності, яке примушує їх думати, що вони нікому не потрібні, не заслуговують на увагу й турботу.

10. ізоляція. У більшості сімей, де вдаються до насильства, не обговорюється цей факт відкрито. Батьки дають зрозуміти дітям, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або з друзями. Це змушує дітей відчути себе особливими, думати, що з ними щось не так, оскільки їхнє життя в сім’ї відрізняється від життя їхніх однолітків. Нормативно-правова база діяльності соціального педагога

Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року.

Ухвалена Радою Європи в Турині. Набрала чинності 26 лютого 1965 року. Члени Ради Європи  омовились забезпечити своїм народам громадянські та політичні права і свободи, зазначені в цих

документах, враховуючи, що здійснення соціальних прав повинно забезпечуватись без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національної приналежності або соціального походження, твердо вирішивши спільно докладати будь­яких зусиль для підвищення рівня життя та забезпечення соціального добробуту як міського, так і сільського населення за допомогою відповідних дій.

Декларація прав дитини від 20.11.1959 р. Її проголошено з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і щоб вони користувалися на своє добро і на добро суспільства правами і свободами, які в ній передбачені. Декларація також закликає батьків, чоловіків та жінок як окремих осіб, а також громадські організації, місцеву владу й національні уряди до того, щоб вони визнали й намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово впроваджуваних відповідно до принципів, зазначених у декларації. Конвенція про права дитини від 2.09.1990 р. Конвенція — це

не стільки перелік прав дитини, скільки перелік обов’язків, які держави готові взяти на себе щодо дитини. Ці обов’язки можуть бути прямими, наприклад, надання можливості навчатися чи за­

безпечення належного виконання правосуддя над неповнолітніми або опосередкованими: надання можливості батькам, іншим членам сім’ї чи опікунам відігравати свої основні ролі та виконувати

обов’язки вихователів та захисників. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері.

Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-Хіі. Статті 21, 22 цього документа регламентують діяльність практичного психолога та соціального педагога закладів освіти та виховання й визначають статус цих фахівців. етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи. Етичний кодекс соціальних працівників України — це документ­регулятор, який спрямовує соціальних працівників здійснювати соціальну роботу в багатьох функціональних сферах з метою задоволення людських потреб і розвитку потенціалу та можливостей особистості.

Положення про психологічну службу системи освіти України від 03.05.1999 р. № 127. Положенням визначені основні завдання психологічної служби, зміст діяльності, тривалість робочого тижня практичних психологів та соціальних педагогів, структура та керування службою. Документ містить додатки про нормативи кількості практичних психологів та соціальних педагогів у навчальних закладах.

Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів від 19.10.2001 р. Наказ регламентує умови роботи фахівця в окремому кабінеті, вимоги до його оформлення, матеріально­технічне оснащення, умови ведення документації. Цей документ спрямований на  координуванняі вдосконалення діяльності центрів практичної психології та соціальної роботи, практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти. У додатках містяться зразки планування, обліку і звітності роботи працівників психологічних служб.

Лист моНУ від 15.08.2007 р. № 1/9-479 «Про внесення змін і доповнень до нормативної чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів». Цей документ спрямований на визначення чисельності посад практичних психологів та соціальних педагогів у закладах освіти та організацію їхньої діяльності.

Наказ моНУ від 28.12.2006 р. № 864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми­інвалідами системи Міністерства освіти і науки України». Цей документ визначає функції соціального педагога згідно з кваліфікаційною характеристикою фахівця, що в ньому подано. Наведені зразки документації (журнали реєстрації, графіки роботи, зразки соціальних паспортів, актів обстеження матеріально­побутових умов  роживання дітей, перелік суб’єктів соціально­педагогічної діяльності в мікрорайоні, де знаходиться навчальний заклад).

Положення про експертизу психологічного й соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах моНУ. Документ інформує про порядок проведення експертизи соціально­психологічного інструментарію практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти. Лист міністерства освіти і науки України від 27.07.2007 р. № 1/9-488 «Про недопущення проведення тренінгів, обстежень та опитувань усіх учасників навчально­виховного процесу представниками сторонніх організацій без попередньої експертизи згідно з «Положенням про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію», що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України».

Організаційно-методична робота ?

Організаційно-методична робота соціального педагога полягає в: складанні плану на навчальний рік;   зборі даних щодо літнього оздоровлення учнів;   оновленні соціальних паспортів класів та школи; складанні списків на отримання різних видів матеріальної та    гуманітарної допомоги; виявленні дітей, які не стали до занять і які пропускають навчання без поважних причин;

99 Організаційно...

опрацюванні нормативних документів з охорони дитинства, захисту інтересів неповнолітніх;

аналізі літератури з соціальної педагогіки;  підготовці до виступів на батьківських зборах, педрадах;  

ознайомленні з періодикою;  участі в семінарах, нарадах, методоб’єднаннях соціальних педагогів;

підвищенні професійної компетентності; складанні баз даних; оформленні документації;   складанні й оформлення тематичних папок.   Основні напрями роботи соціального педагога: психологічний супровід дітей, що вступають до першого класу,  їх адаптація; психологічний супровід учнів, що переходять з початкової школи до середньої; психологічний супровід профілізації;   навчально­методичне та  рганізаційне забезпечення діяльності  соціального педагога закладу освіти; робота із дітьми девіантної поведінки;   робота із обдарованими учнями;   профілактика адиктивної поведінки, тютюнокуріння, алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу і злочинності серед неповнолітніх; впровадження комплексних технологій діяльності психологічної служби.

Основні форми й методи роботи соціального педагога з сім’єю: педагогічна освіта батьків; залучення їх до активної участі в житті школи; заходи суспільного, адміністративного й юридичного впливу  на батьків, що ухиляються від виховання своїх дітей або мають на них негативний вплив.

Педагогічна освіта батьків здійснюється переважно у формі лекторіїв, що працюють в масштабі школи. Лекції читають як працівники школи, так і запрошені фахівці. Слушно створити куточки для батьків, де дається коротка інформація про життя школи, вивішується список рекомендованої літератури.

Залучення батьків до активної участі в житті школи й координація виховних дій може йти такими шляхами: створення й робота батьківських комітетів, рад та інших форм дорадчих органів; систематичне проведення батьківських зборів; залучення батьків до роботі з учнями; бесіди й лекції, гурткова робота, спортивна робота і т. ін.

Особливості соціального діагностування особистості Головною його метою є визначення соціальної проблеми клієнта й пошук правильних шляхів її вирішення. Дані загальносоцологічних методів, технологій, які використовуються соціальним працівником, є лише тлом. У зв’язку з цим широко використовують у першу чергу мікросоціологічні, соціально­психологічні, педагогічні діагностичні процедури. У соціальній діагностиці особи враховують дві групи чинників: соціальні (зовнішні) і біологічні (внутрішні). Часто завдання полягає в тому, щоб дати клієнту цілісну характеристику з позиції медико­біологічних, психолого­педагогічних і соціальноекономічних параметрів. Як відомо, людина — це єдність біологічного, духовного й соціального первнів в усій складності їх зв’язків у межах єдиного цілого. Ще одна особливість соціальної діагностики особи — обмежене використання кількісних співвідношень і математичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторна, тому найбільш поширені технології емпіричного нагляду, аналіз поодиноких даних. Поки що не дуже розвинені інструментальні технології, що пояснюється лише недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає себе як інструмент вивчення й перетворення соціальної ситуації. Структура та методика соціальної діагностики особистості Незважаючи на обрані методи, будь­який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються залежно від конкретних умов.

Початковим етапом діагностування особистості завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника правоохоронних органів, педагога,— тобто поява соціальної проблеми. Сам

індивід, що є центром такої проблеми, може не усвідомлювати, що вона є. Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися вирішенням проблем тільки тих клієнтів, які звернулися

до установи соціального обслуговування. Попри всі організаційні та інші труднощі, у функції територіального центру входить виявлення соціальних проблем на підпорядкованій території.

Якщо важку життєву ситуацію констатувати досить просто, то як правило, зовсім непросто збагнути її сутність, причину і шляхи її подолання. Тому наступний етап діагностичною процесу — збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико­генетичні і структурно­функціональні. Історіко­генетичні методи покликані визначити час, джерела й причини зародження соціальної проблеми, прослідити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкову природу або принаймні соціально успад­

ковується. Здебільшого ми не можемо однозначно сказати, чи зв’язок пияцтва і алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків є результатом природжених біологічних передумов, успадкованих від попередніх поколінь, чи це вплив сімейного способу життя, тих особистих рис, які сприяють алкоголізму (інфантильність, конформність і т. ін.). Успадковуються багато захворювань, у тому числі й психічні. Природжені передумови зумовлюють темперамент, багато рис вдачі, інтелектуальний статус індивіда.

Збір відомостей про генезу соціальної проблеми передбачає використання методу соціальних біографій (або сімейних біографій) і т. д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта і (або) його близьких. Іноді виникає треба залучити архівні дані (наприклад, у разі протиправної поведінки, захворювань когось з попередніх поколінь). Звичайно, в таких бесідах

(їх може бути декілька) потрібно виявити такт і керуватися правилом розумної достатності. Оскільки предмет бесіди нерідко буває вельми делікатним, клієнти можуть хворобливо сприймати «лобові» питання про девіантну поведінку, негативні звички чи уявні ганебні хвороби свої або близьких. У цьому випадку інформація може бути добута непрямим шляхом, через непрямі розпиту вання.

Збір даних уможливлюється певною довірою між фахівцем і клієнтом. Відомості, збирані соціальним працівником, повинні бути необхідними і достатніми. Слід також пам’ятати, що навіть приголомшлива поведінка родичів, батьків, близьких це не підстава для того, щоб ухвалювати вирок самому опитуваному: син або внук алкоголіка зовсім не приречений сам стати пияком, а родич злочинця — правопорушником. Кожний індивід може відповідати (юридично й морально) тільки за свої вчинки, і то лише в тому випадку, якщо він має достатній інтелект і самосвідомість, щоб оцінювати й скеровувати свою поведінку. Структурно­функціональні методи діагностики припускають отримання даних про поточний стан соціальної проблеми, будову соціального об’єкта і зв’язки, поєднуючи особисті його елементи, функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні. Навіть проводячи соціальну діагностику особи, треба вивчити її соціальну мережу, функціонування в соціальному оточенні, структуру і внутрішній стан самої особистості, структуру й гармонійність або дисгармонію її внутрішніх елементів, узгодженість або неузгодженість соціальних ролей тощо.

З арсеналу дослідницьких засобів соціальний працівник використовує передусім спостереження, яке дозволяє дізнатися про ставлення клієнта (клієнтів) до ситуації, ознайомитися з його ( їхнім) трактуванням проблеми. У процесі спостереження фахі вець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка, інтонація, жести клієнта). Спостереження — це професійний атрибут спілкування соціального працівника з клієнтом, що триває постійно, незалежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія (діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і т. д.). Проявляючи емпатійне співчуття до важкої життєвої ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, виключаючи вплив емоцій. Можливо, у результаті однократного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію протягом всієї взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності її вербальних і невербальних повідомлень доходять висновку про її особливості, характер соціальних ролей.

Спостереження за сімейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їх стан і функціонування родини. На цьому етапі фахівець може вдатися до використання інструментальних методів, групових діагностичних методик. Звичайно, ці методики багато в чому відрізняються: щоб реалізовувати деякі з них недостатньо тієї професійної підготови, яку набуває фахівець із соціальної роботи,— потрібне спеціальне навчання, іноді із залученням закордонних інструкторів. Інші методики, також вельми надійні, передбачені вимогами державного професійного стандарту навчання фахівця з соціальної роботи. Для низки методик потрібна комп’ютерна техніка для збирання й оброблення

інформації, інші ж не потребують спеціальної техніки й можуть бути використані під час роботи вдома з клієнтом. Фахівці по різному оцінюють валідність методик і їхню ефективність. Можливо, вибір інструментів зумовлюється не тільки ситуацією клієнта, організаційними й технічними можливостями, але й особистими вміннями соціального працівника.

103 Особливості...

Важливо на цьому етапі залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних галузей діяльності. Так, діагноз інтелектуаль ного статусу і психічного здоров’я індивідів (особливо дітей), по ставлений психологами і психіатрами, може не тільки надати дані потрібні для розуміння сутності труднощів клієнтів та їх сімей, але й стати основою для вибору стратегії дальшої роботи з ними: психолого­педагогічна корекція, що сприяє навчанню дітей у звичайній школі, активізація процедури проходження психолого медико­педагогічної комісії для направлення дитини в допоміжну школу, лікування захворювання, що спричиняє шкільні та сімейні труднощі тощо. Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ, допомагає визначити правовий статус клієнта — наприклад, відрізнити справжнього біженця від професійного жебрака.

Нарешті, у деяких випадках (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також знадобиться для соціальної діа гностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якби кожний громадянин у результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров’я і міг своєчасно реагувати на його погіршення, але ситуація як в соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров’я зокрема перешкоджає постійно контролювати самопочуття людей. Тому соціальний працівник на основі своєї обізнаності в медико соціальних дисциплінах, життєвого досвіду й суб’єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність проблем.

Зібрані таким чином відомості піддаються аналізу: порівняння шерегу даних, їх сортування на важливі й незначущі, диферен ціація ознак. Як правило, зібрані дані рідко бувають несуперечливими і однозначно свідчать про одну соціальну патологію. Тому в ході найважливішого етапу — ставлення соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвих ускладнень клієнта, а ранжує наявні проблеми, виділяючи головну. Так, аналізуючи одну з найпоширеніших сімейних дисфункцій (пияцтво одного з подружжя або обох), слід визначити,

чи є сімейний конфлікт результатом труднощів або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких осіб на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися. Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, в процесі їхньої взаємодії 104 Особливості...

з’ясуються факти, які примусять якщо не переглянути, то скоригувати зроблений висновок. Вирішення будь­якої проблеми може актуалізувати інші проблеми, замасковані або відсунуті на задній

план, коли розв’язували проблему, яка спочатку здавалася най актуальнішою. Тому соціальна діагностика як контроль за ситуацією клієнта і змінами в ній здійснюється протягом всієї допомоги

цьому клієнту. Подібні методики використовуються й після закінчення трансформації особи або подолання складної ситуації клієнта, якщо він потребує соціального нагляду (особи після лікування від алкого лізму, схильні до суїциду, недбалі батьки і т. ін.). Соціальний працівник повинен мати на увазі й враховувати те, що збирання й оцінювання інформації може бути неприємним клієнтові.

Особливості соціального діагностування сім’ї ?

Сім’я — мала соціальна група, що ґрунтується на шлюбі, кревній спорідненості або індивідуальних потребах людей спільно один з одним. Їй притаманна єдина економічна основа, спільний побут, взаємозалежний спосіб життя старших і молодших її членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно­етичні зв’язки, відносини допомоги, підтримки й захисту. Сім’я — базова основа первинної соціалізації особи. Саме з родини починається процес засвоєння дитиною суспільних норм і культурних цінностей. Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім’ї на дитину сильніший, ніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Отже, переважно від соціального мікроклімату в сучасній сім’ї, духовного й фізичного становлення в ній дітей залежить успішність розвитку й соціалізації дитини. Діючи на користь дитини, соціальний педагог покликаний до помагати й підтримувати її сім’ю. До його завдань належать: встановлення контактів з сім’єю;  y виявлення проблем і труднощів в сім’ї;  y стимулювання сім’ї і окремих її членів до участі в спільній діяльності; надання посередницьких послуг у встановленні зв’язків з фахівцями: психологами, соціальними працівниками, лікарями, юристами, а також з представниками органів влади, громадськістю.

Соціальний педагог забезпечує суспільне визнання й суспільну підтримку сім’ям, які добре виховують своїх дітей. Він використовує індивідуальні методики роботи з сім’ями, які потребують особливої допомоги (сім’ям «групи ризику», багатодітним, неповним та ін.), сприяє розвитку сімейно­сусідських форм кооперації і взаємодопомоги на основі ґрунтовного соціального діагностування.

Беручись за соціальне діагностування родини, насамперед слід визначити типологію сімейної структури: за ступенем емоційної духовної єдності — згуртовані (інтегровані) та роз’єднані (дезінтегровані); за характером психологічної й ціннісно­орієнтаційної єдності — гармонійні та дисгармонійні сім’ї; за ознакою комунікативних настанов членів родини — прагматичні та альтруїстичні;за критерієм соціального статусу сім’ї — гомогенні (члени подружжя з одного соціального прошарку) та гетерогенні (походять з різних соціальних груп, каст, класів);за критерієм просторово­територіальної локалізації — патрилокальні, матрилокальні родини, що мешкають окремо;

за кількістю дітей; за кількістю й характером комунікативних зв’язків — відкриті та закриті;

за характером розподілу влади — одновладні та демократичні.   За критерієм влади родини поділяють на: патріархальні та матріархальні; партнерські — зі спільним обговоренням сімейних рішень. На сучасному етапі розвитку суспільства сім’я докорінним чином змінюється. Це зумовлено цілою низкою економічних і культурних обставин. Соціологи серед них називають:зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність. Це зумовлює прагнення жінок до

більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім’ї, рівноправність з чоловіками в ухваленні рішень, до контролю над видатками й майном сім’ї); утворення двох центрів життя — праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували купно, у межах однієї сім’ї); винайдення надійних контрацептивних засобів. Ці та інші причини спричинили появу різних тенденцій розвитку сучасної сім’ї. До них належать:

зростання розлучень (абсолютне й відносне); зростання неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; 106 Патронаж...зменшення середньої тривалості шлюбу; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зменшення членів сім’ї та народжуваності дітей і як наслідок — старіння населення; збільшення одиноких людей, які не хочуть одружуватися;  зменшення повторних шлюбів.  y

Патронаж соціальний ?

Це особлива форма захисту прав особи, майна недієздатних та інших громадян у випадках, передбачених законом. Соціальний патронаж, залежно від ситуації, що обумовлена певними складними обставинами, може мати різні прояви: соціально­медичні, соціально­психологічні, соціально­педагогічні, соціально­еконо­міч ні, соціально­правові. Соціально­педагогічний патронаж сімей здійснюється з урахуванням їхньої належності до певних груп (багатодітні, малозабезпечені тощо). Його надають на основі спостережень за родиною з метою виявлення фізичного та психоло­гічного стану її членів, характеру батьківсько­дитячих стосунків, забезпечення нормального сімейного виховання. Педагогічна діагностика дітей-інвалідів шкільного віку ? Мета — отримання відомостей про: ступінь готовності дитини до навчальної діяльності:   фізичний стан;   обсяг знань та уявлень про навколишній світ; оволодіння навичками письма та лічби;   сформованість пізнавальної активності;   рівень розвитку психічних функцій;   сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими; ступінь емоційно­вольової зрілості; навички вольової регуляції. Методики: бесіда; спостереження за побутовою, навчальною діяльністю; методики у формі «навчального експерименту»; послідовність подій; класифікація предметів; виключення зайвого предмету; запам’ятовування 10 слів; непряме запам’ятовування за О. Н. Леонтьєвим (І–ІІ серії); знаходження чисел (таблиці Шульте); коректурна проба; прогресивні матриці Равена та ін.

Педагогічна карта ?

(Зразок)

Прізвище, ім’я, по батькові учня _______________________

Місце мешкання ______________________________________

Клас __________ Класний керівник _____________________

Навчається в цьому колективі з _______ класу, до цього на­

вчався в ________________________________________________

Успішність з предметів гуманітарного циклу ______________,

математичного __________________________________________

Улюблені предмети ___________________________________

Неулюблені предмети _________________________________

Позашкільні заняття __________________________________

Навчальна мотивація (зацікавлений в навчанні, зниження ін­

тересу до навчання, втрата інтересу до навчання, інше) _______

Характер труднощів пов’язаний з: тривалим готуванням уро­

ків, відмовою їх виконувати, потребою в постійному контролі до­

рослих, втратою інтересу до навчання, появою незадовільних оці­

нок, байдужістю до негативних оцінок, відмовою відповідати біля

дошки, інше ____________________________________________

______________________________________________________

Статус у класі (формальний лідер, має безумовний авторитет,

авторитетний тільки для частини однокласників, середняк, ізгой,

«шістка») ______________________________________________

Здатність до навчання (хороша, середня, погана) __________

Поведінка:

запізнення (є, часто, періодично, немає)  y

прогули (є, часто, періодично, немає)  y

шкідливі звички: куріння (не курить, епізодично, постійно),   y

алкоголь (не п’є, епізодично, постійно)

Самооцінка: адекватна, завищена, занижена ______________

Правопорушення (якщо є, то коли, які й з ким) ___________

Ставлення до справи:

1. Суспільна активність (бере участь у всіх суспільних справах):

активно, незважаючи на власний час; активно, але прагне не

витрачати на це власний час; не проявляє активності; рідко

бере участь; відмовляється брати участь.

2. Ставлення до роботи у класі, чергування (позитивне, пасивне,

приховане неприйняття, відкрите неприйняття, агресивне не­

прийняття).

3. Відповідальність. Виконує доручену справу: завжди добре

і в призначений термін; у більшості випадків добре і вчасно;

108 Педагогічна...

часто не виконує вчасно або виконує погано; дуже рідко ви­

конує; ніколи не доводить до кінця.

4. Ініціативність. Виступає ініціатором багатьох справ (досить

часто, майже ніколи, ніколи).

5. Допитливість у здобутті нових знань (зацікавлений, рідко про­

являє активність, не зацікавлений).

6. Організованість (завжди правильно розподіляє свою роботу;

частіше не уміє правильно розподіляти роботу; не уміє роз­

поділяти свою роботу).

7. Акуратність (завжди дає лад своїм речам, береже суспільне

майно; недуже охочий до наведення ладу навколо себе; не дбає

про свій зовнішній вигляд, при нагоді псує шкільне майно).

Ставлення до людей: колективізм; чесність; чуйність; безко­

рисливість; ввічливість; товариськість; тактовність.

Стосунки з учнями класу: позитивні з усіма; позитивні з де­

якими; нейтральні; негативні зі всіма; негативні з деякими (про­

являє агресію).

Ставлення до себе:

а) скромний, ніколи не хизується своїми чеснотами й заслуга­

ми; сам розповідає про свої досягнення; часто хвалиться ще

не зробленим вчинком або перебільшує свої чесноти;

б) упевнений у собі: ніколи не радиться з іншими, не шукає до­

помоги; всі завдання виконує без сторонньої допомоги, звер­

тається тільки у разі потреби; може звернутися за допомогою;

часто навіть в простих справах потребує підтримки;

в) самокритичний: завжди з увагою вислуховує критику, прагне

виправити огріхи; деколи прислухається до порад; не праг­

не виправлятися, до зауважень ставиться неуважно; відкидає

будь­яку критику, відмовляється визнавати свої помилки, ні­

чого не робить для їх виправлення;

г) реакція на похвалу (напрошується на похвалу, позитивна, спо­

кійна, негативна);

д) реакція на осуд (сльози, байдужість, вдає радісного, агресія);

е) самоконтроль (завжди ретельно зважує свої слова і вчинки;

переважно чинить необдумано; недостатньо контролює себе;

себе і свої вчинки не контролює).

Як батьки ставляться до шкільних проблем дитини ________

 ____________________________________________________

«__» _______ 2011 року   Класний керівник ________

109 Планування...

Планування ?

Значною мірою воно зумовлює результати й ефективність

будь­якої роботи. Цілеспрямоване й чітке планування допомагає

соціальним педагогам уникнути багатьох помилок і негативних

явищ. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспекти­

ви й конкретні шляхи вирішення поставлених виховних завдань.

Як показує педагогічна практика, до плану нерідко ставляться

лише як до адміністративної вимоги, а процес планування, на

жаль, обмежується складанням і написанням плану. При такому

підході план, без сумніву, має формальний характер і не може

бути орієнтиром у діяльності.

Призначення плану — упорядкувати діяльність, забезпечити

виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомір­

ність і систематичність, керованість і результативність.

План — це документ, що містить змістовні орієнтири для ді­

яльності, він також визначає послідовність, обсяг, часові межі.

він виконує такі функції:

спрямувальну (визначає конкретні напрями й види діяль ності);  y

прогностичну (відображає задум, подає результати через кон­  y

кретні дії);

координаційну (організовує, з одного боку, відображає те,   y

яким чином, якими засобами діяльність втілюється, і хто

є суб’єктом і об’єктом; з іншого боку, вказує послідовність

дій, їх взаємозв’язок з іншими видами роботи, а також відо­

бражає взаємодію суб’єктів діяльності, визначає місце й час,

відповідає на питання: хто, що, коли й де повинен робити);

контрольну (сам соціальний педагог, користуючись планом,   y

може контролювати реалізацію поставлених завдань);

репродуктивну (через будь­який проміжок часу, скористав­  y

шись планом, можна відновити зміст і обсяг виконаної ро боти).

План повинен відповідати таким вимогам:

1. Цілеспрямованість (передбачає реалізацію конкретних цілей

і завдань. Кожна справа, дія повинна сприяти вирішенню по­

ставлених завдань).

2. Орієнтація на реалізацію потреб і інтересів дітей, на їх розви­

ток, що припускає прийняття пропозицій школярів і батьків

під час планування, вивчення їх ціннісних орієнтирів.

3. Бути результатом спільної творчості педагогів, дітей, батьків.

4. Передбачати зв’язок виховного процесу з життям суспільства,

практичною діяльністю дітей, що означає:

110 Планування...

а) створення умов для застосування школярами на практиці

знань, здобутих на уроці, у позашкільний час;

б) віддзеркалення основних подій країни в житті колективу;

в) залучення дітей до активної діяльності.

5. Орієнтація на комплексний характер планів, що передбачає:

а) різноманітність змісту й форм роботи, спрямованих на роз­

виток різноманітних інтересів і здібностей дітей;

б) позитивний вплив на різні грані, властивості особи;

в) залучення школярів до різних видів діяльності.

6. Створення умов для вибору різних видів, форм діяльності, ви­

яву своєї позиції у планованій роботі.

7. Послідовність змісту й форм діяльності (виключити невиправ­

дане дублювання, враховувати попередній досвід, бачити пер­

спективи в роботі).

8. Конкретність і доцільність плану, обґрунтованість планова­

ної роботи зумовлює облік особливостей кожного учнівського

й педагогічного колективу, рівня їх розвитку, усталених тра­

дицій, педагогічну обґрунтованість планованої роботи відпо­

відно до завдань.

9. Реальність і розумна насиченість плану.

Загальний хід будь­якого планування проходить в три етапи:

складання соціальним педагогом проекту плану (його модулів);  y

колективне планування (апробація, коректування, перевір­  y

ка задумів соціального педагога, збір пропозицій, ідей учнів,

батьків);

внесення соціальним педагогом коректив до первинних заду­  y

мів, проекту плану з урахуванням результатів колективного

планування; остаточне оформлення плану соціальної роботи.

Плануючи роботу, треба враховувати:

її результати й висновки, зроблені в ході аналізу;  y

виховні та організаційно­педагогічні завдання;  y

матеріали, поради й рекомендації педагогічної і методичної   y

літератури з соціально­виховної роботи;

провідний соціально­педагогічний досвід країни, міста,  школи;  y

можливості батьків, громадськості;  y

виховний потенціал соціального оточення: школи, підпри­  y

ємств, культурних установ;

події, факти, пов’язані з життям країни, міста, села;  y

події, дати, пов’язані з життям і діяльністю видатних людей;  y

традиції школи;  y

пропозиції педагогів, батьків.  y

111 Планування...

Види і структура планів

1. За змістом:

комплексний (загальний) план: планується діяльність у всіх   y

її напрямах і видах. Наприклад, план роботи соціального пе­

дагога з дитячим колективом;

тематичний план: планується один напрям або вид діяль ності;   y

наприклад, плани роботи з дітьми різних соціальних катего­

рій, з дітьми девіантної поведінки, з батьками, план профо­

рієнтації та ін.

План роботи з дітьми «групи ризику»

Заходи

Класний


керівник

соціальний

педагог

Психолог


Заступник ди-

ректора з Нвр

Заступник ди-

ректора з вр

рада з профі-

лактики


Батьківський

комітет


1 2 3 4 5 6 7 8 9

і організаційні заходи

1 Складання соціального паспор­

та класу


+

2 Характеристика дітей «групи

ризику»

+ + +


3 Виявлення школярів, які опи­

нилися в скруті

+ + +

4 Організація зустрічей вчите­



лів та інших фахівців школи

з батьками

+ + +

5 Складання картотеки й таб­



лиць на учнів «групи ризику»

+

6 Організація дозвілля й гуртко­



вої діяльності

+ +


7 Написання адміністративних

листів, клопотань та інших до­

кументів в КСД, ССД тощо

+ +


8 Зв’язок з КСД, ССД і соцслуж­

бами


+ + +

9 Організація роботи і відпочин­

ку школярів в літній період

+ + + +


II робота з учням

1 Контроль відвідуваності занять + +

112 Планування...

1 2 3 4 5 6 7 8 9

2 Контроль поточної успішності + + .

3 Залучення учнів до гуртків

і секцій

+ +


4 Проведення профілактичних

бесід


+ + + +

5 Відвідини уроків з метою спо­

стереження за учнями

+ +


6 Направлення на консультацію

до психолога або лікарів

+ + +

7 Сприяння в працевлаштуванні + + + +



8 Проведення психодіагностики +

9 Допомога у виборі подальшого

освітнього напряму

+ + + +


10 Аналіз конфліктних ситуацій + + + +

ііі робота з батьками школярів

1 Відвідини сімей «групи

ризику»


+ +

2 Проведення консультацій для

батьків

+ +


3 Запрошення батьків і дітей

«групи ризику» на засідання

Ради з профілактики правопо­

рушень


+ + +

4 Виступ на батьківських зборах + + + + + +

5 Розроблення рекомендацій

щодо виховання дітей та по­

ліпшення взаєморозуміння

+ + +


IV робота з педагогічним колективом

1 Організація обміну корисною

інформацією між учителями­

предметниками

+ + + +

2 Консультації з приводу наслід­

ків психодіагностик

+

3 Вироблення рекомендацій



щодо роботи з дітьми «групи

ризику»


+ + +

4 Виступи з повідомленнями на

засіданнях педради та нарадах

+ + + +


113 Планування...

1 2 3 4 5 6 7 8 9

5 Проведення ділових ігор, семі­

на рів­практикумів для вироб­

лення навиків і умінь педа­

гогів, що працюють з дітьми

«групи ризику»

+

конкретний план: планується одна конкретна справа (конфе­  y



ренція, класна година і т. ін.).

2. За терміном тривалості планованого періоду:

довгостроковий (перспективний) план: роботи на рік, на рік   y

і більше, план роботи профорієнтації з учнями основної школи

(на 2 роки);

етапний (періодичний) план — це план середньої перспекти­  y

ви, планується на якийсь певний етап далекої перспективи

(чверть, півріччя);

короткостроковий — план найближчої перспективи, плану­  y

ється досить короткий відрізок часу (частина етапу, періоду),

наприклад, план роботи на місяць, тиждень, декаду;

оперативний: плануються конкретно найближчі дії (найбільш   y

поширений — план дня).

Перераховані види планів тісно взаємозв’язані: кожен подаль­

ший конкретизує, уточнює, коректує попередній.

3. Залежно від суб’єкта планування:

індивідуальний: складає один суб’єкт;  y

колективний: планувати може великий колектив, частина ко­  y

лективу, група. Педагог може організувати колективне плану­

вання в дитячому об’єднанні. Колективний або індивідуальний

підхід до планування може розглядатися і як спосіб його здій­

снення, тому, вибираючи спосіб планування, треба пам’ятати

про те, що суб’єкт планування повинен збігатися з суб’єктом

реалізації плану.

4. За масштабом планування:

загальношкільні плани, вони передбачають участь у планова­  y

ній роботі дітей різних класів, педагогів, батьків (план роботи

учнівського колективу, план виховної роботи школи, план за­

гальношкільної справи);

плани первинних колективів (план роботи класного колекти­  y

ву, клубного колективу).

Треба вміти розрізняти плани роботи педагогічного колективу,

спільні плани педагогів, вихователів, а також плани самих дітей.

114 Планування...

Природно, що всі плани взаємопозв’язані. Так, план роботи пе­

дагогів складається з урахуванням тих справ, що запропонували

діти. У плані педагогічного колективу відбита позиція вчителів

щодо цих справ або роль у їх готуванні: допомога, консультація

для організаторів справи, методична робота з активом дітей.

Вивчення практичного досвіду свідчить, що в шкільному ко­

лективі укладають наступні плани роботи:

перспективний, розділ річного шкільного плану «Робота со­  y

ціальної служби школи» (основний офіційний документ, яким

керуються класні колективи, всі об’єднання учнів: гуртки,

секції, клуби, штаби, ради тощо);

календарні: виховна робота з учнівським колективом на   y

чверть, місяць, півріччя;

методичної роботи з учителями щодо виховання школярів;  y

контролю за організацією і результатами навчально­виховної   y

роботи;


перспективні: у напрямках виховання на декілька років (3,   y

5, 10);


готування й проведення загальношкільних справ.  y

У класному колективі найчастіше складають плани:

виховної роботи класного керівника (на чверть, півріччя, рік);  y

учнівського колективу;  y

роботи колективу в найважливішому напрямі на певний пері­  y

од (місяць, рік, декілька років), наприклад, пошукова робота,

робота з молодшими;

готування й проведення заходів у колективі;  y

план роботи МО, творчого об’єднання, творчих груп, ПДС, те­  y

матичних тижнів.

План роботи соціального педагога закладу освіти є базовим

документом. У ньому треба врахувати:

участь у реалізації державних (регіональних, місцевих) про­  y

грам; накази та рішення колегій Міністерства освіти і науки

України, управління освіти і науки облдержадміністрації, об­

ласного інституту післядипломної педагогічної освіти;

проблеми, над вирішенням яких працює районний (міський)   y

відділ освіти;

аналіз діяльності психологічної служби закладу освіти;  y

пріоритетні напрями роботи навчального закладу, запити ад­  y

міністрації;

специфіка роботи з дітьми (учнями) на кожному віковому етапі   y

їхнього розвитку;

115 Повноваження...

основні напрямки роботи районного, обласного центрів прак­  y

тичної психології і соціальної роботи.

Щомісячний план роботи соціального педагога висвітлює робо­

ту, заплановану в річному плані, враховує корективи, які вносить

навчально­виховний процес, відображає поточні питання, заходи,

що проводяться на рівні району.

Повноваження органів виконавчої влади з питань ?

охорони дитинства

Рада з опіки й піклування

1. Улаштування до відповідних установ неповнолітніх, які за

станом здоров’я потребують догляду й не можуть захищати

свої права та інтереси.

2. Встановлення опіки й піклування.

3. Встановлення опіки над майном.

4. Розділення спадщини, належної неповнолітнім, та встановлен­

ня опіки над нею.

5. Захист прав та інтересів неповнолітніх.

6. Порушення в установленому порядку питання:

про позбавлення батьківських прав;  y

про відібрання неповнолітніх у батьків;  y

про повернення дітей батькам.  y

7. Розгляд спірних питань про участь батьків, родичів у вихо­

ванні дітей.

Служба у справах неповнолітніх

1. Разом з органами освіти, внутрішніх справ, соціального за­

хисту населення, центрами соціальних служб для молоді та

за участю громадськості виявляє і бере на облік сім’ї, які не

забезпечують належні умови для життя, навчання та вихо­

вання дітей: неповнолітніх, які залишили заклади освіти; не­

повнолітніх, які потребують допомоги у працевлаштуванні, та

вживає заходів до їх улаштування.

2. Сприяє органам опіки та піклування у своєчасному влашту­

ванні дітей, які втратили батьків або залишились без їхнього

піклування, представляє права та інтереси дітей, які вихову­

ються в сім’ях опікунів, школах­інтернатах, дитячих і сімей­

них будинках, інших закладах, у тому числі приватних.

3. Сприяє правоохоронним органам, підприємствам, установам

й організаціям будь­якої форми власності у профілактиці пра­

вопорушень серед дітей та молоді, запобіганні дитячої бездо­

116 Повноваження...

глядності, контролює проведення виховної роботи з дітьми на

місці мешкання.

4. Забезпечує в межах своїх повноважень виконання законодав­

ства щодо соціального та правового захисту неповнолітніх і за­

побігання їхнім правопорушенням.

5. Розглядає в установленому порядку заяви, звернення й скарги

громадян, вживає заходів, спрямованих на усунення причин,

що їх спричиняють.

Карна міліція

1. Запобігає правопорушенням неповнолітніх.

2. Проводить розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї, на­

вчаль но­виховні заклади та спеціальні установи для неповно­

літніх.

3. Розглядає у межах своєї компетенції заяви та повідомлення

про правопорушення, вчинені неповнолітніми.

4. Повертає підлітків до місць постійного мешкання, навчання

або направляє їх до спеціальних установ для неповнолітніх.

5. Веде профілактичний облік неповнолітніх.

6. Надає допомогу органам освіти й охорони здоров’я в готуванні

відповідних документів щодо оформлення особових справ на

неповнолітніх, які направляються до загальноосвітніх шкіл

та ПТУ соціальної реабілітації.

7. Відвідують неповнолітніх правопорушників вдома, у навчаль­

них закладах, проводять бесіди з ними, їхніми батьками.

8. Забирають у загрозливих випадках неповнолітніх із сімей, пе­

ребування в яких загрожує життю й здоров’ю дітей, та влашто­

вують таких дітей до притулків для неповнолітніх до судового

вироку.


Відділ у справах сім’ї та молоді

1. Спільно з органами соціального захисту сприяє наданню суб­

сидій молодим, неповним, малозабезпеченим та багатодітним

сім’ям.


2. Спільно з центрами зайнятості населення сприяє першочерго­

вому працевлаштуванню молоді, членів багатодітних і мало­

забезпечених сімей.

3. Разом з органами освіти, внутрішніх справ, соціального за­

хисту населення, центрами соціальних служб для молоді та

за участі громадськості виявляє й бере на облік сім’ї, які не

забезпечують належних умов для життя, навчання та вихо­

вання дітей: неповнолітніх, які залишили заклади освіти, не­

117 Подолання...

повнолітніх, які потребують допомоги у працевлаштуванні, та

вживає заходів до їх улаштування.

4. Сприяє органам опіки та піклування у своєчасному влаштуван­

ні дітей, які втратили батьків або залишились без піклування,

представляє права та інтереси дітей, які виховуються в сім’ях

опікунів, школах­інтернатах, дитячих і сімейних будинках,

інших закладах, у тому числі приватних.

5. Сприяє правоохоронним органам, підприємствам, установам

і організаціям будь­якої форми власності у профілактиці пра­

вопорушень серед дітей та молоді, запобіганні дитячої бездо­

глядності, контролює проведення виховної роботи з дітьми на

місці мешкання.

Відділ освіти

1. Контролює дотримання чинного законодавства з питань за­

гальної середньої освіти. незалежно від форм власності.

2. Організовує виявлення, виховання й навчання дітей (з вадами

у фізичному та розумовому розвитку у спеціальних закладах

освіти, надає допомогу дітям із вадами мовлення шляхом ор­

ганізації роботи логопедичних пунктів при ЗНЗ, ДДЗ.

3. Організовує навчання обдарованих дітей.

4. Сприяє влаштуванню дітей­сиріт і дітей, які залишилися без

батьківського піклування, і неповнолітніх, які не мають на­

лежних умов для виховання у сім’ї, до дитячих інтернатних

закладів і в сім’ї під опіку (піклування), на усиновлення; за­

хищає особисті і майнові права неповнолітніх, які потребують

державної допомоги.

5. Організовує роботу психологічної служби, соціально­педа го гіч­

ного патронажу в закладах освіти; координує дії педагогічних,

державних та громадських установ, організацій, сім’ї з питань

навчання й виховання дітей, їх дозвілля та оздоровлення.

6. Розглядає в межах своєї компетенції заяви, скарги громадян,

вживає заходів для усунення причин, що призводять до них.

Подолання вад фізичного розвитку і здоров’я ?

педагогічно занедбаних учнів

Мета роботи: прищепити педагогічно занедбаним підліткам

звичку до правильного режиму навчання, праці й відпочинку,

відвернути від нерозважливих і шкідливих для здоров’я справ,

виховати негативне ставлення до куріння, алкоголю, наркотиків,

сформувати потрібні гігієнічні навики і звички.

118 Порядок...

Форми і методи роботи: уроки фізичного виховання, заняття

в спортивних гуртках і секціях, спеціальні медичні заходи (пси­

хоневрологічне обстеження всіх педагогічно запущених учнів).

Робота планується у зв’язку з вирішенням загальних завдань

фізичного виховання учнів.

Порядок надання державної соціальної допомоги ?

інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

Україна певною мірою піклується про дітей­інвалідів, надаючи

їм соціальну допомогу. В Україні право на державну соціальну

допомогу мають інваліди з дитинства та діти­інваліди віком до

18­ти років.

Інвалідність надається органом медико­соціальної експертизи,

який встановлює причину, групу інвалідності та її строк. Дер­

жавна соціальна допомога призначається на строк, зазначений

у медичному висновку.

Дітям­інвалідам, які мають одночасно право на пенсію держав­

ну соціальну допомогу, дається право вибору. При цьому, якщо

дитина­інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годуваль­

ника, а також на державну соціальну допомогу, ці виплати при­

значають одночасно.

Державна соціальна допомога на дітей­інвалідів віком до 18­ти

років призначається у розмірі 70­ти % прожиткового мінімуму

для непрацездатних осіб. У разі збільшення прожиткового міні­

муму розмір допомоги підвищується. З дня набрання чинності

закону про збільшення розміру прожиткового мінімуму держав­

на соціальна допомога встановлюється в новому розмірі. Якщо

дитина­інвалід, на яку виплачується державна соціальна допомо­

га, по досягненню 18­річного віку визнана інвалідом з дитинства,

допомога виплачується у новому розмірі за її заявою.

У разі пропуску строку переогляду, виплата державної со­

ціальної допомоги зупиняється. Після визнання інвалідом або

дитиною­інвалідом знову, виплата допомоги поновлюється з дня

припинення.

Що ж стосується надбавки на догляд за дитиною­інвалідом,

то вона встановлюється в таких розмірах:

1) на дитину­інваліда віком до 6­ти років — 50 % прожиткового

мінімуму для дітей віком до 6­ти років;

2) на дитину­інваліда віком від 6­ти до 18­ти років — 50 % про­

житкового мінімуму для дітей того самого віку.

Для догляду за дитиною­інвалідом надбавка призначається

одному з батьків чи опікунів, які не працюють і фактично до­

119 Посадові...

глядають за дитиною­інвалідом. Надбавка на догляд за дитиною­

інвалідом призначається також одинокій матері чи батьку, навіть

тоді, коли вони працюють.

Визначаючи розміри надбавок на догляд за дітьми­інвалідами

з важкими формами інвалідності, що потребують постійного сто­

роннього догляду або допомоги (прикуті до ліжка), не можна орі­

єнтуватися на рівень забезпечення прожиткового мінімуму.

Для призначення допомоги подаються наступні документи: за­

ява про призначення усіх видів соціальної допомоги відповідно

до форм; документ, що посвідчує особу; ідентифікаційний номер;

свідоцтво про народження дитини­інваліда; довідка з місця меш­

кання та ін.

Для призначення надбавки на догляд за дитиною­інвалідом од­

ному з непрацюючих батьків, що доглядає за дитиною­інвалідом,

додатково до вищезазначених документів потрібно подати: заяву

про призначення надбавки; довідку про склад сім’ї; оригінал тру­

дової книжки; довідку про спільне проживання дитини­інваліда

з одним із батьків.

Управління праці та соціального захисту населення зобов’язане

не пізніше як за 10 днів з дня надходження документів у письмо­

вій формі повідомити батьків дитини­інваліда про право на дер­

жавну соціальну допомогу, її розмір і порядок надання.

Посадові обов’язки соціального педагога середньої ?

школи

Соціальний педагог здійснює комплекс заходів з виховання,



навчання, розвитку й соціального захисту особистості в закладах

і на місцях мешкання учнів школи. Вивчає психолого­медико­

педагогічні особливості учнів та їх мікросередовище, умови жит­

тя. Виявляє інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні

ситуації, відхилення в поведінці учнів і своєчасно надає їм соці­

альну допомогу й підтримку.

Соціальний педагог:

 1. Виступає посередником між учнем і навчальним закладом,

сім’єю, середовищем, спеціалістами різноманітних соціальних

служб, адміністративних органів.

 2. Визначає завдання, форми, методи соціально­педагогічної

роботи, способи вирішення особистих і соціальних проблем,

ухвалює рішення щодо соціального захисту й соціальної до­

помоги, реалізації прав і свобод учнів.

 3. Організовує різноманітні види соціально значущої діяльнос­

ті учнів і дорослих; а також заходи, спрямовані на розвиток

120 Правовиховна...

соціальних ініціатив; бере участь у соціальних проектах та

програмах, розробляє й затверджує їх.

 4. Сприяє встановленню гуманних, морально здорових стосунків

в соціальному середовищі.

 5. Дбає про психологічний комфорт і безпеку учнів, забезпечує

охорону їхнього життя і здоров’я.

 6. Здійснює роботу з працевлаштування, патронажу, забезпечен­

ня житлом, грошовою допомогою, пенсіями, оформлення за­

ощаджень внесків, використання цінних паперів учнів­сиріт

та учнів, що залишились без догляду батьків.

 7. Взаємодіє з вчителями, батьками (особами, що їх замінюють),

спеціалістами соціальних служб, сімейних і молодіжних служб

зайнятості, з благодійними організаціями тощо у наданні до­

помоги учням, які потребують опіки й догляду, дітям з обме­

женими фізичними можливостями, девіантною поведінкою,

а також тим, хто опинився в екстремальній ситуації.

 8. Соціальний педагог організовує дитяче самоврядування, ство­

рює й керує гуртками або клубами за інтересами.

 9. Планомірно проводить масові заходи для учнів та їх батьків.

10. Здійснює індивідуальну роботу з підлітками, що вимагають

особливої педагогічної уваги, перебувають на профілактич­

ному обліку в школі, залучає їх до гуртків, секцій та інших

об’єднань.

Школа є соціально­педагогічною системою. Тому соціально­

педагогічні функції в школі виконує не лише соціальний педагог,

але решта членів колективу (вчителі­предметники, класні керів­

ники, адміністрація тощо).

Правовиховна робота школи (заходи) ?

Ці заходи проводяться з метою підвищення рівня правовихов­

ної роботи в школі:

п/п



Назва заходу

відпові-


дальний

1 Систематично аналізувати стан правовиховної ро­

боти на засіданнях методичних об’єднань класних

керівників, нарадах при директорі, засіданнях пе­

дагогічної ради

Адміністра­

ція школи

2 Скласти списки учнів, що потребують посиленого

педагогічного контролю

Соціальний

педагог

3 Участь в огляді­конкурсі на кращу організацію

правовиховної роботи

Педколек­

тив

121 Правовиховна...



п/п


Назва заходу

відпові-


дальний

4 Розробити заходи з правової освіти та виховання

учнів, якими повинні керуватися класні керівники

під час планування виховної роботи

Соціальний

педагог


5 Провести бесіди з учнями 8­х класів на теми: «Від­

повідальність учнів за свої вчинки», «Твої учнів­

ські права й обов’язки», «Охорона природи — твій

обов’язок», «Людина „без гальм” — зіпсована ма­

шина»

Класні


керівники

6 Провести бесіди з учнями 9–11­х класів на теми:

«Твій обов’язок — виявляти і запобігти право­

порушенням», «Жодне правопорушення не може

залишитися без реакції», «Право, мораль, звичаї

і традиції», «Знати, поважати і виконувати зако­

ни — обов’язок кожного юнака й дівчини»

Класні


керівники

7 Використовувати у правовому вихованні політичне

інформування учнів

Класні


керівники

8 Спланувати і провести місячники «Закон і підлі­

ток», «Закон і ми»

Соціальний

педагог

9 Залучити до проведення лекцій працівників право­

вих органів: суддів, прокурорів, адвокатів, праців­

ників міліції, громадські організації та представ­

ників інших правових інституцій

Класні


керівники

10 Провести цикл лекцій правової тематики: «Наша

Батьківщина — вільна Україна», «Людина і демо­

кратія», «Що таке законність?», «Суд на службі

у демократії», «Завжди на боці порядку», «Молоді

про трудове законодавство»

Соціальний

педагог


11 Створити з числа учнів­старшокласників лектор­

ську групу, розробити тематику лекцій, підібрати

матеріал, провести установчі заняття, підготувати

і провести лекції: «Права і обов’язки громадян

України», «Що таке злочин?»

Соціальний

педагог,

учитель


правознав­

ства


12 Залучити учнів до роботи міського кінолекторію

«Ми і закон»

Класні

керівники



13 Організувати проведення диспутів на теми: «Що

таке „гарно” і що таке „погано”?», «Твої права

і обов’язки», «Громадянином бути зобов’язаний»,

«Не шукай легких шляхів у житті», «Обов’язок,

честь, совість, закон», «У чому твій обов’язок пе­

ред суспільством?», «Байдужості бій!»

Класні

керівники



14 Спланувати проведення засідань ради школи, на

яких розглянути стан відвідування, навчання, ви­

конання статутних вимог учнями школи

Соціальний

педагог

122 Правовиховна...

п/п


Назва заходу

відпові-


дальний

15 Спланувати проведення днів профілактики право­

порушень

Соціальний

педагог

16 До планів виховної роботи класних керівників

включити проведення вікторин, усних журналів:

«Закон, право, обов’язок»

Класні

керівники



17 Спланувати і провести тиждень правознавства Учитель

правознав­

ства

18 Провести читацькі конференції: «Право і мораль»,



«Конституція України — основний закон моєї

Батьківщини», «Твої права і обов’язки»

Соціальний

педагог,


бібліотекар

19 Оформити в бібліотеці куточок правових знань Бібліотекар

20 Включити до плану роботи шкільних прес­центрів

випуск стіннівок з правової тематики. Випуск те­

матичних радіогазет

Учитель


правознав­

ства


21 Провести тематичні вечори та вечори запитань

і відповідей: «Право у твоєму житті», «Славимо

нашу вільну Україну», «Злочин, покарання»

Соціальний

педагог

22 Впровадити в практику проведення рольових ігор

«Судовий процес», «КВК» та ін.

Учитель


правознав­

ства


23 Розглядати випадки порушення учнями дисциплі­

ни на класних та батьківських зборах

Класні

керівники



24 Залучати учнів до різних видів правоохоронної

діяльності

Класні

керівники



25 Скласти діаграму рівнів вихованості учнів 

8–11­х класів

Психолог,

класні ке­

рівники

26 Створити соціальний театр «Твій вибір», підготува­

ти сценічне дійство «LSD — ніж для твого мозку»

Соціальний

педагог

Лекторії для батьків

1 Основні виховні завдання у сучасних умовах.

Завдання батьків у вихованні дітей

2 Особистість дитини: інтелект, темперамент, здібно­

сті, характер

3 Проблеми дитячої наркоманії

4 Труднощі і помилки в сімейному вихованні,

їх причини і шляхи запобігання

5 Перші ознаки вживання наркотичних речовин

підлітками

123 Програма...

п/п


Назва заходу

відпові-


дальний

6 Підліткова злочинність. Правова відповідальність

за скоєні злочини

7 Моральне виховання дитини в сім’ї. Виховання

доброти й милосердя

8 Виховання молодого покоління на національних

традиціях нашого народу

Батьківська конференція «Правовиховна робота з учнів­

ською молоддю та сім’єю»

Участь у педагогічних читаннях, які проводить відділ

освіти

Програма дослідження дитини з вадами ?



інтелектуального розвитку

Перш ніж перейти безпосередньо до обстеження, треба визна­

чити ступінь ясності свідомості досліджуваного — здатність орі­

єнтуватися у власній особистості й у навколишньому світі. Треба

з’ясувати, чи знає обстежуваний, хто він; як орієнтується у влас­

ному «Я», у своїх почуттях; чи розуміє свій стан, оцінку власної

поведінки, окремих дефектів, помилок у виконанні завдань.

Потім слід перевірити спроможність орієнтуватися у навко­

лишньому світі: чи пам’ятає різні події свого життя; чи розуміє,

де він перебуває, де був раніше, місце реєстрації і де воно зна­

ходиться відносно теперішнього місця перебування.

Загальні відомості про дитину:

1. П. І. Б.

2. Рік народження (вік)

3. Відвідування групи дитячого садка або класу школи на даний

момент


4. З якого навчального закладу прибув

5. Медичний діагноз. Уточнити: педагогічна занедбаність, за­

тримка психічного розвитку, ступінь розумової відсталості

(легкий, середній, важкий)

6. Історія розвитку (анамнез)

Сімейний анамнез:

а) Відомості про батьків і родичів (чи живі вони, чим займа­

ються, чи є між ними спорідненість, на які недуги хворі­

ли, вік батьків на час народження досліджуваного. Чи були

в роду психічнохворі або розумововідсталі? Чи траплялися

124 Програма...

в роду наркомани, пияки, чи були хворі на сифіліс, тубер­

кульоз, судомні напади. Чи були серед родичів випадки са­

могубства, психопатії, дивної поведінки і в кого саме? Відо­

мості про братів і сестер досліджуваного;

б) Уточнити всі моменти, які могли вплинути на перебіг утроб­

ного періоду: виснаження організму вагітної, неповноцінне

харчування, вплив механічних і психічних травм, інфекції,

інтоксикації;

в) Пологи та їх перебіг. На якому місяці вони були, чи було

хірургічне втручання, асфіксія, чи застосовано метод ожив­

лення, чи були судоми, який був загальний стан немовляти?

г) Раннє дитинство. Коли дитина почала ходити й говорити? На

що хворіла, особливо інфекційне? Чи не було судом, нічних

страхіть, заїкання, закритих черепно­мозкових травм, інток­

сикацій, травматичних для психіки? З якими із зовнішніх

чинників можна їх пов’язати? Як розвивалося захворювання

(поступово чи гостро)? Чи не було такого стану раніше? Якщо

було, то де і які заходи було застосовано? В яких умовах до­

сліджуваний перебував на початку захворювання (стійкий

дефект), чи змінився цей стан на сьогодні? Чи є психотрав­

матичні чинники, які саме, як на них реагує досліджуваний?

д) Шкільний період. Стан розумових здібностей, емоційної сфе­

ри, поведінки; інтереси, взаємини з однолітками, дорослими

у сім’ї та школі? Рівень працездатності? Уточнити найваж­

ливіші переживання й цінності, що сформувалися протягом

життя, і ставлення до них. Характерологічні особливості.

7. Сім’я досліджуваного. Соціальний стан досліджуваного: сиро­

та, соціальна сирота, під опікою чи піклуванням, батьки роз­

лучені, мати одинока. Склад родини. Умови проживання і ви­

ховання. Взаємини між родичами. Освіта та професія батьків.

Ставлення членів сім’ї до дитини.

8. Фізичний стан. Зовнішній вигляд: одяг, зачіска, риси облич­

чя, характерні зовнішні ознаки.

9. Фізичний розвиток (зріст, вага тощо). Порушення рухової ак­

тивності, загальної і дрібної моторики (скутість, розгальмо­

ваність, гіпо­ і гіперактивність, паралічі, парези, стереотипії

(нав’язливі рухи), астенія). Вміння обслуговувати себе й по­

треба у спеціальній допомозі.

Затримка психічного розвитку:

1. Конституційно зумовлена форма. Уповільненість і нерівномір­

ність дозрівання різних систем дитячого організму. Дитина

125 Програма...

не хвора, але вона фізично і психічно розвивається повіль­

ніше, ніж інші діти. Особливо відстає емоційно­вольова сфе­

ра. У школі такі діти поводять себе як типові дошкільнята:

вони дуже безпосередні, не вміють керуватися правилами по­

ведінки. Як наслідок — мало чого навчаються. Дитина ніби

не розуміє, що від неї вимагають, не може працювати разом

з класом, відволікається, шукає собі дитячих розваг. На пере­

рві ж вона жвава, досить кмітлива, хоча деякі труднощі трап­

ляються з сюжетно­рольовими іграми.

2. Соматично зумовлена форма (спричинена тілесним захворю­

ванням: хронічні інфекції, алергічні стани, вади серця тощо).

Центральна нервова система у таких випадках не вражена хво­

робою, але потерпає від її наслідків — виснаження дитячого

організму. Недуга вражає психічний тонус дитини, робить її

млявою, несприйнятливою до різноманітних вражень.

3. Психогенно зумовлена форма. До затримки психічного роз­

витку в цьому випадку призводить дефіцит спілкування в ран­

ньому дитинстві, брак материнської турботи, любові, почуття

захищеності. Постійні залякування, покарання пригнічують

психічний тонус дитини і сповільнюють розвиток.

4. Церебрально­органічна форма. Найпоширеніша й найважча

форма затримки психічного розвитку в дітей, пов’язана з ура­

женням головного мозку. Уповільнений темп фізичного роз­

витку, зокрема незграбність рухів, порушення мовлення.

Іноді навіть ретельне обстеження не може визначити, які

з чинників найбільше завинили у затримці психічного розвитку

в дитини. Головним показником для визначення тактики подаль­

шої навчально­виховної роботи з дитиною є її реальний розвиток

і здатність навчатися, що визначається психолого­педагогічними

методами.

Особливості пізнавальної сфери

1. Стан аналізаторів. Тип сприйняття (зорове, слухове, так­

тильне, змішане). Запам’ятовування (темп, обсяг). Збереження

(міцність, тривалість). Впізнавання (відомого в новому). Від­

творення (повнота, точність, послідовність). Забування (част­

кове, глибоке, ситуативне).

2. Пізнавальні інтереси, зацікавлення.

3. Особливості сприйняття. Сприйняття форми, кольору, роз­

міру, просторова орієнтація. Особливості сприйняття часу

й календарних даних. Точність і осмисленість сприйняття.

Розуміння змісту малюнків, текстів.

126 Програма...

4. Особливості мислення. Здатність повідомляти і робити са­

мостійно висновки. Вміння порівнювати. Рівень засвоєння

загальних і абстрактних понять. Встановлення причиново­

наслідкових зв’язків. Здатність міркувати. Труднощі в перебі­

гу мисленнєвих операцій (аналіз, синтез, аналогії, порівняння,

абстракція, узагальнення, класифікація). Стан видів мислен­

нєвої діяльності: предметно­дійового, наочно­образного, поня­

тійного, творчого й репродуктивного мислення.

5. Особливості пам’яті. Панівний тип пам’яті (зорова, слухова,

моторна, змішана). Що швидше запам’ятовує: цифри, факти,

описи. Індивідуальні особливості.

6. Особливості уваги. Види й властивості уваги (концентрація,

розподіл, переведення, відволікання, стійкість і зосередже­

ність, неуважність та її причини, мимовільна і довільна увага).

7. Особливості мовлення. Загальна характеристика спілкуван­

ня: жестами, окремими словами, фразами. Дефекти вимови.

Голос: гучність, швидкість, висота, забарвлення, інтонація.

Розуміння усного мовлення (вказівок, пояснень). Розуміння

письмового викладу (текстів, таблиць). Словниковий запас,

граматична правильність мовлення. Емоційність мовлення. Чи

вміє давати повні відповіді на запитання й зв’язно розповіда­

ти, переказувати почуте, прочитане? Чи немає велемовності,

нецілеспрямованості мовлення?

8. Уміння вчитися. Вміння сприймати навчальне завдання, розу­

міння способу виконання дій. Слухання і виконання усної вка­

зівки (завдання). Вміння планувати свої дії (підпорядкованість

словам вчителя, правилам, зосередження уваги на виконанні

певної дії чи завдання). Самоконтроль (оцінювання результатів

власних дій).

Сповільненість діяльності чи рухова розгальмованість:

завдання виконує дуже повільно, довго не береться за робо­  y

ту, мовчить; часто не вкладається у відведений час; нерідко

з’являються зовнішні ознаки втоми;

повсякчас поспішає, часто відволікається, метушиться; часто   y

розпочинає виконувати завдання, не дослухавши інструкції.

9. Особливості засвоєння навчального матеріалу. Уміння засто­

совувати засвоєний матеріал, добирати відповідні приклади до

вивченого правила. Труднощі в засвоєнні нового матеріалу.

10. Індивідуальні особливості, що впливають на розвиток на-

вчальних здібностей та успішність (невпевненість, тривож­

127 Програма...

ність, демонстративність, замкнутість, астенія, вади мовлен­

ня, моторики тощо).

11. Ставлення до окремих навчальних предметів. Мотиви на­

вчальної діяльності. Старанність. Ставлення до оцінки, по­

хвали чи зауваження вчителя, вихователя.

Особливості емоційно-вольової сфери

1. Особливості почуттів, емоцій, волі. Глибина та стійкість по­

чуттів. Домінантний настрій. Наявність афективних спалахів.

Схильність до конфліктних вчинків, депресії, емоційної не­

адекватності. Здатність до вольового зусилля, співвідношення

емоцій та волі. Навіюваність, вияви негативізму.

нечуттєвий, холодний;  y

байдужий, не здатний до співпереживання;  y

вразливий, співчутливий;  y

надто збуджений, реактивний, нестриманий;  y

астенічний, витриманий, стійкий до впливів;  y

лабільний, мінливий, часті зміни настрою.  y

2. Особливості поведінки. Інтереси, потреби, ідеали, переконан­

ня, ціннісні орієнтири.

3. Статус у колективі (реальний) і самооцінка (ізольований,

відкинутий, лідер, неформальний лідер).

4. Особливості (типи) темпераменту:

сангвінік (відкритий, балакучий, простий, жвавий, ініціа­  y

тивний);


флегматик (пасивний, старанний, вдумливий, надійний, спо­  y

кійний);


холерик (дратівливий, агресивний, людина настрою, імпуль­  y

сивний, оптиміст);

меланхолік (тривожний, песимістичний, неспокійний, неко­  y

мунікабельний).

5. Порушення у поведінці й характер особистості. Замкнутість,

аутизм, пригніченість, егоїзм, надмірна образливість; імпуль­

сивність, агресивність, тривожність; демонстративність, пані­

брацтво, байдужість, ослаблення або підсилення емоційних

реакцій, напруженість, страхи, депресія, ейфорія, збоченість

емоцій, неадекватність, емоційна лабільність, екстраверт, ін­

троверт, сміх, плаксивість, різка зміна настрою. Значні по­

рушення в поведінці та спілкуванні.

6. Акцентуація характеру (надмірний вияв окремих рис харак­

теру):


циклоїдний — чергування фаз гарного і поганого настрою;  y

128 Програма...

гіпертимний — постійно піднесений настрій, підвищена пси­  y

хічна активність з прагненням діяльності й тенденцією не

доводити справу до кінця, однак у складних ситуаціях спо­

стерігаються ознаки глибокої депресії;

лабільний — різка зміна настрою залежно від ситуації;  y

астенічний — швидка втомлюваність, дратівливість, схиль­  y

ність до депресії та іпохондрії;

сенситивний — підвищена чутливість до вражень, боязкість,   y

загострене почуття власної неповноцінності;

психастенічний — висока тривожність, нерішучість, схиль­  y

ність до самоаналізу, постійних сумнівів та роздумів;

шизоїдний — відстороненість, замкнутість, емоційна холод­  y

ність, що виявляється у відсутності співчуття, труднощах

у встановленні емоційних контактів;

епілептоїдний — схильність до нудно­злісного настрою з усе   y

більшою агресією у вигляді гніву, жорстокої поведінки, кон­

фліктності; можлива скрупульозна педантичність;

застрягаючий (параноїдальний) — підвищена підозріливість,   y

хвороблива образливість, стійкість негативних ефектів, пра­

гнення домінувати, неприйняття думки інших і, як наслідок,

висока конфліктність; за негативних обставин така дитина

може бути впертою, але, якщо обставини сприятливі, вона

буде невтомною та цілеспрямованою;

демонстративний — тенденція до витіснення неприємних для   y

суб’єкта фактів і подій; схильність до брехні, ошукання, фан­

тазування, щоб привернути до себе уваги;

дистимний — домінування пригніченого настрою, схильність   y

до депресій, зосередженість на похмурих та сумних сторонах

життя;

нестійкий — схильність легко підпадати під вплив оточення;   y



постійний пошук нових вражень, нових знайомих; уміння лег­

ко встановлювати контакти, які, однак, є поверховими;

конформний — надмірна залежність від думки інших; недостат­  y

ність самокритики та ініціативи, схильність до консерватизму.

Акцентуації характеру найчастіше трапляються як змішані

форми — проміжні типи — результат одночасного розвитку кіль­

кох рис.

Риси особистості

Моральні риси та суспільна поведінка. Дотримання правил

поведінки в громадських місцях, школі, вдома. Відносини в ко­

129 Психодіагностична...

лективі, симпатії, дружба, ставлення до молодших і старших то­

варишів. Сприйняття критики на свою адресу. Поведінка під час

навчальної, ігрової, трудової діяльності. Реакція на педагогічні

впливи (слухняність, байдужість, супротив, негативізм). Ставлен­

ня до громадської діяльності, сумлінність виконання доручень.

Участь у різних заходах, відвідування гуртків, секцій тощо. Рі­

вень домагань і самооцінка.

Психодіагностична робота соціального педагога ?

У статті 182 «Порушення недоторканності приватного життя»

Кримінального кодексу України говориться, що незаконне збе­

рігання, збирання, використання або поширення конфіденційної

інформації про особу без її згоди або поширення інформації в пу­

блічному виступі, творі, що публічно демонструється, карається

Законом. Розпочинаючи свою діяльність у навчальному закладі,

соціальний педагог має донести до батьківської громадськості

інформацію про особливості своєї діяльності та отримати згоду

(можливо, письмову) на дозвіл соціально­психологічного супрово­

ду (зокрема це стосується психодіагностики) їхніх дітей протягом

навчання в школі.

Завдання психодіагностики — дати інформацію про інди ві ду­

ально­психологічні особливості дітей, яка була б корисна для них

та для дорослих, які з ними працюють.

Психодіагностика в закладах освіти має свою специфіку. Слід

розрізняти науково­дослідну (завдання: установити психічні за­

кономірності розвитку) та науково­практичну (завдання: відпові­

сти на конкретне запитання, виявити причину певного психічного

явища) психодіагностику. При цьому діагностика причин — не са­

моціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована

головному завданню: розробленню рекомендацій щодо розвитку

певних здібностей дитини, подолання труднощів та порушень

у розвитку.

Науково­практична психодіагностика орієнтується на різні

завдання суспільної практики, у нашому випадку — на завдання

психічного розвитку та зміцнення психологічного здоров’я учнів­

ської молоді.

У наказі МОН України від 28.12.2006 № 864 визначено норма­

тиви часу на проведення психодіагностичної роботи практичним

психологом, соціальним педагогом. Слід зазначити, що передба­

чені норми, зокрема 16,5 годин для групової психодіагностики,

є орієнтовними.

130 Психолого...

Психолого-педагогічна характеристика дитини ?

з вадами інтелектуального розвитку

види інформації Зміст

Загальні відомості Прізвище, ім’я, по батькові, дата народження,

вік, клас школи (група дитячого садка), назва на­

вчального закладу

Історія розвитку Анамнез: сімейний, особистий

Сім’я Соціальний стан, характеристика і склад сім’ї,

житлові умови й виховання

Фізичний стан Зовнішній вигляд, характерні зовнішні ознаки,

порушення рухової активності, загальної та дріб­

ної моторики, навички самообслуговування й по­

треба у спеціальній допомозі

Особливості пізна­

вальної сфери

Рівень засвоєння навчальної програми, відчуття

і сприймання, мислення, пам’ять, увага, уява,

мовлення, уміння вчитися, мотивація навчання

Емоційно­вольова

сфера


Особливості темпераменту й характеру

Риси особистості Моральні риси та суспільна поведінка, відносини

в колективі, поведінка під час навчальної, ігро­

вої, трудової діяльності, реакція на педагогічні

впливи

Організація обстеження



Структура дослідження дитини з вадами психофізичного роз­

витку передбачає медичне, психолого­педагогічне й логопедичне

обстеження. Рекомендується розпочати вивчення дитини саме

з медичного аспекту. Але інколи цю послідовність можна пору­

шити. Це доводиться робити, коли через індивідуальні особливості

дитина не йде на контакт, боїться самого обстеження. У таких

випадках створюють ігрову ситуацію для кращої адаптації обсте­

жуваного, в ході якої пробуджується інтерес, виникають позитив­

ні емоції, налагоджуються контакт, і дитина призвичаюється до

нового середовища.

Під час вибору методів обстеження необхідно керуватися тим,

що вони мають відповідати віковим особливостям дитини, бути

простими в застосуванні й нетривалими.

Методи психолого-педагогічного обстеження

Обстеження дітей починається з вивчення документації (ме­

дичної карти, характеристики, зошитів, малюнків тощо). Це

роблять перед безпосереднім обстеженням. Рекомендується, щоб

131 Психолого...

один спеціаліст (психолог, педагог) не робив такий збір та аналіз

інформації самостійно, а консультувався з медичним працівником

закладу, дефектологом, логопедом.

Обстежуючи дитину, слід враховувати показники: емоційну

реакцію дитини на цей факт, розуміння усної вказівки й мети

завдання, особливості виконання завдання, реакцію на результат

роботи.

Методи, що використовуються в обстеженні

1. Бесіда. Бесіда уможливлює висновки про особистісні риси

й поведінку дитини, допомагає виявити причини деяких від­

хилень у розвитку. Під час бесіди досліджують обсяг знань

і точність уявлень.

Встановлюючи рівень розумових здібностей дитини, у про­

цесі бесіди слід виявити:

точність уявлень дитини про себе, своїх батьків, найближчих   y

родичів, друзів (прізвище, ім’я, по батькові, вік, домашня

адреса), а також розуміння і диференціацію понять «сім’я»,

«родичі», «сусіди»;

характер уявлень про час (вміння визначати час на годинни­  y

ку, засвоєння календарних даних: день, число, місяць, пора

року, період доби);

здатність орієнтуватися у просторі й на площині (практичне   y

послуговування поняттями «праворуч — ліворуч», «вгорі —

внизу»);


запас знань про свою Батьківщину, основні важливі події в іс­  y

торії, свята.

Запитання повинні бути чіткими й зрозумілими, а сама

бесіда — невимушеною.

2. Спостереження. Спостереження є одним з головних методів

у вивченні дитини. Особливе значення має спостереження за

самостійною чи ігровою діяльністю. Цей метод використо­

вується як у спеціально створених умовах обстеження, так

і в невимушеній повсякденній ситуації, коли обстежуваний не

помічає особливої до нього уваги і поводиться безпосередньо.

Таким чином можна виявити характер емоційних реакцій,

вміння планувати й регулювати свої дії відповідно до ситуа­

ції, доцільність виконуваних дій з предметами, стабільність

зацікавлення діяльністю.

3. Метод експериментально-психологічного дослідження. Ви­

вчення документації та продуктів діяльності дітей, бесіда,

132 Програма...

спостереження виявляє особливості розвитку дитини. Пояс­

нити ці факти, зрозуміти їхню структуру й суть допоможе спе­

ціальне експериментальне завдання, яке моделює відповідну

психічну функцію. У побудові експериментальної методики

і в процесі самого обстеження дотримуються принципу на­

вчального експерименту. Тому є можливість не тільки кон­

статувати стан дитини і дати характеристику певній психічній

функції, а й зробити певний прогноз їхнього розвитку, а також

дати рекомендації щодо подальшої роботи з дитиною.

Програма ігрової корекції соціально і педагогічно ?

занедбаних дітей

Мета: усунення викривлень емоційного реагування і стерео­

типів поведінки, реконструкція повноцінних контактів дитини

з однолітками, гармонізація образу «Я» дитини.

Завдання: формування соціальної довіри; розвиток соціальної

активності дітей; формування соціальних емоцій; розвиток кому­

нікативних навичок; формування адекватної самооцінки дітей;

прищепити уміння самостійно вирішувати проблеми.

Засоби корекції: дитяча гра, елементи психогімнастики, спе­

ціальні спроби неігрового типу, що згуртовують групу, розвиток

навичок спілкування, здібностей до емоційної децентрації (від­

межування себе від певного негативного стану).

Етапи корекції:

I. Орієнтовний (3–4 заняття).

ІІ. Реконструктивний (6–7 занять).

ІІІ. Закріплення (2–3 заняття).

Проект-план роботи з дітьми девіантної поведінки ?

Сучасні діти соціалізуються під загрозами у суспільстві, де по­

ширилися такі явища, як злочинність, наркоманія, алкоголізм,

ВІЛ/СНІД, інфекції, що передаються статевим шляхом тощо.

Особливої гостроти набуває в Україні проблема превентивного

виховання, з огляду на тенденцію зростання різних деструктив­

них явищ у молодіжному середовищі, загострення усіх кризових

явищ в суспільстві. Тому потребують перегляду деякі підходи до

виховання учнів з девіантною поведінкою.

Цілі:

1. Створення умов для формування та виявлення в соціальному



просторі сталої, безпечної, відповідальної поведінки дітей, на

основі сформованості превентивного світогляду, імунітету,

133 Проект...

здатності спротиву негативним впливам соціального середо­

вища у групи та окремих осіб.

2. Забезпечення відповідального ставлення до здоров’я школярів,

формування й розвиток особистості, здатної керувати своєю

поведінкою в системі небезпечних явищ, накопичення відпо­

відних знань, умінь, усвідомлення потреб і мотивів, визначен­

ня ціннісних орієнтирів.

3. Опертя профілактики девіантної поведінки учнів на гумані­

зацію навчально­виховного процесу, що передбачає передусім

захист дитини й надання їй допомоги у зміцненні фізичного

й духовного здоров’я, навчанні, спілкуванні, самовизначен­

ні, саморозвитку, самореалізації, веденні здорового способу

 життя.


4. Діяльнісний і системний підходи до формування позитивної

мотивації здорового способу життя.

5. Пропаганда правових знань серед неповнолітніх з метою ви­

ховання правової культури та свідомості, законослухняності,

дисциплінованості.

Завдання:

формування правого світогляду підлітків, запобігання право­  y

порушенням;

набуття учнями знань, умінь та навичок здорового способу   y

життя та профілактика вживання наркотичних речовин, ал­

коголю;

формування навичок відповідальності за власні вчинки;  y

підвищення обізнаності учнів щодо проблеми ВІЛ/СНІДу;  y

створення належних умов для соціальної реабілітації учнів.  y

основні напрямки реалізації проект-плану

п/п



Зміст роботи

термін


виконання

відповідальний

1 Вивчення нормативно­правової

бази


Протягом

року


Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

2 Презентація науково­



методичної літератури з проб­

леми


По мірі

надходжен­

ня

Шкільний бібліо­



текар

3 Залучення до роботи з учнями

девіантної поведінки соціаль­

них та психологічних служб,

працівників правоохоронних

органів


У разі по­

треби


Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

134 Проект...



п/п


Зміст роботи

термін


виконання

відповідальний

4 Забезпечення безперервної

співпраці вчителів, батьків,

учнів, лікарів, працівників

правоохоронних органів у пре­

вентивному вихованні учнів

Постійно  Адміністрація

школи

5 Оформлення інформаційних



бюлетенів з питань превентив­

ного виховання

Згідно

з планом


Педагог­організа­

тор, класні керів­

ники

6 Поширення теоретико­



педагогічних знань серед бать­

ків щодо превентивного вихо­

вання дітей

Згідно


з планом

Педагог­організа­

тор, соціальний

педагог, класні

керівники

7 Розгляд питань превентивного

виховання на МО класних ке­

рівників, вихователів

Згідно

з планом


Члени МО

8 Вивчення та апробація сучас­

них педагогічного доробку

з превентивного виховання

Згідно

з планом


Члени МО

9 Систематизація та узагальнен­

ня педагогічних напрацювань

щодо превентивного виховання

учнів

Травень,


серпень

Педагог­орга ні за­

тор, соціальний

педагог, класні

керівники

Профілактика правопорушень серед учнів школи-інтернату

10 Вивчення нормативно­правової

бази щодо профілактики пра­

вопорушень серед неповно­

літніх


Жовтень,

січень,


березень

Педагог­організа­

тор, соціальний

педагог, класні

керівники

11 Проведення психолого­

просвітницької роботи се­

ред учасників навчально­

виховного процесу з питань

правової освіти

Грудень,

квітень


Педагог­організа­

тор, соціальний

педагог

12 Залучення працівників відпо­

відних служб та правоохорон­

них органів до профілактичної

роботи

У разі


потреби

Педагог­організа­

тор, соціальний

педагог


13 Створення банку даних на

учнів з девіантною поведінкою

Вересень Соціальний

педагог


14 Залучення учнів з девіантною

поведінкою до участі в гуртко­

вій роботі

Вересень —

жовтень

Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники


135 Проект...

п/п



Зміст роботи

термін


виконання

відповідальний

15 Робота Ради з профілактики

правопорушень

Згідно

з планом


Педагог­

організатор

16 Організація та проведення

тижнів права

Грудень,

квітень


Соціальний

педагог


17 Консультація з проблем пре­

вентивного виховання

Постійно  Адміністрація

18 Узагальнення та системати­

зація матеріалів із навчання

та виховання учнів девіантної

поведінки

Вересень,

січень

Соціальний



педагог

19 Вивчення психолого­

педагогічних аспектів про­

гнозування профілактики

аномальної поведінки неповно­

літніх


Постійно  Соціальний

педагог


20 Проведення діагностичних мі­

німумів із вивчення дітей деві­

антної поведінки

Щовересня Соціальний

педагог

Профілактика шкідливих звичок

та прищеплення здорового способу життя

21 Вивчення концепції форму­

вання позитивної мотивації на

здоровий спосіб життя дітей

У разі

потреби


Соціальний

педагог


22 Проведення педагогічної ради

«Культура здоров’я як основа

життя і людського щастя»

Згідно


з планом

Адміністрація

23 Організація лекторію «Куль­

тура здоров’я як основа життя

і людського щастя»

Жовтень,


квітень

Запрошений

фахівець

24 Поповнення картотеки статей

з періодичних видань щодо

формування здорового способу

життя

Постійно  Бібліотекар



25 Проведення заходів із форму­

вання здорового способу життя

серед учнів

Згідно


з планом

Класні керівники,

вихователі

26 Проведення консультацій для

батьків з питань збереження

здоров’я дітей

Постійно Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

27 Розробити тематику батьків­



ських зборів щодо формування

здорового способу життя

Вересень  Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

136 Просвітницька...



п/п


Зміст роботи

термін


виконання

відповідальний

28 Виявлення учнів, схильних

до будь­яких правопорушень,

а також учнів з проблемних

родин


Постійно  Соціальний

педагог


29 Загальношкільний рейд, щоб

виявити порушення режимних

правил роботи школи

Один раз на

чверть

Адміністрація



соціально-правовий захист школярів

30. Вивчення нормативно­правової

бази щодо соціально­правового

захисту учнів, боротьби проти

використання праці дітей та

торгівлі людьми

На за­

сіданнях


семінару­

практикуму

Адміністрація

31 Підготовка рекомендацій для

класних керівників щодо соці­

альної адаптації учнів

Вересень  Заступник дирек­

тора з ВР, соціаль­

ний педагог

32 Вивчення житлово­

побутових умов та емоційно­

психологічної сфери родин

У разі по­

треби


Класні керівники,

соціальний педагог

33 Аналіз життєвих ситуацій на

виховних годинах

У разі по­

треби


Класні керівники,

соціальний педагог

34 Соціальна паспортизація клас­

них колективів

Вересень,

січень


Класні керівники,

соціальний педагог

35 Соціологічне дослідження «Як

ми вміємо спілкуватися?»

Квітень  Соціальний

педагог


Очікувані результати:

створення цілісної системи виховання дітей з девіантною по­  y

ведінкою;

підвищення соціальної, психологічної, фізичної адаптації   y

учнів у суспільстві;

профілактика тютюнокуріння, алкоголізму, наркоманії, на­  y

сильства;

забезпечення відповідних умов для розвитку фізично та пси­  y

хічно здорової особистості.

Просвітницька діяльність соціального педагога ?

Щоб популяризувати психологічну та соціально­педагогічну

науки, ознайомити учасників навчально­виховного процесу з но­

вітніми методиками й технологіями роботи з дітьми й підлітками,

працівники психологічної служби закладу освіти здійснюють пси­

хологічну і соціально­педагогічну просвітницьку діяльність.

137 Профорієнтаційна...

Під час просвітницької діяльності соціальний педагог: озна­

йомлює учасників навчально­виховного процесу з поняттям соці­

альної адаптації, соціалізації особистості; розкриває зміст соціаль­

ного виховання та особливості соціального навчання; ознайомлює

з технологією педагогічного вирішення конфліктів тощо.

Просвітництво тісно пов’язане з такими напрямами діяльності

психологічної служби, як профілактика та консультування. Тому

соціальний педагог також:

проводить просвітницькі заходи на теми: статевого вихован­  y

ня, залежності від психоактивних речовин, насилля в сім’ї,

використання важких форм дитячої праці, професійної спря­

мованості старшокласників;

проводить бесіди нормативно­консультативної спрямованості   y

з медико­психологічних та юридичних питань;

популяризує і пояснює результати новітніх соціально­педа го­  y

гіч них і психологічних досліджень;

формує потребу у психологічних і соціально­педагогічних   y

знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або

для свого розвитку.

Для реалізації цього напряму можна використовувати лекції,

бесіди, семінари, виставки, марафони, дебати, конкурси, ігри

(КВН, «Що? Де? Коли?»), пресу, книги тощо.

Ефективнішими будуть заняття із залученими фахівцями су­

міжних галузей (психологів, медиків, працівників правоохорон­

них органів та установ соціального захисту тощо).

Профорієнтаційна робота соціального педагога ?

Ця робота має на меті допомогти учням у професійному са­

мовизначенні. При цьому специфіка роботи передбачає потребу

організації спільної роботи фахівців різних галузей (медиків, пси­

хологів, фахівців центрів зайнятості населення та ін.).

Так, медики уможливлюють організацію просвітницьких захо­

дів і попередні висновки щодо професійної придатності майбутніх

фахівців. Фахівці центрів зайнятості можуть надати актуальну

інформацію про ринок праці.

В ідеалі організація такої тісної цілеспрямованої співпраці має

бути спланована й мати не разовий, а систематичний характер.

Цього можна досягти, ініціювавши планування спільної роботи

та підписання угод щодо здійснення подібних просвітницьких,

діагностичних та інших заходів між керівниками підприємств,

організацій (наприклад, між міським центром зайнятості й за­

гальноосвітнім навчальним закладом).

138 Профорієнтаційні...

Практичні психологи, соціальні педагоги проводять у школах

профорієнтаційні ігри, тренінги, діагностичні за ходи.

Діагностичні методики, якими послуговуються практичні пси­

хологи та соціальні педагоги в рамках профорієнтаційної роботи:

«Карта інтересів» (за Клімовим);  y

тест професійних інтересів (за Голландом);  y

ДДО;  y

КІС;  y


тести Айзенка, Леонгарда, Люшера, Лірі, Личко, Шмишека,   y

Спілберга для характерних рис учнів;

«Малюнок людини з геометричних фігур»;  y

«Схильність до виконавської або творчої праці»;  y

«Здібності школяра» (за Петрушиним) та ін.  y

У рамках профорієнтаційного напряму треба відзначити важ­

ливість консультативної роботи. У ході консультацій доцільно

давати учням інформацію про максимально серйозний підхід до

питання вибору професій; про можливості проведення діагностич­

них заходів, про порівняння своїх потенційних і наявних можли­

востей з вимогами до визначених професій (складання психограм,

професіограм тощо); про те, в яких навчальних закладах можна

навчатися, далі пройти фаховий вишкіл. Пропонуючи інформацію

про освіту, варто звертати увагу учнів на платність/безплатність

навчання, скільки треба платити, які умови вступу тощо).

Принципово важливим є питання конструктивної взаємодії

фахівців, які працюють у різних професійних напрямах у школі

(незважаючи на те, що кожний має свою фахову специфіку). Такої

взаємодії можна досягти через організацію та готування спільних

заходів. Ясна річ, творчо готуючи захід, фахівці активізують на­

явні знання і виявляють пошукову активність (для одержання

нової інформації, що впливає на якість проведення профорієнта­

ційних заходів).

Профорієнтаційні заходи соціального педагога ?

Зміст заходів

строк


проведення

відповідальні

Складання плану роботи Серпень —

вересень


Соціальний

педагог


Проведення попередніх переговорів із

представниками організацій, підпри­

ємств для здійснення спільної робо­

ти. Складання й підписання угод про

спільну діяльність на навчальний рік

Вересень Керівник ЗНЗ, со­

ціальний педагог

139 Профорієнтаційні...

Зміст заходів

строк


проведення

відповідальні

Готування матеріалів для діагнос­

тичних, просвітницьких заходів

Вересень —

жовтень


Соціальний

педагог


Виготовлення інформаційного стенда

для учнів, батьків

Жовтень Соціальний

педагог


Діагностика особливостей мотива­

ційної сфери, сфери інтересів, ви­

явлення проблемних зон у процесі

професійного самовизначення (брак

знань про професії, тиск із боку

батьків тощо). Інтерпретація резуль­

татів і рекомендації

Жовтень —

листопад

Соціальний педа­

гог, психолог

Виступи на педагогічних нарадах,

радах разом із психологом з приводу

результатів та прогнозів, отримани­

ми в ході діагностичних заходів

Листопад Соціальний педа­

гог, психолог

Складання попередніх висновків

щодо профпридатності відповідно до

вимог професіограм і психограм

Листопад Соціальний пе­

дагог, психолог,

мед. працівник

Проведення тематичних класних

годин із запрошеними фахівцями із

центрів зайнятості, представниками

ВНЗ тощо

Січень Соціальний педа­

гог, класний ке­

рівник


Організація та проведення ділових

ігор, щоб ознайомити учнів із ходом

і специфікою відбіркових процедур

при вступі на роботу

Лютий Соціальний педа­

гог, психолог

Організація та проведення екскурсій

на підприємства

Лютий Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

Проведення спеціалізованих лекторі­



їв для батьків

Протягом


року

Соціальний педа­

гог, психолог

Організація перегляду спеціалізо­

ваних фільмів, інформаційних про­

грам про професії

Протягом

року


Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники

Проведення тренінгів на розвиток



комунікативних навичок, навичок

самопрезентації тощо

Протягом

року


Соціальний педа­

гог, психолог

Виїзди на дні відкритих дверей

у вищі навчальні заклади

Відповідно

до плану за­

прошень

Соціальний педа­

гог, класні керів­

ники


Складання звіту про виконану робо­

ту. Прогнозування у рамках цього

напрямку роботи

По закін­

ченні на­

вчального

року

Соціальний



педагог

140 Психологічна...

Психологічна корекція дитини-інваліда ?

Психологічна корекція — це виправлення вад психічного роз­

витку, тактовне втручання в психічне та особистісне становлення

дитини­інваліда, цілеспрямований та обґрунтований вплив на окре­

мі психологічні структури з метою виправлення відхилень та за­

безпечення повноцінного розвитку й функціонування особистості.

Корекційна робота ґрунтується на таких принципах:

ранньої корекції (передбачає раннє виявлення проблем дитини   y

та організацію корекційної роботи у сенситивні строки);

реалізації діяльнісного підходу (опирається на провідну діяль­  y

ність кожного вікового періоду);

комунікативної спрямованості (акцент на розвиток мовлення   y

як основному засобі комунікації та цілеспрямоване формуван­

ня навичок спілкування з дорослими та однолітками);

індивідуально­диференційованому підході (враховують інди ві­  y

дуально­психологічні особливості та потреби кожної дитини,

а також особливості, типові для групи в цілому);

створенні сприятливого психоемоційного клімату (рекон­  y

струкція батьківсько­дитячих відносин, оптимізація стосунків

у сім’ї, гармонізація міжособистісних зв’язків між матір’ю та

дитиною­інвалідом і рештою родини);

корекції неадекватних реакцій поведінки та емоційних реак­  y

цій батьків, які мають дитину­інваліда; розвитку комунікатив­

них форм поведінки, які сприяють самоактуалізації та само­

ствердженню; формуванні навичок адекватного спілкування

з навколишнім світом).

Розробляючи індивідуальну програму психокорекційної робо­

ти з дитиною­інвалідом, слід мати на увазі такі напрямки, які

є складовою загальної структури реабілітаційних психологічних

заходів, спрямованих на дітей раннього, дошкільного та молод­

шого шкільного віку:

1. Комплексне вивчення обсягу знань, умінь, навичок, стану

пізнавальної діяльності, мовлення, емоційно­вольової сфери,

вищих функцій кори головних півкуль; спостереження за

динамікою психічного розвитку під час корекційної роботи;

здійснення (визначення) психолого­педагогічного прогнозу.

2. Розвиток пізнавальної активності, формування стійкої пози­

тивної мотивації у різних видах діяльності.

3. Формування психологічного підмурівку для розвитку вищих

психічних функцій:

сприяння повноцінному фізичному розвитку дитини­ін ва ліда;  y

141 Психологічна...

корекція вад рухової сфери;  y

розвиток загальної та дрібної моторики;  y

формування почуття ритму;  y

створення умов для повноцінної міжаналізаторної взаємодії за   y

допомогою системи спеціальних ігор та вправ.

4. Формування вищих психічних функцій через:

розвиток сенсорно­перцептивної діяльності та уяви;  y

розвиток розумових здібностей через оволодіння діями замі­  y

щення та наочного моделювання в різних видах діяльності;

розвиток творчих здібностей.  y

5. Формування провідних видів діяльності та їх компонентів (мо­

тиваційного, орієнтовно­операційного, регуляційного):

розвиток предметно­практичної діяльності;  y

підтримання ігрової діяльності;  y

формування передумов для навчальної діяльності: уміння пла­  y

нувати, контролювати, регулювати, оцінювати результати, ви­

конуючи навчальні завдання;

розвиток основних компонентів психологічної підготови до   y

шкільного навчання.

6. Корекція емоційно­вольової сфери:

формування здатності до вольових зусиль, довільної регуляції   y

поведінки;

подолання негативних якостей характеру дитини­інваліда,   y

запобігання та усунення афективних, негативних, аутичних

проявів, відхилень у поведінці.

7. Подолання порушень у мовленнєвому розвитку:

цілеспрямоване формування функцій мовлення;  y

розвиток словесної регуляції дій;  y

формування механізмів, потрібних для зв’язного мовлення;  y

створення умов для засвоєння всіх компонентів мовної сис­  y

теми;

формування передумов до письма та читання.  y



8. Формування комунікативної діяльності:

забезпечення повноцінних емоційних та ділових контактів   y

з дорослими та однолітками;

стимуляція механізмів психологічної адаптації у колективі   y

однолітків;

формування повноцінних міжособистісних зв’язків та навичок   y

спілкування.

9. Створення сприятливого психоемоційного клімату в сім’ї:

оптимізація родинних відносин;  y

розвиток комунікативних форм поведінки.  y

142 Психологічна...

Психологічна реабілітація дітей-інвалідів (методики) ?

Психологічна реабілітація дітей з органічним ураженням

нервової системи ґрунтується передусім на методиках психо­

корекції — «виправлення» окремих властивостей особистості

і характеру (мотивів, інтересів, настанов, ціннісних орієнтирів,

рівня претензій) з метою засвоєння оптимальних способів різних

видів діяльності (ігрової, комунікативної, навчальної, професій­

ної тощо) для успішної й ефективної самореалізації та соціальної

інтеграції.

У реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи

переважно застосовується психокорекційні методики (елементи

методики Цвєткової, розвитку окремих психічних функцій) та

методики поведінкової та тілесноорієнтованої психотерапії. До

методик поведінкової терапії належать холдинг­терапія (фест­

хальтерапія) та її модифікації. У дітей з переважанням розладів

у руховій сфері застосовується метод тілесноорієнтованої терапії

Фельденкрайза — «усвідомлення через рух».

Серед інших психотерапевтичних методик для дітей при­

датна ігрова терапія. Використовують розвивальні та навчальні

комп’ютерні ігри, що відновлюють психічні функції, розвивають

маніпулятивну активність і дрібну моторику, стимулюють мов­

леннєву функцію. Окреме місце серед комп’ютерних ігор посіда­

ють «соціальні» комп’ютерні ігри, де моделюються різні побутові

ситуації, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями адап­

туватись до певної нової життєвої ситуації.

До допоміжних психотерапевтичних методик належать: арт­

терапія (ліплення, малювання, розпис), естетотерапія, музична те­

рапія, танцювально­рухова терапія, казкотерапія, лялькотерапія,

глибинно орієнтовані методики (транзактний аналіз, кататимне

переживання образів), бібліотерапія, зоотерапія.

Призначає методики сенсорної корекції та інтеграції колегія

спеціалістів, серед яких є: психолог, дефектолог, логопед, а також

лікарі. Сенсорний розвиток відіграє важливу роль у психологічно­

му та соціальному становленні особистості, адже домінують у на­

шому сприйнятті слухові, зорові та тактильні модальності. Для

цих методик потрібна спеціально обладнана сенсорна кімната,

де корегується сенсорно­перцептивна діяльність, стимулюється

акустичне та зорове сприйняття, що сприяє дальшому когнітивно­

мовленнєвому розвитку.

Сенсорна інтеграція як терапевтичний інструмент заснована

на теорії сенсорного інтегрування, що розроблена Джиною Айрес.

143 Психолого...

Ця методика має на меті застосування контрольованого сенсорно­

го сигналу для створення середовища, що допомагає дитині на­

бути адаптивних реакцій на сигнали навколишнього середовища.

Сенсорну інтеграцію широко використовують у роботі з дітьми

з органічними ураженнями нервової системи, щоб поліпшити та

розвинути перцептивну сферу, практичні навички, скоригувати

порушення емоційної сфери та поведінки.

Психолого-педагогічна діагностика вад ?

розвитку дитини

Вади розвитку починають вивчати за документацією (медична

картка, характеристики та ін.). Якщо є потреба, можна прокон­

сультуватися з лікарем, дефектологом, логопедом, батьками.

Особливості пізнавальної сфери

Відчуття та сприймання. Використовується спостереження

за ігровою та навчальною діяльністю, а також комбіновані тестові

завдання, що поєднують вивчення уваги й пам’яті.

Пізнавальні інтереси, зацікавленість. Спостереження за ігро­

вою, навчальною, трудовою діяльністю.

Навчальні знання, уміння, навички:

1. Розповідь дитиною загальних відомостей про себе (прізвище,

ім’я, вік, домашня адреса).

2. Орієнтація у часі (визначення часу на годиннику, диференці­

ація пір року, частин доби).

3. Просторова орієнтація (диференціація понять «ліворуч — пра­

воруч», «згори — знизу», «посередині — скраю»).

4. Відтворення нової інформації (розповідь про розмаїття про­

фесій, переказ оповідання, опис предметного (сюжетного) ма­

люнка).

Розуміння завдання та дія за усною вказівкою (читання тек­

сту, переказ, складання геометричних конструкцій за зразком),

послідовність виконання дій: графічний диктант, методика Керна

на шкільну зрілість, лабіринт.

Особливості мислення. Загальні види мислення

1. Порівняння схожого й відмінного у двох предметах.

2. Вилучення зайвого предмета в ряду.

3. Знайти пропущений предмет у групі предметів.

4. Класифікація предметів за однією, двома ознаками.

5. Складання цілого з частин.

144 Психолого...

6. Узагальнення групи понять чи предметів одним словом.

7. Здогадатися про предмет з опису.

8. Послідовне розміщення трьох картинок, пов’язаних одним

змістом.


9. Методика Равена на визначення загального інтелектуального

рівня.


10. Кубики Косса.

11. Логічна мозаїка.

12. Загальна обізнаність (чому м’яч не тоне у воді, чому голка

довга й гостра, з чого виготовлено речі, які предмети можна

рахувати парами).

13. Що зображено неправильно (абсурдні картинки).

Особливості пам’яті

1. Запам’ятовування десяти предметних малюнків.

2. Відтворення трьох геометричних конструкцій. Числовий ряд

у неправильній послідовності.

3. Розміщення розрізнених картинок відповідно до запропонова­

ного зразка.

4. Тест короткочасної пам’яті (за Ю. Гільбухом).

Особливості уваги

1. Коректурна проба.

2. Таблиця Шульте.

3. Знаходження двох однакових предметів у групі схожих пред­

метів.


4. Перелік відмінностей у сюжетах двох картин.

5. Порівняння предметних зображень з еталоном форми.

6. Лабіринт.

7. Розміщення фігур у відповідних пазах.

8. Здогадатися, якого елемента не вистачає на зображенні.

Особливості мовлення

1. Техніка читання.

2. Словниковий запас (словозміна, дібрання антонімів).

3. Повторення речень, групи слів (18 складів).

4. Тест для перевірки фонематичного слуху (за Ю. Гільбухом).

5. Слова, де є вказана буква.

6. Складання речення із запропонованим словом (двома, трьома).

145 Психолого...

Уміння вчитися

1. Спостереження за самостійною діяльністю дитини.

2. Спостереження за діяльністю дитини у групі, колективі.

3. Спостереження за виконанням спеціально даних завдань.

Емоційно-вольова сфера

1. Тест особистісних вад розвитку (визначення рівня агресивнос­

ті, імпульсивності, тривожності, замкнутості).

2. Тест шкільної тривожності.

3. Питальник Дж.Тейлора (рівень тривожності).

4. Методика Р. Кеттела (риси характеру).

5. Тип темпераменту.

6. Акцентуація характеру.

7. Тест «Незакінчені речення».

8. Слова­асоціації.

9. Питальник Айзенка.

10. Соціометричне анкетування.

11. Методика Р. Жиля (міжособистісні стосунки школяра молод­

шої школи).

12. Сходинки.

13. Тест Люшера.

Етіологія психофізичних захворювань. Причини захворювань і вад розвитку

1. Інфекції, що безпосередньо вражають ЦНС (менінгіти, енцефа­

літи); дитячі та загальні (кір, скарлатина, тиф, туберкульоз,

ревматизм, грип), які вражають мозок вторинно.

2. Травматичні ушкодження мозку (утробні, під час пологів і по­

заутробні).

3. Сильні інтоксикації, отруєння хімічними речовинами (інтокси­

кації алкогольні, наркотичні, харчові, промислові, побутові).

4. Патологія внутрішніх органів (хвороби обміну речовин, ендо­

кринні розлади, пухлини мозку, септичні ураження).

5. Несприятливі гігієнічні умови, неповноцінне харчування ма­

тері під час вагітності або у післяпологовий період, шлюб

у дуже молодому або похилому віці, переохолодження немов­

ляти, авітаміноз, асфіксія та ін.

6. Спадковість. Родичі із патологією психофізичного розвитку,

шлюб між близькими родичами, спадкові схильності.

146 Психолого...

Психічний розвиток дитини в нормі

вік Норма розвитку

0–1 Слідкування за рухами, реагування на звуки, розпізнавання

смаків і запахів, вирізняння голосу матері з­поміж інших

звуків, перевертання з боку на бік, сидіння, ходьба, реакція

прихильності

1 Початок активного мовленнєвого розвитку

2 Вольове керування поведінкою

3 Засвоєння основних моральних норм

4–6 Жвава уява, активне вивчення навколишнього світу, насліду­

вання дорослих, входження у статево­рольову поведінку, пра­

гнення досягнень, розвиток пізнавальних і комунікативних

умінь і навичок

7–11 Поставлення і розв’язання реальних завдань, спрямованість

уяви і гри на кращі перспективи, активне засвоєння інстру­

ментальних та предметних дій, зорієнтованість на завдання

12

й далі


Життєве самовизначення. Розвиток часової перспективи —

планів на майбутнє, бачення себе (яким бути, ким бути). Ак­

тивний пошук себе та експериментування з різними ролями.

Формування світогляду. Взяття на себе ролі лідера серед од­

нолітків, і у разі потреби — покора їм

Психолого-педагогічна допомога дітям з «групи ризику» ?

Неслухняних дітей, а тим більше дітей, що «відбилися від

рук», заведено звинувачувати. У їхніх діях вбачають злий намір,

зіпсуті гени тощо. Насправді ж до числа «важких» зазвичай за­

раховують дітей анітрохи «не гірших» за інших, а просто чутли­

вих або вразливих. «Важка» дитина потребує тільки допомоги —

і в жодному випадку не критики та покарання.

Причини постійного непослуху дитини слід шукати в глибині

її психіки. Це лише здається, що вона «просто не слухається»,

«просто не бажає зрозуміти», а насправді причина інша. І як

правило, вона емоційна. Більше того, вона не усвідомлювана ні

дорослим, ні самою дитиною.

Психологи виділяють чотири основні причини серйозних по­

рушень поведінки дітей:

1. Боротьба за увагу. Якщо дитина не дістає належної уваги, яка

їй конче потрібна для нормального розвитку й емоційного доб­

робуту, то вона знаходить спосіб її привернути — непослух.

2. Боротьба за самоствердження як наслідок надмірної батьків­

ської влади й опіки. Якщо зауваження і поради дорослих дуже

147 Психолого...

часті, накази і критика дуже різка, а побоювання дуже пере­

більшені, то дитина починає чинити опір.

3. Бажання помститися. Несправедливе ставлення дорослих до

дитини викликає в неї протести, непослух, неуспішність. Сенс

поганої поведінки в цьому випадку можна виразити так: «Усі

зробили мені погано — хай і вам теж буде погано».

4. Втрата віри у власний успіх. Накопичивши гіркий досвід не­

вдач і критики на свою адресу, дитина взагалі втрачає впевне­

ність у собі. Вона доходить висновку: «Нічого старатися, все

одно нічого не вийде».

Виявити справжню причину поганої поведінки досить просто,

хоча спосіб може видатися вельми дивним: потрібно звернути ува­

гу на власні відчуття.

Подивіться, відзначте, яка емоційна реакція виникає у вас,

коли дитина не послухається вдруге. Різні причини призводять

до різної реакції. Переживання дорослих — це своєрідне дзеркало

прихованої емоційної проблеми дитини.

Якщо дитина бореться за увагу, щоразу допікаючи своїми ви­

тівками, то у вас виникає роздратування.

Якщо першопричина — опір волі вихователя, то в нього ви­

никає гнів.

Якщо прихована причина — помста, то у відповідь — образа.

За глибинного переживання дитиною своїх негараздів ми ви­

являємося у владі відчуття безнадійності, а деколи і відчаю. Що

ж робити далі? Намагатися реагувати не так, як уже чекає від

вас дитина.

Якщо йде боротьба за увагу, треба знайти спосіб виявити по­

зитивну увагу до дитини.

Якщо джерело конфлікту — боротьба за самоствердження, то

варто навпаки послабити контроль за справами дитини.

Якщо ви відчуваєте образу, то потрібно запитати себе: що

змусило дитину заподіяти її вам? Який біль у неї самої? Чим ви

ображаєте або постійно кривдите її? Зрозумівши причину, треба

спробувати її усунути.

Плануючи роботу з учнями «групи ризику», можна укладати

два види планів: перспективний і ситуаційний.

Перспективний план складається на чверть, півріччя, а ситуа­

ційний — на тиждень, місяць, з урахуванням обставин. У процесі

роботи до плану вносяться доречні зміни.

148 Психолого...

Перспективний план може бути таким:

I півріччя

 1. Вивчити індивідуальні особливості підлітка (спостереження,

діагностика психоемоційної сфери).

 2. Дізнатися про друзів підлітка та визначити їх вплив на нього

(соціометричні дослідження).

 3. Виявити труднощі в навчанні (бесіда з учителями, діагностика

пізнавальних процесів).

 4. Провести бесіди з підлітком (про культуру поведінки, дружбу,

товаришування) або переглянути фільми на цю тему, а потім

обговорити (консультаційна робота).

 5. Рекомендувати підлітку записатися в секцію або гурток, що

його цікавлять.

 6. Налагодити контакт із батьками (анкетування, бесіди, кон­

сультація).

II півріччя

 1. І далі провадити розпочату роботу.

 2. Бесіди з підлітком про вибір професії (діагностика, консуль­

тування).

 3. Далі допомагати в навчанні, здійснювати контроль (корекційно­

розвивальна робота).

 4. Запрошувати батьків на лекції та консультації, батьківські

збори.


У ситуаційний план у разі потреби можна включити такі

 пункти:


провести бесіду з батьками про розумну любов і вимогливість,   y

про шкоду і неприпустимість фізичних покарань;

поговорити з керівником спортивного клубу про ставлення під­  y

літка до занять у секції;

привітати підлітка з днем народження, порадити батькам ула­  y

штувати з цієї нагоди свято, запросивши товаришів із  класу;

провести бесіду для обговорення недавно прочитаної книгі або   y

переглянутого фільму;

порадитися з працівником інспекції у справах неповнолітніх,   y

заступником директора з виховної роботи про можливість

зняття з обліку або поставлення на облік (або домовитися про

майбутню бесіду підлітка з працівником інспекції).

Програма індивідуальної роботи з підлітком може бути такою

(складається на рік):

 1. Налагодити контакт між учителями і підлітком.

149 Психолого...

 2. Силами вчителів і учнів допомогти ліквідувати лакуни в знан­

нях підлітка й тим самим підтримати в ньому віру у власні сили.

 3. Оберігати підлітка від ситуацій, які могли б поглибити його

невіру у свої сили.

 4. Рекомендувати вчителям систематично давати йому змогу пе­

реживати радість успіху в навчальній діяльності, а саме:

опитувати за тим матеріалом, де він уже ліквідував свої про­  y

галини;


давати індивідуальні завдання, розраховані на його можли­  y

вості;


провести консультації з батьками щодо їх позиції в період   y

ліквідації прогалин в знаннях і подоланні педагогічної зане­

дбаності.

 5. Спробувати залучити підлітка до суспільнокорисної діяльнос­

ті, що провадиться колективом класу, ураховувати його інте­

реси.


 6. З’ясувати зв’язки підлітка, їхній характер на місці мешкання,

щоб нейтралізувати джерела негативного впливу.

Для вивчення психологічних особливостей «важких» школя­

рів психологові може прислужитися бесіда­інтерв’ю. Структура

цього методу така:

І. Бесіда з класним керівником

 1. У чому полягають труднощі у вихованні школяра?

 2. Дисципліна школяра вдома і в школі. Успішність.

 3. Які конкретні факти говорять про його «важкість»?

 4. Яких виправних заходів вживано щодо цього школяра, і які

це дало результати?

 5. Домашні умови школяра.

ІІ. Бесіда з учнем

 1. Ким ти хочеш стати після закінчення середньої школи?

 2. Які навчальні предмети ти любиш більше за інші?

 3. Що ти читаєш?

 4. Що ти думаєш про своїх товаришів?

 5. Чи задоволений ти своїм навчанням і поведінкою в школі?

 6. Твоя суспільна робота та її результати?

 7. Твоє улюблене заняття в школі та вдома?

 8. Що ти вважаєш найцікавішим і найважливішим у житті?

 9. Як ти ставишся до своїх батьків і чому?

10. Твоє ставлення до старших?

11. Чи пам’ятаєш ти найприємнішу подію в своєму житті?

150 Психолого...

12. Ти пригадуєш найнеприємнішу подію свого життя?

13. Чи кривдив тебе хто­небудь?

14. А ти кривдив когось?

ІІІ. Бесіда про школяра з учителями

 1. Ваша думка про успішність і поведінку учня на ваших уроках?

 2. Найбільш характерні випадки, що свідчать про його недис­

циплінованість, і ваші поради йому (заходи, вказівки)?

 3. Його здібність до навчання, роботи? Його можливості?

ІV. Бесіда про учня з його товаришами

 1. Чи давно ви товаришуєте?

 2. Ваші улюблені спільні справи, заняття?

 3. Що тобі подобається у твоєму другові?

 4. Що тобі не подобається у ньому? Чому? Як ти йому допома­

гаєш?

 5. Ваші плани на майбутнє?



V. Бесіда з батьками школяра

 1. Чи задоволені ви навчанням і поведінкою своєї дитини?

 2. Що вас турбує в її поведінці та навчанні? Як ви їй допомагаєте?

 3. Режим дня дитини і його дотримання?

 4. Які хатні справи вона робить, чи допомагає родичам, у чому?

 5. Ваші поради своїй дитині щодо вибору майбутньої професії?

VІ. Бесіда зі старостою класу про школяра

 1. Ваша думка про цього учня?

 2. У чому виявляються вади його поведінки в класному колек­

тиві?


 3. Його ставлення до товаришів по класу?

 4. Як ви й колектив класу допомагаєте йому стати зразковим

учнем?

 5. Його ставлення до суспільних доручень, участь у колективно­



му житті класу?

VІІ. Висновок

Психолого-педагогічна характеристика класу ?

У цьому документі загальні відомості про клас, індивідуальні

особливості учнів, рівень їхньої вихованості, свідомості, грома­

дянської відповідальності, розвиток самоврядування тощо.

151 Психолого...

Психолого-педагогічна характеристика неповнолітніх ?

правопорушників

Індивідуальні особливості неповнолітнього, що важко підда­

ється вихованню, повніше виявляються в його потребах, інтере­

сах, ідеалах, світогляді.

Найбільш вираженим відхиленням від норми в психології

таких підлітків є його потреби. Матеріальні потреби дуже часто

переважають над духовними. Для їх задоволення використову­

ють засоби, які не завжди відповідають нормам моралі. Внаслідок

ослабленого контролю вихованці потрапляють під владу негатив­

них звичок та проявів поведінки (куріння, потяг до алкоголю,

крадіжки), що зрештою призводить до їх деградації.

В учнів, що погано піддаються вихованню, недостатньо роз­

винена потреба в пізнанні навколишнього світу. Більшість з них

відстає в навчанні, погано оперує методами діяльності. Характе­

ризує також таких неповнолітніх спотворена, сильна й перекру­

чена потреба у свободі й самостійності.

1. У педагогічній діяльності дуже важливо знати мотиви нега­

тивних вчинків підлітка. Дослідження М. М. Фіцули пере­

конують, що найчастіше переступи чинять через бажання

завоювати авторитет  серед однолітків (21,5 %), наслідування

більш «досвідчених» педагогічно занедбаних учнів (25,4 %),

озлобленість (10 %), пошуки пригод (9,6 %), спонуку старших

(5,4 %), інші мотиви (5,6 %), немає чітких мотивів (22,4 %).

Основою світоглядних поглядів і переконань особистості

є знання про навколишню дійсність, норми права й моралі,

тобто її інтелектуальний багаж. Переважна більшість дітей

цієї категорії позначена розумовою пасивністю, а в окремих

випадках і нерозвинутістю. Відставання в розумовому роз­

витку проявляється не тільки в засвоєнні ними основ наук,

а й у поведінці. Брак розвитку перешкоджає аналізу власної

поведінки і прогнозуванню її наслідків. Брак самостійного

мислення, як зазначає Л. М. Зюбін, призводить до значної

навіюваності, підлеглості різним випадковим впливам. В окре­

мих учнів світогляд своїм змістом правильний, але вони ним

не керуються у своїй поведінці.

2. Характеристика інтересів неповнолітніх. Вони залежать від

особистого досвіду, своєрідності духовного складу, що відо­

бражено в їхній діяльності. Помітний підвищений інтерес до

грошей як засобу задоволення бажань, азартних ігор, спирт­

ного, цигарок.

152 Реабілітаційна...

Утилітарні інтереси позбавляють таких неповнолітніх пер­

спективи розвитку, духовного зростання, інтелектуального

й морального вдосконалення.

3. Риси характеру проявляються в ставленні до людей, фактів,

подій тощо. Чим усталеніші риси, тим особистість стійкіша до

різних впливів. Тут діє закономірність, притаманна будь­якій

особистості у ставленні до зовнішніх впливів. Людина «від­

бирає» з навколишньої дійсності передусім те, що найбільше

відповідає її уявленням, поглядам, переконанням, цінностям.

Саме тому однакові факти, явища, впливи сприймаються по­

різному різними людьми.

М. А. Алемаскін виділяє такі негативні риси, характерні

для правопорушників: брехливість, грубість, слабка сила волі,

лінощі, безвідповідальність, агресивність, неврівноваженість.

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони

в основному пов’язані з діями і вчинками. Досить характерним

для таких осіб є брак самоконтролю, витривалісті, їм прита­

манні наслідування, впертість, негативізм. Нерідко неповно­

літні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбут­

нього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають

своє становище, шукають вихід з нього.

р

Реабілітаційна діяльність ?



Реабілітаційна служба системи освіти — єдиний реабілітацій­

ний простір елітарних, загальноосвітніх, адаптивних і профіль­

них закладів, які забезпечують оптимальні можливості для роз­

витку та соціалізації кожної дитини та комплексну реабілітацію

дітей і підлітків.

Основна мета реабілітаційної служби — рання профілактика

відхилень у розвитку, поведінці, діяльності й спілкуванні непо­

внолітніх та різнобічна допомога дітям «групи ризику».

Основні завдання реабілітаційної служби:

виявлення причин деформації в розвитку дітей і підлітків;  y

пошук засобів їх усунення;  y

оптимізація умов життя, виховання й навчання;  y

організація педагогічного процесу, сприятливого для розвитку   y

гармонійної особистості;

153 Реабілітаційна...

своєчасне виявлення дітей і підлітків «групи ризику»;  y

оздоровлення їхнього внутрішнього світу, подолання психо­  y

логічної кризи;

надання різнобічної допомоги тим, хто її потребує, за допо­  y

могою спеціальних реабілітаційних, корекційно­розвивальних

програм.

Об’єкти й суб’єкти реабілітації:

1. Соціально й педагогічно занедбані діти й підлітки. Головними

ознаками занедбаності можна вважати вади основної діяль­

ності (гра, навчання), відхилення в поведінці, труднощі соці­

альної адаптації. На тлі відсутності аномалій простежуються

дисгармонія розвитку; порушена «Я­концепція», система са­

моусвідомлення дитини.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з від­

хиленнями у поведінці, діти­сироти. Цій групі ризику найпер­

ше потрібна допомога в соціальній адаптації, засвоєнні соці­

альних ролей, культурно­моральних норм і цінностей, а також

соціальна підтримка.

3. Діти з порушеннями психосоматичного і нервово­психічного

здоров’я та функціональними відхиленнями:

хронічні соматичні захворювання;  y

функціональні порушення;  y

нервово­психічні захворювання;  y

розумова відсталість;  y

інвалідність.  y

Діти цієї категорії потребують насамперед медичної та психо­

логічної реабілітації, суб’єктами якої є лікарі та психологи, або

комплексної реабілітації в умовах взаємодії лікарів, педагогів,

психологів і соціальних працівників.

Основний суб’єкт реабілітації — соціальний педагог, здатний

здійснювати ці функції та надавати психологічну допомогу від­

кинутим з формальних колективів дітям і підліткам.

Реабілітаційна служба закладу освіти — педагогічний колек­

тив і команда фахівців, які взаємодіють у межах функціональ­

них обов’язків та професійної компетентності на основі загального

підходу в межах певної змістової моделі та реалізують систему

взаємопов’язаних заходів, спрямованих на гармонізацію особис­

тості дитини та її взаємин.

Реабілітаційна система освітнього закладу переважно має

психолого­педагогічний характер, тобто її зміст і форми ле­

жать у площині професійної компетентності основних шкільних

154 Реабілітаційна...

(дошкільних) працівників сукупно з консультативною допомогою

«вузьких» фахівців. Насамперед вона спрямована на відновлення

дітей у статусі (як повноцінних суб’єктів спілкування) і їхньої

працездатності (як суб’єктів провідної ігрової або навчальної ді­

яльності). Реабілітаційна система стосується роботи з самими ді­

тьми й підлітками (симптоматична корекція) та їхнім соціальним

оточенням (етимологічна корекція). Причини відхилень, якими

займаються педагоги, переважно психолого­педагогічного харак­

теру й піддаються корекції відповідними засобами.

система реабілітаційної роботи в закладах освіти

Напрями, завдання та об’єкти

реабілітаційної роботи

Заклади, в яких

проводять

роботу в певному

напрямі

Категорії

працівників,

які реалізують

реабілітаційні

програми


1 2 3

ПСиХОЛОГО­ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Об’єкт: соціально і педагогічно

занедбані діти й підлітки.

Завдання:

•  подолання шкільної та сі­

мейної дискримінації;

•  сприяння успіху в основній

діяльності;

•  гармонізація психічного та

особистісного розвитку;

•  формування позитивного об­

разу «Я»;

•  профілактика соціальної во­

рожості

Загальноосвіт­

ні дошкільні

й шкільні закла­

ди; звичайні гру­

пи (класи); групи

(класи) педагогіч­

ної підтримки;

класи корекції;

школи індивіду­

ального навчання;

центри психолого­

педагогічної допо­

моги дітям і під­

літкам

Педагоги, прак­



тичні психологи,

соціальні педа­

гоги, вчителі

корекційного на­

вчання, логопеди

СОЦІАЛьНО­ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Об’єкт: дезадаптовані діти

й підлітки, які перебувають

у конфліктній виховній ситуа­

ції, сироти, неповнолітні право­

порушники.

Завдання:

•  охорона прав, соціальний за­

хист і опіка;

•  запобігання бездоглядності;

•  профілактика соціальних

відхилень;

•  відновлення соціального ста­

тусу;

Дитячі будинки;



школи­інтернати;

дитячі


приймальники­

розподільники;

спецшколи,

притулки;

центри соці­

альної допомо­

ги, соціально­

педагогічної реабі­

літації

Соціальні педа­

гоги, соціальні

працівники,

практичні пси­

хологи, вихова­

телі, інспектори

з охорони прав

дітей, опіки і пі­

клування,

співробітники

ІСН, психотера­

певти,

психоневрологи



155 Реабілітаційна...

1 2 3


•  збереження темпів психофі­

зичного та особистісного роз­

витку;

•  корекція відхилень у пове­



дінці й психоневрологічному

статусі


МЕДиКО­ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Об’єкт: діти­інваліди, діти­

хроніки, діти, що часто хворі­

ють, діти з обмеженими мож­

ливостями

Завдання:

•  психогігієна виховного мі­

кросередовища;

•  оздоровлення й лікування;

•  медична профілактика;

•  охорона здоров’я;

•  подолання комплексу непо­

вноцінності;

•  профілактика вторинних де­

фектів;

•  розвиток компенсаторних

функцій;

•  соціальна адаптація й реабі­

літація;

•  реалізація резервних сил

і можливостей

Заклади освіти

для дітей з функ­

ціональними по­

рушеннями, ко­

рекційні школи,

логопедичні групи

в дошкільних за­

кладах і школах,

будинки інвалідів,

центри психічного

здоров’я і реабі­

літації, центри

здоров’я, центри

діагностики й ко­

рекції, лікувальні

центри, центри

терапевтичної пе­

дагогіки

Педагоги­

дефектологи,

вчителі­


дефектологи,

психологи­

дефектологи, ва­

леологи, вчителі,

вихователі, соці­

альні працівни­

ки, соціальні пе­

дагоги, медичні

працівники

Реабілітаційна робота з сім’ями ?

Організовуючи роботу з неблагополучними сім’ями, слід чітко

визначити поняття «сім’ї, яка опинилася в соціально небезпечно­

му становищі». Виділяють три аспекти цього терміна: медичний

(сім’ї, де спостерігаються медико­біологічні відхилення у членів

родини, яскраво виражені захворювання, що перешкоджають по­

вноцінному функціонуванню родини); соціально­адміністративний

(родини, умови й рівень життя яких розцінюються як малопри­

датні або непридатні для проживання й розвитку); психолого­

педагогічний (родини, де порушені внутрішньосімейні та зов­

нішні соціальні зв’язки, що призводить до особистісної деформації

членів родини).

Алгоритм роботи з дисфункціональною родиною, що на всіх

етапах потребує активного втручання фахівців, має такий зміст:

1. Етап організаційний. Основний метод роботи — експертна оцін­

ка, що з’ясовує потрібний ступінь втручання в проблему родини.

156 Реабілітаційна...

Критерії, за якими можна визначити, що зміни в родині

є необхідними: немає чіткої структури родини (невідомо, який

тип відносин (авторитарні або демократичні) панує в родині,

не відомі рольові функції членів родини, хто опікується ви­

хованням дітей); відсутній авторитет старших, діти виконують

«дорослі обов’язки»; відсутні авторитет батьків, повага один до

одного; функціонування помилкової системи відносин (напри­

клад, після розлучення батьків дочка починає самостійно госпо­

дарювати замість матері або син виконує роль голови родини).

Визначаючи потребу в змінах, слід звернути увагу, по­

перше, на оточення родини, взаємин членів родини, сімейну

історію, акцентувати при цьому увагу на моменті виникнення

проблеми (причини, часовий період). При цьому аналізують

періоди успішного подолання родиною конфліктів і криз.

2. Етап функціональний. Мобілізують ресурси родини. Завдан­

ням психологічного характеру (нормалізація сімейних відно­

син) стає прийняття батьками власних батьків, один одного

та дитини. Для дитини на цей період створюється сімейне ре­

абілітаційне середовище — робота з фахівцями або усередині

родини (відвідування, бесіди), або поза нею, у рамках спеціа­

лізованої установи для неповнолітніх, де організовують візити

родичів, виявляють у дитини бажання й можливості повернен­

ня в родину.

У соціальному плані можливою є трудова активізація чле­

нів родини (працевлаштування, стабілізація заробітків, акти­

візація ролі батьків). При цьому родині надається адресна

соціальна  допомога (побутова, матеріальна, грошова), допо­

мога на лікування (якщо є важкі захворювання, алкогольна

чи наркотична залежність).

Після цього досліджують і усувають конфлікти розвитку

родини, що передбачає бажання й активну участь членів ро­

дини, які є об’єктом впливу. Основа профілактичної і корек­

ційної роботи — формування навичок і цінностей здорового

способу життя. Можна говорити і про вторинну профілакти­

ку — запобігання рецидивам таких проблемних ситуацій.

3. Етап контрольний. Виявляють динаміку розвитку родини

(досліджують матеріальне становище, умови проживання, вза­

ємини між членами родини). Протягом належного періоду часу

патронують родину, щоб підтвердити та закріпити позитивні

зміни: родина, ще не виведена з «групи ризику», переходить

до реабілітаційного саморозвитку, нарощуючи власний потен­

ціал, одержуючи регулярну соціальну допомогу.

157 Реабілітаційна...

Дослідниками визначено кілька моделей організації роботи

з дисфункціональними сім’ями, а саме:

Діагностична — ґрунтується на гіпотезі дефіциту знань про ди­

тину або родину. Об’єкт діагностики — соціально­психологічний

клімат внутрішньосімейних комунікацій, тобто діагностика сис­

теми «родина — діти». Діагностичний висновок може служити

підставою для прийняття організаційних рішень. Методи діагнос­

тики: анкети, бесіди, тести, що визначають внутрішньосімейні

проблеми.

Педагогічна — заснована на гіпотезі прогалин у педагогічній

компетенції батьків. Об’єкт — дитина. Консультант разом з бать­

ками аналізує ситуацію, намічає програму з підвищення педа­

гогічної компетенції батьків, орієнтуючись на універсальні, на

думку педагогіки та психології, способи виховання.

Методи підвищення педагогічної компетенції батьків: мі­

сячники правових знань, батьківські збори, лекторії, семінари,

тренінги, виступи «вузьких» фахівців (інспектор ІДН, психолог,

психоневролог, інспектор з охорони прав дитинства).

соціальна — використовується в тих випадках, коли сімейні

негаразди, пов’язані з дією соціогенного чинника. У цих випад­

ках, крім аналізу ситуації та рекомендацій, невідворотним є втру­

чання зовнішніх сил, залучення органів соціального захисту,

оформлення опіки й піклування, організація соціально значущої

діяльності та ін.

медична — передбачає, що в основі сімейних негараздів ле­

жить хвороба одного з членів родини. Завдання консультацій —

розтлумачення діагнозу, лікування й адаптація здорових членів

родини до хворого. Форми надання допомоги: соціально­медичний

супровід дитини, взаємодія з органами охорони здоров’я у ліку­

ванні, реабілітації дитини.

Психологічна — придатна, коли причини негараздів дитини

лежать у сфері спілкування, прикметних рисах членів родини.

Вона передбачає аналіз ситуації, психодіагностику особистості,

діагностику родини, психотренінги. Практична допомога полягає

в подоланні бар’єрів спілкування, причин їхньої появи, корекції

внутрішньосімейних комунікацій.

Для комплексної організації роботи з сім’ями в соціально не­

безпечному становищі належать змістовно визначити етапи тех­

нологічного процесу та очікувані результати від них. Початковим

етапом роботи з цією категорією родин можна вважати первинні

профілактичні заходи з родинами «групи потенційного ризику».

158 Реабілітація...

Слід відзначити, що роботу з дітьми провадять в основному

поза сімейним оточенням (у школі, спеціалізованих установах для

неповнолітніх). Паралельно ведуть корекційну роботу з батьками

та іншими членами родини. На цьому технологічному етапі для

ефективної організації роботи з родинами, зазначених категорій,

конче треба чітко визначити структуру технологічного процесу

соціальної роботи, суб’єктів взаємодії й очікуваних результатів.

Наступний етап реалізації технології соціальної роботи з ро­

динами «групи ризику» — втручання в кризову ситуацію. Зміст

роботи визначається кризовими умовами, у яких опинилася ро­

дина — складністю проблеми, тривалістю тимчасового періоду,

ставленням членів родини до того, що відбувається. Завдання

«кризового втручання» — пом’якшення впливу стресових подій

шляхом надання екстреної допомоги (психологічної, матеріаль­

ної, сприяння в одержанні пільг, оздоровленні дітей).

При цьому варто відзначити, що в цій ситуації головне не на­

дання одноразової допомоги, а мобілізація зусиль членів родини

на подолання кризи в процесі негайного впливу. Визначають такі

завдання «кризового втручання» у родину:

зняття симптомів кризи (відновлення втрачених сімейних   y

зв’язків, забезпечення зайнятості, допомога в поліпшенні ма­

теріального становища) проводять на першому етапі роботи як

екстрену соціальну допомогу;

відновлення докризового рівня функціонування (здійснення   y

сімейного патронажу, періодична адресна допомога);

усвідомлення тих подій, що призводять до стану дисбалансу   y

(організовувати роботу, спрямовану не тільки на підтримку

родини, але і на ліквідацію причин проблеми);

виявлення внутрішніх ресурсів членів родини та визначення   y

форм і методів роботи для подолання кризи.

Реабілітація ?

Система заходів для відновлення в людини порушених функ­

цій та стереотипів поведінки різної природи (фізіологічних, пси­

хологічних, соціальних) з метою забезпечення надалі умов для

повернення до повноцінного життя.

медична реабілітація — це курс лікувальних заходів, що збе­

рігають та зміцнюють здоров’я, відновлюють і розвивають фізіо­

логічні функції, порушені хворобою, активізують компенсаторні

можливості організму, щоб надалі забезпечити умови для повер­

нення до активного самостійного життя.

159 Робота...

соціальна реабілітація — це динамічна система, у ході якої

послідовно реалізуються тактичні завдання, що постійно виника­

ють під час взаємодії з дитиною, щоб досягти стратегічної мети —

відновлення її соціального статусу, формування особистості, стій­

кої до травматичних ситуацій, що здатна успішно інтегруватися

в суспільство.

Педагогічна реабілітація — процес, у якому за допомогою

системи методів і способів навчання, виховання та розвитку від­

новлюють, коригують і компенсують втрачені й порушені функції

в ході освіти (як загальної, так і спеціальної). Крім того, у цьому

процесі дитина засвоює основи наукових знань і виробляє відпо­

відні навички й уміння, усвідомлює досвід людських стосунків

і життя в суспільстві; ази побутових (культура родинних стосун­

ків); ділових (культура професійних відносин); правових і полі­

тичних стереотипів поведінки.

Психологічна реабілітація — це комплекс психологічних за­

ходів, орієнтованих на корекцію або компенсацію порушених

психічних функцій і станів. Повернення до психічного здоров’я

в процесі психологічної реабілітації передбачає усунення неба­

жаних настанов, невпевненості у своїх силах, почуття тривоги

і страху. Процес психологічної реабілітації потребує створення

спеціальних умов, що сприяють тривкому позитивному ефекту

лікування (дозвілля, спілкування, диспансеризація).

Робота з батьками ?

Запорукою успішного виховання учнів є співпраця класного

керівника з батьками, оскільки саме сім’я передусім впливає на

процес розвитку особистості дитини. Тому важливе й відповідаль­

не завдання вчителя — зробити батьків активними учасниками

педагогічного процесу. Вирішення цього завдання можливе за

умови, якщо в роботі будуть відображені наступні напрями ді­

яльності класного керівника з батьками:

вивчення сімей учнів y , яке дозволить вчителю краще пізнати

дітей та їхніх батьків, зрозуміти стиль життя сімей, ознайо­

митися з домашніми умовами розвитку особистості дитини.

Цей розділ відображають у плані такими формами, як: відвіду­

вання сімей учнів, анкетування, написання творів про родину,

конкурс творчих робіт «Моя сім’я», тестування, педагогічні

майстерні, ділові ігри з батьками, формування банку даних

про сім’ю та родинне виховання;

педагогічна просвіта батьків y , яку планують відповідно до віко­

вих особливостей дітей, цілей та завдань навчально­виховного

160 Робота...

процесу, конкретних проблемам, що виникають у ході спіль­

ної діяльності вчителя й батьків. Класний керівник включає

у план лекції з педагогіки, психології, правознавства, етики,

фізіології та гігієни; батьківські збори, тематичні консульта­

ції; педагогічні практикуми з розгляду різних ситуацій ви­

ховання дітей в сім’ї та школі; огляд популярної педагогічної

літератури для батьків, обмін досвідом виховання дітей у сім’ї,

день відкритих дверей тощо;

участь батьків у житті класного колективу y , що забезпечує

класний керівник, залучаючи їх до спільного планування ви­

ховної роботи в класі, колективних творчих справ; свят, ве­

чорів, концертів, КВК; відвідування театрів, виставок, про­

гулянок, походів, поїздок та подорожей; виставок творчих

робіт; днів здоров’я; участі в облаштуванні класної кімнати,

організації міні­гуртків і клубів;

педагогічне спрямовування діяльності батьківської ради кла- y

су: вибір батьківської ради; допомога у плануванні та організа­

ції її діяльності; робота з сім’ями, які потребують педагогічної

допомоги; налагодження зв’язків з шефами, громадськістю;

індивідуальна робота з батьками y  для налагодження контакту

з кожним членом сім’ї учня, пошуку шляхів впливу на розви­

ток особистості дитини. Тут доречними будуть індивідуальні

бесіди з батьками, спільне визначення перспектив та засобів

розвитку учня, педагогічні консультації, індивідуальні дору­

чення;

інформування батьків y  про хід і результати навчання, вихо­



вання й розвитку учнів, проваджене класним керівником на

тематичних та підсумкових батьківських зборах, індивідуаль­

них консультаціях, шляхом перевіряння учнівських щоден­

ників, складання карт розвитку дітей, а також таблиць ре­

зультатів їхньої навчальної діяльності, ведення щоденників

спостережень за процесом розвитку учня або зошитів їхніх

досягнень.

Робота з батьками педагогічно занедбаних учнів ?

Мета: вивчення умов життя та виховання учня в сім’ї; пе­

дагогічна і правова освіта батьків; координація виховних дій

щодо підлітків; вживання відповідних заходів щодо батьків, які

ухиляються від виховання своїх дітей або негативно впливають

на них.

Форми і методи: педагогічний лекторій для батьків, діяль­

ність батьківського активу. На особливий облік має бути узято

161 Робота...

батьків­правопорушників і п’яниць з метою організації індивіду­

альних дій.

Робота з неблагополучною сім’єю ?

Основні види категорій дітей, з якими часто доводиться пра­

цювати соціальному педагогу:

діти, які залишилися без опіки батьків, а також ті, які по­  y

требують соціальної допомоги та захисту;

діти, які перебувають під опікою;  y

діти з багатодітних сімей;  y

діти з неповних сімей;  y

діти з обмеженими фізичними можливостями (зокрема й ті,   y

які перебувають на індивідуальному навчанні);

діти з сімей «групи ризику».  y

види роботи соціального педагога

для соціальної допомоги дитині

п/п



Якщо в дитини негаразди

через вину батьків

Якщо в дитини негаразди



внаслідок зовнішніх обставин

1 Індивідуальна робота з дити­

ною, батьками (відвідування,

консультування)

1 Контроль за призначенням та

наданням пільг

2 Психолого­педагогічний кон­

силіум


2 Перевірка матеріально­

побутових умов помешкання

дитини

3 Засідання піклувальної ради 3 Встановлення опіки, усинов­



лення

4 Нарада за участі представни­

ків селищних рад, відомств,

служб, громадських органі­

зацій

4 Влаштування в інтернатний



заклад

5 Засідання комісії відділу

(управління) освіти з питань

всеобучу


5 Надання необхідної соціаль­

ної, правової, матеріальної

чи педагогічної допомоги

6 Міжвідомча комісія з охоро­

ни дитинства (райдержадмі­

ністрації, міськвиконкому)

7 Звернення до суду, прокура­

тури


Зміст та механізми організації роботи за різними категоріями негараздів у дітей:

1. Виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, а також

тих, хто потребує соціальної допомоги та захисту, здійснюється

162 Робота...

через паспортизацію класів. Далі соціальний педагог прово­

дить первинне обстеження умов мешкання та виховання цих

учнів, складає акт з висновком про доречну форму влаштуван­

ня учня або надання йому соціальної, матеріальної чи іншої

допомоги. Після цього — готують документи для призначен­

ня над учнем опіки, влаштування його в інтернатний заклад,

надання йому матеріальної допомоги, вступу до навчального

закладу.


2. Робота з учнями, які перебувають під опікою, та їхніми сім’я­

ми починається з контрольного огляду матеріально­побутових

умов помешкання учнів (не менше ніж два рази на рік). Со­

ціальний педагог стежить за своєчасним та якісним наданням

цим дітям усіх видів соціальної, матеріальної, правової допо­

моги, забезпечує безкоштовне харчування; контролює прове­

дення щорічного медичного обслуговування цих дітей; сприяє

родині опікунів у оздоровленні дитини в канікулярний  період.

Соціальний педагог обліковує дітей, які перебувають під

опікою. Якщо він виявляє несприятливі умови для виховання

та утримання опіканців, порушення їхніх майнових прав, то

соціальний педагог негайно вживає заходів щодо захисту інте­

ресів дітей. Також соціальний педагог налагоджує зв’язок з ор­

ганізаціями, установами, підприємствами, де раніше працюва­

ли батьки дітей­сиріт, для отримання коштів на матеріальну

та іншу допомогу цим дітям; слідкує, щоб дітям, які перебу­

вають під опікою, своєчасно надавали психологічну допомогу.

3. Супровід багатодітних сімей. Соціальний педагог веде облік

багатодітних сімей навчального закладу, готує потрібні доку­

менти для надання багатодітним родинам матеріальної допо­

моги, безкоштовного харчування. Він також консультує з пи­

тань правової, соціальної допомоги багатодітній сім’ї; сприяє

оздоровленню учнів з багатодітних сімей у канікулярний пе­

ріод; слідкує за здійсненням психологічної допомоги.

4. Робота з дітьми з неповних сімей передбачає ведення обліку

дітей з неповних сімей; вивчення матеріального, соціального

становища неповних сімей, їхньої потреби в матеріальній, пра­

вовій допомозі, безкоштовному харчуванні; консультування

з питань матеріальної, правової, соціальної допомоги; спри­

яння оздоровленню учнів з неповних сімей у канікулярний

період; профілактичну роботу; психологічну допомогу.

5. Робота з учнями з обмеженими фізичними можливостями

(зокрема з тими, хто перебуває на індивідуальному навчан­

ні) передбачає облік учнів цієї категорії; вивчення соціально­

163 Робота...

побутових умов цих учнів, їхніх потреб; консультування бать­

ків з питань медико­психологічної, педагогічної, правової,

матеріальної допомоги; здійснення патронажної, матеріальної

допомоги; сприяння лікуванню, оздоровленню дітей.

6. Робота з сім’ями «групи ризику» передбачає облік проблемних

сімей (сім’ї з дітьми, що перебувають на обліку у відповід­

них органах, на шкільному обліку; родини з дітьми, що не

перебувають на обліку, але батьки невідповідально ставлять­

ся до їх виховання, зловживають алкоголем тощо); вивчення

матеріально­побутових умов мешкання родини; з’ясування

причин та умов, що призводять до правопорушень учня, не­

встигання, ухилення від навчання, бродяжництва та інших

негативних проявів; надання кожній проблемній родині соці­

альної, правової, медико­психологічної, матеріальної чи іншої

допомоги; внесення пропозицій у справу про вжиття санкцій

щодо учнів чи їхніх батьків; консультування батьків з проб­

лемних сімей з усіх питань соціального, правового, педагогіч­

ного характеру; надання допомоги в організації дозвілля дітей

з проблемних сімей.

Робота зі слабкими учнями та учнями ?

схильними до правопорушень

Мета: навчання учнів способів самостійної розумової діяль­

ності, ліквідація прогалин у знаннях, прищеплення інтересу до

загальноосвітніх знань, формування відчуття впевненості у своїх

силах і здібностях.

Форми і методи: індивідуальний підхід до учня на уроці; до­

даткові заняття; залучення учнів до позакласних заходів пізна­

вального характеру; створення нормальних умов праці та відпо­

чинку підлітків в сім’ї; заохочення до успіхів у навчанні.

Робота соціального педагога з сім’єю ?

Для соціального педагога інформація про сім’ю є основою для

подальшої роботи, формування взаємин, визначення предмету со­

ціального патронажу.

Скласти уявлення про сімейне життя можна, лише відвідавши

родину вдома, поспілкувавшись із її членами. Тільки тоді роблять

висновок про рівень родинних стосунків та умови перебування

дитини в сім’ї.

1. Відвідування сім’ї. Соціальний педагог ознайомлюється з ма­

те ріально­побутовими умовами дитини, особливостями дитячо­

батьківських взаємин, соціальними потребами, емоційним

164 Робота...

мікрокліматом сім’ї. Налагодження контакту з членами сім’ї

є основою подальшого конструктивного спілкування. Ефектив­

на міжособистісна взаємодія має враховувати не тільки певні

правила спілкування, а й риси особистості, конкретну ситуа­

цію та менталітет сім’ї. Адже кожна родина має свої ціннос­

ті, рівень культури взаємин, характер та стадії переживання

сімейної кризи. Знання технік конструктивного спілкування

в такій справі будуть для педагога корисними.

Правила­рекомендації для налагодження позитивного

спілкування з членами сім’ї:

а) Говорити мовою партнера. Мова повідомлення має бути

зрозумілою всім суб’єктам спілкування, а не скидатися на

цитати з педагогічної конференції чи педради. Мовні кон­

струкції мають бути простими, емоційними, що виражатиме

щире занепокоєння наявною ситуацією, виявлятиме бажан­

ня допомогти. Краще одразу після знайомства чітко окрес­

лити мету відвідин, ніж викликати напруження у членів

сім’ї довгими вступами й поясненнями. Адже саме перші

повідомлення вирішальні для дальшого сприйняття однієї

людини іншою.

б) Виявляти повагу до партнера. Це означає підкреслити його

значущість, що задовольняє потребу людини в повазі й ви­

знанні. Цей принцип можна реалізувати як вербальними,

так і невербальними засобами.

в) Демонструвати єдність. Це може бути єдність інтересів,

завдань, поглядів. Особливо позитивно, коли члени сім’ї теж

зацікавлені допомогти своїй дитині, вбачають у педагогу со­

юзника, налаштовані на співпрацю. У будь­якому випадку

краще підкреслювати спільність певних позитивних рис

і намірів, ніж різницю, несхожість позицій, критикувати.

Згадаймо головне правило виживання у джунглях, наведене

Р. Кіплінгом у славетному «Мауглі»: «Ми з тобою однієї

крові, ти і я». Що це, як не вияв єдності?

г) Виявляти зацікавлення проблемами партнера. Воно має

бути явним і помітним, розрахованим на інтереси дитини.

Протилежність цій настанові — явне нехтування проблем

партнера. Зацікавлення виявляється в уважному слуханні,

додаткових запитаннях, співчутті.

Грубе порушення цих правил призводить до напруження

у взаємосприйнятті співрозмовників або взагалі до погіршення

взаємин, відмовою від спілкування.

165 Робота...

2. Збір інформації та опрацювання банку даних

Працюючи у навчальному закладі, потрібно знати стан кож­

ної дитини. Для цього на початку навчального року соціальний

педагог проводить паспортизацію класів. Соціальний паспорт

класу заповнює класний керівник, який здійснює первинний

збір інформації про сім’ю шляхом спостереження, анкетування,

відвідування. У запропоновану форму вносяться прізвища, імена

й по батькові учнів та їхніх батьків, дата народження, домашня

адреса, телефон. У стовпчику «категорія» класний керівник зазна­

чає категорію негараздів дитини, якщо такі є. Стовпець «відвіду­

вання на місці мешкання» інформує соціального педагога про дату

останніх відвідин родини учня (якщо це було). Соціальні паспорти

класів соціальний педагог збирає до 1 жовтня кожного навчаль­

ного року. У II семестрі, якщо потрібно, вносить корективи.

Разом із соціальним паспортом класний керівник заповнює ін­

дивідуальну картку роботи з учнем. Картка заповнюється лише на

дітей з різними видами негараздів. Маючи на руках таку доклад­

ну інформацію про кожного учня з його соціальними потребами

і про клас загалом, соціальний педагог узагальнює її в соціально­

му паспорті школи. Таким чином, соціальний педагог дістає повну

картину соціального стану школи і використовує цю інформацію

для подальшої роботи у зручному для себе форматі. Це і є банк

потрібних для роботи даних.

Такий банк даних щодо району має бути у відділі освіти. Тому

соціальний педагог подає у відділ освіти інспектору з охорони ди­

тинства соціальний паспорт навчального закладу, куди вносить

узагальнені дані, а саме: кількість дітей кожної категорії. Цей

документ подається у відділ освіти до 1­го листопада кожного на­

вчального року.

Відвідини сім’ї соціальний педагог планує самостійно. Резуль­

тати спостережень можна вносити до «Соціальної картки сім’ї».

Тут зазначають докладну інформацію про склад родини, умови

мешкання, потреби дитини, визначають вид соціальної, психо­

логічної, медичної допомоги. Одним із специфічних документів,

який складає соціальний педагог під час відвідування, є «Акт

обстеження матеріально­побутових умов проживання сім’ї».

Акт є юридичним документом. Його складають для з’ясування

справжньої картини умов проживання сім’ї. Акт заповнюють

у двох примірниках, один з яких разом з висновками подається

до відділу освіти. Такий акт є обов’язковим документом для по­

дання до будь­якої установи, організації, органу, які працюють

над захистом прав дитини.

166 Робота...

Акт складають у присутності членів сім’ї, якої він прямо стосу­

ється. Його підписує комісія у складі не менш як трьох осіб. До її

складу можуть входити: соціальний педагог, інспектор у справах

неповнолітніх, інспектор з охорони дитинства або представник

школи, представник ЖЕКу. Якщо акт підтверджує, що сім’я не

малозабезпечена, але дитина потребує допомоги (ліки, окуляри,

підручники, одяг), соціальний педагог може, посилаючись на акт,

звернутися з листом на ім’я голови батьківського комітету школи

для надання одноразової матеріальної допомоги учневі.

Збір докладної об’єктивної інформації про дитину, аналіз та

систематизація цих даних допомагають соціальному педагогові

організувати адекватну супровідну, просвітницьку та профілак­

тичну роботу.

Потім соціальний педагог аналізує добуту інформацію. Класи­

фікуючи учнів школи за категоріями, він одразу визначає причи­

ни негараздів дітей. Вони можуть бути різними, але так чи інакше

належать до двох груп:

1) з вини батьків;

2) внаслідок зовнішніх обставин.

Залежно від того, якого походження негаразди дитини, соці­

альний педагог визначає напрям соціальної допомоги дитині.

Робота соціального педагога з сім’єю поділяється на:

супровідну (індивідуальна, виконується за межами школи:   y

відвідання на місці мешкання, бесіди з батьками, вивчення

сімейних взаємин, консультування, співпраця з різними уста­

новами, службами);

просвітницьку (провадять у межах навчального закладу, спря­  y

мована на розвиток батьківської компетентності, зацікавле­

ності шкільним життям дітей);

профілактичну (покращення адаптивності, стабільності сім’ї,   y

налагодження взаємин — виконують як у навчальному закла­

ді, так і за його межами).

Робота з сім’ями педагогічно занедбаних учнів ?

Як правило, сім’ї педагогічно занедбаних учнів характеризу­

ють низкою соціально­психологічних і педагогічних особливостей,

які мають добре знати педагоги. У цілому ці дані можна згрупува­

ти таким чином: структура сім’ї, її загальноосвітній і культурний

рівень, ставлення батьків до дітей та їх виховання.

Найтиповіша вада структури сімей педагогічно занедбаних

учнів — відсутність батька. Це може трапитися через такі основні

причини: випадковість, помилка, допущена молодою і недосвід­

167 Робота...

ченою жінкою; аморальна поведінка матері або батька, що кинув

сім’ю або що змусив дружину почати справу про розлучення; при­

чини суто особистого характеру, що спонукали цілком порядних

людей розлучитися; смерть чоловіка.

Ці причини по­різному, але переважно негативно впливають

на виховання дітей. Відсутність батька — сама по собі негативна

педагогічна обставина, тому що це позначається і на матеріально­

му стані сім’ї, і на обсязі уваги, що має бути приділена дитині, і на

втраті того своєрідного позитивного впливу, що чинить на дітей

гарний батько. Це помітно, між іншим, у прагненні хлопчиків,

що не мають батька, до дружби з чоловіками.

Матері, що їм властива аморальна поведінка, завдають своїм

дітям подвійної шкоди. По­перше, вони, природно мають на дітей

прямий аморальний вплив, призвичаюючи їх до алкоголю і без­

ладного статевого життя. По­друге, такі матері переважно просто

не опікуються своїми дітьми, що призводить до бездоглядності.

Для більшості таких сімей властиві невисокий освітній рівень

батьків, украй мізерні духовні потреби, загальний низький куль­

турний рівень, міщанський світогляд.

Виходячи зі ставлення батьків до виховання своїх дітей, сім’ї

педагогічно занедбаних учнів можна розділити на чотири най­

більш типові групи.

Першій групі властиве об’єктивне, педагогічно грамотне став­

лення батьків до своїх дітей. Такі сім’ї украй рідко бувають серед

тих, звідки зрештою виходять педагогічно занедбані діти й під­

літки. Труднощі виховання в таких сім’ях спричинені якимись

непередбаченими зовнішніми обставинами.

Друга група — сім’ї, де дитина є об’єктом нерозважливого обо­

жнювання, де їй все дозволено, вся увага зосереджена на байду­

жому або негативному ставленні до навколишніх. Категорія, дещо

поширеніша, ніж перша, але теж порівняно рідкісна.

Третя група трапляється серед сімей педагогічно занедбаних

учнів, а серед сімей неповнолітніх правопорушників вона стано­

вить майже п’яту частину від усіх родин. У цих сім’ях батьки амо­

ральні в різному. Серед батьків — частіше всього бувають п’яниці,

серед матерів — ті, що ведуть безладне статеве життя і нерідко

полюбляють випити, також батьки, що відбули або відбувають

покарання за свої злочини. Негативний вплив таких батьків на

дітей очевидний.

Найбільша група сімей — четверта. Батьки в цій групі родин

не дбають про виховання своїх дітей, діючи за формулою: «Ми їх

168 Робота...

віддали в школу, хай там і виховують!». У цій групі сімей можна

виділити три досить чіткі й типові підгрупи:

батьки з ознаками обговореної вище третьої групи (аморальні   y

батьки);

батьки, що не хочуть обтяжувати себе вихованням дітей;  y

переважно самотні матері, які дуже заклопотані роботою і не   y

можуть приділяти належної уваги дитині.

Робота з сім’ями, де батьки зловживають алкоголем ?

Цю роботу (як з учнями, так і з їхніми батьками), мають про­

водити у трьох напрямах: медико­фізіологічному, соціально­педа­

го гічному й правовому.

Медико-фізіологічний напрям здійснюють лікарі, перш за все

наркологи й психіатри. Основна увага приділяється згубним на­

слідкам алкоголізму та наркоманії на особу в цілому, на психіч­

ний і фізичний (зокрема статевий) розвиток людини, вплив алко­

голю та наркотиків на нащадків (народження фізично і психічно

неповноцінних дітей).

Соціально-педагогічний напрям реалізують переважно самі

працівники школи, і головна його мета — розкрити батькам і ді­

тям очі на негативний вплив алкоголю та наркотиків на виховання

молодого покоління, на взаємини між людьми, у тому числі й на

сімейні стосунки.

Правовий напрям — пояснення наслідків дій і поведінки осіб,

що перебувають у стані алкогольного сп’яніння, під впливом нар­

котичних засобів, та їх відповідальності перед законом. Учні та

їхні батьки мають знати, що багато злочинів скоєно в стані алко­

гольного сп’яніння та під дією наркотичних засобів, і такий стан

не зменшує провини правопорушника, а посилює її. Конче треба

затлумачити основні положення КК України.

Робота з тривожними дітьми ?

Тривожність — це одна з найактуальніших проблем, з якими

стикається сучасна школа. Причини шкільної тривожності різні.

Вона може бути результатом різноманітних впливів — наслідка­

ми будь­якої психотравми, негараздів у важливій для підлітка

сфері діяльності, порушення самооцінення, конфліктів усередині

особистості.

Слід розрізняти поняття тривоги і тривожності. Тривога —

переживання емоційного дискомфорту, невизначеної безоб’єктної

загрози, що пов’язане з очікуванням невдач, передчуттям небез­

пеки. Цей стан відчувають, коли йдеться про соціальну загрозу

169 Робота...

особистості — її становищу в суспільстві, стосункам, уявленням

про себе, потребам «Я».

Розрізняють ситуативну тривогу (вона характеризує стан

суб’єкта в певний момент) і тривожність відносно стійку. Залеж­

но від загрозливої ситуації виділяють також об’єктивну (реальну)

тривогу і тривогу неадекватну, або власне тривогу, що проявля­

ється в нейтральних, незагрозливих умовах.

Тривожність — індивідуальна психологічна особливість,

схильність людини до частих та інтенсивних переживань стану

тривоги. Тривожність — це риса особистості, темпераменту, зу­

мовлена слабкістю нервових процесів. Тривожність є показником

проблем розвитку особистості і провокує ескалацію цих проблем.

Це може бути провісником неврозу, а також його симптомом і ме­

ханізмом розвитку. Із тривожністю пов’язані фобії, іпохондрія,

істерія, нав’язливі стани та інше. Важливо визначити шляхи до­

помоги дитині, оскільки тривожність знижує її потенціал, успіш­

ність, гальмує розвиток особистості.

Корекція особистісної та ситуативної тривожності полягає

у навчанні та самовдосконаленні дитини через набуття життєво­

го досвіду у спеціально організованому груповому контексті за

сприяння психолога, вчителів, батьків.

Отже, корекцію шкільної тривожності варто проводити у кіль­

кох напрямках одночасно.

Перший: робота психолога з групою. Завдання, ігри та впра­

ви мають сприяти розвитку комунікативних здібностей підлітків,

підвищенню їхньої самооцінки, умінню контролювати свої емоції

та долати відчуття страху і тривоги.

Другий: робота з учителями. Зверніть увагу педагогів на необ­

хідність уважного, терпимого ставлення до таких підлітків, спону­

кайте морально підтримувати дітей, зміцнювати віру в їхні сили.

Третій: робота з батьками. У сім’ї не має бути культу оцін­

ки. Психологічний клімат у родині дуже важливий для підлітка.

Якщо дитина відчуває або знає, що не виправдала сподівань бать­

ків, і її за це засуджують, підліток ще більше зневірюється у своїх

силах. Тільки любов і віра батьків будуть тими сприятливими

чинниками, що допоможуть подолати тривожність школяра.

Щоб скоригувати шкільну тривожність, можна використати

різні тренінги, розвивальні заняття, ігрові вправи тощо.

170 Самозвіт...

с

Самозвіт соціального педагога ?



(Зразок)

Назва установи _____________ Район (місто) _____________

Соціальний педагог (прізвище, ім’я, по батькові) __________

Освіта соціального педагога за фахом ____________________

Стаж роботи: педагогічний ___, з них соціальним педаго­

гом ___, у цьому закладі ___

Рік останньої атестації ____, кваліфікаційна категорія ____

Рік проходження курсів підвищення кваліфікації _____, уста­

нова ___________________________________________________.

І. Інформація про умови роботи

1. Кабінет (розташування; матеріально­технічне оснащення;

оформлення; навчально­методична база: навчально­методичні

посібники, збірки методичних рекомендацій тощо):

 ____________________________________________________

 ____________________________________________________

2. Режим роботи (графік роботи відповідно до тижневого наван­

таження) ____________________________________________

 ____________________________________________________

ІІ. Документація

1. Посадова інструкція (дата затвердження) ________________

2. План роботи на рік ___________________________________

 ____________________________________________________

3. Наявність журналів (підкреслити): щоденного обліку роботи;

соціального патронажу та консультування.

4. Сертифікати на здійснення профілактичної, консультативної,

просвітницької діяльності (вказати назву навчальної установи,

спеціалізацію) ________________________________________

 ____________________________________________________

 ____________________________________________________

5. Матеріали для службового користування (якість оформлення):

індивідуальні картки педагогічного спостереження ________  y

 ____________________________________________________

протоколи відвідувань під час соціального патронажу сім’ї   y

 ____________________________________________________

журнал індивідуальних консультацій (протоколи) _________  y

 ____________________________________________________

171 Самозвіт...

матеріали психолого­педагогічних консиліумів ____________  y

 ____________________________________________________

звіти: статистичні, семестрові __________________________  y

 ____________________________________________________

соціальні паспорти (класів, школи) ______________________  y

 ____________________________________________________

акти обстеження житлово­побутових умов ________________  y

 ____________________________________________________

анкети, бланки _______________________________________  y

 ____________________________________________________

6. Фахові періодичні видання _____________________________

 ____________________________________________________

 ____________________________________________________

7. Довідково­інформаційні матеріали: матеріали науково­прак­

тичних конференцій, семінарів, нарад, консиліумів _______

 ____________________________________________________

ІІІ. Методичні матеріали з основних видів роботи

1. Соціальні дослідження:

соціальний паспорт класу ______________________________  y

соціальний паспорт класів _____________________________  y

соціальний паспорт школи _____________________________  y

індивідуальні картки __________________________________  y

інші документи _______________________________________  y

 ____________________________________________________

2. Робота з охорони дитинства та соціальний патронаж сім’ї:

документи з пільгового харчування _____________________  y

облік гуманітарної допомоги ___________________________  y

акти обстеження житлово­побутових умов ________________  y

 ____________________________________________________

протоколи відвідування сім’ї ___________________________  y

 ____________________________________________________

інші ________________________________________________  y

 ____________________________________________________

3. Програми та матеріали з профілактики:

формування навичок здорового способу життя ____________  y

 ____________________________________________________

профілактика залежностей (наркоманії, алкоголізму, куріння,   y

інших негативних явищ) _______________________________

4. Програми та матеріали з консультаційно­просвітницької ро­

боти:

172 Соціальна...



батьків ______________________________________________  y

 ____________________________________________________

дітей ________________________________________________  y

 ____________________________________________________

педагогічного колективу _______________________________  y

 ____________________________________________________

протоколи консультацій _______________________________  y

 ____________________________________________________

ІV. Пріоритетні напрямки роботи соціального педагога

 ____________________________________________________

 ____________________________________________________

Допомога адміністрації навчального закладу ______________

1. Пошук шляхів оптимізації навчально­виховного процесу (за

запитом): ____________________________________________

 ____________________________________________________

2. Виступи на педрадах, психолого­педагогічних семінарах, мето­

дичних об’єднаннях та інших заходах за темами: _________

 ____________________________________________________

 ____________________________________________________

Соціальний педагог

«__»_____________ 20__ р.  /підпис/

Для рекомендацій ____________________________________

 ____________________________________________________

Соціальна адаптація ?

Це активне пристосування людини до нових для неї соціаль­

них умов життєдіяльності, протягом якого вона урівноважується

й стає стійкою до впливу змінних умов соціального середовища.

Повна соціальна адаптація людини передбачає сукупність таких

адаптацій:

організаційна адаптація (участь у створенні для людини спри­  y

ятливих умов життя та діяльності);

економічна адаптація (процес засвоєння нових соціально­  y

економічних норм і принципів економічних відносин між ін­

дивідами, групами);

педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, на­  y

вчання та виховання, які формують систему ціннісних орі­

єнтирів індивіда). Найефективніші методи здійснення такої

адаптації — переконання та приклад;

психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття   y

до особливостей стимулів, що діють на них, щоб поліпшити

173 Соціальна...

сприйняття і запобігти пошкодженню рецепторів від надмір­

ного навантаження). Основні методи роботи соціального педа­

гога — стимуляція діяльності й поведінки індивіда;

професійна адаптація (пристосування індивіда до нового виду   y

професійної діяльності, соціального оточення, умов праці

й особливостей конкретної спеціальності). Найпоширенішими

методами професійної адаптації є методи формування свідо­

мості, перспективи, організації практичної діяльності та по­

ведінки особистості.

Соціальна адаптація проходить такі стадії (етапи):

1) початкова (етап формування адаптаційних навиків і розвитку

здібностей, які покликані надалі полегшити соціальну адап­

тацію);


2) терпіння (етап пристосування);

3) пристосування (етап засвоєння соціально корисних  ролей);

4) правова адаптації;

5) повна адаптація (етап «асиміляції», коли індивід відмовляєть­

ся від попередніх взірців і цінностей і повністю визнає нові).

Соціальна реабілітація ?

Відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціаль­

ному середовищі, а також відновлення самого соціального середо­

вища й умов життєдіяльності особистості, обмежених або поруше­

них через які­небудь причини. Соціальна реабілітація є частиною

та умовою нормальної соціальної адаптації особистості.

У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної ре­

абілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, про­

фесійна, побутова.

Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється додержан­

ням таких принципів: етапності, комплексної наступності та по­

слідовності в проведенні реабілітаційних заходів, обов’язковості

й добровільності, доступності.

Розрізняють такі рівні соціальної реабілітації:

медико­соціальний;  y

професійно­трудовий;  y

правовий;  y

психологічний;  y

соціально­психологічний;  y

соціально­рольовий;  y

соціально­побутовий.  y

На кожному з цих рівнів використовують певні методи соці­

альної реабілітації. Так, на психологічному рівні застосовують

174 Соціальна...

різноманітні діагностичні (лікувально­відновлювальні та психо­

терапевтичні) способи ліквідації наслідків посттравматичного

стресу.


Виходячи з конкретної проблеми, соціальний педагог складає

програму реабілітації.

Наприклад, програма соціальної реабілітації дитини­інваліда

складається з таких частин:

1) з’ясування причин захворювання, відставання в розвитку

й навчанні;

2) визначення форм і методів індивідуальної роботи;

3) організація навчання й виховання з урахуванням здоров’я ди­

тини;

4) організація трудової діяльності дитини;



5) надання допомоги вихованцю, що перебуває в кризі;

6) консультування батьків;

7) контроль за дотриманням прав дитини.

При цьому соціальний педагог зобов’язаний дотримуватись

таких основних принципів лікувальної педагогіки:

відповідальності за здоров’я дитини;  y

співчуття й турботи щодо дитини;  y

профілактики психічної, фізичної та соціальної кризи в стані   y

дитини;

індивідуального підходу в роботі з дитиною;  y

спільності зусиль лікарів, батьків та дитини в процесі реабі­  y

літації;


дотримання головної заповіді «Не нашкодь!»;  y

заохочення дитини до діяльності;  y

використання в роботі чинників навколишнього середовища,   y

природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками.

Виходячи з основної мети лікувальної педагогіки — оздоров­

лення дитини,— виділяють її основні засоби:

загальнотерапевтичні, спрямовані на зміцнення здоров’я   y

дитини, на її позитивне спілкування як основу психічного

здоров’я;

лікувальні — організація консультацій спеціалістів для діа­  y

гностики стану здоров’я і призначення лікування;

профілактичні — залучення дітей до різноманітної творчої   y

діяльності, щоб попередити відхилення у фізичному, психіч­

ному стані здоров’я, навчити культурі  й організації вільного

часу, організації режиму в школі, вдома; навчити стежити за

своїм здоров’ям; створити в центрі чи школі місця, де дитина

175 Соціальна...

могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних

емоцій та напруження.

Найважливішим методом лікувальної педагогіки є метод пере­

конання, що ґрунтується на сугестивному самонавіюванні. Окрім

цього методу, ефективними у лікувальній педагогіці є методи:

ігротерапії (особливо ігри на свіжому повітрі), аретотерапії (по­

зитивного прикладу), імаготерапії, натурпсихотерапії.

Соціальна терапія ?

Форма втручання (інтервенції) у світ клієнта чи його оточен­

ня, орієнтована на допомогу клієнтові через вплив на психічні

та соматичні функції його організму. Основною метою соціальної

терапії є оптимізація відносин у системах «людина — людина»,

«людина — група», «людина — світ». Види терапії:

соціотерапія (вплив на соціальне оточення клієнта за допомо­  y

гою державних і громадських організацій);

музикотерапія (ґрунтується на формуванні у слухачів пере­  y

живань, пов’язаних з минулим, сучасним та майбутнім);

ритмотерапія (пов’язана з ритмами природи, біоритмами жит­  y

тя і т. ін.);

арт­терапія (лікування засобами мистецтва, для цього нада­  y

ються такі методи: використання готових творів мистецтва че­

рез їх аналіз і інтерпретацію клієнтами; формування у клієнта

прагнення самостійно творити; творчість самого спеціаліста,

спрямована на взаємодію із клієнтом);

кольоротерапія (передбачає підбір кольору як для стимуляції,   y

так і для корекції свого стану);

психогімнастика (одна з форм психотерапії, за якої взаємодія   y

ґрунтується на руховій експресії, міміці та пантомімі);

натурпсихотерапія — ланшафттерапія (лікування природою);  y

логотерапія (розмовна психотерапія, яка посилює самоповагу,   y

сприяє становленню зрілої особистості);

бібліотерапія (аналіз прочитаної літератури, що дозволяє   y

об’єктивно оцінити стан клієнта);

імаготерапія (використання з терапевтичною метою рольової   y

гри, де вдаються до таких прийомів: переказування літера­

турного твору, переказування і постановка народної казки,

виконання ролі у виставі).

Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії,

включає два елементи:

інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом  слова;  y

176 Соціальна...

емоційний, який реалізується через міміку, жести та особли­  y

вості характеру соціального педагога.

Усі методи соціальної терапії можливі у двох формах:

1) індивідуальній (щодо клієнтів, вирішення проблем яких вима­

гає суворої конфіденційності, або які не бажають брати участь

у груповій соціальній терапії);

2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи

і відповідно відкоригувати поведінку, а також, у разі потреби,

розробити ефективну програму індивідуальної терапії.

Щоб ефективно вирішити соціальні проблеми можна запро­

понувати групі наступні вправи: релаксацію, пантоміму, рольові

ігри, гештальттерапію тощо).

Найпоширенішими методами соціальної терапії є:

трудова терапія, яка ґрунтується на тонізувальній і активізу­  y

вальній дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого

значення вона набуває при психічних розладах. Трудова тера­

пія дозволяє організувати спільну діяльність, налагоджувати

гарні стосунки між людьми, знімаючи стан напруження й пе­

реживання. Трудова терапія є універсальним видом соціальної

терапії для розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям

населення;

терапія самовиховання (найбільший ефект дає разом із ауто­  y

генним тренуванням). Метод включає такі прийоми: а) само­

вивчення; б) переоцінення своєї особистості; в) самоаналіз;

г) створення бажаного образу «Я»; ґ) формування індивіду­

альних прагнень; д) самопереконання, самозаохочення і са­

монавіювання; е) сенсорна репродукція поведінки «Я­образу»

в найрізноманітніших ситуаціях діяльності та спілкування;

є) накладання стереотипів «Я­образу» на реальну поведінку

в житті та діяльності;

методи поведінкової терапії, що тренують соціальні навики.   y

Формування навиків соціального функціонування здійснюєть­

ся такими методами: а) організація вільного часу; б) терапія

працею, в) бесіди про професію; г) виконання клієнтом функ­

цій підкорення та керування;

дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою:  y

1) знайомство членів групи;

2) обговорення сподівань клієнтів, їхніх переживань;

3) переживання й обговорення групового напруження;

4) наростання протистояння й агресії щодо керівництва  групи;

5) виявлення справжнього ставлення до керівника, вироблення

групових норм поведінки стосовно керівника;

177 Соціальний...

6) виявлення проблем, пов’язаних із самостійністю, відпові­

дальністю й активністю;

7) формування адекватного ставлення до проблеми, яку треба

розв’язати, активної мотивації до роботи в групі, її норм

і традицій;

8) аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окре­

мої людини;

9) обговорення результатів терапії, підбиття підсумків.

Соціальне дослідження ?

вивчення особистих справ учнів;  y

складання соціального паспорту класу, класів, школи;  y

коректування списків дітей відповідно до соціального ста­  y

тусу;


контроль за відвідуванням учнів;  y

складання банку даних на учнів певних категорій.  y

Соціальне обслуговування ?

Передбачає виконання соціальним педагогом таких функцій:

1) соціальної допомоги;

2) соціального консультування;

3) соціальної корекції та реабілітації;

4) реалізації надзвичайних заходів із подолання наслідків сти­

хійного лиха й соціальних конфліктів.

Соціальний паспорт сім’ї ?

(Зразок)

1. Адреса, телефон ______________________________________

2. Прізвище, ім’я, по батькові чоловіка, дата народження _____

____________________________________________________

3. Прізвище, ім’я, по батькові дружини, дата народження _____

____________________________________________________

4. Імена дітей, дати народження __________________________

5. Вікові категорії дітей:

до 6 років;  y

від 6­ти до 16­ти років;  y

від 16­ти до 18­ти років.  y

6. Категорія сім’ї:

повна сім’я;  y

неповна сім’я;  y

виховує сама мати;  y

виховує сам батько;  y

виховує сама бабуся, дідусь або хтось з рідних.  y

178 Соціальний...

 7. Кількість дітей у сім’ї:

одна дитина;  y

двоє дітей;  y

багатодітна (троє дітей; четверо дітей і більше — зазначити,   y

скільки).

 8. Сім’я, що опікується дитиною (прізвище, ім’я, по батькові

і дата народження дитини)

 9. Сім’я з усиновленою дитиною (прізвище, ім’я, по батькові

і дата народження дитини)

10. Сім’я біженців з дітьми

11. Підлітки до 18­ти років, які не працюють і не навчаються ___

____________________________________________________

12. Освіта (всіх членів сім’ї):

вища;  y


середня спеціальна;  y

середня;  y

дев’ять класів і менше.  y

13. Спеціальність:

гуманітарна;  y

технічна;  y

медична;  y

педагогічна;  y

економічна;  y

торгівля, постачання;  y

сільськогосподарська;  y

будівельна;  y

інші.  y

14. Місце роботи й посада чоловіка ________________________,

місце роботи та посада дружини ________________________

15. Трудовий стаж чоловіка ________, трудовий стаж дружини

________

16. Дохід сім’ї __________________________________________

17. Наявність присадибної ділянки _________________________

18. Чи є домашнє господарство ____________________________

19. Наявність житла (потребує чи ні) _______________________

20. Побутові умови:

аварійне житло (не підходить для мешкання);  y

потребує капітального ремонту;  y

потребує часткового ремонту або перебудови;  y

потребують більшої житлової площі.  y

21. Стан здоров’я членів сім’ї:

дорослі з особливими потребами (зазначити хто) __________  y

179 Соціальний...

діти з особливими потребами (конкретизувати хто) ________  y

хронічні захворювання (зазначити діагноз) _______________  y

22. Нагороди, звання, пільги ______________________________

23. Сім’я перебуває на обліку (так/ні) _______

Основні проблеми родини ______________________________

Соціальний паспорт сім’ї «групи ризику» ?

(Зразок)


 1. Загальні відомості (прізвище, кількість членів сім’ї).

 2. Прізвище, ім’я, по батькові батька ______________________

 3. Адреса ______________________________________________

 4. Рік народження ______________________________________

 5. Освіта ______________________________________________

 6. Місце роботи, спеціальність ____________________________

 7. Стан здоров’я, інші відомості ___________________________

 8. Прізвище, ім’я, по батькові матері ______________________

 9. Адреса ______________________________________________

10. Рік народження ______________________________________

11. Освіта ______________________________________________

12. Місце роботи, спеціальність ____________________________

13. Стан здоров’я, інші відомості ___________________________

14. Діти (відомості записують на кожну дитину):

прізвище, ім’я, по батькові ____________________________  y

дата народження ______________  y

місце навчання _______________________________________  y

стан здоров’я ________________________________________  y

15. Характеристика умов у сім’ї:

побутові _____________________________________________  y

матеріальні __________________________________________  y

житлові _____________________________________________  y

санітарні ____________________________________________  y

16. Де перебувають на обліку ______________________________

17. З чиєї ініціативи _____________________________________

18. До якого чинника «групи ризику» належить:

а) соціально­демографічний:

багатодітна сім’я;  y

неповна сім’я;  y

з усиновленими дітьми, опіканцями;  y

з недієздатними батьками;  y

малозабезпечені.  y

б) соціально­педагогічний:

батьки не здатні керувати соціальною ситуацією;  y

180 Соціальний...

конфліктні сім’ї;  y

сім’ї, де є передумови для втечі дитини з дому.  y

в) соціально­криміногенний:

сім’ї, де існує загроза для життя дитини;  y

деградація батьків.  y

19. Реальний прибуток ___________________________________

20. Прибуток на одну людину ______________________________

21. Рекомендації:

необхідно стати на облік у _____________________________;  y

потребують термінової економічної допомоги;  y

інше.  y


22. Потреба в реабілітації

Рішення соціального консиліуму від ____________

Спеціаліст із соціальної роботи (підпис) __________

Соціальний патронаж сім’ї ?

Робота соціального педагога в закладі освіти потребує активно­

го використання дієвих технологій соціальної роботи. Проблеми,

з якими так чи інакше працює соціальний педагог, пов’язані

з сім’єю, захистом прав та інтересів дитини в ній, охороною здо­

ров’я.

Усі функції щодо надання допомоги тим, хто її потребує, ви­



конують суб’єкти соціальної роботи. Це й держава загалом, яка

здійснює соціальну політику, і органи місцевого самоврядуван­

ня, громадські організації, фонди тощо. На рівні системи освіти

соціальний патронаж сім’ї та охорони дитинства покладено на

місцеві органи управління освітою, навчально­виховні заклади,

зокрема соціально­психологічну службу, яку представляють со­

ціальний педагог і практичний психолог. Кожен із суб’єктів має

свої завдання, повноваження та функції.

Завдання соціально­психологічної служби освіти в цьому на­

прямі — забезпечити дотримання основних соціально­правових

потреб дитини, сприяти її успішній соціальній адаптації в умовах

дитячого колективу та сім’ї, задовільняти потреби дитини в роз­

витку й самореалізації.

Слід зазначити, що практичний психолог і соціальний педагог

не є взаємозамінними. У кожного з них відповідно до фаху — своя

методологія роботи, інструментарій, напрями та зміст діяльнос­

ті, що відповідають їхнім функціональним обов’язкам. Зрозумі­

ло, що їхня спільна праця, а також система роботи педагогічного

колективу разом з іншими державними установами дозволяють

181 Соціальний...

певною мірою підвищити ефективність соціального супроводу ди­

тини та сім’ї в сучасних умовах.

Сімейні проблеми (порушення сімейних зв’язків, патологіч­

ність взаємин подружжя, між батьками та дітьми) частіше не

залежать від соціального статусу родини та можуть траплятися

як у матеріально забезпеченій, інтелігентній, так і в малозабез­

печеній, малоосвіченій родині.

Деякі категорії сімей потребують постійного фахового кон­

сультування та супроводу спеціалістами соціально­психологічних

служб для успішної адаптації, розвитку в них дітей. Особливо до­

речною така робота є тоді, коли сім’я перебуває у кризовому стані.

Частіше, прагнучи стабільності, батьки переймаються пошуками

матеріального, але більше за злидні, дитину може травмувати не­

здоровий психологічний клімат сім’ї.

Велика перевага роботи соціального педагога у школі в тому,

що він має змогу допомагати таким сім’ям як на етапі їхньої кри­

зи, конфлікту або розпаду, так і дбати про профілактику сімейних

дисфункцій, налагодження сімейних комунікацій у передкризо­

вому стані.

Причини, що спричиняють дисфункцію сімейних взаємин:

1. Економічні: низький прожитковий рівень (багатодітні сім’ї;

сім’ї, у складі яких є інваліди (дорослі або діти); низький рі­

вень заробітної плати або її невиплата; безробіття; сім’ї пен­

сіонерів.

2. Асоціальні: алкоголізм, наркоманія, проституція.

3. Психологічно­етичні: жорстокість, агресивність, грубість, кон­

фліктність, ревнощі, подружня зрада, егоїзм, жадібність, не­

врівноваженість.

4. Медичні: хронічні інфекційні (наприклад туберкульоз) і вене­

ричні хвороби, психічні та сексуальні відхилення тощо.

Основні труднощі сім’ї та її потреби у професійній соціально­

психологічній допомозі зумовлені її типом. Розглянемо соціальні

та психологічні проблеми окремих категорій сімей.

Неповні сім’ї. Причиною виникнення соціальних проблем у не­

повних сім’ях насамперед є малозабезпеченість, оскільки сім’я

має лише один трудовий прибуток (іноді не маючи його взагалі,

родина вимушена жити на виплати безробітним або дітям).

Прибутки жінки, як правило, значно нижчі від прибутків чо­

ловіка. Однак соціально­економічні проблеми притаманні не всім

неповним сім’ям. Їх розв’язати простіше, ніж соціально­пси хо ло­

гіч ні проблеми, що обов’язково є у внутрішньо осо би стіс ній сфері

182 Соціальний...

та міжособистісних взаєминах членів неповних сімей, насамперед

дітей. Це, по­перше, образа, пригніченість та почуття своєї мен­

шовартості, що може відчути дитина після розлучення її батьків.

Часто діти звинувачують себе у розпаді сім’ї. По­друге, почуття

провини перед дітьми відчуває жінка (оскільки переважно непо­

вні сім’ї — це жінка, яка сама виховує дітей), що стає причиною

гіперопіки.

Прагнучи не допустити зниження життєвих стандартів своїх

дітей порівняно з дітьми з забезпечених сімей, мати бере на себе

надмірне трудове навантаження, разом з тим через постійну за­

клопотаність вона не може приділити своїм дітям достатньо часу

й уваги. Є випадки, коли образу на колишнього чоловіка, винного

в розпаді сім’ї, жінка переносить на дітей (що виявляється у жор­

стокості). У будь­якому випадку сприятливого психологічного

клімату в сім’ї немає.

Великим ускладненням після розлучення є труднощі у пра­

вильній статево­рольовій ідентифікації та орієнтації дітей. Дитина

формує стереотипи свого сприйняття й поведінки, керуючись взі­

рцем, яким для неї є дорослі, насамперед батьки.

Статево­рольова поведінка людей найбільше виявляється в сі­

мейних стосунках і залежить від культурних традицій. Соціально­

психологічний стереотип поведінки надає соціальній ролі чолові­

ка рис та ознак, які не притаманні соціальній ролі жінки. Саме

по собі чітке розмежування цих ролей може чинити негативний

вплив, особливо якщо людина слабка, а стереотипи вимагають від

неї домінування, сили, мужності.

Щодо неповної сім’ї (особливо, якщо вона стала такою на

ранніх стадіях соціалізації дитини або спочатку була неповною),

то дитина позбавлена взірця того, як мають поводитися чолові­

ки й жінки в різних рольових ситуаціях. Тому в майбутньому,

у своїй сім’ї людина не завжди зможе продемонструвати адекватну

статево­рольову поведінку. Це призводить до дисфункційності та

конфліктів і, можливо, до розпаду сім’ї.

Основною причиною розпаду молодих сімей (як свідчить статис­

тика) є зв’язок із стереотипними моделями нещасливих сімей сво­

їх батьків та неадекватна статево­рольова соціалізація по друж жя.

Хоча неповних сімей, де батько сам виховує дитину, набагато

менше, ніж сімей, у яких дітей виховує сама мати, їм притаманні

такі самі проблеми статево­рольової орієнтації. Крім того, бать­

ко з дитиною має більше шансів створити нову сім’ю, ніж мати

з дитиною. Тому однією з проблем такої сім’ї буде формування

взаємин між дитиною та мачухою, її дітьми.

183 Соціальний...

Нині поширена нова категорія неповних сімей — неповні роз­

ширені сім’ї, які утворюються, як правило, у результаті певної

соціальної катастрофи: загибель батьків, перебування батьків

у в’язниці, позбавлення їх батьківських прав, пияцтво тощо. Саме

це примушує дідусів та бабусів брати онуків на утримання та ви­

ховання. Такі сім’ї мають низький рівень прибутків, труднощі,

пов’язані з поганим здоров’ям літніх людей, їхніми слабкими

адаптаційними можливостями, невмінням пристосовуватись до

реалій сучасності. Часто вони не авторитетні, їм бракує здатнос­

ті контролювати ситуацію, тому в результаті діти демонструють

девіантні форми поведінки.

Багатодітні сім’ї. Усі багатодітні сім’ї поділяються на три ка­

тегорії:


1. Сім’ї, багатодітність яких запланована (наприклад, через наці­

ональні традиції, релігійні переконання, культурно­ідеологічні

позиції, традиції сім’ї). Такі сім’ї переживають багато труд­

нощів, пов’язаних з малозабезпеченістю, тіснотою житла, до­

глядом за батьками, за станом їхнього здоров’я, але у батьків

є мотивація до виховання дітей.

2. Сім’ї, що утворились у результаті другого та наступних шлю­

бів матері (рідше — батька), де народжуються нові діти. До­

слідження свідчать, що такі сім’ї можуть бути й досить щас­

ливими, але їх членам притаманне відчуття неповної сім’ї.

3. Нещасливі багатодітні сім’ї, що утворилися в результаті без­

відповідальної поведінки батьків, іноді на тлі інтелектуально­

психічного недорозвитку, алкоголізму, асоціального способу

життя. Діти з таких багатодітних сімей часто потребують допо­

моги, реабілітації, страждають від хвороб та недорозвиненості.

У випадку втрати батьківського піклування їх долю особливо

важко влаштувати, тому що сімейне законодавство перешко­

джає відлученню дітей з однієї сім’ї, а всиновити 3–7 дітей

різного віку й різного рівня соціальної дезадаптації не завжди

можливо.


Багатодітні сім’ї всіх типів мають спільну соціальну проблему,

що специфічно пов’язана з багатодітністю: діти з таких сімей по­

рівняно з однолітками з малодітних сімей частіше демонструють

занижену самооцінку, їм притаманні неадекватні уявлення про

власну значущість, що може негативно вплинути на їхнє по­

дальше життя. Крім того, характерні для багатодітних сімей малі

інтервали між народженням дітей призводять до великої кількості

малолітніх братиків і сестричок, що знижує соціальний вік стар­

ших сиблінгів. Це об’єктивна закономірність, яка спостерігається

184 Соціальний...

в різних типах багатодітних сімей і не залежить від матеріального

чи освітнього статусу батьків.

сім’ї інвалідів. Сім’ї інвалідів вимушені долати економічні

труднощі, спричинені руйнуванням виробничо­реабілітаційної

системи, що давала роботу інвалідам, обмеженням працездатності

та адаптаційних можливостей. Інваліди досить обмежені у своїй

життєдіяльності. Впровадженню програм, спрямованих на при­

стосування суспільства до потреб і можливостей інвалідів, пере­

шкоджають брак коштів та організаційні труднощі. Реалізація

права інвалідів на працю, самозабезпечення — одна з головних

проблем їх соціальної реабілітації.

Дослідження свідчать, що всіх інвалідів можна поділити на

чотири категорії:

той, хто не працює, але хоче працювати;  y

той, хто не хоче працювати, але змушений це робити (обидві   y

ці категорії відчувають незадоволення);

той, хто не працює й не хоче працювати;  y

той, хто має роботу й хоче працювати (ці категорії більш задо­  y

волені, тому що тут є баланс потреб і змоги їх задовольнити).

Таким чином, питання про трудову реабілітацію інвалідів як

частину їх соціальної реабілітації містить соціально­пси хо ло гіч­

ний чинник: є чи немає у них мотивація до певної роботи.

сім’ї, які виховують дітей-інвалідів. Такі родини змушені

розв’язувати всі проблеми, пов’язані з інвалідністю (малозабез­

печеність, обмеженість життєдіяльності тощо), але частіше до­

бровільно погоджуються на це, відмовляючись віддати дитину­

інваліда з невиправною природною патологією до спеціалізованого

інтернату. Під час виховання такої дитини виникають великі

труднощі: дуже мало установ, які надавали б батькам допомогу

у вихованні таких дітей; догляд за дитиною­інвалідом від наро­

дження часто не можна сумістити з іншою діяльністю. Тому мати,

як правило, змушена залишити роботу або перейти на іншу роботу

з вільним графіком, що ближча до дому, але низькооплачувана.

Кількість розлучень у таких сім’ях значно вища — батько час­

тіше не в змозі витримати постійні труднощі й залишає сім’ю.

Діти­інваліди, позбавлені кваліфікованої реабілітаційної та роз­

вивальної допомоги, іноді ведуть практично біологічне існування,

не набуваючи тих навичок і умінь, які допоможуть їм хоча б у са­

мообслуговуванні, якщо не у трудовому самозабезпеченні. Прак­

тика свідчить, що у сім’ях, де діти­інваліди одержують хоча б

елементарну допомогу фахівців з соціальної реабілітації, рівень

розлучень нижчий від середнього.

185 Соціальний...

Постійного соціального нагляду потребують також інші сім’ї,

що зацікавлені в соціально­психологічній допомозі. Наприклад,

сім’ї національних меншин або сім’ї, де трапляються випадки

сімейного насилля, жорстокості, від чого часто потерпають діти.

Одним із найскладніших випробувань для будь­якої сім’ї є сі­

мейні конфлікти. Взагалі конфлікти — нормальний компонент

сімейного життя; вони мають відігравати конструктивно­творчу

роль у стабілізації сім’ї. Однак конфлікт, загнаний усередину,

руйнує психічний стан та фізичне здоров’я подружжя. Конфлік­

тна зорієнтованість, відсутність культури компромісу, невдалий

збіг обставин можуть вивести ситуацію з­під контролю та надати

їм руйнівного характеру.

Ось чому для соціального педагога важливо володіти дієвими

технологіями сімейної терапії, зокрема технікою сімейного кон­

сультування, основами конфліктології та навичками посередни­

цтва у врегулюванні конфліктів (медіацією).

Робота соціального педагога, який здійснює соціальний патро­

наж сім’ї, обов’язково має бути пов’язана з відповідним вивчен­

ням поведінки дитини, умов її перебування у сім’ї, дослідженням

сімейних взаємин та наданням кваліфікованої соціальної допомо­

ги. Про те, як системно організувати таку роботу і в чому полягає

її зміст, ітиметься нижче.

організація соціального патронажу сімей. Організація соці­

ального патронажу сім’ї є одним з напрямів роботи школи щодо

охорони дитинства.

Термін «патронаж» словник іншомовних слів визначає як

форму роботи деяких закладів, що полягає у проведенні профі­

лактичних і оздоровчих заходів, санітарно­освітньої роботи (з фр.

«заступництво», «піклування»); «соціальний» цей самий словник

трактує як «громадський», «суспільний».

мета соціально-педагогічного патронажу сімей:

формування в дитини з раннього віку загальнолюдських цін­  y

ностей;


надання дитині допомоги та підтримки в самоствердженні та   y

в прагненні до повноцінного життя;

підвищення готовності сім’ї до планового народження дітей,   y

виконання виховної функції та первинної соціалізації ди­

тини;

формування педагогічної культури батьків;  y



виховання дитини, виходячи з її інтересів і поваги до батьків;  y

186 Соціальний...

створення сприятливого сімейного мікроклімату та зміцнення   y

інституту сім’ї.

Завдання соціально-педагогічного патронажу сім’ї:

організація цілеспрямованої фахової допомоги сім’ї у вирі­  y

шенні її соціальних і психолого­педагогічних проблем;

допомога сім’ї у створенні доцільних психолого­педагогічних   y

умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних

особливостей та потреб вчасного і всебічного розвитку;

формування соціально­педагогічної компетенції сім’ї — на­  y

буття членами сім’ї соціально­педагогічних знань і навичок,

достатніх для реалізації завдань повсякденного життя, які ви­

никають під час спілкування з оточенням.

соціально-педагогічний патронаж виконує такі функції:

виховну, що передбачає формування психолого­педагогічної   y

компетенції сім’ї; процес позитивної соціалізації дітей та

батьків, спрямований на вдосконалення, досягнення успіхів

у конкретних життєвих ситуаціях на засадах компетентності,

етики й моралі, вміння орієнтуватися в суспільних взаєминах,

адаптацію батьків та дітей під час навчання та виховання ді­

тей відповідно до вікових можливостей і соціальних потреб;

допомогу в підготовці до школи дітей, на яких не поширюється

суспільне дошкільне виховання; здатність до прийняття, ро­

зуміння інших та поваги до них;

соціально­правову, що виявляється в піклуванні держави про   y

сім’ю, дітей, у їх правовій підтримці та захисті; формуванні

правової компетентності та культури сім’ї шляхом ознайом­

лення із чинним законодавством;

соціально­реабілітаційну, яка передбачає виховну, освітню   y

й певну опікунську роботу з неблагополучними сім’ями та

сім’ями «груп ризику».

основні принципи соціально-педагогічного патронажу сім’ї:

увага до потреб сім’ї;  y

повага до її членів, незважаючи на вік та соціальний статус;  y

уважне формування стратегії соціально­педагогічного патро­  y

нажу;

коректність під час спілкування, вибору методів роботи;  y



диференційований підхід до проблем сімей, їх членів на основі   y

врахування типу сім’ї, сімейного середовища та його виховно­

го потенціалу;

187 Соціальний...

індивідуальний підхід до членів сім’ї відповідно до рівня їх­  y

нього усвідомлення власних соціально­педагогічних проблем

і можливостей їх розв’язання;

опора на позитивний соціальний та педагогічний досвід;  y

співпраця педагога та сім’ї на основі суб’єкт­суб’єктної вза­  y

ємодії;


компетентність соціальних педагогів.  y

Відповідальність за організацію заходів щодо охорони дитин­

ства в школі та соціального патронажу сім’ї покладається на ке­

рівника навчального закладу. Для забезпечення ефективної робо­

ти в цьому напрямі керівникові треба призначити відповідальних

осіб, забезпечити чіткий розподіл посадових обов’язків та взаємо­

дію всіх суб’єктів з питань соціального захисту дитини, а також

здійснювати постійний контроль за роботою шкільних служб.

На різних етапах до соціального патронажу сім’ї залучають

педагогічну раду, психолого­педагогічний консиліум, шкільні

психолого­медико­педагогічні комісії, шкільну раду з профілак­

тики правопорушень, батьківський комітет. Звичайно, заходи

щодо забезпечення охорони дитинства на своєму рівні здійснюють

і класний керівник, і практичний психолог, але соціальний педа­

гог є тим компетентним фахівцем, який перебуває в первинному

постійному контакті з сім’єю, організовує систему супровідної ро­

боти, залучає інших фахівців, служби, установи та орієнтований

на кінцевий результат,— захист інтересів і прав дитини. Взаємо­

дія суб’єктів соціального патронажу є вирішальною у забезпечен­

ні реальної допомоги сім’ї.

Соціальному педагогові слід усвідомити, що не все в роботі

з дитиною та її сім’єю він має робити самотужки. Значний об­

сяг цієї роботи покладається і на представників інших галузей,

відомств, служб: кримінальної міліції (КМ), виконкому, служби

у справах неповнолітніх (ССН), відділу у справах сім’ї та молоді,

центру соціальних служб для молоді (ЦССМ), наркологічного дис­

пансеру та ін. Тому для педагога надзвичайно важливо налагодити

зв’язок з цими установами, а потім раціонально використовувати

можливості кожної.

Отже, від того, наскільки ефективно соціальний педагог зуміє

залучити до своєї роботи представників органів виконавчої влади

та громадських організацій, залежить вирішення питань добро­

буту кожної конкретної сім’ї, з якою він працює. На цьому етапі

важливо визначити чіткі функції, повноваження різних установ,

що опікуються проблемами сім’ї.

188 Соціальний...

Повноваження суб’єктів соціального патронажу сім’ї з питань

охорони дитинства:

Відділ освіти

Відповідальна особа — інспектор з охорони дитинства.

Категорії дітей, з якими він працює та готує на них доку­

менти:


діти­сироти та діти, які залишилися без піклування батьків;  y

діти, які мають розумові або фізичні вади розвитку;  y

діти, які залишили заклади освіти;  y

діти з багатодітних, малозабезпечених сімей;  y

діти, які не мають належних умов для виховання в сім’ї.  y

Повноваження:

1. Контролює дотримання чинного законодавства з питань за­

гальної середньої освіти у закладах освіти будь­якої форми

власності.

2. Організовує виявлення, виховання й навчання дітей з вадами

у фізичному й розумовому розвитку у спеціальних закладах

освіти.


3. Організовує навчання обдарованих дітей.

4. Сприяє влаштуванню дітей­сиріт і дітей, які залишилися без

піклування батьків, неповнолітніх, які не мають належних

умов для виховання у сім’ї, під опіку (піклування), на уси­

новлення; захисту особистих і майнових прав неповнолітніх,

які потребують державної допомоги.

5. Організовує роботу психологічної служби, соціально­педа го­

гічного патронажу в закладах освіти; координує дії педаго­

гічних, державних та громадських установ, організацій, сім’ї

щодо навчання й виховання дітей, їх дозвілля та оздоров­

лення.

6. Розглядає в межах своєї компетенції заяви, скарги громадян,



вживає заходів для усунення причин, що їх спричиняють.

Служба у справах дітей

Відповідальна особа — інспектор або відповідальний спеціа­

ліст.


Категорії дітей, з якими він працює та на яких готує доку­

менти:


бездоглядні;  y

безпритульні;  y

правопорушники;  y

діти­сироти та діти, які залишилися без піклування батьків.  y

189 Соціальний...

Повноваження:

1. Разом з органами освіти, внутрішніх справ, соціального за­

хисту населення, центрами соціальних служб для молоді та за

участі громадськості виявляє та ставить на облік сім’ї, які не

забезпечують належних умов життя, навчання та виховання

дітей; неповнолітніх, які залишили заклади освіти; неповно­

літніх, які потребують допомоги у працевлаштуванні, та вжи­

ває заходів щодо їх влаштування.

2. Сприяє органам опіки та піклування своєчасно влаштувати ді­

тей, які втратили батьків або залишились без їх піклування,

представляє права та інтереси дітей, які виховуються в сім’ях

опікунів, школах­інтернатах, дитячих і сімейних будинках,

інших закладах, зокрема приватних.

3. Сприяє правоохоронним органам, установам і організаціям

будь­якої форми власності у проведенні профілактики право­

порушень серед дітей та молоді, запобіганні дитячої бездогляд­

ності, контролює проведення виховної роботи з дітьми на місці

мешкання.

4. Забезпечує в межах своїх повноважень виконання законодав­

ства щодо соціального і правового захисту неповнолітніх та

запобігання скоєння ними правопорушень.

5. Розглядає в визначеному порядку заяви, звернення і скарги

громадян, вживає заходів, спрямованих на усунення причин,

що їх спричиняють.

Кримінальна міліція у справах дітей

Відповідальна особа — інспектор або відповідальний спеціа­

ліст.


Категорії дітей, з якими він працює та на яких готує доку­

менти:


правопорушники;  y

діти, яких направляють до спеціальних установ;  y

діти з сімей, перебування в яких загрожує життю і здо ров’ю;  y

діти, яких направляють до притулків.  y

Повноваження:

1. Проводить роботу, що запобігає правопорушенням неповно­

літніх.

2. Розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї, навчально­виховні

заклади та спеціальні установи для неповнолітніх.

3. Розглядає у межах своєї компетенції заяви та повідомлення

про правопорушення, вчинені неповнолітніми.

190 Соціальний...

4. Повертає підлітків до місць постійного мешкання, навчання

або направляє їх до спеціальних установ для неповнолітніх.

5. Веде профілактичний облік неповнолітніх.

6. Надає допомогу органам освіти і охорони здоров’я у підготовці

відповідних документів щодо оформлення особових справ на

неповнолітніх, яких направляють до загальноосвітніх шкіл.

7. Відвідує неповнолітніх правопорушників на місцях їх меш­

кання, навчання, проводять бесіди з ними, їхніми батьками.

8. Вилучає в особливих випадках неповнолітніх із сімей, перебу­

вання в яких загрожує життю й здоров’ю дітей; влаштовує та­

ких дітей до притулків для неповнолітніх до судового вироку.

Відділ у справах сім’ї та молоді

Відповідальна особа — відповідальний спеціаліст.

Категорії дітей, з якими він працює та на яких готує доку­

менти:

діти, які залишили сім’ї;  y



діти, які залишили заклади освіти;  y

правопорушники;  y

діти­сироти та діти, які залишилися без піклування батьків.  y

Повноваження:

1. Спільно з органами соціального захисту сприяє наданню суб­

сидій молодим, неповним, малозабезпеченим та багатодітним

сім’ям.

2. Спільно з центрами зайнятості населення сприяє першочерго­

вому працевлаштуванню молоді, членів багатодітних і мало­

забезпечених сімей.

3. Разом з органами освіти, внутрішніх справ, соціального за­

хисту населення, центрами соціальних служб для молоді та

за участі громадськості виявляє та бере на себе облік сімей,

які не забезпечують належних умов життя, навчання та ви­

ховання дітей; неповнолітніх, які залишили заклади освіти;

неповнолітніх, які потребують допомоги у працевлаштуванні,

та вживає заходів щодо їх влаштування.

4. Сприяє органам опіки та піклування у своєчасному влашту­

ванні дітей, які втратили батьків або залишились без їх піклу­

вання, представляє права та інтереси дітей, які виховуються

в сім’ях опікунів, школах­інтернатах, дитячих і сімейних бу­

динках, інших закладах, зокрема приватних.

5. Сприяє правоохоронним органам, установам і організаціям

будь­якої форми власності у проведенні профілактики право­

порушень серед дітей та молоді, запобіганні дитячій бездо­

191 Соціальний...

глядності, контролює проведення виховної роботи з дітьми

на місцях мешкання.

Рада з опіки і піклування

Відповідальна особа — секретар ради, інспектор з охорони

дитинства.

Він координує роботу, готує проекти розпоряджень та інших

документів щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх.

Повноваження:

1. Влаштування неповнолітніх, які за станом здоров’я потребу­

ють догляду та не можуть захищати свої права й інтереси.

2. Встановлення опіки й піклування.

3. Встановлення опіки над майном.

4. Розподіл спадщини, яка належить неповнолітньому, та вста­

новлення опіки над нею.

5. Захист прав та інтересів неповнолітніх.

6. Порушення в установленому порядку питання про: позбавлен­

ня батьківських прав; відбирання неповнолітнього у батьків;

повернення батькам дітей.

7. Розгляд спірних питань щодо участі батьків, родичів у вихо­

ванні дітей.

На органи місцевого самоврядування, райдержадміністрації,

селищні ради держава покладає контроль за дотриманням ви­

мог законодавства України щодо охорони дитинства, тому їхнє

завдання — забезпечувати взаємодію усіх підрозділів та служб,

посадових осіб з питань соціального захисту, захисту прав та інте­

ресів неповнолітніх.

При райдержадміністраціях діє рада опіки й піклування,

з якою насамперед тісно працює соціальний педагог.

співпраця з опікунською радою передбачає підготовку:

потрібних документів (подання, акти дослідження матеріально­  y

побутових умов мешкання та ін.) з питань виховання дітей,

коли батьки мешкають нарізно, незгоді між батьками щодо

місця проживання; присвоєння, зміни прізвища неповноліт­

нього, використання майна дитини;

матеріалів з питань виховання дітей у сім’ях батьків­алко го лі­  y

ків, наркоманів, а також батьків, які наполегливо ухиляються

від виконання батьківських обов’язків;

соціального педагога до участі в судових процесах під час роз­  y

гляду справ, пов’язаних з вихованням дітей, охороною їхніх

прав та інтересів;

192 Соціальний...

до виконання судових рішень про відбирання дітей або про   y

передання дитини одному з батьків.

Соціальний педагог у разі потреби здійснює переадресацію

сім’ї до інших служб, які працюють у справі соціального захис­

ту населення. Для цього педагог має чітко знати повноваження

відповідних служб, їх місцезнаходження, контактні телефони,

здійснювати постійний зв’язок з відповідальними особами з охо­

рони дитинства різних відомств. Соціальний педагог постійно

ознайомлюється з останніми нормативними актами, законодав­

чими документами, наказами, розпорядженнями, які стосуються

соціального захисту дітей; відвідує міжвідомчі наради, семінари,

круглі столи; підвищує свою кваліфікацію.

Взаємодія суб’єктів соціального патронажу сім’ї

на рівні державних служб і установ

Дієвість моделі соціального патронажу зумовлена налагоджен­

ням оперативного збору та опрацювання об’єктивної інформації

про дітей та відпрацьованими механізмами чіткої переадресації

згідно з повноваженнями певних відомств. Діяльність школи

з охорони дитинства насамперед має бути спрямована на збір по­

передньої інформації про соціальний добробут дитини, створення

банку даних на дітей та їх сім’ї, що потребують соціальної допо­

моги, та вироблення плану дій щодо захисту прав неповнолітніх.

види роботи безпосередньо соціального педагога:

збір інформації про дитину (спостереження, анкетування, від­  y

відування);

складання банку даних на дітей із проблемних сімей (складан­  y

ня соціальних паспортів класів, школи; виділення проблем­

них категорій сімей та потреб дитини, яка перебуває у такій

сім’ї);


відповідне реагування на порушення прав дитини (відстежен­  y

ня динаміки внутрішньосімейних взаємин, пересування членів

родини, дотримання прав дитини; збір необхідних документів

для подання до відповідних установ, шкільних рад щодо за­

хисту прав дитини);

робота з сім’єю (сімейне, правове консультування; посеред­  y

ництво у врегулюванні сімейних конфліктів — медіаторство;

налагодження дитячо­батьківських взаємин; контрольні від­

відування тощо);

профілактична робота (запобігання правопорушенням, насил­  y

лю серед неповнолітніх; навчання конструктивного розв’язання

193 Соціальний...

конфліктів; орієнтація на здоровий спосіб життя; педагогічна

просвіта батьків).

Школа також має сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Додаткові види роботи соціального педагога з соціального

захисту й підтримки дітей та їхніх родин у межах шкільного за-

кладу й поза ним:

1. Педагогічна просвіта батьків, класних керівників, консульту­

вання дітей, їхніх батьків або осіб, які їх замінюють, з право­

вих питань.

2. Створення бази даних учнів, що потребують уваги, на осно­

ві соціального паспорту школи та постійне ведення обліку

учнів, які перебувають під опікою, здійснення систематично­

го контролю за їх вихованням, навчанням, станом здоров’я,

матеріально­побутовими умовами утримання, збереженням

їхнього майна, виконанням опікунами своїх обов’язків. Вжи­

вання заходів щодо захисту прав та інтересів опіканців.

3. Участь в обстеженні сім’ї і підготовці висновку з питань ви­

ховання дітей, якщо батьки мешкають окремо, незбіг поглядів

батьків щодо місця мешкання; відбирання дітей; позбавлення

батьківських прав.

4. Виступи в суді (за довіреністю міського відділу освіти) під час

розгляду справ, пов’язаних з вихованням дітей, охороною їх­

ніх прав та інтересів.

5. Готування матеріалів для опікунської ради про доцільність

позбавлення батьківських прав.

6. Забезпечення учнів, які перебувають під опікою, єдиними

квитками для пільгового проїзду в транспорті та оформлення

інших видів пільг.

7. Участь в організації випуску дітей, які перебувають під опі­

кою, консультування з питань працевлаштування та надання

правової допомоги в їх подальшому влаштуванні.

8. Участь у засіданнях шкільної ради з профілактики правопо­

рушень.

Паралельно з роботою в межах школи соціальний педагог

також ознайомлюється з дільницею, підопічними, чинниками

ризику соціальних груп, вивчає можливості мікрорайону, соці­

альний склад його мешканців, налагоджує зв’язок з установами

мікрорайону, вивчає стан соціальної роботи з людністю, тобто

здійснює соціальний патронаж мікрорайону, де знаходиться на­

вчальний заклад.

194 Соціальний...

Усі види роботи соціальний педагог здійснює, керуючись по­

садовою інструкцією, затвердженою директором навчального за­

кладу, та спільно з заступником директора з виховної роботи,

класним керівником, практичним психологом, батьківським ко­

мітетом.


соціальний педагог співпрацює з:

1. Психологом. Звичайно, значну допомогу соціальному педагогу

надає психолог навчального закладу. На початку роботи з кон­

кретною сім’єю соціального педагога цікавить уся інформація,

що стосується особистості дитини, яка в ній виховується. До­

слідження особистісних рис, акцентуацій характеру, прикмет

взаємин здійснює шкільний психолог та надає соціальному

педагогу узагальнену інформацію щодо прикмет особистості

дитини, її стосунків з батьками, однолітками; дані оформлює

у вигляді психологічної характеристики; здійснює психоло­

гічне консультування батьків або осіб, які їх замінюють. Пси­

холог висвітлює на консиліумі, педраді, батьківських зборах

причини та наслідки психологічних проблем, які переживає

дитина в неблагополучній родині, а також особливості проявів

дезадаптації учнів; надає відповідні рекомендації класному ке­

рівникові, вчителям щодо психологічних особливостей роботи

з педагогічно занедбаними дітьми; проводить індивідуальну

корекційну роботу. Соціальний педагог, оперуючи одержаною

від психолога аналітичною інформацією, організовує роботу

з сім’єю. Отже, у парі практичний психолог і соціальний

педагог спроможні ефективніше допомогти проблемній ро­

дині та дитині, яка багато пережила й потребує соціально­

психологічної реабілітації.

2. Адміністрацією школи, класним керівником. Соціальний пе­

дагог бере участь у заходах контролю з виховної роботи, яку

проводить адміністрація школи. Раз на тиждень представник

шкільної адміністрації (директор, його заступник), представ­

ник батьківського комітету разом із соціальним педагогом об­

ходять усі класи, перевіряючи зовнішній вигляд дітей, дотри­

мання гігієни тощо, щоб визначити контроль з боку батьків.

Усі спостереження соціальний педагог фіксує у своєму журналі;

уточнює дані про сім’ю, одержані із соціального паспорту кла­

су, заносить (якщо є потреба) додаткову інформацію до інди­

відуальної картки дитини, спілкується з класним керівником

з приводу становища родини, планує відвідини. Таким чином,

соціальний контроль здійснює шкільна соціальна служба, клас­

ний керівник і адміністрація школи. Соціальний педагог ана­

195 Соціальний...

лізує інформацію, проводить бесіди з учнями й вирішує, яких

саме заходів необхідно вжити в кожному конкретному випадку.

Отже, оперуючи об’єктивною інформацією, соціальний педагог

визначає напрями супровідної роботи, яка передбачає досліджен­

ня умов життя сім’ї, рівня родинного виховання, виду потрібної

допомоги.

Наступним етапом супровідної роботи є виявлення порушень

прав дитини в сім’ї, з’ясування шкоди, якої завдали несприятливі

сімейні обставини формуванню дитячої особистості, організація

соціальної допомоги з залученням інших установ. Після дослі­

дження родини учня соціальний педагог цілеспрямовано впливає

на поведінку дітей та дорослих. Працюючи з батьками, педагог

намагається сформувати в них стійку батьківську позицію, допо­

могти в налагодженні сімейних стосунків.

Зміст супровідної роботи соціального педагога в основних на­

прямах залежатиме від характеру соціально­психологічних проб­

лем, які переживає дитина та її сім’я.

Соціальний супровід сім’ї, яка виховує дитину ?

з особливими потребами

Завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами

1. Не припустити появи у дитини психопатичних рис особистості

під впливом особливих умов її розвитку.

2. Не припустити затримки в набутті знань і розвитку особи стості.

3. Формування спокійного ставлення до дефекту, прагнення пе­

ребороти його.

4. Проведення просвітницької роботи щодо дітей з особливими

потребами.

5. Оптимізація спілкування з однолітками, батьками, педаго­

гами.

6. Допомога дітям в усвідомленні особистісного вибору, у кон­



структивному розв’язанні конфліктів.

7. Заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів

дитини, її самостійності.

8. Допомога в самостійному опануванні системи відносин зі сві­

том і самим собою.

Психолого­педагогічний супровід слід проводити в рамках осо­

бистісноорієнтованого підходу.

Соціальний супровід включає:

планування роботи;  y

196 Соціально...

моніторинг;  y

оцінку проблеми сім’ї;  y

коригування плану дій;  y

закриття супроводу або супровід надалі;  y

індивідуальне консультування;  y

групову роботу: бесіду, лекцію, диспут, дискусію, збори, тре­  y

нінг, групу взаємодопомоги, батьківський клуб, сімейну кон­

сультацію тощо.

Для проведення психокорекційних заходів потрібно вивчити

такі показники:

1. Особистісні риси дитини, її зв’язок із соціумом.

2. Вікові і соціальні показники якості життя.

3. Наявність чи відсутність кореляції між психологічним аспек­

том якості життя дитини та якістю життя його близького ото­

чення.

Головним напрямом психолого­педагогічного супроводу є ко­



рекційна робота та вплив на:

пізнавальні процеси;  y

емоційні порушення;  y

патологічні риси характеру;  y

батьків.  y

Соціально-педагогічне прогнозування ?

Прогнозування соціально­педагогічного розвитку ситуації,

виховання людини — один із найважчих етапів діяльності діа­

гноста, що передбачає знання особливостей соціальної проблеми,

вправність спеціаліста у прогностичній діяльності. На результат

прогнозування впливає повнота інформації про об’єкт соціального

діагностування, з одного боку, особистий досвід діагноста, інтуї­

ція — з другого.

Фаховість діагноста полягає в тому, щоб об’єктивно спираю­

чись на технологічність діагностування, застосовувати творчий

підхід. Прогноз може мати характер:

індивідуально­прогностичний;  y

індивідуально­корекційний;  y

корекційно­компенсаторний розвиток і виховання.  y

За результатами прогностичної діяльності соціальний педагог

робить висновки, які включають:

опис перспектив можливого індивідуального, індивідуально­  y

корекційного розвитку чи виховання;

формулювання соціально­педагогічних проблем клієнта.  y

197 Соціально...

Наступним етапом після прогнозування є реалізація цілей

соціально­педагогічної роботи за допомогою відповідної цільової

технології.

Соціально-педагогічний супровід дітей ?

з особливими потребами

Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турбо­

тливе й милосердне ставлення до дітей з особливими потребами,

що не мають змоги вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди

актуальні попри те, що держава намагається розв’язувати їх через

адаптацію таких дітей у суспільстві. Стосунки, що базуються на

доброті й повазі, постійне співпереживання, співчуття, готовність

до вирішення проблем, з якими стикається дитина,— усе це може

створити психологічний комфорт у сім’ї та школі. Не слід забува­

ти, що такі діти особливо чутливі до слова, похвали. Якщо стан

їхнього фізичного здоров’я мало залежить від педагогів, то емо­

ційне самопочуття — у руках психологів, соціальних педагогів,

учителів. Терпіння, помножене на спокій, має стати властивістю

людей, які працюють із дітьми з особливими потребами. Важливо

визначити співвідношення опіки, самостійності й самодопомоги,

бути уважними до кожної дитини. Дітям з особливими потреба­

ми потрібно навіяти впевненість у спроможності подолати недуги,

знайти світлу перспективу в житті, виявити і застосувати свої

природні здібності.

Соціальна робота із сім’ями, які виховують дітей з особливими

потребами,— це процес взаємодії сім’ї та фахівців із соціальної

роботи. Результат такої роботи — соціальна зміна сім’ї. Основна

увага соціального педагога спрямована на два моменти: як інва­

лідність дитини відбивається на життєдіяльності його близьких

і навпаки — як впливає на психологічний стан дитини його близь­

ке оточення. Увага соціального педагога зосереджується на особис­

тісних взаєминах у сім’ї, на виконанні нею соціальних функцій.

Визначаються масштаби конкретної проблеми та шляхи надання

підтримки сім’ям, які виховують дітей з особливими потребами.

Соціальний педагог покликаний забезпечити соціально­педа­

го гіч ний захист дитини в сім’ї і підвищити психолого­педа го гіч ну

культуру батьків. Його мета — налагодити шляхи взаємодії між

дитиною та її сім’єю, з одного боку, і суспільством, соціальним

оточенням — із другого.

Соціальну роботу варто розглядати як допомогу людині у зміні

її взаємин з іншою людиною, організацією або соціальною систе­

мою. Зусилля зазвичай спрямовані на вирішення проблеми, однак

198 Соціально...

у деяких випадках досить навчити людину прийняти проблему та­

кою, яка вона є. Наприклад, батьки фрустровані з приводу фізич­

ної недієздатності своєї дитини. Зрозуміло, що змінити що­небудь

кардинально у здоров’ї дитини неможливо. Але варто змінити

ставлення батьків до проблеми недієздатності дитини, переконати

їх у тому, що інвалідність це не перешкода для певних сфер ді­

яльності. У цьому випадку дитина з особливими потребами не буде

відчувати неповноцінності, а зможе відчути свою значущість.

Мета соціальної роботи — зміна ставлення до проблеми й по­

ведінки людини, надання безпосередньої допомоги сім’ї, окремій

особистості у знаходженні виходу з проблемної ситуації, знижен­

ня гостроти або ліквідації самої проблеми, а також сприяти до­

сягненню успіхів у сфері, обраній особистістю. Під час роботи із

сім’ями, які мають дітей з особливими потребами, соціальному

педагогу треба мати певний обсяг знань і практичних навичок

медичної, юридичної, педагогічної, фінансово­економічної, по­

бутової допомоги, а також бути обізнаними у галузі психології,

зокрема й у психології сімейного життя.

Сім’я, в якій є дитина з особливими потребами, часто неста­

більна, пригнічена, конфліктна.

До функціональних обов’язків фахівця з надання психологіч­

ної допомоги сім’ї належать також і розгляд основних питань, до

яких має бути професійно підготований соціальний педагог:

1) усунення конфліктної ситуації між батьками й дітьми;

2) виховання правильного ставлення в батьків та інших дітей до

дитини з особливими потребами як до рівноцінного члена сім’ї;

3) допомога у створенні громадських організацій із сімей, які

мають дітей з особливими потребами, активна участь у їхній

діяльності.

Важливе місце в діяльності соціального педагога належить ви­

явленню дітей, котрі потребують особливих умов виховання.

Ще одне важливе завдання соціального педагога — сприяти

наданню матеріальної й побутової допомоги сім’ї, яка має дитину

з особливими потребами.

Головною метою соціально­педагогічного супроводу є форму­

вання позитивної думки дітей з особливими потребами, сприяння

розвитку їхніх індивідуальних рис, самопізнанню, самореаліза­

ції та інтеграції в суспільство, нормалізація порушень фізич­

ного і психічного розвитку. Один з основних напрямків роботи

з дітьми, які стали інвалідами у зв’язку із вродженими чи на­

бутими тяжкими соматичними чи психічними захворюваннями

199 Соціально...

сенсорної, рухової, мовної недостатності,— включення цих дітей

в активне суспільне життя, розвиток у них почуття самодостат­

ності та реальних перспектив у подальшому житті, вміння жити

зі своїми особливостями, будуючи при цьому адекватні стосунки

з навколишніми.

Завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з особли-

вими потребами:

1. Неприпустити появи у дитини психопатичних рис особистості

під впливом особливих умов її розвитку.

2. Неприпустити затримки в набутті знань і розвитку особи­

стості.


3. Формування позитивного ставлення до дефекту, прагнення

перебороти його.

4. Проведення просвітницької роботи щодо рис дітей з особливи­

ми потребами.

5. Оптимізація спілкування з однолітками, батьками, педагогами.

6. Допомога дітям в усвідомленні особистого вибору, у конструк­

тивному розв’язанні конфліктів.

7. Заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів

дитини, її самостійності.

8. Допомога в самостійному опануванні системи відносин зі сві­

том і самим собою.

9. Психолого­педагогічний супровід слід проводити в рамках осо­

бистісно орієнтованого підходу.

Для проведення психокорекційних заходів потрібно вивчити

такі показники:

1. Особистісні риси дитини, її зв’язок із соціумом.

2. Вікові і соціальні показники якості життя.

3. Наявність чи відсутність кореляції між психологічним аспек­

том життя дитини та якістю життя його близького оточення.

Головним напрямом психолого-педагогічного супроводу є ко-

рекційна робота:

корекція пізнавальних процесів;  y

корекція емоційних порушень;  y

корекція патологічних рис характеру;  y

корекційна робота з батьками.  y

Соціально-педагогічна експертиза ?

Експертиза психологічного й соціологічного інструментарію

(діагностичних методик, корекційних, терапевтичних, реабіліта­

ційних технік і технологій, соціологічних і соціально­педагогічних

200 Соціально...

питальників та інформації соціально­психологічного характеру),

що застосовується в навчально­виховних закладах освіти, та конт­

роль за його використанням фахівцями та нефахівцями здійсню­

ється обласною експертною комісією, комісіями при рай (міськ)

відділах (управліннях) освіти і науки (до складу комісій залучені

компетентні психологи й соціальні педагоги).

Практичним психологам і соціальним педагогам не слід ви­

користовувати у своїй діяльності:

непрофесійного інструментарію (популярних тестів, гороско­  y

пів тощо);

невалідного інструментарію (недостатньо адаптованих зару­  y

біжних методик, програм корекційно­розвивальної, профілак­

тичної, просвітницької роботи тощо);

інструментарію з низькою якістю матеріалу для стимуляції   y

(нечіткими зображеннями, невідповідної форми, розмірів, ко­

льорів тощо);

проведення тренінгів, обстежень, бесід усіх учасників на вчаль­  y

но­виховного процесу представниками сторонніх організацій

без попередньої експертизи.

Практичні психологи й соціальні педагоги закладів освіти

є посередниками між експертними комісіями та організаціями,

що пропонують свої соціально­психологічні послуги.

Соціально-педагогічна картка учня ?

(Зразок)


1. Прізвище, ім’я та по батькові дитини ___________________

2. Дата народження _____________________________________

3. Домашня адреса, телефон ______________________________

4. Прізвище, ім’я та по батькові батьків (опікунів) __________

5. Сім’я:

повна / неповна (з матір’ю, з батьком);  y

рідні батьки / опікуни (сирота, напівсирота);  y

сприяє гармонійному психічному й фізичному розвитку / не­  y

благополучна.

6. Кількість дітей в сім’ї: 1 / 2 / 3 / 4 і більше.

7. Соціально­побутові умови _____________________________

8. Місце роботи батьків (опікунів), контактний телефон _______

Якщо не працюють, зазначити причину: інвалід / пенсіонер /   y

хатня господиня / безробітний.

Якщо батьки працюють за кордоном, написати, хто опікується   y

доглядом та вихованням дитини на сьогодні (зазначити кон­

тактний телефон):

201 Соціально...

бабуся (дідусь) / тітка (дядько) / знайомі тощо ____________

9. Дані про особливості перебігу психофізіологічного розвитку

дитини:

перебіг вагітності, пологів, дані про захворювання дитини   y

в перший рік життя __________________________________

особливості історії розвитку дитини (наявність психічних   y

травм, важливих змін у житті дитини, важких захворювань)

 ____________________________________________________

10. Стан здоров’я: здорова / перебуває на «Д» обліку / дитина

з особливими потребами (уточнити ваду розвитку).

11. Психологічні показники (заповнюються у співпраці з психо­

логом):


тип темпераменту _____________________________________  y

особливості характеру, його акцентуації _________________  y

загальний рівень психічного розвитку (норма, затримка, пси­  y

хофізичний інфантилізм, дисгармонія) ___________________

особливості пізнавальних процесів ______________________  y

професійні інтереси ___________________________________  y

схильності, здібності __________________________________  y

особливості поведінки, тип відхилень у поведінці __________  y

12. Соціально­педагогічна характеристика:

а) Соціально негативні впливи:

рання алкоголізація;  y

нікотинова залежність;  y

вживання токсичних і психотропних речовин;  y

потяг до азартних ігор;  y

потяг до асоціальних ігор;  y

ранній сексуальний потяг;  y

негативізм в оцінці явищ дійсності.  y

б) Відхилення в соціальній поведінці:

грубість;  y

бійки;  y

прогули;  y

недисциплінованість;  y

побиття слабких;  y

вимагання;  y

жорстоке ставлення до тварин;  y

крадіжки;  y

порушення громадського ладу (перебуває на обліку в інспекції   y

у справах неповнолітніх);

немотивовані вчинки;  y

втечі з дому (інтернату).  y

202 Соціально...

13. Взаємини дитини в сім’ї (з ким із членів сім’ї більше спілку­

ється, до кого більше звертається по допомогу чи за порадою;

з ким найчастіше виникають конфлікти) _________________

14. Методи заохочення та покарання в сім’ї _________________

15. Що викликає стурбованість батьків у поведінці та навчанні

дитини? _____________________________________________

16. Характер стосунків дитини з однолітками (соціометричний

статус) ______________________________________________

17. Типові конфлікти та шляхи їх вирішення ________________

18. Педагогічні показники:

темп навчання _______________________________________  y

труднощі в навчанні __________________________________  y

основні навчальні інтереси _____________________________  y

19. Зауваження та побажання вчителів щодо поведінки й навчан­

ня дитини ___________________________________________

20. Соціальні пільги, якими користується дитина ____________

21. Рівень соціальної адаптації:

високий:

усвідомлене прийняття й виконання норм колективного життя;  y

баланс індивідуального й соціального;  y

гармонія взаємин з дорослими та однолітками;  y

адекватне ставлення до педагогічних впливів;  y

самоконтроль поведінки;  y

активна участь у житті дитячого колективу;  y

задоволення своїм статусом і взаєминами;  y

середній:

конформізм щодо норм колективного життя;  y

переважає або індивідуальне, або соціальне;  y

нестійкі взаємини з оточенням;  y

суперечливе ставлення до педагогічних впливів;  y

зовнішній локус контролю;  y

періодична участь у житті дитячого колективу;  y

неповне задоволення своїм статусом і взаєминами;  y

низький:

неприйняття й невиконання норм колективного життя;  y

дисбаланс індивідуального й соціального;  y

конфліктні взаємини з оточенням;  y

неадекватне ставлення до педагогічних впливів;  y

некерована поведінка;  y

пасивна участь у житті дитячого колективу;  y

незадоволення своїм статусом і взаєминами.  y

203 Соціально...

Соціально-педагогічна робота з сім’єю ?

Соціальний педагог проводить соціальну діагностику та на її

основі складає програму допомоги сім’ї. Програма містить пунк­

ти щодо виховання дітей, організації догляду за ними, оформ­

ленне опікунства, усиновлення, захисту дітей, турботи про дітей

з відхиленнями в розумовому й фізичному розвитку, організації

відпочинку, підвищення освітнього й культурного рівня батьків,

відродження народних традицій, закріплення духовних зв’язків

між членами сім’ї, пропагування здорового способу життя.

Соціальні педагоги здійснюють належні заходи у випадках

жорстокого ставлення до дітей в сім’ях, працюють з сім’ями «гру­

пи ризику», надають їм допомогу в кризових ситуаціях.

Форми роботи соціального педагога з сім’єю різноманітні.

Їх вибір залежить від структури сім’ї, її потреб, проблем, вза­

ємин, які склалися в сім’ї та в її оточенні.

Соціальний педагог співпрацює з соціальними службами, орга­

ні за ціями, закладами:

соціальної допомоги населенню (проводить роботу з виявлення   y

сімей групи ризику і надання їм підтримки, бере участь в ор­

ганізації сімейних консультацій, служби знайомств, сімейної

просвіти й самоосвіти);

соціально­побутової допомоги (забезпечує надання послуг літ­  y

нім людям, одиноким, інвалідам);

сімейного відпочинку (організовує сімейний туризм, екскурсії,   y

роботу центрів родинного відпочинку, сімейних клубів, клубів

молодих багатодітних сімей);

соціальної профілактики соціально неадекватної поведінки   y

(допомагає у запобіганні злочинності, алкоголізму, наркома­

нії, суїцидам, волоцюзтву, правопорушенням та іншим асоці­

альним виявам серед неповнолітніх).

Соціально-педагогічно занедбані діти ?

Соціально-педагогічна занедбаність — це стан особистості ди­

тини, який проявляється у несформованості в неї властивостей

суб’єкта діяльності, спілкування, самопізнання й проявляється

у порушенні образу «Я».

Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних

умов, в яких розвивається дитина. Її основними проявами в ди­

тячому віці є нерозвинутість соціально­комунікативних якостей

і властивостей особистості, низька здатність до соціальної реф­

лексії, труднощі в опануванні соціальних ролей.

204 Соціально...

Педагогічна занедбаність зумовлена перш за все огріхами на­

вчаль но­виховної роботи, наслідком яких є несформованість ди­

тини як суб’єкта навчально­пізнавальної, ігрової та інших видів

діяльності. Її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність

дитини, тобто суто педагогічні труднощі.

Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємо по в’я­

зані та взаємозумовлені.

Зовнішніми причинами соціально­педагогічної занедбаності

в дитячому віці є дефекти сімейного виховання, на які наклада­

ються огріхи і помилки у навчально­виховній роботі в дитячому

садочку і школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу

й сімейного виховання.

Внутрішніми причинами виникнення й розвитку занедбаності

дітей можуть бути індивідуальні психофізіологічні й особистісні

якості дитини: генотип, стан здоров’я, панівні психоемоційні ста­

ни, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодії з навколиш­

німи та ін.

Залежно від характеру динаміки, вираженості ознак занедба­

ності, рівня адаптації до соціального середовища й рівня опану­

вання соціально значущої діяльністі виділяють латентну (легку),

початкову (середню) і яскраво виражений ступінь соціально­

педагогічної занедбаності дитини.

Соціально-профілактична (превентивна) робота ?

соціального педагога

Соціально-педагогічна профілактика — це система заходів

соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної

соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків. Ці заходи (бесіди,

тренінги, марафони, дебати, рольові ігри тощо) сприяють вияву

різних видів дитячої активності.

З огляду на розуміння соціальної ситуації розвитку, її об’єк­

тивних (якою вона реально є) і суб’єктивних (якою вона сприйма­

ється і переживається) аспектів, соціально­педагогічна профілак­

тика спрямована на зміну різноманітних зовнішніх і внутрішніх

чинників і умов соціального виховання або зміну їх взаємодії.

Працюючи над цим видом профілактики, соціальний педагог

може спрямувати свою діяльність на виховний мікросоціум ди­

тини (педагоги, батьки, група однолітків), змінюючи характер

їхнього ставлення, впливу на дитину. Він також може впливати

на її уявлення про оточення і на взаємини з ним, а також на

переживання, що супроводжують їх, змінювати ці переживання.

205 Статистичний...

Соціальний педагог сприяє зміні позиції дитини щодо соціуму

(спільна дія, протидія, бездіяльність).

З метою профілактики відхилень поведінки соціальний педа­

гог заводить картотеку «важких» підлітків, де відображено при­

кметні риси особистості, які потребують індивідуальної роботи

над ними.

Статеве виховання ?

Мета роботи: висвітлення питань статевого виховання (ви­

ховання правильного ставлення до протилежної статі, вивчення

законодавства щодо шлюбу та сім’ї, спеціальних питань гігієни,

фізіології інтимних стосунків). Додатковими цілями в роботі з пе­

дагогічно занедбаними учнями є подолання нездорових інтересів,

підвищеної сексуальності, неправильного ставлення до протилеж­

ної статі, пояснення неприпустимості вульгарної поведінки, якщо

треба,— боротьба зі статевими збоченнями.

Форми й методи роботи: бесіди, лекції про міжстатеві вза­

ємини, шлюб, сім’ю, інформування про захист від венеричних

захворювань, індивідуальні бесіди, використання спеціальної

літератури, обговорення фільмів, вистав про любов, про сімейні

відносини, медичні консультації.

Цю роботу планують у зв’язку з вирішенням завдань етичного

й фізичного виховання учнів та їх правового виховання. Виді­

лення в плані роботи соціального педагога спеціального розділу

щодо статевого виховання учнів недоцільне, оскільки воно має

комплексний характер.

Статистичний звіт про роботу соціального педагога ?

(Зразок)


Назва начального закладу ______________________________

Прізвище, ім’я, по батькові ____________________________

За __ чверть 20__— 20__ навчального року

з/п



Функції та основні види робіт

К-сть


осіб

К-сть кла-

сів (груп)

витраче-


ний час

1 ДІАГНОСТиЧНІ

Індивідуальна діагностика:

а) учнів (дітей) усього:

у т. ч.

•  дошкільного віку;

206 Статистичний...

з/п



Функції та основні види робіт

К-сть


осіб

К-сть кла-

сів (груп)

витраче-


ний час

•  початкових класів;

•  середніх класів;

•  старших класів;

•  учнів ПТНЗ;

•  студентів ВНЗ.

б) педпрацівників;

в) батьків/опікунів

Групова діагностика, соціально­

педагогічні дослідження серед:

а) класів (груп) всього:

у т. ч.


•  дошкільного віку;

•  початкових класів;

•  середніх класів;

•  старших класів;

•  учнів ПТНЗ;

•  студентів ВНЗ.

б) педпрацівників;

в) батьків/опікунів

2 КОНСУЛьТАТиВНІ

Проведено індивідуальних кон­

сультацій (консультаційних бе­

сід):


а) учнів (дітей) всього:

•  початкових класів;

•  середніх класів;

•  старших класів.

•  учнів ПТНЗ;

•  студентів ВНЗ;

б) педпрацівників;

в) батьків/опікунів.

Проведено групових консультацій:

а) учнів (дітей) всього:

•  початкових класів;

•  середніх класів;

•  старших класів;

•  учнів ПТНЗ;

•  студентів ВНЗ;

б) педпрацівників;

в) батьків/опікунів

3 ЗАХиСНІ

Зв’язки з громадськістю, відвіду­

вання (кількість дітей/ заходів):

•  учнів (дітей), студентів у гурто­

житку, сімей вдома;

•  батьків за місцем роботи;

207 Статистичний...

з/п


Функції та основні види робіт

К-сть


осіб

К-сть кла-

сів (груп)

витраче-


ний час

•  органів виконавчої влади та

громадського самоврядування;

•  участь у судових засіданнях

щодо розгляду справ стосовно

неповнолітніх

4 СОЦІАЛьНО­ПЕРЕТВОРЮВАЛьНІ ТА ПРОФІЛАКТиЧНІ

Розвивальна групова робота з учня­

ми (дітьми), студентами (всього): 

у т. ч.


•  дошкільного віку;

•  початкових класів;

•  середніх класів;

•  старших класів;

•  учнів ПТНЗ;

•  студентів ВНЗ

Проведення ділових ігор, інтерак­

тивних занять, тренінгів для:

а) педпрацівників;

б) батьків/опікунів

Просвіта, виступи перед:

а) учнями (дітьми), студентами;

б) педпрацівниками;

в) батьками/опікунами;

г)  іншими представниками гро­

мадськості

Навчальна діяльність (кількість

класів, груп):

•  курси за вибором;

•  факультативні заняття;

•  гурткова робота

5 ОРГАНІЗАЦІЙНІ

Обстеження житлово­побутових

умов дітей­сиріт, багатодітних

сімей, сімей, які перебувають

в кризовій ситуації та інших ка­

тегорій

Складання акту обстеження

житлово­побутових умов (іншого

документа)

Оформлення документації на оздо­

ровлення дітей

Оформлення інших документів

(уточнити)

Інші види робіт (зазначити)

208 Технології...

т

Технології соціальної роботи й соціального ?



патронажу сімей

Проблема стабілізації сімейних взаємин є однією із найспе­

цифічніших у роботі соціального педагога. Для різних категорій

сімейних негараздів використовують різні технології соціальної

роботи. Метою будь­яких видів і форм соціальної допомоги є збе­

реження сім’ї як соціального інституту загалом і кожної конкрет­

ної сім’ї, що потребує підтримки.

Усі види роботи можна поділити на:

екстрені, тобто спрямовані на виживання сім’ї (невідкладна   y

соціальна допомога, негайне вилучення із сімей загрожених

дітей або залишених без піклування батьків);

стабілізаційні, спрямовані на підтримку стабільності сім’ї, її   y

соціальний розвиток.

Соціальна робота, яка зорієнтована на стабілізацію сімейних

зв’яз ків, передбачає нормалізацію взаємин подружжя, між бать­

ками й дітьми, усіх членів сім’ї з навколишніми.

Використовуючи технології стабілізації сімейних взаємин,

соціальному педагогові слід враховувати чинники особистісного

ризику, а також варіанти, в яких соціальна терапія буде неефек­

тивною.


Однією з найпоширеніших проблем сімейної терапії є проб­

лема сімейної жорстокості, яка тільки частково пов’язана із зо­

внішніми соціальними труднощами та має соціально­психологічні

чинники.


сімейна (домашня) жорстокість. Через жорстокість виявляють

агресивність, накопичену під впливом психотравматичних умов

існування, на слабких та беззахисних членів родини. Її можна

пояснити також традиціями, які існували раніше, низькою ком­

петентністю у врегулюванні своїх психологічних станів, відсутніс­

тю навичок альтернативного зняття емоцій. Однак існує й деяка

особиста схильність до сімейного насилля та до того, щоб бути

жертвою насилля: жінки, що їх б’ють чоловіки у першому шлю­

бі, нерідко зазнають жорстокого ставлення й у другому шлюбі.

Форми жорстокої поведінки не обмежуються тільки фізичним

насиллям — це будь­яке насильницьке зазіхання на особистість

члена сім’ї, на його право розпоряджатися своїми фізичними,

психічними або іншими можливостями. Наприклад, заборона

спілкуватися з друзями чи сусідами, здобувати освіту, образи,

209 Технології...

звинувачення, необґрунтована критика, приниження. Такі дії та

негативна психологічна атмосфера руйнують взаємини між чле­

нами сім’ї та їхнє психосоматичне здоров’я.

Фізичне та сексуальне насилля в сім’ї небезпечне для особис­

тості, її здоров’я й життя. Фізичним насиллям вважають побиття,

спроби придушення, завдання тілесних ран, використання отруй­

них або психотропних речовин. Сексуальне насилля щодо непо­

внолітніх — це торкання до їхніх статевих органів, примушення

до статевих зносин, орального чи анального сексу, мастурбація,

демонстрація дітям порнофільмів та інші розпусні дії. Нерідко

для примусу дітей чинять і фізичне насилля.

Для осіб, які пережили фізичне й сексуальне насилля, харак­

терні тривалі депресивні стани, напади тривожності, страх дотор­

ків, нічні страхіття, почуття ізольованості та низька самооцінка.

Захист слабких членів сім’ї, насамперед дітей, від жорстокої

поведінки в сім’ї — одне з головних завдань соціального педа­

гога. Часто діти, що зазнали насилля, залякані або не можуть

розповісти про те, що з ними відбувається, через нерозуміння,

малолітство, інтелектуально­психічні обмеження або через інші

об’єктивні причини.

Тому слід знати безпосередні й непрямі ознаки жорстокої по-

ведінки в сім’ї з дітьми:

агресивність, дратівливість;  y

відчуженість, байдужість;  y

перебільшена поступливість або обережність;  y

сексуальна обізнаність (надмірна як на свої літа);  y

біль у животі невідомої етіології;  y

проблеми з їжею (від систематичного переїдання до повної від­  y

мови);


неспокійний сон, страхіття;  y

нічне нетримання сечі.  y

Непрямі ознаки жорстокої поведінки з дітьми:

надмірна секретність у взаєминах між дорослим і дитиною;  y

страх дитини перед конкретним членом сім’ї, небажання за­  y

лишатися з ним наодинці;

дефіцит довіри до дорослих.  y

Іноді батьки не дозволяють дитині відвідувати школу, а діти,

що відвідують школу, практично не беруть участі у шкільних

справах, у них мало або зовсім немає друзів, вони відстають

у розвитку, погано вчаться. Дитина намагається втекти з дому,

жебракувати, скоїти самогубство.

210 Технології...

Сукупність цих ознак має стати підставою для серйозного до­

слідження ситуації у сім’ї. Участь у цій роботі соціального педа­

гога, психолога, лікаря, іноді працівника внутрішніх справ має

дати об’єктивну картину того, що відбувається, і допомогти при­

пинити жорстоке ставлення до дитини. Як правило, у контексті

екстреної допомоги виникає потреба негайного її вилучення із

такої сім’ї. Ознаки жорстокості у ставленні до дітей, невиправна

поведінка дорослих можуть слугувати приводом для клопотання

про позбавлення їх батьківських прав або притягнення до кримі­

нальної відповідальності.

Основні дії соціального педагога, коли є підозра на сімейну

жорстокість або її виявлено:

первинне діагностування під час звернення, скарги дитини або   y

навколишніх чи підозрі на жорстоке поводження з нею;

оцінювання завданої шкоди;  y

перша розмова з дитиною;  y

перша розмова з батьками.  y

У випадках жорстокої поведінки в сім’ї виявляють загальні

тенденції в поведінці її членів. Зазвичай не сама сім’я шукає до­

помоги, а швидше хтось третій наполягає на ній; пропозиції допо­

могти відхиляють або ж висувають надто високі вимоги.

Діагностування — це визначення безпосередніх та опосередко­

ваних ознак скоєного насилля над дитиною. Це насамперед сліди

ушкоджень на тілі дитини, зміна поведінки дитини та особливості

поведінки дорослих.

Оцінювання завданої шкоди передбачає визначення небез­

печності перебування дитини в сім’ї та дефіцитів батьківського

сприйняття. Установлюють, чи загрожує дитині небезпека, від

якої вона не зможе захиститися, наскільки дитина може себе за­

хистити і чи потрібна їй зовнішня допомога.

Дефіцити батьківського сприйняття дитини:

невміння реалістично сприймати дитину;  y

нерозуміння потреб дитини;  y

невміння налагодити з нею взаємини;  y

недооцінка шкідливих впливів та небезпек для дитини;  y

неготовність батьків брати на себе відповідальність за вихо­  y

вання.


Від того, чи готові батьки говорити про проблеми, усвідомлю­

вати й працювати над собою, залежить можливість відновлення

стабільних взаємин у сім’ї, зцілення моральної травми та запо­

бігання майбутньому насиллю як формі поведінки, що її застосо­

вують у розв’язанні сімейних конфліктів.

211 Технології...

На всіх етапах роботи з сім’єю гарантують безпеку дитині через:

підтримку, турботу про дитину з боку когось із членів сім’ї,   y

школи;

договір про регулярний контроль, щоб переконатися, що з ди­  y



тиною все гаразд;

регулярне залучення та інтегрування дитини у шкільне життя.  y

Надалі супровідну роботу буде орієнтовано на стабілізацію

сім’ї, оновлення її функціональних зв’язків, нормалізацію вза­

ємин між членами родини та оточенням.

робота з конфліктною сім’єю або сім’єю, в якій емоційний

клімат є незадовільним. Про визначення поганого емоційного

клімату в сім’ї можна говорити тоді, коли про це сам заявляє

один із подружжя або коли про серйозні сімейні проблеми свід­

чать спостереження соціального педагога, психолога, лікаря, які

констатують негативні психосоматичні та психоемоційні наслідки

сімейного напруження для адаптації і здоров’я дітей.

Конфліктування членів сім’ї може бути зумовлене будь­яким

соціальним чи психологічним негараздом. Але зовнішні труднощі:

матеріально­економічні, невпевненість у завтрашньому дні, безро­

біття — як правило, тільки загострюють внутрішні психологічні

проблеми.

Слід виявити справжні причини конфліктів. Негативні риси

особистості (насамперед істеричність, психоастенічність), що

були компенсовані у процесі соціалізації або самовиховання, під

впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати

причиною постійних конфліктів. Не меншою проблемою є розбіж­

ності в сімейно­шлюбних настановах і традиціях. У переламні,

вузлові моменти розвитку сімейного життя або під впливом зов­

нішніх труднощів з’ясовується, що подружжя має різні погляди

на модель сім’ї, у чоловіка й жінки різні переконання про ви­

ховання дітей, кожен з них має свої уявлення про емоційні, по­

бутові, фінансові та інші взаємини.

Соціальна робота з такою сім’єю починається з докладного ви­

вчення сімейної проблеми, щодо якої з подружжя, зазвичай, має

неправильні уявлення; ознайомлення особливостями подружжя;

уточнення сімейних та шлюбних настанов.

Відповідно сімейна терапія передбачає знаходження компромі­

су в культурно­змістовій сфері, корекцію накопичених соціально­

психологічних стереотипів, набуття навичок неконфліктного спіл­

кування. Таку роботу проводять шляхом індивідуальних бесід та

інтерв’ю, групової психотерапії, рольової драматизації, медіації.

212 Технології...

методи, які активно застосовують у соціальній роботі

з сім’єю:

1. «Так-терапія» — автодіагностична та психокорекційна мето­

дика, за допомогою якої конфліктне подружжя раціоналізує

свої загалом негативні емоційно­психічні взаємини. Чоловіко­

ві й дружині пропонують відповісти «так» чи «ні» на низку

сформульованих запитань щодо різних аспектів взаємин по­

дружжя. У результаті балансу відповідей за вектором «згода —

незгода» кожен з подружжя може пом’якшити своє ставлення

до іншого, якого звик звинувачувати в усіх гріхах, він має

можливість визначитися із своїми справжніми намірами — чи

то покращити взаємини, чи то розлучитися.

2. Метод «скульптурної групи» — члени сім’ї візуалізують своє

уявлення про сімейні взаємини, створюючи скульптурну гру­

пу, обговорюючи при цьому місце у ній кожного члена сім’ї,

вони реально оцінюють свою позицію в ній і незбіг своєї оцінки

з оцінкою інших. Усвідомлення реальної сімейної проблеми

має не тільки діагностичне, а й терапевтичне значення, оскіль­

ки виявлена й усвідомлена проблема змушує членів родини

переглянути свою поведінку.

3. Створення генограми сім’ї — накреслення схеми сімейної іс­

торії, що її створюють згідно з певними правилами й вона ві­

дображає взаємини у поколіннях пращурів, батьків і в дослі­

джуваній сім’ї. Цей процес досить цікавий. Складання свого

генеалогічного дерева є однією з глибинних потреб людини.

Під час цієї роботи разом із сімейним терапевтом та за його

участі члени сім’ї, які довгий час не спілкувалися, залучають­

ся до спільної діяльності, доповнюючи один одного. Велика

кількість вдів або випадків розлучень у нижніх чи бокових

гілках «дерева» сім’ї можуть свідчити про негативну біоло­

гічну схильність або про спадкові особистісні проблеми, що

передаються через покоління.

4. Методика спрямованої зміни — полягає в тому, що член сім’ї,

який виявив в іншому члені сім’ї небажані риси чи особли­

вості поведінки, впливає на нього за допомогою емоційного

заохочення чи покарання (під покаранням розуміють відсут­

ність заохочення, емоційну холодність). Тільки «хороша» по­

ведінка заслуговує на винагороду. Методика відрізняється від

звичайних взаємин тим, що вплив на того, ким маніпулюють,

відбувається не на раціональному, а на підсвідомому рівні;

причому, як надають її автори, індивід за досить короткий

час навчиться автоматично добирати форм поведінки, за які

213 Технології...

буде винагорода. На жаль, практика використання таких ме­

тодів у сімейній терапії свідчить про їх досить низьку ефектив­

ність і навіть контрпродуктивний вплив, насамперед на самого

«маніпулятора», оскільки замість спонтанних взаємин довіри,

відкритості й взаємопідтримки таким чином культивують вза­

ємини одностороннього впливу.

5. Методика сімейної згоди передбачає рівноправні взаємини

(не плутати з громадянсько­правовою шлюбною угодою). Вона

стосується медіації — посередництва у врегулюванні конфлік­

тів, зокрема сімейних взаємин. Все починається з суб’єк тив­

ного виявлення претензій подружжя один до одного і зняття

емоційних наличок: «У нього ніколи немає часу на сім’ю»

чи «Вона завжди усім не задоволена». На цьому етапі під­

готовки ці незмістовні звинувачення слід змінити виявлен­

ням конкретних неправильних дій подружжя, фактів. Потім

формують мінімальний перелік зобов’язань щодо зміни пове­

дінки обох сторін на певний термін — від місяця до півроку

(за коротший час не вдасться констатувати зміни поведінки,

а триваліший термін не дозволить підбити підсумки, тоді втра­

чається зацікавленість процесом). Цей перелік укладають як

обопільний договір, і його підписує подружжя. Зрозуміло,

що договір не має юридичної сили та санкцій, за його по­

рушення не карають, але не варто недооцінювати морально­

психологічного впливу такого документа. Взяті подружжям на

себе зобов’язання мають бути конкретними й такими, що їх

можна перевірити. По закінченні терміну договору подружжя

разом із соціальним терапевтом аналізує виконання його умов

та, якщо є потреба, укладає аналогічну угоду на наступний

період. У ній можуть бути вже нові вимоги. З часом допомога

соціального працівника стає непотрібною, подружжя вчиться

самостійно оперувати цим методом.

Критерії успішної роботи з вирішення сімейних конфліктів:

самопочуття членів подружжя;  y

стосунки між подружжям;  y

громадська думка;  y

майбутнє сім’ї.  y

робота з сім’єю алкоголіка. Діагностика в роботі з такою

сім’єю передбачає виявлення основної причини зловживання

спиртними напоями та додаткових обставин. Для цього треба

вивчити особистості всіх членів сім’ї, а також їх соціальної біо­

графії. Причинами зловживання алкоголем можуть бути сімейна

214 Технології...

схильність, деякі риси особистісного статусу (нестійкість, інфан­

тилізм, залежність); традиції сімейного або соціального оточення;

ілюзорна спроба уникнути проблем, втекти від них. Досить часто

трапляється сукупність цих трьох причин. Слід проаналізувати

ситуацію, оскільки інколи не пияцтво є причиною конфліктів

у сім’ї, а навпаки пиячити починають, щоб таким способом (хоча

б уявно) подолати конфліктність.

Далі складають програму роботи із залежною від алкоголю осо­

бою, її сім’єю, соціальним оточенням. Це лікувальні заходи, кон­

сультації, психотерапія та психокорекція, можливо, соціально­

трудова реабілітація самого алкоголіка та його сім’ї. Медична ре­

абілітація осіб, що зловживають алкоголем, до теперішнього часу

малоефективна, адже після реабілітації пацієнт повертається у те

саме середовище, де в нього з’явилась звичка до алкоголю. Сім’я,

яка довго існувала в умовах перманентної кризи й виробила пев­

ний гомеостаз, проти своєї волі чи мимоволі сприяє відродженню

згубної звички. Якщо людина не має сили волі, то її особистісних

ресурсів недостатньо, щоб перешкодити таким тенденціям.

Тому робота з такою сім’єю — це формування мотивації клієн­

та і його сім’ї до тверезого способу життя та створення іншої сис­

теми взаємин; проведення психокорекційних заходів, спрямова­

них на виховання особистості, здатної бути господарем своєї долі;

введення клієнта в об’єднання, клуби, групи підтримки колишніх

алкоголіків або створення такого об’єднання. Однією з найефек­

тивніших технологій створення сприятливого середовища, що дов­

го підтримує позитивні результати лікування, є рух «Анонімні

алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків».

робота з «важкими» дітьми і підлітками. Вона передбачає діа­

гностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинної соці­

альної мережі дитини, обов’язковий аналіз її медико­соціального

та інтелектуально­психологічного статусу. На основі одержаних

даних складають програму роботи з сім’єю учня, розв’язують його

шкільні проблеми, залучають його до кращої соціальної мережі.

Таку програму виконують командою фахівців, до якої входять

соціальний педагог, практичний психолог, іноді юрист. Можливе

залучення правоохоронних органів, культурних, спортивних і по­

зашкільних центрів.

Під час роботи паралельно організовують:

соціально­психологічне консультування сім’ї, щоб усунути   y

взаємне нерозуміння, непродуктивні види сімейної взаємодії,

конфліктність у взаєминах; соціально­правове консультуван­

215 Типологія...

ня, що дозволяє сім’ї усвідомити і навчитися обстоювати свої

права у взаєминах із соціальним середовищем;

педагогічне консультування, а також педагогічну допомогу,   y

яка сприяє подоланню шкільних труднощів дитини;

психокорекційні заходи, зміни у самооцінці дорослих і  дітей;  y

усунення негативних стереотипів і вироблення доброзичливого   y

й шанобливого ставлення один до одного.

Нерідко така діяльність передбачає і власне соціальні компо­

ненти — наприклад, надання допомоги у працевлаштуванні бать­

кам, покращенні житлових умов (що залежить від злагодженості

й можливостей інших державних служб, органів місцевого само­

врядування, соціально­економічної ситуації в країні).

Отже, існує багато видів соціальної роботи з сім’єю, а також

технологій корекції сімейних взаємин. Їх вибір визначається як

обставинами конкретної соціальної ситуації, характерологічними

рисами клієнтів, так і особистісними рисами фахівця з сімейної

терапії, його фаховою підготовкою та методами, яким він віддає

перевагу. З часом кожен досвідчений фахівець по­своєму транс­

формує методики, створює свою комбінацію з кількох форм ро­

боти. Мета роботи соціального педагога — закріплення змін, які

сприятимуть бажаній стабілізації сім’ї.

Типологія сімей ?

Успішність соціальної роботи з молодою сім’єю ґрунтується на

врахуванні типу сім’ї. Адже кожна сім’я, яка належить до того

чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує

різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і ме­

тодів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія

сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені головні озна­

ки, які мають бути взяті за основу, коли визначають типологію

сім’ї. Проте визначення типів сімей потрібне для практичної ді­

яльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

Доцільно визначати типи сімей залежно від функцій, які вико­

нує сім’я. Разом з тим слід зазначити, що якусь конкретну сім’ю

можна зарахувати до різних типів, залежно від того, під яким

оглядом на неї дивитися. Отже, виходячи з основних функцій

сім’ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально­економічної функції:

за рівнем матеріальної забезпеченості;  y

за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, став­  y

ленням до релігії та за особливими умовами сімейного життя.

216 Типологія...

2. Залежно від виконання житлово­побутової функції, за струк­

турою сім’ї та особливостями проживання.

3. Залежно від виконання демографічної функції.

4. За однорідністю соціального складу.

5. За тривалістю подружнього життя.

Деякі автори оперуючи критерієм тривалості, типологію

сімей розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого

циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік

дитини: молоді сім’ї, сім’ї з дітьми певного віку, сім’ї пенсі­

онерів.


6. Залежно від виконання комунікативної функції:

сім’ї за типом керівництва — гелітарні (рівноправні — де­  y

мократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена по­

дружньої пари іншому);

за типом юридичних стосунків — побудовані на шлюбних   y

стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу);

оформлені юридично, але проживають окремо;

за юридичними стосунками батьків та дітей — чоловік і жін­  y

ка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва)

мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти;

опікунські сім’ї;

за якістю емоційно­психологічних стосунків у сім’ї: гармо­  y

нійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані

(панує страх, культ сили);

соціально неблагополучні (мають негативні відносини з мо­  y

раль но­правовими органами суспільства);

сім’ї зі специфічними проблемами — родини, де є члени з пси­  y

хічними та фізичними захворюваннями; сім’ї правопорушни­

ків; сім’ї алкоголіків, наркоманів; сім’ї з захворюваннями

членів на СНІД; сім’ї зі схильністю членів до суїциду; сім’ї

інвалідів.

7. Залежно від виконання виховної функції:

благополучні;  y

неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);  y

сім’ї групи ризику.  y

Таких типологій можна назвати значно більше. У зарубіжній

літературі визначають такі типи сімей: сім’я двокар’єрна (чоловік

і жінка­професіонали); сім’я середнього класу, сім’ї кольорових

(у США), міжнаціональні сім’ї, сім’ї безробітних, гомосексуаліс­

тів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.

217 Типологія...

Крім того, у межах кожного типу можна ще виокремити види

сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні,

неповні). На типи поділяються також міські, сільські сім’ї. Але

в основному сім’ї змішані, де поєднано кілька типів і видів. На­

приклад, міські сім’ї можуть мати різний рівень матеріальної

забезпеченості, різний характер стосунків, різну структуру. Або

неповна сім’я може бути матеріально забезпеченою або бідною,

з хорошими взаєминами в сім’ї або поганими тощо.

З огляду соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних

служб потребують сім’ї з соціально­психологічними, соціально­

педагогічними проблемами. До таких належать останні два типи

сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані

неблагополучні сім’ї. До неблагополучних зараховують сім’ї, які

повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті

чи інші причини. У результаті цього в таких сім’ях об’єктивно

чи суб’єктивно складаються несприятливі умови для виховання

дитини. Цим сім’ям властиві такі негативні проявами:

батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть   y

аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально­

правовими нормами суспільства (тобто припускаються різні

правопорушення);

з низьким морально­культурним рівнем батьків;  y

неповні сім’ї;  y

постійні конфлікти у стосунках батьків;  y

зовні благополучні сім’ї, проте такі, що припускають серйоз­  y

них помилок, огріхи в системі сімейного виховання внаслідок

низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі

помилки й прорахунки в системі сімейного виховання мають

не ситуативний, а стабільний характер. Тобто в таких сім’ях

постійно порушують певні педагогічні вимоги. До зовні благо­

получних можна зараховувати сім’ї, де:

спілкування батьків з дітьми має формальний характер;  y

відсутня єдність вимог до дитини;  y

безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою   y

дитини або контроль однобічний;

надмірна батьківська любов;  y

надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних пока­  y

рань;

чиниться насильство стосовно до жінки, дитини;  y



не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та інди­  y

відуально­психологічні особливості дитини.

218 Типологія...

Останнім часом почали привертати до себе увагу сім’ї так

званих «нових українців», які увагу зосереджують на власному

бізнесі, а сімейне виховання у них обмежується купівлею дітям

дорогих іграшок, одягу, видаванні значних сум грошей. Їм бракує

часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейні негаразди негативно позначається на формуванні

особистості дитини. Дитячому вихованню в умовах негативного

емоційно­психологічного сімейного мікроклімату властиві ран­

ня втрата потреби спілкуватися з батьками, егоїзм, замкненість,

конфліктність, впертість, неадекватна самооцінка (завищена чи

занижена), озлобленість, невпевненість у своїх силах, недисциплі­

нованість, втечі з дому, волоцюзтво та ін. Все це свідчить, що діти

з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення

рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Благополучна сім’я міцна своїми внутрішніми зв’язками, ви­

соким рівнем координації. У такій сім’ї існують взаєморозуміння,

взаємна повага між усіма її членами, позитивна моральна атмо­

сфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя,

врахування в сімейному житті інтересів кожного, душевних пере­

живань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність,

задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна

довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сі­

мейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім’я позитивно впливає на формування особистості дити­

ни, допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімей­

ного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї свої права і свої

обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім’я ство­

рює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме

в таких сім’ях діти найбільше цінують поради й допомогу бать­

ків, наслідують їхній особистий приклад. У нормальній сімейній

атмосфері дитина виростає доброзичливою, гуманною, здатною до

співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з по­

чуттям гумору, має непорушні етичні правила. Отже, для нор­

мального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім’я,

де щасливі одне з одним батьки, батьки й діти.

219 Функції...

Ф

Функції соціального педагога ?



Соціальний педагог, надаючи соціально­педагогічну допомогу

дітям, підліткам, дорослим, реалізує такі функції:

1. аналітико-діагносгичні:

вивчає, реально оцінює особливості соціального мікросередо­  y

вища, ступінь і спрямованість впливу середовища на особис­

тість, соціальний статус дитини, підлітка, клієнта в різних

сферах діяльності та спілкування, визначає та аналізує со­

ціальні чинники, їхню спрямованість і вплив на особистість;

знаходить переваги особистості дитини, її «проблемне поле»,   y

індивідуально­психологічні, особистісні риси;

ставить «соціальний діагноз», вивчає та реально оцінює особ­  y

ливості діяльності й навчання дитини;

з’ясовує причини відхилення у поведінці дітей, підлітків; при­  y

чини соціальних негараздів сім’ї;

сприяє виявленню обдарованих дітей;  y

виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками   y

розвитку.

2. Прогностичні:

на основі аналізу соціальної і педагогічної ситуації програмує   y

і прогнозує процес виховання й розвитку особистості, діяль­

ність всіх суб’єктів соціального виховання, надає допомогу

у саморозвитку й самовихованні особистості, визначає пер­

спективи її розвитку в процесі соціалізації;

планує власну соціально­педагогічну діяльність на основі гли­  y

бокого аналізу результату попередньої діяльності;

будує дерево цілей професійної діяльності та адекватні йому   y

виконавчі та керівні програми.

3. організаційно-комунікативні:

сприяє включенню суб’єктів виховної діяльності, спільноти,   y

населення мікрорайону в процес соціального виховання дітей,

спільної праці й відпочинку, збирає інформацію про впливи

(позитивні й негативні) на вихованця соціально­педагогічних

закладів, організацій, налагоджує контакти між ними щодо

цього вихованця та його сім’ї;

формує демократичну систему взаємин у дитячому й підлітко­  y

вому середовищі, а також у відносинах дітей, підлітків і до­

рослих;

будує взаємини з вихованцями на основі діалогу, співпраці.  y

220 Функції...

4. Корекційні:

здійснює корекцію всіх виховних впливів на вихованців як   y

з боку сім’ї, так і з боку соціального середовища, у тому числі

й неформального;

підсилює або фокусує позитивні впливи і нейтралізує або від­  y

вертає негативні впливи;

коректує самооцінки школярів, якщо треба — статус дитини   y

в колективі, групі однолітків, допомагає позбавитись згубних

звичок.


5. Координаційно-організаційні:

організовує соціально значущу діяльність дітей і підлітків   y

у відкритому мікросередовищі, впливає на організацію від­

починку;


залучає до різноманітних видів виховної діяльності з ураху­  y

ванням психолого­педагогічних вимог;

організовує колективну творчу діяльність дітей разом із до­  y

рослими;


координує діяльність всіх суб’єктів соціального виховання;  y

взаємодіє з органами соціального захисту й допомоги;  y

виступає в ролі учасника спільної діяльності, не віддаляючи   y

себе від вихованців і залишаючись при цьому керівником.

6. соціально-педагогічна підтримка й допомога вихованцям:

надає кваліфіковану соціально­психолого­педагогічну допо­  y

могу дитині в саморозвитку, самопізнанні, самооцінці, само­

ствердженні, самоорганізації, самореабілітації, самореалізації;

встановлює щирі взаємини з дитиною (клієнтом).  y

7. охоронно-захисні:

використовує весь комплекс правових норм, спрямованих на   y

захист прав та інтересів дітей, підлітків, молодіжних об’єд­

нань;

сприяє застосуванню засобів державного примусу та реалізації   y



юридичної відповідальності  щодо осіб, що дозволяють прямі

чи непрямі протиправні впливи на дітей;

взаємодіє з органами соціального захисту і допомоги.  y

8. Психотерапевтичні:

турбується про душевну рівновагу дитини, про її почуття, пе­  y

реживання;

встановлює довірочні взаємини з дитиною, підлітком, до­  y

рослим;


здійснює вербальний і невербальний вплив на емоції і само­  y

свідомість дитини (дорослого);

221 Характеристика...

надає допомогу у вирішенні міжособистісних конфліктів, по­  y

збавленні депресивного стану;

сприяє зміні ставлення людини до життя, соціального оточен­  y

ня, до самого себе;

організовує дитині (дорослому) ситуацію успіху.  y

9. соціально-профілактичні:

організовує систему профілактичних заходів, щоб запобігти   y

девіантній і деліквентній поведінці дітей і підлітків;

впливає на формування морально­правової непохитності;  y

організовує систему заходів соціального оздоровлення сім’ї,   y

своєчасно надає соціально­правову та іншу допомогу сім’ям

і дітям груп соціального ризику.

10. реабілітаційна:

  організує систему заходів з соціально­педагогічної реабілітації

та підтримки осіб (перш за все неповнолітніх), що повернулися

з місць позбавлення волі, спецзакладів, а також осіб, які через

різні причини (хвороба, інвалідність, наркоманія, сексуальна

агресія, позбавлення волі, переживання стресу тощо) відчува­

ють соціально­економічні, фахові та інші труднощі в системі

професійних, сімейних чи інших взаємин, що спричиняє різні

форми соціальної дезадаптації.

Х

Характеристика «важкого» підлітка ?



Прізвище, ім’я, по батькові, клас, дата народження, домашня

адреса, телефон.

1. Стан здоров’я й розвитку учня:

особливості фізичного розвитку;  y

відповідність фізичного розвитку віку: зріст, вага, вади зору,   y

слуху, порушення постави тощо (заповнюється спільно зі

шкільним лікарем):

а) загальна оцінка здоров’я учня (за даними медичної карти);

б) ознаки підвищеної нервозності (відсутні); підвищена втом­

люваність, знижена працездатність, пригнічений настрій,

підвищена збудливість, спалахи гніву, агресія щодо одно­

літків, вчителів, відмова від контактів, спільних справ,

схильність до руйнівних дій, інші ознаки (підкреслити або

написати інші);

222 Характеристика...

в) патологічні потяги:

курить (не курить, курить епізодично, систематично);  y

вживає алкогольні напої (не вживає, вживає епізодично,   y

систематично);

вживає токсико­, наркоречовини (не вживає, вживав не­  y

одноразово, систематично);

г) перебуває на диспансерному обліку (з якого приводу).

2. Стан сім’ї:

а) психологічна атмосфера сім’ї:

сприятлива;  y

несприятлива;  y

вкрай несприятлива;  y

б) дані про батьків (батько, мати):

прізвище, ім’я, по батькові;  y

освіта;  y

професія, місце роботи;  y

в) інші члени сім’ї;

г) тип сім’ї:

сприятлива (батьки морально непохитні, обізнані з культурою   y

виховання, емоційна атмосфера сім’ї позитивна);

несприятлива, зокрема:  y

педагогічно некомпетентна (батьки не обізнані з культурою   y

виховання); ознаки: відсутні єдині вимоги, дитина бездо­

глядна, жорстоке ставлення, систематичні фізичні покаран­

ня, низький рівень знань про інтереси, поведінку дитини

поза школою;

морально несприятлива (асоціальна: батьки ведуть амораль­  y

ний спосіб життя; пиячать, не працюють, були засуджені,

не дбають про виховання);

конфліктна (в сім’ї несприятлива емоційна атмосфера, між   y

батьками постійні конфлікти, батьки дратівливі, жорстокі,

нетерплячі);

д) характер взаємин батьків з дитиною:

сімейний диктат (систематичне придушення ініціативи й по­  y

чуття гідності дитини);

надмірна опіка (задоволення всіх потреб дитини, відгороджен­  y

ня від труднощів);

потуральний (відгородження від активної участі у вихованні   y

дитини, пасивність, визнання повної автономності дитини);

співпраця (стосунки взаємної поваги, спільне переживання   y

радощів, біди тощо);

223 Характеристика...

е) організація режиму праці та відпочинку:

які обов’язки дитина виконує вдома;  y

чи дотримується розпорядку дня;  y

хто і як допомагає та контролює виконання домашнього зав­  y

дання;


як організоване спілкування учня в сім’ї під час відпочинку,   y

літніх канікул, відпустки батьків.

3. Особливості навчальної діяльності:

а) успішність учня;

б) ставлення до навчання: позитивне, нейтральне, байдуже,

негативне;

в) інтелектуальні можливості учня: високі, середні, низькі;

г) мотиви навчання: пізнавальний інтерес до предметів, усві­

домлення потреби навчатися в шкільному віці, прагнення

отримати оцінку, заслужити схвалення дорослих, уникнути

покарання, самоствердитися в групі однолітків.

4. Статус у колективі, ставлення до колективу:

а) позиції учня в колективі: лідер (зірка); той, кому віддають

перевагу; прийнятий; аутсайдер; ізольований;

б) з ким у класі найбільше товаришує; характер взаємного

впливу;


в) взаємини з іншими однокласниками: ділові, рівні, дружні,

теплі, конфліктні, ні з ким не спілкується;

г) манера, стиль спілкування з оточенням:

домінантний стиль (впевнений у собі; прагне накинути свою   y

думку; легко перебиває, але не дає перебити себе; важко

визнає свою неправоту);

недомінантний стиль (сором’язливий; поступливий; легко   y

визнає, що не має рації; потребує заохочення в розмові);

екстраверт (постійно спрямований на спілкування, легко   y

входить у контакт, допитливий, відкритий, уважний до

оточення);

інтроверт (не схильний до контактів, віддає перевагу діяль­  y

ності, невелемовний);

д) ставлення до думки оточення:

активно­позитивне (прагне виправити вади, врахувати за­  y

уваження тощо);

пасивно­позитивне (розуміє критику, погоджується з нею,   y

але вади не виправляє);

байдуже (не реагує на критику, не змінює поведінки);  y

негативне (сперечається, не погоджується із зауваженнями,   y

поведінки не змінює).

224 Характеристика...

5. Ставлення до громадської діяльності й суспільно­корисної

 праці:


а) ставлення до суспільних доручень: залюбки виконує, без

особливої зацікавленості, відмовляється;

б) виконання суспільних доручень: сумлінно, несумлінно, під

настрій, під тиском, з ініціативою;

в) ставлення до трудових справ класу: бере активну участь,

байдужий, демонстративно відмовляється;

г) ставлення до фізичної праці:

позитивне (працелюбність, часто віддає перевагу фізичній   y

праці перед розумовою, має золоті руки);

байдуже (не виділяє фізичну працю як цікаву діяльність;   y

від неї не відмовляється, але виконує без ініціативи);

негативне (лінивий, несумлінно працює, під тиском, до   y

фізичної праці ставиться зневажливо);

д) ставлення до суспільного майна: ставиться по­господарськи,

байдуже, демонстративно зневажливо, доходить до свідомо­

го псування майна.

6. Спрямованість зацікавлень:

а) цікавиться діяльністю: фізичною, розумовою працею, тех­

нічною, суспільно­політичною, організаторською, худож­

ньою (артистичною, літературною, музичною, хореографіч­

ною тощо), спортивною;

б) які гуртки відвідує (відвідував);

в) культурний світогляд:

чи відвідує (і як часто) театри, музеї, виставки;  y

якій літературі віддає перевагу, регулярність читання   y

(книжок не читає, читає епізодично, читає систематично);

7. Особливості сфери вільного спілкування:

а) скільки часу приділяє «вуличному» спілкуванню протягом

тижня, о котрій повертається додому ввечері;

б) з ким має дружні зв’язки поза класом, як вони впливають

на учня;

в) постійне місце спілкування (клуб, вулиця, під’їзд тощо);

г) зміст спілкування у вуличних іграх: робота з технікою,

автомототехнікою, відвідування кіно, гра на музичних ін­

струментах, прослуховування музичних записів, розмови

на різноманітні теми, марнування часу, пиятики, куріння,

вживання наркотичних речовин, азартні ігри тощо,

8. Самооцінка особистості:

а) рівень самооцінки:

225 Характеристика...

адекватна (правильно оцінює свої позитивні й негативні   y

риси, особисті можливості й досягнення);

завищена (некритичний щодо себе, перебільшує свої   y

досяг нення);

занижена (надміру самокритичний, недооцінює свої по­  y

зитивні риси та особисті досягнення);

б) Які риси характеру хотів би мати, яких хотів би позбу­

тися?


9. Особливості поведінки:

а) які позитивні вчинки учня? Як часто він їх здійснює? Мож­

ливі мотиви вчинків?

б) негативні вчинки, їхні ознаки (епізодичні, систематичні),

їхній характер: грубість, бійки, невідвідування, запізнення

на уроки, порушення дисципліни в класі, відмова від вимог,

доручень, не працює в класі на уроках;

в) правопорушення учня, крадіжки, вимагання у молодших

і слабших за себе, їх побиття, спроби насилля, жорстоке

ставлення до тварин, ознаки садистських нахилів, грубі по­

рушення громадського ладу;

г) ставлення до своїх вчинків: байдужий, переживає, виправ­

довує, засуджує;

д) як ставиться до педагогічних впливів: з бажанням робити

все навпаки, байдуже, розуміє й намагається виконати ви­

моги;


е) перебуває на обліку в ІСН (у закладі освіти).

Характеристика класу ?

І. Загальні відомості про клас: кількість учнів (дівчат, хлопців)

II. Соціально-психологічні особливості учнів

1. Соціометричний статус (на основі даних соціометрії): лідери,

товариші, ізольовані, зневажені.

Як здійснюється опора на лідерів?

2. Ставлення до громадського життя, участь у справах класу,

школи окремих учнів, класу в цілому.

3. Участь у гуртковій роботі.

4. Ставлення до вчителів. Особливості проведення роботи з бать­

ками, їх ставлення до школи.

5. Рівень учнівського самоврядування, органи самоврядування.

Організаторські здібності учнів класу, спілкування в класі.

6. Рівень вихованості учнів класу.

226 Характеристика...

III. Особистісні риси учнів класу

1. Мотиваційне середовище: інтереси, ідеали, переконання.

2. Самосвідомість: прагнення, самооцінка.

3. Індивідуально­типологічні особливості школярів: особливості

темпераменту, моральні якості.

4. Особливості психологічного стану певних учнів.

IV. Пізнавальні особливості учнів класу

1. Особливості сприйняття, пам’яті, уваги, мислення, уяви.

2. Рівень інтелектуального розвитку.

V. Участь батьків у житті класу, школи

VI. Педагогічні висновки

Характеристика методів діагностики ?

(Див. також с. 41–42)

Методи діагностики, які використовує соціальний педагог,

можуть бути різними і застосовуватися залежно від конкретних

цілей і завдань дослідження. Серед них:

методи статистичного, структурного аналізу;  y

методи вимірювань;  y

моделювання (конструювання);  y

прогнозування.  y

У своїй сукупності всі названі методи складають певну сис­

тему.


Спостереження — метод пізнання й дослідження, що його ви­

користовують для вивчення зовнішніх проявів поведінки людини

без втручання в перебіг її діяльності. Соціально­педагогічний на­

гляд вимагає певної підготовки: щоб успішно вивчати поведінку,

потрібно виробити вміння точно спостерігати за всіма зовнішніми

проявами (дії, рухи, мовлення, міміка), а головне, навчитися пра­

вильно тлумачити їх соціальне значення. Вивчення поведінки ди­

тини в мікросоціумі не обмежується випадковими спостереження­

ми за окремими діями, висловами. Тільки систематична, ретельно

продумана фіксація вчинків і висловів може розкрити справжні

особливості особи й закономірності її становлення.

Спостереження звичайно проводиться в природних умовах, без

втручання в хід діяльності та спілкування. Коли потрібно, вчинки

і слова спостережуваного записують, ретельно аналізують. Перед

спостереженням слід скласти план, де йтиметься про те, на що

треба звернути увагу.

227 Характеристика...

Бесіда — у соціально­педагогічній роботі метод отримання та

коректування інформації на основі вербальної (словесної) кому­

нікації, що є важливим способом проникнення у внутрішній світ

особи і розуміння її труднощів. Успіх бесіди залежить від зазда­

легідь налагодженого контакту; від ступеня її підготованості; від

уміння соціального педагога вибудовувати бесіду. Початку бесіди

передує короткий вступ, де висловлюються тема, цілі і завдання

опитування. Потім пропонують питання найпростіші, нейтральні

за значенням. Складніші питання, що вимагають аналізу, роз­

думів, активізації пам’яті, розміщують у середині бесіди. При

цьому перехід до нового напряму бесіди має супроводжуватися

поясненнями, перемиканням уваги.

Анкетування — метод множинного збору статистичного мате­

ріалу шляхом опитування клієнтів. Анкета може бути розрахова­

на на отримання матеріалу, що стосується безпосередньо випробо­

вуваної або іншої особи. Анкетний матеріал розкриває переважно

кінцевий результат, а не динаміку процесу. Використання анкет­

ного методу обмежене у вивченні емоційної та вольової сфери лю­

дини. Для успішності анкетування багато важать нормальне само­

почуття клієнта, певне зацікавлення й відсутність упередженості

до випробування, довір’я до дослідника.

Укладаючи анкету, важливо враховувати її зміст і форму.

Змістово анкета має охоплювати тільки певну проблему. Кожне

питання обов’язково супроводжується додатковим питанням, що

стосується мотивів вислову. Додаткові питання краще всього фор­

мулювати словами «чому саме так?». Це дозволяє під час обробіт­

ку одержаних даних зробити не тільки кількісний, але і якісний

аналіз.

складаючи анкету, використовують питання:

про факти свідомості (виявлення думок, побажань, очікувань,   y

планів на майбутнє тощо). Будь­яка висловлена при цьому

думка є суб’єктивною оцінкою;

про факти поведінки (вчинки, дії, результати діяльності);  y

соціально­демографічного характеру (питання, що виявля­  y

ють стать, вік, національність, освіту, професійний, сімейний

стан);

на виявлення рівня інформованості і знання (питання екза­  y



менаційного типу, що містять завдання, експериментальні

або ігрові ситуації, рішення яких вимагає від клієнта певних

знань, навиків, а також обізнаність з конкретними фактами,

подіями, іменами).

228 Характеристика...

За формою питання можуть бути:

закритими (з наведенням повного набору варіантів відпові­  y

дей);


відкритими (не містять підказок і не «нав’язують» варіант від­  y

повіді, тому за допомогою відкритих питань можна зібрати

багатшу за змістом інформацію);

прямими;  y

непрямими.  y

Інтерв’ю передбачає наперед підготовані питання, адресовані

кожному конкретному клієнту. Інтерв’ю організовують і спрямо­

вують так, щоб максимально пристосувати питання до можливос­

тей відповідача. Вимоги до організації інтерв’ю:

проведення інтерв’ю в звичних для особи умовах або в умо­  y

вах, пов’язаних з предметом опитування (домашні або робочі

обставини);

відведення достатньої кількості часу;  y

усунення або зменшення впливу третіх осіб;  y

формулювання питань, розрахованих не на читання, а на си­  y

туацію бесіди (розмовний стиль).

Види інтерв’ю:

вільне інтерв’ю (проводиться без наперед підготованого пи­  y

тальника або розробленого плану, визначається тільки тема;

напрям бесіди, її логічна структура, послідовність питань,

їх формулювання залежать від індивідуальних особливостей

того, хто проводить інтерв’ю; одержана інформація не потре­

бує статистичного обробітку; інформація цінна і цікава своєю

унікальністю);

фокусувальне інтерв’ю (його метою є збір думок, оцінок з при­  y

воду конкретної ситуації; учасників інтерв’ю наперед озна­

йомлюють з предметом бесіди, питання також готують зазда­

легідь; кожне питання обов’язкове, хоча їх послідовність може

мінятися);

формалізоване інтерв’ю (суворо регламентоване детально роз­  y

робленими питальником та інструкцією);

стандартизоване інтерв’ю (переважають закриті питання);  y

інтерв’ю з відкритими питаннями (триваліша форма дослі­  y

дження).


Метод експертної оцінки заснований на анкетуванні або

інтер в’ю ванні, за допомогою яких виявляється інформація, що

відображає знання, думки, ціннісні орієнтири й настанови клі­

229 Характеристика...

єнтів, їхнє ставлення до подій, явищ дійсності. На практиці ви­

користовується в ситуаціях, коли та або інша проблема потребує

оцінки компетентних осіб­експертів, що мають глибокі знання про

предмет або об’єкт дослідження.

Процедура опитування експертів може бути очною або за­

очною. Одна з найпростіших форм експертного діагнозу — обмін

думками всіх експертів за «круглим столом», де відбувається ви­

явлення панівної позиції з обговорюваного питання. Оптимальне

число експертів за «круглим столом» — не більше від 12­ти чо­

ловік. Такий вид формування загальної думки або оцінки здій­

снюється за схемою, коли кожний учасник «круглого столу» бере

на себе певну роль:

«генератор ідей» — активно висуває всілякі припущення про   y

діагностоване явище;

«селектори» — оцінюють і відбирають найзначущіші ідеї, що   y

їх висувають «генератори ідей»;

«стимулятори» — стимулюють «генераторів ідей» до вироб­  y

лення різних оцінок, формулюючи все нові й нові припу­

щення;

«регулятори» — стежать за тим, щоб полеміка не набувала   y



хаотичного характеру, залишалася в рамках об’єктивного

обговорення; не переходила в річище взаємного оцінювання

компетентності;

«президент «круглого столу» — фокусує увагу експертів на   y

центральній темі дискусії.

Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів,

поки не вдасться виробити деяку більш­менш узгоджену оцінку.

Узагальнена оцінка може складатися на основі аналізу й узагаль­

нення письмових думок експертів з тієї або іншої проблеми.

Варіантом методу експертних оцінок є метод експертного про­

гнозу. Він полягає у виробленні злагоджених думок шляхом ба­

гатократних опитувань одних і тих самих експертів. Алгоритм

використання цього методу:

перше опитування експертів;  y

узагальнення результатів;  y

оголошення підсумків;  y

повторне опитування експертів. На цьому етапі можливі варі­  y

анти: експерти або підтверджують свій погляд, висловлений

на першому етапі, або змінюють свою оцінку відповідно до

думки більшості.

230 Характеристика...

Ця схема повторюється 3–4 рази, поки не вироблено узгоджену

оцінку. При цьому не ігнорується думка тих, хто після неоднора­

зових опитувань не змінив переконань.

Параметричний метод полягає в порівнянні двох ключових

параметрів: колишнього стану соціальної одиниці («на вході»)

і нинішнього стану соціальної одиниці («на виході»). Різниця між

цими двома параметрами є «соціальним ефектом» (реабілітацій­

ний, коректувальний і т. ін.) та результатом, що свідчить про

ефективність використовуваних засобів, методик і т. ін.

Метод оцінки ефективності (МОЕ) має різновиди:

а) прямий оцінний метод, коли періодично проводять усні та

письмові (наприклад, за допомогою анкет) опитування клієнтів;

б) параметричний метод, за допомогою якого проводять зістав­

лення (порівняння) того, що встановлене клієнту за нормами,

нормативами або стандартами, і того, що фактично виконуєть­

ся в процесі соціально­педагогічної діяльності;

в) поєднання першого і другого варіантів.

МОЕ вельми прагматичний, оскільки дозволяє систематизува­

ти чинники ефективності й неефективності, подавати їх в наочно

осяжному вигляді, наприклад, у вигляді відповідних таблиць,

а також розробляти і виконувати програми (плани) з вдоскона­

лення діяльності. Використовуючи цей метод, можна розподіляти

чинники ефективності на три групи:

1) чинники, реалізація яких не залежить від аналізованої систе­

ми, структурної одиниці (верхні, зовнішні або «чужі»);

2) чинники, реалізація яких залежить від цієї системи, струк­

турної одиниці (внутрішні);

3) чинники на межі зовнішніх і внутрішніх.

Аналіз документів — один з найуживаніших методів у соці­

ально­педагогічній роботі.

Офіційні документи надійніші, ніж неофіційні, а особисті на­

дійніші, ніж безособові. Використовуючи вторинні джерела, важ­

ливо встановити їх первинне джерело, оскільки надійність одних

документів залежить від надійності інших. У перевірку надійності

документа входить аналіз цільових намірів і мотивів укладача

документа, з’ясування загальних обставин, що в них складений

документ.

Цей метод економний, дозволяє оперативно зібрати фактогра­

фічні дані про об’єкт, що переважно є об’єктивними. До числа

основних обмежень методу належать такі:

231 Характеристика...

облікова і звітна інформація не завжди буває правдивою і по­  y

требує контролю за допомогою спостережень і опитувань;

окремі блоки інформації дуже швидко застарівають;  y

цілі створення документів частіше за все не збігаються з тими   y

завданнями, які вирішує дослідник; інформація, що міститься

в документах не опрацьована, не переосмислена;

переважна більшість даних у відомчих документах не містить   y

інформації про свідомість, мотиви, ціннісні настанови, спря­

мованість людини.

Тестування — дослідницький метод, в основі якого лежать

певні стандартизовані завдання. Можуть використовуватися різ­

номанітні тести: розвитку, загальної результативності, психоме­

тричні, графічні, асоціативні та ін. Більшість тестів включає ін­

струкцію для клієнта з виконання завдань, власне самі завдання,

ключ до розшифрування одержаних результатів, інструкцію з ін­

терпретації результатів, методику навчання того, хто «читатиме»

тест, інструкцію з повторного висновку.

Біографічний метод — один з методів, що його часто ужива­

ють в соціальній педагогіці. Перевага віддається «соціальним біо­

графіям», які дозволяють на основі аналізу особистих документів

досліджувати суб’єктивні сторони суспільного життя. Фіксують

особисте ставлення людини до тих соціальних процесів, соціально­

психологічних ситуацій, що до них він був залучений непрямо

або безпосередньо.

Існують різні джерела біографічних даних:

спрямовані інтерв’ю;  y

свідчення родичів;  y

різноманітне листування;  y

фотографії;  y

автобіографічні дані;  y

повідомлення про своє життя в цілому, про окремі його етапи   y

або життя яких­небудь родичів.

Всі ці джерела дають змогу з різним ступенем глибини і уза­

гальнення виявити специфіку життєвого досвіду людини в про­

цесі спільної життєдіяльності з іншими людьми, коли вона була

членом якої­небудь соціальної групи.

Використовуючи методу «соціальних біографій», слід врахо­

вувати два моменти:

«ефект дистанції» (після певного часу людина може інакше   y

оцінювати ті або інші події свого й чужого життя);

232 Щоденник...

потреба аналізувати інформацію від індивіда, оскільки витяг­  y

нуте з неї значення, як правило, не збігатиметься з тим, яке

в неї спочатку вклав суб’єкт.

Варіант цього методу — сімейна біографія. Вивчення істо­

рії конкретної сім’ї дозволяє виявити внутрішні чинники, що

впливають на становлення й соціальне функціонування людини,

виділити механізми трансляції процесу соціалізації (стилю, рів­

нів, моделей поведінки, ціннісних орієнтирів, життєвих позицій

і т. ін.).

Дієвими є й інші методи соціально­педагогічної діагностики: си­

туаційний аналіз, методи оброблення даних, контент­аналіз та ін.

Щ

Щоденник відвідування учнів «групи ризику» ?



(Зразок)

Прізвище, ім’я,

по батькові учня

Дата Клас

Причина невід-

відування

резуль-

тат


При-

мітки


233 Література

Література ?

Література

 1. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року.

 2. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060­ХІІ.

 3. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.

 4. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи.

 5. Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року.

 6. Конвенція про права дитини від 2.09.1990 р.

 7. Положення про психологічну службу системи освіти України від

03.05.1999 р. № 127.

 8. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх

та інших навчальних закладів від 19.10.2001 р.

 9. Лист МОНУ від 15.08.2007 р. № 1/9­479 «Про внесення змін і доповнень

до нормативної чисельності практичних психологів та соціальних педа­

гогів навчальних закладів».

10. Лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2007 р. № 1/9­488

«Про недопущення проведення тренінгів, обстежень та опитувань усіх

учасників навчально­виховного процесу представниками сторонніх ор­

ганізацій без попередньої експертизи згідно з Положенням про експер­

тизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується

в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України».

11. Наказ МОНУ 28.12.2006 р. № 864 «Про планування діяльності та веден­

ня документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі

з дітьми­інвалідами системи Міністерства освіти і науки України».

12. Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструмен­

тарію, що застосовується в навчальних закладах МОНУ.

13. Збірник нормативно­правових документів психологічної служби освіти

України / Упоряд. В. Г. Панок, І. І. Цушко. — К.: Ніка­Центр, 2004.

14. Збірник документів психологічної служби системи освіти Полтавської

області (2003–2004 рр.) // За ред. О. О. Новака. — Полтава: ПОІППО,

2005.


15. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. — М., 1989.

16. Актуальные проблемы социального воспитания: научн.­метод. бюлетень

(Спец. выпуск к международному семинару). — № 6. — М.: Запорожье:

Госкомитет СССР, 1990.

17. Антология социальной работы. В 5 т. / Сост. М. В. Фирсов. — М.,

2008.


18. Артюшкіна Л. М. Соціальний педагог школи: теорія і практика робота /

Артюшкіна Л. М. — Суми : Сум ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004.

19. Басов Н. Ф. Социальный педагог: введение в профессию : учеб. пособ. /

Н. Ф. Басов, В. М. Басова, А. Н. Кравченко. — М.: Академия, 2006.

20. Бандура А. Принципы социального научения / А. Бандура А., Р. Уол­

тере // Современная буржуазная социальная психология. — М., 1984.

21. Бернлер Г. Теория социально­психологической работы / Г. Бернлер,

Л. Юнссон. — М.: РУ ВНииМ, 1992. — 342 с.

22. Десятников В. Ф. Психические девиации и противоправное поведение

подростков / В. Ф. Десятников, В. Г. Козюля. — М., 1982.

23. Дмитрієва І. Особливості конструювання змісту факультативного курсу

«Світ мистецтва» у старших класах спеціальної школи / І. Дмитрієва //

Дефектологія. — 2009. — № 1.

234 Абетка соціального педагога

24. Іванова В. В. Прояви агресивності у підлітковому віці / В. В. Іванова //

Практична психологія та соціальна робота. — 2000. — № 5.

25. Кащенко В. П. Педагогическая коррекция: исправление недостатков

характера у детей и подростков. — М.: Академия, — 1999.

26. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения. — М., 2001.

27. Литовченко С. Інклюзивна школа — реальність / С. Литовченко // Пе­

дагогічна газета. — 2009. — № 4.

28. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи / М. П. Лукашевич,

І. І. Мигович. — К.: МАУП, 2002.

29. Матвєєва М. Психокорекційна робота з молодшими школярами, які

мають вади психофізичного розвитку, в умовах інтегрованого навчан­

ня / М. Матвєєва, С. Миронова, Л. Гречко // Дефектологія. — 2008. —

№ 4.

30. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві // Тео­



рія і методика соціальної роботи. — М., 1994.

31. Міщік Л. І. Соціальна педагогіка: навч. посібник. — К., 1997.

32. Мищик Л. и. Профессиональная подготовка социального педагога (пе­

дагогический, психологический и управленческий аспекты) / Л. и. Ми­

щик. — 3апорожье: иПК «Запоріжжя», 1996.

33. Никитина Л. Е. Социальный педагог в школе / Никитина Л. Е. — М.:

Академический проект, 2003.

34. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога / Р. В. Очаро­

ва. — М.: ТЦ Сфера, 2002.

35. Панок В. Г. Стратегія розвитку психологічної служби системи освіти

України: Методичний посібник / В. Г. Панок, І. І. Цушко. — К.: Ніка­

Центр, 2004.

36. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. —

М., 1993.

37. Психологічна служба Рівненщини: нормативно­правові, організаційно­

методичні, науково­дослідні, прикладні аспекти / Ю. Мельник, С. Шар­

городська, Ж. Серкіс. — Рівне, 2005.

38. Психологія девіантної поведінки: причини, умови виникнення, шляхи

профілактики / За ред. А. О. Лігоцького. — К.: НАВСУ, 1999.

39. Психология социальной работы / О. П. Александрова, О. Н. Боголюбова,

Н. Л. Васильєва и др.; под общей ред. М. А. Гулиной. — СПб.: Питер, 2002.

40. Рабочая книга школьного психолога/ и. В. Дубровина, М. К. Акимова,

Е. М. Борисова и др.; под ред. и. В. Дубровиной. — М.: Просвещение,

1991.


41. Сак Т. Педагогічні технології у навчальному процесі спеціальної шко­

ли // Дефектологія. — 2008. — № 3.

42. Скуратівський В. А. Основи соціальної політики: навч. посіб. / В. А. Ску­

ратівський, О. М. Палій. — К.: МАУП, 2002. — 200 с.

43. Сорокин П. А. Социокультурная динамика и эволюционизм / П. А. Со­

рокин // Американская социологическая мысль. — М., 1996.

44. Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога: навч. посіб.

для студ. вищ. навч. закладів / Сорочинська В. Є. — К.: Кондор, 2005.

45. Соціальна педагогіка: підручник / За ред. проф. Капської А. и. — К.:

Центр навчальної літератури, 2006.

235 Література

Література ?

46. Соціальна робота в Україні: навч. посіб. / І. Д. Зверева, O. B. Безпалько,

С. Я. Харченко та ін.; заг. ред.: І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. — К.:

Центр навчальної літератури, 2004.

47. Соціальна робота: технологічний аспект: навч. посібник / За ред. проф.

А. и. Капської. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

48. Социальная работа: теория и практика: учеб. пособие / Отв. ред. д. и. н.,

проф. Е. и. Холостова, д. и. н., проф. A. C. Сорвина. — М.: иНФРА­М, 2004.

49. Социальная работа: теория и организация: учеб. пособие / Под ред.

П. П. Украинец. — Мн.: ТетраСистемс, 2005.

50. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищ. навч.

закладів / За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав,

2005.


51. Теории социальной работы на пути к самоопределению, образованию

и практике / Под ред. С. и. Григорьева. — М.: изд­во АСОПиР, 1994.

52. Технологи соціально­педагогічної роботи: навч. посібник / За заг. ред.

проф. А. Й. Капської. — К., 2000.

53. Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів: видання 2­ге,

доповн., перероб. — Тернопіль, 1999.

54. Формування здорового способу життя учнівської молоді: посібник клас­

ного керівника / За ред. О. О. Новака. — Полтава: ПОІППО. — 2005.

55. Цап Н. М. Агресивність дитини: за і проти // Практична психологія та

соціальна робота. — 1999. — № 6.

56. Хлєбнікова Т. М. Управління навчальною діяльністю / Т. М. Хлєбніко­

ва. — X., 2008.

57. Шакурова M. B. Методика и технология работы социального педагога:

учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / М. В. Шакурова. —

М.: издательский центр «Академия», 2002.

Навчальне видання

ВолканоВа Валентина Василівна, укладання

абетка соціального педагога

Головний редактор В. М. Андрєєва

Технічний редактор О. В. Лєбєдєва

Коректор О. М. Журенко

Підписано до друку 29.12.2010. Формат 60×90/16. Папір газет.

Гарнітура Школьная. Друк офсет. Ум. друк. арк. 15,0. Замовлення № 10-12/13-04.

ТОВ «Видавнича група “Основа”».

61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 66 тел. (057) 717-99-30.

e-mail: office@osnova.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2911 від 25.07.2007 р.

Виготовлено з готових плівок

ПП «Тріада+»

Харків, вул. Киргизька, 19. Тел.: (057) 757-98-16, 757-98-15

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 1870 від 16.07.2007 р.

Для нотаток

Для нотаток

Для нотаток



Для нотаток
Каталог: admin -> bindata
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
admin -> Оптимізація взаємодії педагога дошкільного навчального закладу з батьками – вимога часу
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
admin -> Концепція реформування публічної адміністрації в Україні
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
admin -> Нові надходження з питань народної освіти та загальної педагогіки
bindata -> Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»
bindata -> Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка